Культура корінних народів США

Матеріальна культура корінних народів США в значній мірі, а у деяких і повністю витіснена євроамериканською культурою. Проте було б невірним говорити про повне зникнення традицій матеріальної культури індіанського населення. В дійсності відбувається розмивання комплексів матеріальної культури, а окремі її елементи зберігаються у більшості індіанських народів.

До цих пір мають широке розповсюдження традиційні типи житла. Переносні житла — вігвам і тіпі - використовуються тепер виключно, як житла сезонні - мисливцями, рибалками, збирачами диких плодів і кленового соку, лісозаготівельниками; конструкція цих жител не зазнала змін, але для покриття використовуються тепер інші матеріали, ніж раніше.

Збереження традиційних типів житла пов’язано частково з нативістськими релігійними культами корінних американців.

Нерідко традиційне житло тільки і продовжує існувати завдяки своїм культовим функціям. Саме в цьому причина збереження тіпі у деяких народів Великих рівнин і його проникнення в культуру інших індіанських народів, зокрема у тих, котрі колись були переселені з східних районів країни в Оклахому. «Довгі будинки» ірокезів давно перестали використовуватися як житло, але існують ще у зв’язку з культом Прекрасного Озера. Правда, від традиційної індіанської архітектури в них мало що залишилося: по суті, вони сьогодні являють собою звичайні сільські будинки, хіба що виділяються своїми розмірами.

Звичним транспортним засобом у резерваціях став автомобіль. За даними перепису населення США 1970 року, майже половина індіанських сімей мала власний автомобіль. Хоча ця цифра виглядає досить переконливо, слід мати на увазі, що автомобіль у резерваціях, віддалених від магістральних комунікацій і таких, що не мають досить розвинутого громадського транспорту, є предметом першої необхідності, тим більше, що багатьом індіанцям потрібно їздити на роботу, за покупками і з інших приводів на значні відстані, за межі самих резервацій. Індіанці часто не можуть собі дозволити, наприклад, гарне житло, ледве зводять кінці з кінцями, але автомобіль їм приходиться утримувати.

Традиційна харчова культура, навіть там, де вона втратила суттєве значення в щоденному харчуванні, зберігається завдяки тому, що вона займає визначене місце в святкових церемоніях і навіть стала одним з символів індіанізму. Страви з жолудів, кукурудзи, бобів обов’язково готуються під час календарних та інших суспільних торжеств, фестивалів паувау. Ритуальний зміст має роздавання тютюну учасникам таких святкувань: тютюн, як і інші культурні рослини, здавна наділяється індіанцями сакральними властивостями.

Швидко змінюється одяг корінних американців. У східних штатах, як і в ряді західних індіанських народів, традиційний одяг вже не носять щоденно, хіба, що у ній зберігаються деякі елементи обробки і декору — всякого роду опушки, бахрома, ювелірні прикраси. Деяку своєрідність має, хіба що, одяг корінного населення південно-західних штатів США, і то переважно жіночий. Однак ця своєрідність визначається не стільки індіанськими традиціями, скільки іспано-мексиканським впливом минулих століть. Характерними предметами жіночого костюма тут є широкі спідниці в зборку, кофти вільного покрою, кольорові шалі. З власне індіанських предметів одягу індіанці Південного Заходу носять ще одіяла-накидки і мокасини, які в сукупності з європейським одягом створюють досить своєрідні комплекси.

