Мовна картина світу в філософсько-освітньому дискурсі

Мовна картина світу в філософсько-освітньому дискурсі

Ашиток Н.И.

Актуальність осмислення феномену та освітньо-виховного потенціалу мовної картини світу є незаперечною. Вона зумовлена цілою низкою проблем як теоретичного, так і практичного характеру, що постали перед філософією в зв’язку з тими викликами, які на початку XXI століття є особливо значущими для України в процесі розбудови державності. Оскільки проблеми освіти, а однієї з них є формування мовної картини світу майбутнього конкурентоспроможного фахівця і носія духовних багатств власного народу у контексті потреб глобалізаційнош світу, членом якого прагне стати Україна, можливо вирішити лише у комплексі з політично-економічними і соціальними питаннями, пошук вирішення проблем освіти вимагає широкого дискурсу. У дослідженні концепт «дискурс» (франц. discour «мова») трактується як складна єдність мовної практики і екстралінгвістичних чинників [6]. Таке розуміння концепту властиве для праць М.Фуко. «Дискурсія», на думку цього дослідника, є складною сукупністю мовних практик, що беруть участь у формуванні уявлень про той об'єкт, який вони мають на увазі. Він вважав, що «дискурсія» є своєрідним інструментом пізнання, який репрезентує нетрадиційний підхід до аналізу культури: його цікавили не денотативні значення слів, а, навпаки, пошук у дискурсі тих значень, які мались на увазі, але залишалися невисловленими, невираженими. У зв’язку з цим виникала проблема аналізу «дискурсивної події» в контексті позамовних умов виникнення «дискурсії» економічних, політичних та інших, які сприяли, хоча й не гарантували появу цієї «події» [6]. У статті такою «дискурсивною подією» є мовна картина світу, яка вивчається у філософсько-освітньому контексті.

Феномен, який у наш час розуміють як мовну картину світу, і явища, пов’язані з ним, вивчались філософами та мовознавцями з часів Арістотеля, проте цей концепт був усвідомлений значно пізніше. Концепт «мовна картина світу» бере початок від ідей В. фон Гумбольдта і неогумбольтіанців (Л.Вайсгербер та ін.) про внутрішню форму мови, з одного боку, та ідейамериканської етнолінгвістики, зокрема гіпотези лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа, з іншого.

Німецький вчений Л. Вайсгербер уперше впровадив концепт «мовна картина світу» до наукового обігу. Визнаючи заслуги Л. Вайсгербера як засновника теорії, сучасні науковці все ж не згодні з його ідеєю щодо неподоланності влади мови над людиною, і вважають, що, хоча мовна картина світу накладає серйозний відбиток на особистість, дія її сили не є визначальною. Е. Cenip та його учень Б. Уорф сформулювали теорії про лінгвістичну відносність. У цій теорії йдеться про те, що процеси сприйняття і мислення людини зумовлені етноспецифічними особливостями мови. Згідно з гіпотезою, існуючі у свідомості людей системи понять, а отже, й суттєві особливості їх мислення, визначаються мовою.

Сучасні науковці тлумачать принцип лінгвістичної відносності передусім як гіпотезу, що потребує перевірки, проте при всіх недоліках розглянуті концепції Е. Cenipa та Б. Уорфа мають неабияке значення для усвідомлення мови як предмета та інструмента навчання. Вивченням мовної картини світу займалося багато дослідників, серед яких, крім названих, слід відзначити Ю. Апресяна, А. Вежбицьку, А. Залізняк, ІЛевонтіну та ін.

Уявлення про мовну картину світу узагальнено виклали Ю. Апресян та його послідовники [1]. Коротко їх можна викласти так: кожна природна мова відображає певний спосіб сприйняття і організації світу, репрезентовані у мові значення складаються в певну єдину систему поглядів, яка є обов’язковою для всіх носіїв мови і є мовною картиною спільноти; властивий мові погляд на світ є частково універсальним, частково національно специфічним, так що носії різних мов можуть бачити світ дещо по-різному, крізь призму своїх мов; мовна картина світу є «наївною» в тому сенсі, що в багатьох деталях відрізняється від наукової картини світу, проте ці деталі є не менш складними і цікавими, ніж наукові; у наївній картині світу можна виділити наївну геометрію, наївну фізику, наївну етику, наївну психологію тощо. З їх аналізу можна формувати уявлення про основи існування певної культури, спільноти [9].

