Профілактика внутрішньо

Профілактика внутрішньо.

.

.

ПЛАН Вірусний гепатит. Визначення.

Види вірусного гепатиту. Їх характеристика.

Профілактика вірусного гепатиту.

СНІД. Визначення.

Шляхи зараження. Клінічні ознаки.

Профілактика СНІДу.

Гострий вірусний гепатит — інфекційне захворювання. Яке характеризується ураженням печінки, має перебіг з симптомами інтоксикації, жовтяницею або без неї в субклінічній формі.

Гострий вірусний гепатит — одне з найбільш розповсюджених захворювань.

Зустрічається з частотою від 40,5 до 2000 випадків на 100 000 населення. в Україні в середньому індекс загальної захворюваності на вірусний гепатит — 200.

Відомо 7 самостійних гепатитів:

А, В, С, D, Е, F, G. Існує прогноз про можливість появи нових самостійних форм вірусного гепатиту. Перелічені збудники, які позначаються буквами латинського алфавіту, відносяться до різних родин вірусів і кожен з них має здатність до модифікації патологічного процесу і тому можливо розрізняти окремі нозологічні форми.

Гепатит, А (ГА) викликається вірусом, який містить РНК діаметром 30 мм. Відкритий вірус S. Feinstone у 1970 році відноситься до ентровірусів з локалізацією у цитоплазмі гепатоцитів. Ін активується формаліном, хлораміном, ІФО — променями, гине при кип «ятінні.

Джерелом інфекції ГА є хвора людина з клінічною, субклінічною, безсимптомною формами хвороби. ГА — це типова кишкова інфекція, яка має фекально-оральний механізм передачі інфекції. Додаткові механізми передачі:

контактно-побутовий, водний, харчовий.

Вірус потрапляє у шлунково-кишковий тракт, розмножується у клітинах епітелію та лімфатичній тканині тонкого кишечнику, поступає в кров (вірусемія). З кров «ю потрапляє у печінку і уражає гепатоцити. Розвивається синдром цитолізу.

Для розвитку захворювання ГА є таких сприятливі чинники:

1 — скупченість дітей;

2 — порушення особистої гігієни;

3 — порушення санітарно-протиепідемічного режиму;

4 — сприятлива пора року;

5 — імунодефіцитні стани дитини.

Для ГА характерна осінньо-зимова сезонність. Епідемічні спалахи спостерігаються у школах та дитячих садках. Сприятливість до ГА дуже висока. У дорослих виявляються антитіла до вірусу ГА у 70−80%. Частіше хворіють діти від 3−7 років і люди молодого віку.

Вірусний ГА ділиться:

І - за типом:

а) Типові форми з жовтяницею.

2. А типові форми без жовтяниці:

а) стерта; б) субклінічна.

ІІ. За ступенем важкості.

Легка.

Середньоважка.

Важка.

ІІІ. За перебігом.

Гострий.

Затяжний З загостренням.

З ураженням жовчних шляхів.

З приєднанням інтрекурентних захворювань.

Джерелом інфекції для ГВ являється хвора людина та вірусоносій. Вірус ГВ циркулює у крові значно раніше, ніж з «являються перші клінічні прояви. Епідеміологічне значення має його довга тривалість знаходження у крові, слині, спермі. Головним механізмом передачі збудника є парантеральний та як його варіант гемотрансфузійний механізми.

Під час близького контакту дитини з хворим можливий контактний механізм передачі через слину.

Вірус ГВ проникає в організм парентерально, з кров «ю потрапляє у печінку, у гепатоцитах розмножується. Вивільнені нові віруси втішаються у нові генситоуцити. Значна частина вірусів поступає у кров і вступає у взаємодію з імунокомпетентними лімфоцитами. Утворюються клани імунокомпететних лімфоцитів і вони викликають цитоліз гепатоцитів. Таким чином імунна відповідь є захисною реакцією організму, але імунна реакція викликає головний синдром захворювання — цитолітичний. Якщо імунна відповідь адекватна, то цитоліз гепатоцитів супроводжується інактивацією вірусу В і наступає швидке одужання.

Якщо імунна відповідь неадекватна, то створюються умови для імунного цитолізу гепатоцитів і приєнання аутоімунних механізмів ураження печінки.

Для розвитку захворювання ГВ є такі сприятливі чинники:

1 — порушення асептики на антисептики у медичних установах;

2 — порушення правил під час виконання гемотрансфузій, вимог до зберігання крові;

3 — часте проведення парентеральних втручань та гемотрансузій;

4 — вік дитини -до 1 року.

Сезонність епідемічного процесу не спостерігається. Сприятливість до ГВ у всіх вікових групах дуже висока.

Вірусний ГВ ділиться:

1 — типові форми з жовтяницею.

2 — атипові форми без жовтяниці.

ІІ. За ступенем важкості:

1 — легка;

2 — середньоважка;

3 — важка;

4 — злоякісна.