Що стосується особливостей ритуального і святкового одягу, як жіночого так і чоловічого, то вони стійко зберігаються у багатьох індіанських народів. Почасти тому сприяє комерціалізація народних традицій індіанської культури, що знаходить своє відображення, зокрема, в організації показових костюмованих вистав індіанців для туристів, які відвідують резервації, і гастролі виїзних труп індіанських артистів перед глядачами в різних містах країни. При цьому відбувається суттєва стилізація індіанського костюма, в розрахунку на більший ефект і у відповідності до запитів споживачів. Індіанець під час цих «шоу» постає максимально опереним і розфарбованим, в максимально «етнографічних» одіяннях. Обов’язковою приналежністю такої екіпіровки є, наприклад, величний головний убір з пір'я, хоча, як відомо, такі убори мали право носити тільки вожді, одягали їх тільки у винятково важливих випадках і мали їх далеко не всі корінні народи Північної Америки, а переважно у степових племен. Журналіст С. Кондратов, який побував у індіанців Арізони і описав одне з таких «шоу», виявив у них саме таку екзотичну екіпіровку, яка мала дуже небагато спільного з справжніми народними традиціями.

У деяких західних індіанських народів — у навахо, пуебло, апачів, сіу та інших — зберігається мода на традиційні зачіски. Наприклад, чоловіки, переважно старших поколінь, носять довге, зачесане назад або розділене пробором посередині волосся, навіть заплітають їх у дві косички. У пуебло жіночі зачіски до цих пір мають вікові відмінності: зачіска заміжньої жінки відрізняється, наприклад, від зачіски дівчини, яка тільки пройшла обряд ініціації; щоб зробити таку зачіску, волосся заплетене у коси викладають досить причудливим способом.

Матеріальна культура корінних американців, яка зберігається, включає різні предмети домашнього вжитку — кошики, керамічний посуд, ступи для жолудів і т. і. Інколи використовуються архаїчного типу колиски — дитину прив’язують до такої колиски і, якщо потрібно, носять його за спиною у вертикальному положенні.

У деяких американських народів, як на Заході, так і на Сході США, відбувається навіть відродження народних промислів. Важлива роль у цьому належить племінним радам — керівним органам індіанських общин, які здійснюють цілеспрямовані програми професійного навчання дітей і юнацтва в загальноосвітніх школах і коледжах, на спеціальних курсах прикладного мистецтва.

В деякій мірі продовжує зберігатися регіональна спеціалізація індіанських промислів. Так Північний Схід і Північний Захід залишаються центрами художньої різьби по дереву, а індіанці Південного Заходу славляться орнаментованими плетеними виробами із соломи, керамікою, срібними прикрасами; у народів північних і центральних областей Великих рівнин живі традиції шкіряного виробництва, виготовлення одягу і сувенірів з використанням пташиного пір'я.

У техніці, технології і декорі виробів індійського ремесла присутні як старі, так і нові прийоми і форми. Так в розписах керамічного посуду пуебло, як і раніше переважають геометричні орнаменти, стилізовані зображення тварин і птахів. «Фірмові» одіяла навахо тчуться на примітивних вертикальних ткацьких верстатах. У юроків традиційне мистецтво плетіння кошиків нині розвивається на основі нових форм. У гончарстві в пуебло, папаго, марі копа продовжує застосовуватися досить архаїчна техніка джгутового наліплювання. Пакунки відродили гончарство в 30-ті роки ХХ століття, але вже на іншій технологічній основі - вони використовують гончарний круг, а готову продукцію обпалюють в електропечах і глазурують.

Духовна культура корінних американців в її традиційних формах не зводиться до релігії, хоча саме у рамках релігійних кулів і завдяки традиційній обрядовості зберігаються елементи духовної культури індіанських народів, фольклор, музика, танці, пов’язані з відправленням цих культів.

До традиційних розваг індіанців відносяться різноманітні ігри і спортивні змагання. У пекьоріс і інших груп пуебло з давніх часів існує звичай влаштовувати на великі свята змагання з бігу, в яких беруть участь як дорослі, так і діти. Де-не-де ще зберігаються досить популярні в минулому майже у всіх індіанських народів спортивні ігри типу літнього хокею. Причому є ігри тільки для чоловіків і тільки для жінок. Жінки папаго, наприклад, змагаються в гру «тока» або «подвійний м’яч», у якій використовуються довгі ключки з сильно загнутим гаком і своєрідний дерев’яний «м'яч». Поширені різноманітні азартні ігри, які в літературі умовно об'єднують у категорію ігор в кості: «гра в палички» у хавасупаї, гра в «пеон» у кокопа, «гра в кулю» у ірокезів. Остання, наприклад, звичайно відбувається під час новорічного свята і полягає в тому, що учасники гри намагаються пересунути зроблені із сланця фішки метанням дерев’яної кулі.

