Л.І.Брежнєв

Реферат на тему:

«Л.І.Брежнєв».

План Юність Л.І.Брежнєва.

Становлення Брежнєва як політика.

Брежнєв на посаді генерального секретаря СРСР.

Леонід Ілліч Брежнєв народився 19 грудня 1906 року в родині робітника-металурга. Однак, незважаючи на робоче походження і ранній початок трудової діяльності (у 1921 році 15-ти років від народження), він не зарекомендував себе активним суспільним діячем.

Тільки в 25-літньому віці Брежнєв вступає в партію, маючи за плечами закінчений у 1927 році Курський земле-меліоративний технікум, а так само визначений стаж керівної роботи.

У 1927;1930 роках він працював землевпорядником в Оршанському окрузі Білоруської РСР і в Курській губернії, начальником землевпорядної групи, завідувачем районного земельного відділу і заступника голови райвиконкому, а потім і заступником начальник керування Уральської області.

У 1935 році Брежнєв закінчує Металургійний інститут у місті Дніпропетровську і якийсь час працює за спеціальністю, інженером на металургійному заводі, потім директором технікуму.

Таким чином, Л. І. Брежнєв опиняється на передових рубежах революційних перетворень у країні.

Кінець 20-х, перехід до колективізації, і землевпорядник Брежнєв знаходить своє місце в перетворенні в життя політики партії, нехай і не маючи партійного квитка. Потім — перші п «ятирічки. Відповідно змінюється його професійна діяльність. Утім, подібний початок шляху характерно для багатьох наших керівників партії і держави, що висувалися і працювали поруч з Л. І. Брежнєвим.

У 1937 році починається його політична кар «єра. У травні він стає заступником голови виконкому Дніпродзержинської міськради, а через рік опиняється в обкомі партії в Дніпропетровську.

Важко зараз сказати, чи опікав його хто-небудь у цей час, але вся наступна кар «єра Л. І. Брежнєва відбувається при самій активній підтримці тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України, а потім і секретаря ЦК ВКП (б) Н. С. Хрущова.

У 1939 році Л. І. Брежнєв займає посаду секретаря Дніпропетровського обкому партії, у період Великої Вітчизняної війни і до 1946 року — заступник начальника політуправління фронту, начальник політвідділу армії, начальник політуправління фронту, округу.

Потім Л. І. Брежнєв повертається на цивільну партійну роботу, стаючи в 1946 році першим секретарем Запорізького, а в 1947 році Дніпропетровського обкомів Компартії України.

Тут він знайшов чимало своїх майбутніх найближчих співробітників на вищих посадах у партії і державі. Деякі з них пішли за Л. І. Брежнєв у Молдавію, коли в 1950 році він став першим секретарем Компартії цієї республіки. Тут до їхнього числа приєднався, що займав тоді посаду завідувача відділом пропаганди й агітації ЦК Компартії Молдавії К. У. Черненко.

Чи потрапляв Л. І. Брежнєв у важкі ситуації в ці неспокійні часи? З огляду на його обережність, вірність (у той час) своєму заступнику, навряд чи. Невтримною хоробрістю, любов «ю до новацій він також не відрізнявся й оцінка його діяльності з боку перших осіб держави була для нього надзвичайно важлива. Зараз стало відомо, як на одній з нарад від грубого окрику Л. М. Кагановича Л. І. Брежнєв ледве не позбавився почуттів.

Після XIX з «їзду партії Брежнєв стає кандидатом у члени Президії ЦК, секретарем ЦК КПРС, а після смерті Сталіна виявляється в Головному політуправлінні Радянської Армії і ВМФ.

Далі, чим вище піднімалися акції Хрущова, тим сильніше ставали позиції Брежнєва. Його новий зліт починається вже з лютого 1954 року, коли він обирається спочатку другим, а потім і першим секретарем Компартії Казахстану. У 1956 році Брежнєв знову кандидат у члени Президії ЦК і секретар ЦК КПРС. У 1958 році, після усунення з політичної арени всіх суперників Хрущова, він призначається заступником голови Бюро ЦК КПРС по РСФСР, потім, із травня 1960 по липень 1964 року, є Головою Президії Верховної Ради СРСР, причому з червня він одночасно і секретар ЦК. Таким чином, до жовтневого (1964 р.) Пленуму ЦК Брежнєв був другою особою у партії і державі, що, звичайно ж, полегшило йому захоплення влади.