ІІІ. За перебігом.

1 — гостри1.

2 — затяжний.

3 — хронічний.

Інкубаційний період для ГА до 6 тижнів, ГА — 6 місяців. Під час інкубаційного періоду самопочуття не порушено. Продромальний період для ГА в середньому від 3 до 10 днів, початок захворювання гострий, для ГВ — 1−4 тижня. Початок захворювання частіше поступовий.

Профілактики гепатиту, А спрямована по 3 напрямкам:

ізоляція хворого;

виключення можливості фекально-орального розповсюдження інфекції.

Пасивна імунізація — створення імунітету до гепатиту А.

Перші 2 пункти виконуються завдяки наступним заходам:

Термін ізоляції хворого — 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці.

Обов «язкове проведення заключної дезінфекції, та дезінфекції у осередку інфекції.

Надається карантин на 35 днів від дня ізоляції хворого.

Усім контактним, які не хворіли на гепатит вводиться імуноглобулін (за 10 років — 1 мл, після 10 років — 1,5 мл.).

За контактними у вогнищі інфекції встановлюється спостереження та 35 днів, з визначенням активності Ал АТ та анти-НАV. 1 д. М.

Профілактика гепатиту В має систему заходів, які спрямовані на:

Ретельне обстеження донорів перед здачею крові з визначенням НВsНg та активності.

Проводять диспансерне спостереження за діями-реципієнтами крові та її препаратами протягом 6 місяців.

Для запобігання інфікування новонароджених усім вагітним проводять дворазове обстеження на НВsАg та НВеАg методом ІФА, РІМ на 6 та на 32 тижні вагітності. При наявності специфічно імунологічних маркерів вірусу гепатиту В питання акушерсько-гінекологічної тактики вирішується індивідуально.

Профілактика парантерального інфікування базується на виконання наказів М30 України, які регламентують профілактику вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекцій.

Починаючи з 1996 року в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень.

СНІД — інфекційне захворювання, що викликається лімфатропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприятливим до вторинної інфекції і злоякісних пухлин.

Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імунну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту (скорочено СНІД), — ВІЛ-А, ВІЛ-2. ВІЛ-1 розповсюджений у всіх країнах світу. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) дуже чутливий до нагрівання, при кип «ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70: спирт, 0,2% розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак цей вірус зберігає життєдіяльність у висуненому стані впродовж 4−6 діб при t 22оС, а при нижній t — ще довше. Джерелом зараження ВІЛ-інфекцією є хвора людина на СНІД або вірусоносій. Хворі на СНІД заражені протягом усього життя, Кількість інфікованих ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД, інфікована людина досить швидко стає зараженою іноді через 1−2 тижні після зараження. Існують такі шляхи зараження:

статевий, який забезпечує природний перехід збудника від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях (гомосексуалізмі);

парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін «єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін «єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, чисто це трапляється в ін «єкційних наркотиків;

професійний шлях зараження медичних працівників, у тому числі і медсестер, трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД попадає на ушкоджену шкіру (мікротравми, тріщини, тощо) чи слизові оболонки при внутрішньовенних маніпуляціях;

трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІДЖ. Це трапляється рідко;

трансплацентраний — від хворої на СНІД вагітної її дитині.

Отже, ВІЛ може передаватися ввід людини до людини при прямому контакті: «кров-кров» або «сперма-кров». Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається.

Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипці на шкірі.

В цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові в ній можна виявити антитіла до ВІЛ-інфекцій. Потім настає асимптомний період, що триває від декількох місяців до 3−5 років. У подальшому виникає «безпричинне» підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, схуднення. В наслідок зниження резистентності організму хворі досить чутливі до будь-якої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий. Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини. Поступово всі появи хвороби стають стійкими і вона переходить в останню стадію — СНІД. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше закінчується смертю.

Сьогодні немає препаратів, які вилікували б інфікованих хворих на СНІД. Проте застосовують медикаменти, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя.

Профілактичні засоби:

Широка санітарно-освітня робота серед населення.

Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв «язків, гомосексуальних зв «язків.

Використання презервативів (знижує ймовірність зараження у 200−500 разів).

Профілактика наркоманії, зокрема парентального введення наркотиків, особливо уникнення групового введення одним шприцом.

Правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового використання.

Медичні сестри, лабораторні, які контактують кров «ю повинні користуватися індивідуальними засобами захисту.

Ретельний контроль донорської крові.

Увесь медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики.

Використана література:

Стефан Хміль, Леся Романчик, Зінаїда Кучма «Медсестринство в гінекології», 2000 р.

Посібник для медичних училищ та коледжів по спеціальності «Сестринська справа», 1999 р.

О.М. Кіт, О. Л. Ковальчук, Г. Т. Пустовойт «Медсестринство в хірургії», 2002 р.

.

.

_.

.