У патаватомі Оклахоми і сьогодні у жіночій грі «куесекенек» приймають участь команди, що представляють два підрозділи общини Нове, проте, проникає і в цю область індіанської культури — все більшу популярність здобувають баскетбол і бейсбол, витісняючи народні спортивні ігри.

Образотворче мистецтво індіанців традиційно мало в основному прикладний характер і служило для прикрашання предметів матеріальної культури і культових атрибутів. Один з самих своєрідних видів образотворчого мистецтва корінних американців є так званий «пісковий живопис» навахо, дуже подібний до тибетського «мандала». Сакральні функції «піскового живопису», застосовуються в основному у шаманській терапії, визначають його тематичну, композиційну і стилістичну стабільність. Образотворчі традиції індіанців проникають і в християнську атрибутику. На фотографіях церкви, побудованої в 70-ті роки ХХ століття в одному з поселень резервації Папаго (Арізона), видно, що розписи її фасаду і внутрішнього приміщення виконані в характерному індіанському стилі з використанням індіанських міфологічних сюжетів.

Новим у образотворчому мистецтві корінних американців є перехід від традиційних схематизованих форм з використанням рослинних фарб, кольорового піску, бісеру, пташиного пір'я, черепашок молюсків та ін. до класичних форм живопису і скульптури. Все частіше американські музеї експонують роботи професійних індіанських художників і скульпторів. Часто у цих творах проявляється сильний вплив традиційного мистецтва індіанців: для живописних полотен, наприклад, характерні не тільки сюжети з життя корінного населення країни, але і своєрідна, підчас досить примітивна графіка, умовність манери письма, перевага чистих кольорів.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

hO2.

~.

x2403×1103×5884×1202×6864×0101×6000×5884×6102×0324×6467×32D8.

ямок в живописі і виробництві художніх сувенірів. Комерціалізація притягає на свою орбіту навіть сакральне мистецтво корінних американців. Так навахо, ухитряються закріплювати свій «пісковий живопис» за допомогою спеціальних клеїв, щоб продавати його туристам. Як відмічають спеціалісти, подібні твори вже відрізняються по своєму стилю від справжнього «піскового живопису» — порушується строгість композиції, символіка зображень.

З взаємодією традицій і інновацій розвивається музична культура корінного населення США. Традиції особливо стійко утримуються в обрядових піснях і танцях, які виконуються під акомпанемент традиційних музичних інструментів — усякого роду ударних та духових, тріскачок. Не тільки музичний стрій, для якого більше характерна ритміка, ніж співучість, але і прийоми виконання часто свідчать про древність походження традиційних форм музичної культури індіанських народів.

Але навіть у естрадній музиці, яка завоювала популярність у корінних американців, сучасні ритми доповнюються індіанськими мотивами в музичному оформленні і текстовці. В такому стилі працюють, наприклад, вокально-інструментальні ансамблі і виконавці у навахо і чіппева, які використовують у своїх програмах твори власних композиторів; тільки на початку 80-х років ХХ століття американські фірми звукозапису випустили більше сотні платівок з подібного роду творами музичного мистецтва навахо.

Досить інтенсивно розвивається індіанська література, причому художня література вже має свою, хоч і не дуже велику, історію — вона бере початок від автобіографічних творів Джона Тендера, Лютера Стоячого Ведмедя та інших першопрохідців на поприщі нової індіанської культури. За межами США відомі імена індіанських письменників, публіцистів, вчених — Н. С. Момадея, В. Делорі-молодшого, Д’Арсі Макнікла, У. Мейєра, Е. Секакуаптеви та інших. Для індіанських авторів, будь то белетристи чи вчені, характерне гостре почуття причетності до проблем своїх народів, різка критика існуючої у США системи гноблення корінного населення, практична діяльність на захист його прав і інтересів.