Викладене єрозвиткомдумкиВ.фонГумбольдтаіЛ.Вайсгербера. Зокрема, В. фон Гумбольдт відзначав різницю між поняттями «проміжний світ» і «картина світу» так: у першому понятті, на його думку, йдеться про статичний продукт мовної діяльності, що визначає сприйняття дійсності людиною; одиницею його є «духовний об'єкт» поняття, а в іншому про рухливу, динамічну сутність, яка утворюється шляхом мовних втручань у дійсність. На думку Л. Вайсгербера, між людиною і дійсністю перебуває світ мислення, що є посередником, і мова, в якій репрезентований цей світ. «Рідна мова, писав дослідник, створює основу для спілкування у вигляді вироблення схожого у всіх його носіїв способу мислення. Причому і уявлення про світ, і спосіб мислення результати процесу світоутворення, який постійно відбувається у мові, пізнання світу за допомогою специфічних засобів даної мови в даному мовному співтоваристві» [4,с. 111—112]. Л. Вайсгербер використовував багато лексичних прикладів з метою показати залежність людини від рідної мови. До цих прикладів належить наведений нижче, в якому філософ відповідає на питання: яку нашій свідомості формується світ зірок. Об'єктивно, зауважує він, жодних сузір'їв не існує, оскільки те, що ми називаємо сузір''ями, насправді є скупченням зірок лише відповідно до наших земних уявлень. Реально ж зірки, які ми довільно об'єднуємо в одне «сузір'я», можуть бути розташовані одна від одної на величезних відстанях. Проте зоряний світ у нашій свідомості виглядає як система сузір'їв.

Існування мовної картини світу, що є проміжним світом між людиною і дійсністю, не означає, що між ними є нездоланний бар'єр. Мовна картина світу здатна спрямовувати сприйняття світу у певному напрямі і бути результатом осягнення лише частини Універсуму. Проте це не означає, що межі пізнавального простору обмежується мовними засобами, оскільки картина світу у свідомості людини є відкритою і динамічною системою, адже уявлення про світ можуть змінюватися: поглиблюватися, уточнюватися. Водночас з цим процесом удосконалюється й мовна картина світу. Викладене має вияв, наприклад, у неоднаковому поділі дійсності у свідомості представників різних мов. Цей поділ при необхідності може змінюватися, як це відбувається при виділенні частин колірного спектру. Дійсно, у різних мовах перехідні відтінки кольорів об'єднуються в один колір або протиставляються іншим кольорам по-різному. В українській мові виділяються сім кольорів, оскільки синій і блакитний протиставлені один одному. У німецькій, англійській і французькій лише шість: синій і блакитний не протиставлені (пор. німецьке blau, французьке bleu). У мові шона (мова у Південній Африці) розрізняються чотири частини спектру, межі яких лише частково збігаються із звичним для нас виділенням кольорів. У мові басса (Ліберія) протиставлені лише два основні кольори, один із яких об'єднує всі відтінки від фіолетового до зеленого, а інший передає жовто-оранжево-червону частину спектру. Цікаво, що жовто-червоно-оранжева частина спектру виділяється і в мові халуноо (Філіппінські острови), у якій ця частина позначається словом гага, проте основне зіставлення відмінностей кольору в цій мові спирається на зіставлення темного і світлого: иги означає фіолетовий, темно-зелений, темно-сірий і чорний; Iatay ясно-зелений і світло-коричневий, а слово Iagti передає всі світлі відтінки різних кольорів (пор. українські світло-жовтий, світло-синій, світло-коричневий, світло-сірий тощо можуть протиставлятися темно-жовтому, темно-синьому, темно-коричневому тощо) [3,с.42]. Безперечно, представники згаданих мов при необхідності можуть створити назви для позначення відтінків кольорів. Наприклад, спеціалісти з фарбування тканин розрізняють і позначають спеціальними словами десятки відтінків того кольору, який ми називаємо чорним [3,с.44].

Отже, мовна картина світу, зрештою, впливає на світогляд, але формує її сам світ, з одного боку, і незалежний від мови концептуальний погляд людини на нього, з іншого [9]. Слід брати до уваги, що людина здатна вдосконалювати ті класифікації, які вже існують, відображаючи новації у мові, або й відмовлятися частково або повністю від деяких класифікацій, що призводить до архаїзації цілого лексичного пласту або його забуття. Мова це засіб, за допомогою якого людина здатна осягнути світ, проте ніяк не деміург, здатний у шорах тримати її мислення.