Існують різні версії про організаторів зсуву Н. С. Хрущова, але при усіх варіантах відзначається діяльна участь в усуненні Брежнєв свого колишнього заступника. Однак ніхто не припускав, що Брежнєв надовго залишиться у влади. Він розглядався як проміжна фігура і не сприймався як лідер спочатку. Утім, відразу як лідерів не сприймали ні Сталіна, ні Хрущова. Але ні тому, ні іншому не довелося так легко домогтися влади. Сталіну знадобилося знищити навряд чи не всіх членів ленінського Політбюро, Хрущов витримав натиск впливових суперників, у тому числі таких, як Молотів, що стояли у фундаменту держави чи ледве не з ленінських часів. До речі, саме Хрущов створив прецедент збереження життя поваленим суперникам.

Брежнєву не довелося вести скільки-небудь тривалої складної боротьби. Хоча, звичайно, зміна лідера спричинила за собою зміни й в інших ешелонах влади. Насамперед, пересувалося від центральних посад більш молоде покоління керівників, що висунулися останнім часом, такі, як Шелепін, Полянський, Семичастний, Воронов і інші. Поступово зникли з політичного небокраю ще недавно впливові Шелест, Єгоричев, потім ті, хто безпосередньо підтримував висування Брежнєва на роль лідера, наприклад, Підгірський. Ведучі ж посади поступово займали або ті, хто багаторічною спільною роботою довів свою вірність, до приклада Кириленко, Черненко, Кунаєв, або ті, хто з ряду причин міцно був зв «язаний з Л. І. Брежнєв — Суслов. Були, звичайно, у керівництві і люди, далекі від політичних ігор, яких відрізняла висока компетентність, чесність і порядність, такі, як Косигин, Андропов, Машеров і ін.

Однак самим трагичним було те, що Л. І. Брежнєв виявився зовсім непідготовленим до того, щоб займати ведучі позиції. Його висуванню сприяло об «єднання досконале різних сил. На це вплинуло і невдоволення зневажливим відношенням Хрущова до своїх колег, і небажання враховувати їхня думка в прийнятті рішень, і побоювання з приводу авантюрних дій, різких поворотів його політики, і, головне, невдоволення консервативної частини апарата керування постійною нестабільністю, тряскою, змінами, реформами, що неможливо було передбачати.

Ці суперечливі сили ставили перед собою різні задачі: одні припускали повернення до сталінських методів, інші висували програму, що більш послідовно, чим при Хрущові, спиралася на рішення антисталінського XX з «їзду. Але Брежнєв не прийняв ні тієї, ні іншої крайності.

Вірний традиціям і консервативний по своєму складі, він більше всього побоювався різких рухів, крутих поворотів, великих змін. Він насамперед подбав про те, щоб звести нанівець радикальні починання Хрущова, відновити те, що довело свою стабільність ще в сталінські часи. У першу чергу були ліквідовані совнархози і розподіл партійних органів на промислові і сільськогосподарські, що створювало масу незручностей апарату керування. У Москву повернулися великі керівники, які проти своєї волі опинилися на периферії.

Замість одинадцятилітки, що претендувала на політехнізацію школи, знову повернулися до нової десятилітки. Селянам були повернуті присадибні ділянки. Закінчилося повсюдне поширення цариці полів кукурудзи. Колгоспники одержали пенсійне забезпечення, була гарантована мінімальна зарплата для працюючих у колгоспах. Знизилася норма обов «язкових постачань, і збільшилися закупівлі сільськогосподарських продуктів по більш високих цінах. Однак усі ці сільськогосподарські заходи були намічені ще при Хрущеве. Останнім сплеском новаторства з «явився вересневий (1965 р.) Пленум ЦК КПРС, на якому з ініціативи А. Н. Косигіна була проголошена господарська реформа. Але перетворення в життя програми економічних перетворень було настільки утруднене, що незабаром вона припинила своє існування. Не останню роль зіграло негативне відношення до реформи Л. І. Брежнєва. Він намагався обійтися без мало-мальськи серйозних перетворень не тільки в економіці. Була зведена на немає ідея постійного відновлення, ротації кадрів. У противагу їй було висунуте гасло стабільності, що в першу чергу влаштовувало апарат керування.