Сучасна культура індіанців США досить багатоманітна. Вона розвивається на основі взаємодії індіанських традицій і традицій євро американських, і результат цієї взаємодії у різних індіанських народів виходить різний: у одних випадках індіанські традиції поступаються місцем інноваціям, а в інших випадках утворюють з ними своєрідні культурні комплекси. При цьому індіанські традиції не завжди являють собою щось застигле і таке, що віджило. Багато з них наповнюється новим змістом, набувають нових функцій і форм. Загальним в цьому процесі у всіх індіанських народів країни є підвищення етносимволічної ролі доєвропейських культурних традицій при одночасному зменшенні їх значення в повсякденному житті індіанців.

Однією з принципових по своїй важливості проблем, які обговорюються сьогодні як вченими-індіаністами, так і самими індіанцями, є проблема формування єдиної культури корінного населення США. Факти свідчать про те, що міжкультурний обмін і створення спільних культурних рис у різних індіанських народів — це реальний процес індіанської дійсності. Описуючи «паніндіанську культуру Оклахоми», яка склалася в середині ХХ століття, американський етнограф Дж. Говард виділяв такі її елементи, як фестивалі паувау, «танці з притопуванням», «військові танці», костюми для цих церемоній, пейотизм, англійську мову. Потаватомі Вісконсину, в основному молодь, під час паувау носить не свої традиційні костюми, а характерний для народів Великих рівнин одяг і головні убори, прикрашені пір'ям. Серед індіанців цього штату отримали поширення типові для Південного Заходу прикраси з бірюзи. Степовий вплив взагалі помітний у святковому одязі багатьох індіанських народів — навахо, маттапоні, меноміні та інших. У корінного населення Південного Заходу стали популярними живописні «танці з обручами» індіанців таос, меноміні відновили «військові танці», перейнявши їх від чіппева, «сонячні танці» потрапили до навахо від тетон-дакота. Подібні приклади, однак, не дають змоги зробити висновок про наявність у США паніндіанської культури, чи хоча б про появу такої тенденції.

Контакти між індіанськими народами здавна призводили до запозичення окремих культурних рис і поширенню деяких з них в межах великих територій. Широке поширення мали, наприклад «ведмежий танець», «собачий танець», «танець бізона», шаманські обряди, уявлення, пов’язані з особистими духами-покровителями, курильна люлька «калумет», яка мала сакральні функції, приготування пеммікана — знаменитих індіанських консервів — і багато інших культурних рис. У деяких випадках ступінь запозичення був настільки великим, що можна говорити про «первісну аккультурацію». Так навахо перейняли від пуебло прийоми зрошуваного землеробства, гончарне мистецтво і ткацтво, а в степових народів конярство і верхове полювання, в результаті чого утворилася сама культура навахо. Інший приклад — дакотизація культури понка у ХVІІІ - ХІХ століттях. Подібні процеси не привели, однак, до утворення культурної однорідності на території Північної Америки.

Не слід також перебільшувати ступінь і значення між культурних запозичень у сучасний період, так як вони не охоплюють усієї сфери культури індіанських народів і відбуваються переважно в кордонах обмежених територій — у Каліфорнії, Оклахомі, на Північному Заході та ін. що ж стосується справді паніндіанських рис, то вони утворюють досить вузький пласт, який включає лише паувау, пейотизм та саму ідеологію паніндіанізму.

Висновок про те, що у США не склалася паніндіанська культура, не заперечує самого факту зближення індіанських народів в культурному плані на основі їх безпосередньої взаємодії і неконтактного взаємовпливу (через індіанську пресу, літературу, індіанські товари і т. д.). однак цей процес має самий загальний характер і краще всього може бути визначений саме терміном «зближення».