У деяких визначеннях мовної картини світу акцентується увага на соціокультурній значущості спільної мовної картини для представників етносу. Про це йдеться, наприклад, у роботі Ю. Апресяна, який відзначав: кожна мова відображає власний спосіб сприйняття та організації світу. Уся сукупність значень утворює єдину систему поглядів, що є обов’язковою для всіх носіїв мови і називається мовною картиною світу [2,с.36−37]. Л. Вайсгербер описав механізм передачі картини світу, репрезентованої мовними засобами: «словниковий запас конкретної мови містить у собі сукупність понятійних мисленнєвих засобів, якими керується мовна спільнота. По мірі того, як кожний носій мови вивчає цей словник, всі члени мовної спільноти оволодівають цими мисленнєвими засобами, тому можна зробити висновок, що рідна мова містить у своїх поняттях певну картину світу і передає її членам мовної спільноти [5].

Оскільки концепт «мовна картина світу» в філософсько-освітньому вимірі не вивчався, виникає потреба визначити даний концепт з цієї точки зору. Мовна картина світу є історично сформованою в повсякденному пізнанні спільноти та відображеною в мові сукупністю уявлень про світ, певним способом відображення і концептуалізації дійсності крізь призму культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу; інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами відображення дійсності у свідомості етносу, які засвоюється дитиною у процесі її соціалізації.

Доцільність дослідження процесу формування мовної картини світу у філософсько-педагогічній площині зумовлена необхідністю реформування освітньої системи в сучасній Україні, яка потребує фахівців, сформованих від впливом кращих національних та світових освітніх традицій. З суто педагогічних позицій це здійснити не завжди можливо, адже кожна наука ревно оберігає власний предмет пізнання, для неї властива вузька дослідницька спрямованість. Цілісний та розмаїтий Універсум розчленовується та вивчається науковцями частинами. Це стосується й педагогіки. Проте її предмет освітньо-виховна діяльність ефективно та різнобічно може досліджуватися лише у межах освітньої системи як відкритої. Осмислення педагогічних феноменів, до яких належить процес формування мовної картини світу як необхідний компонент становлення людини, у контексті відкритої системи, що загалом передбачає відтворення цілісного буття людини, можливе лише у дослідженнях філософського спрямування, адже саме філософські узагальнення дають можливість побачити зумовленість подій і фактів сучасного світу конкретними історично-соціальними обставинами і таким чином осягнути суттєве для людей. На відміну від різноманітних наук лише філософія об'єднує розрізнені знання з метою їх осмислення в ім'я людини, що, зокрема, у відзначав М. Бердяев, який вважав: філософом є насамперед той, хто пізнає,". .його пізнання цілісне, воно охоплює всі сторони людської сутності і людського існування, воно неминуче вказує на шляхи реалізації сенсу життя" [8,с.34]. мовна світ філософський освітній Чи спрямовувалась освітня діяльність на формування мовної картини світу у попередні епохи? Безперечно, так, проте у наш час цей напрям освітньої діяльності став особливо актуальним, адже радикальні зміни у соціальному житті, що пов’язані з його демократизацією та переходом до ринкових відносин і глобальних зрушень потребують змін у змісті та формах виховання, умови якого ускладнюються кризовими явищами в країні, суспільстві, світі. У ринковому глобалізмі відсутні людина та її самоцінність, йому не притаманний гуманізм, він грунтується на економічній доцільності та прагматизмі [7,с.ЗЗ 1]. Навчальні заклади у таких умовах часто сприяють формуванню не унікальних особистостей, що мають фундаментальні знання, а пересічних фахівців з прагматичними запитами знайти роботу та отримувати хороший заробіток. «Рівень прибутків, слушно зауважує О. П. Кивлюк, почав визначати успішність людини в житті» [7,с.332].

Формування мовної картини світу як важливого компонента становлення людини усвідомлюється у контексті необхідності реформування освіти, кризовий стан якої неодноразово відзначали в рішеннях ЮНЕСКО. Ще на початку 70-х років минулого століття ця організація віднесла освіту до однієї з найгостріших глобальних проблем сучасного людства [12.С.7−8], вирішити яку можна лише за умови докорінної зміни підходів до неї та до соціокультурної політики загалом. Серед цих підходів важливою є переорієнтація самого суспільного розвитку на розвиток людини, її особистісних та культурних якостей, адже на початку XXI століття характерним стало зростання розуміння того, що лише людина є одночасно початком і кінцевою метою будь-якого проекту соціального розвитку. Ці зміни в суспільній свідомості, у ставленні суспільства до освітньої сфери актуалізують появу нової парадигми освіти, гуманістичної за своєю основою. Саме на цій основі повинні вирішуватися всі освітні питання, у тому числі питання про постійне зростання інформаційного перевантаження освітньо-виховного процесу, у зв’язку з чим викладачі-предметники вимагають надати їм більший обсяг годин для викладання. Але таким обсягом часто не можуть оволодіти і найкращі учні, не кажучи вже про середньостатистичних [12,с.9].