Л. І. Брежнєв не повернувся до сталінських репресій, але успішно розправлявся з інакомислячими. Не було необхідності у відтворенні каральних органів у колишньому, сталінському, масштабі, хоча потреба в їх (чіткої(роботі, зрозуміло, не відпала. Неугодних тепер необов «язково було повідомляти політичними супротивниками, можна було обмежитися лише звичайною уголовщиною чи оголосити цих людей психічно нездоровими, а так само просто вислати з країни.

При Брежнєву склалася традиція багатослівного вираження своїх думок, причому сам він, як правило на будь-яких заходах не упускав можливості виголосити промову. Але на засіданнях Секретаріату ЦК чи Президії Л. І. Брежнєв майже ніколи не виступав першим. Давав висловитися всім бажаючим, уважно прислухався і, якщо були істотні розбіжності, волів відкласти питання, підробити, погодити його з всіма і внести на новий розгляд. Саме при ньому поширилася практика багатобічних погоджень, що вимагала десятків підписів на документах. Лише при рішенні кадрових питань Брежнєв надходив прямо протилежно. Тихо і майже непомітно йому удалося перемінити більше половини секретарів обкомів, значну частину міністрів, багатьох керівників центральних наукових установ. Сміливих новаторів заміняли розповсюдженим типом керівника. Розвивався тихих, позбавлених бійцівських якостей, принциповості, неквапливо, але вміло розпоряджаючий розподілом цінностей працівник. Рішення замінялися багатослівними мовами з приводу рішень. Вимовлялися часто правильні, гарні мови, приймалися правильні, гарні постанови, за яким нічого не стояло і які, відповідно, залишалися на папері.

Зміни торкнулися і теорії. У 1936 році в (Правді(була опублікована стаття (Про будівництво розвитого соціалістичного суспільства (. У ній по суті містилося відмовлення від гасла (розгорнутого будівництва комунізму (. Але замість реальної оцінки існуючого положення робився висновок, що в нас уже побудоване розвите соціалістичне суспільство. Ця теза повторювалася в багатьох мовах Брежнєва, ввійшов у преамбулу до Конституції СРСР, по своїй демократичності Конституції, що уступала, 1936 року. Більш того, була створена й активно розроблялася концепція розвитого соціалізму, проголошена творчим продовженням марксизму-ленінізму. Крім того, нормою стали відверті і грубі лестощі на адресу Генерального секретаря ЦК КПРС. Держава не тільки забезпечувала процес, але усе більш гальмувало розвиток суспільства у всіх областях: економічної, культурної, моральної.

Це, звичайно, не означає, що країна не розвивалася зовсім. Народ продовжував трудитися. Промислове виробництво повільне, але росло, хоча все більша увага звертали на себе два вкрай небезпечних явища. Стрімко збільшувався видобуток палива. За 15 років було добуто стільки ж, скільки за попередні десятиліття розвитку країни. А також неухильно зменшувалася частка предметів споживання в загальному випуску продукції. Незважаючи ні на які заяви і пропагандистські гасла, країна продовжувала розвиватися екстенсивно, тобто за рахунок розширення капіталовкладень, уведення нових потужностей, розгортання нових грандіозних будівництв. Ситуація ускладнилася тим, що були відкинуті які-небудь пошуки модернізації самої моделі соціалізму.

Причина економічної і технологічної відсталості була одна — нерозуміння і страх перед назрілими господарськими перетвореннями, що неминуче повинні були спричинити за собою (що і відбувається в даний час) політичну реформу, спрямовану на обмеження влади, опори, (брежнєвського (режиму бюрократії.

Чи можна провину за всі негативні явища, що склалися в середині 60-х років — початку 80-х років, покласти особисто на Л. І. Брежнєва? Це був самий спрощений варіант пояснення ситуації, що зломилася. Брежнєв став лише флагманом тієї соціальної групи, що зв «язана з адміністративно-управлінською ланкою. Саме її інтереси відігравали вирішальну роль у цей час, вони ж і визначили характер цього часу, обумовленого нині як застій.

Список використаної літератури:

Історія СРСР в персонах. — К., 1994.

Історія України. Підручник. — К., 1992.

PAGE.

PAGE 2.