Нерідко взаємодію євроамериканського і індіанського населення США розуміють як односторонній процес аккультурації останнього. Як можна переконатися, це не зовсім так, оскільки, по-перше, індіанські культури не вичерпали внутрішніх резервів для розвитку, а по-друге, вони завжди впливали і продовжують впливати у зворотньому напрямку на культуру не індіанського населення країни, хоча, звичайно, і не так сильно.

Особливо інтенсивним був вплив індіанських культур на європейців в період освоєння ними території країни у ХVІІ - ХІХ століттях. Завдяки контактам з туземцями, європейці навчилися вирощувати кукурудзу, деякі види овочів, тютюн. У їх харчову культуру ввійшли продукти переробки кленового соку і пеммікан, який нині випускається американською промисловістю. Європейські траппери запозичали елементи індіанського одягу, транспортні засоби, переносні види житла, прийоми полювання на пушних звірів і в значній мірі спосіб життя, пов’язаний з промисловим господарством. У деяких регіонах країни індіанці відіграли суттєву роль в становленні і розвитку економіки європейського населення. Так господарське освоєння іспанцями Каліфорнії цілком базувалося на підневільній праці місцевих аборигенів, а на першому етапі каліфорнійської «золотої лихоманки» (кінець40-х — 50-ті роки ХІХ століття) значна частина пошукових і старательських робіт також виконувалася індіанцями.

Ряд елементів військового мистецтва індіанських народів був запозичений європейськими колоністами, а потім і регулярною американською армією, які застосовували їх в війнах з Великобританією, в Громадянській війні, проти самих індіанців; розсипний стрій, методи партизанської війни, ведення розвідки, різні військові хитрощі і т. д. Особливості, наприклад, американської кавалерії, які так вразили Р. Кіплінга, в немалій мірі були зобов’язані своїм виникненням індіанському впливу. Відомо також, що прапорцевий семафор, який застосовувався у збройних силах США, був розроблений на основі сигнальної системи команчів.

У відомій мірі при створенні самих США був використаний досвід американських індіанців, а точніше кажучи, — принцип федеративного устрою Ліги ірокезів.

Індіанський вплив проникав у самі різні сфери американського життя, ставши її невід'ємною частиною. Поглянувши, наприклад на карту США, можна виявити на ній велику кількість індіанських топонімів: ріки Міссурі і Іллінойс, озера Ері, Гурон, Онейда, гори Аппалачі і Уошито, інші географічні об'єкти; цілий ряд штатів носить назви індіанських народів. Приблизно кожен десятий адміністративний округ США містить у своїй назві індіанську семантику. Сам американський національний характер починав формуватися в ході контактів і під впливом корінного населення. Завдяки цьому впливу складалися особливості вигляду і побуту піонерів освоєння американського Заходу, своєрідного укладу життя в зоні «фронтиру» — зоні зіткнення євроамериканців з індіанськими племенами.

Індіанські культурні традиції зіграли визначену роль і в формуванні професійної американської культури, хоча, якщо говорити про американський живопис чи музику, ця роль виявляється тільки при спеціальному мистецькознавчому аналізі. Зате очевидно, що без «індіанських» творів Ф. Купера і Г. Лонгфелло, без батальних і жанрових полотен художників ХІХ століття, які зобразили історію підкорення індіанських племен, американська культура втратила б частину власної своєрідності. Що ж стосується кінематографу США, то швидке зростання його популярності в 30-ті роки ХХ століття було пов’язане в багато чому саме з індіанською тематикою.

Питання про індіанський вплив на американську культуру не зводиться до приведених прикладів, чи, скажемо, до періодично зростаючої моди на довгі зачіски, мокасиноподібне взуття і «індіанський» стиль одягу. Найчастіше цей вплив виявляється важкопомітним, оскільки американська культура являє собою сплав культур багатьох народів Старого і Нового Світу.

PAGE 10.