He менш важливим питанням сучасної освіти є її фрагментарність. Передусім це стосується великого розриву, що існує й нині між викладанням предметів природничо-технічного циклу та гуманітарних дисциплін. Однобічний процес диференціації наук, окремих навчальних предметів призводив до їх хаотичного плюралізму, до втрати їх систематичної цілісності або до того, що їх систематизація здійснювалася здебільшого завдяки певним інтуїтивно прийнятим закономірностям [12,с.14].

Ці та інші питання неможливо вирішити з позиції жодної з наук. Лише філософія здатна це здійснити внаслідок притаманного їй прагнення до синтетичного сприйняття світу, намагаючись долучити до свого арсеналу не лише раціональні смисли, які вчать людину об'єктивно оцінювати ситуації і дисциплінувати на розумній основі емоції, а й ірраціональне, котре «орієнтує на те, що міститься в глибинах внутрішнього світу людини, є таїною душі, відчування якої дозволяє глибше підійти до загадки життя. Співіснування цих гносеологічних вимірів виокремлює здійснення освіти та життя немовби в різних площинах…» [10,с.468−469].

Сучасність з її інформаційним навантаженням, занепадом моральноетичних цінностей вимагає перегляду з гуманістичних позицій якостей, які покликана сформувати освіта у вихованців. Загальна парадигма гуманізму, рушієм якого є активне, критичне мислення особистості, вимагає виховання саме цих якостей, адже вони дають можливість здобути людині те, що «виділяє власне людину із всього живого, яке живе на землі, що споріднює її з Богом, потребу і здатність бачити, відшукувати смисл у всьому сущому, прагнути до мудрого розуміння сущого». Людину такого типу Платон називав «філософом» [ІІ.с.5−6]. Саме такі «люди, опинившись у сферах системної значимості, здатні конструювати благотворні інструменти й артефакти суспільного, культурного, політичного будівництва. Рецепція модусів душі та розуму в освітньому процесі сприяє розв’язанню завдання підготовки людини не лише до професійного, але й до соціального життя, надає їй навички і знання такого життя, яке дозволяє їй бути не тільки спеціалістом і професіоналом, але й громадянином» [11,с.5−6], здатним зберегти і примножити здобутки свого етносу, до яких належить мовна картина світу.

Список використаних джерел

Апресян Ю. Д. Избранные труды. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография/ЮД.Апресян. -М.: Языки русской культуры, 1995. -767 с.

Апресян Ю Д. Образ человека по данным языка: попытка системного описання / ЮД. Апресян//Вопросы языкознания. 1995. -№ 1. -С. 37−36.

Баранникова JI.И. Основные сведения о языке / Л. И. Баранникова, М.: Просвещение, 1982 112 с.

Вайсгербер Й. Л. Язык и философия / Йоганн Лео Вайсгербер; [пер. с нем.

О.А.Радченко] //Вопросы языкознания. 1993. -№ 2. -С. 111−112.

Давыдов А. В. Культура, образование, мынление / А. В. Давыдов, В. П. Зинченко // Перспективы вопросы образования. Ежеквартальный журнал ЮНЕСКО. 1992. № 1−2.-С.9−24.

Дискурс [Електронний ресурс] // Новейший философский словарь. Режим доступу: http://dic.academic.ni/dic.nsf/dic_new_philosophy/422/.

Кивлюк О. П. Проблеми трансформації змісту та технологій навчання під впливомінформаційноїреволюції/О.П.Кивлюк//Ґілея (науковийвісник): збірник наукових праць. / Гол. ред. В. М. Вашкевич. K., 2009. Вип. 28. С.329−334.

Мишланова СЛ. Профессиональная языковая личность как категория когнитивного терминоведения [Електронний ресурс] / С. Л. Мишланова. Режим доступу: http://langiiage.psu.ni/bin/view.cgi?art=0068&lang=nis.

Руднев А. Языковая картина мира / А. Руднев [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://socupr.blogspot.eom/2009/l І/blog post_5074.html.

Скотний В. Філософія. Історичний і систематичний курс / Валерій Скотний. K.: Знання України, 2005. 576 с.

СкотнийВ.Філософіяосвіти/В.Скотний//Молодьіринок.-№ 4(19).-2006.-С.5−9.

Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку XXI століття: Монографія / Серія «Модернізація вищої освіти: світоглядно-педагогічні проблеми». K.: Педагогічна думка, 2007. 352 с.