Кирило-Мефодіївське товариство: програмні документи

Кирило-Мефодіївське товариство: програмні документи.

Кирило-Мефодіївське братство було б першою російською політичною організацією, заснованою у Києві 1846 р.

До товариства входили молоді представники української інтелігенції на чолі із істориком, пекло «юнкт-професором Київського університету Миколою Костомаровим, учителем із Полтави Василем Білозсрським, службовцем канцелярії генерал-губернатора Миколою Гулаком. Пізніше перед тим приєдналися Пантелеймон Куліш й Антарктика. Це був цвіт тогочасної інтелігенції, за родом фахових зайняти більшість із них як на тієї годину викладачами чи студентами віком від 19 до ЗО років, за походженням — із дрібномаєткових дворян. Вони захоплювалися ідеями романтизму й демократії, свідомо ставили собі за заподіяння дати громадянству нову політичну програму.

Нелегальна політична організація був названа на честь відомих слів «янських просвітителів Кирила й Мефодія.

Найважливіші положення програми «братчики» виклали у творі под назвою «Книжка буття українського народу». Вони закликали до перебудови суспільства на засідках справедливості, рівності, свободи, братства, мріяли, що Прийде годину, коли вся слів «янщина встане й «над ній ані царя, ані царевича…, ані князя, ані графа, ані герцога…, ані пана, ані боярина, ані холопа…».

Братство ставило заподіяння перебудувати сус-пільство на засідках християнства, ліквідувати кріпацтво, стани, поширювати освіту і про «єднати усі слів «янські народі до однієї федерацію, в якій кожний народ зберігав бі свою внутрішню свободу. Провідну роль відводилося Україні: Київ мав бути столицею федерації, де збирався б загальний сейм. Усі слів «янські на-РОДИ малі б право вільно розвивати свою культуру. Алі братство не включало в програму запитання повної незалежності України.

Загалом на поглядах Кирило-Мефодіївського братства позначилася програма Товариство про «єднаних слів «янь, проте було б і нове: Ідея месіанізму українського народу. М. Костомаров у «Книзі буття українського народу» писавши, що голос України «звав усю Слів «янщину волю й братство, розійшовся по світі слів «янському… й встане Україна із своєї могили і знову озоветься до своїх братів… І встане Слів «янщина… І Україна якщо непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Слів «янськім…».

Серед членів товариства не було б єдності думок. Переважна більшість з них, за винятком Т. Шевченка та ще кількох «братчиків», мала сумнів у здатності своїх «м «які» й «поетичних» співвітчизників існувати незалежно. Погоджуючись щодо загальних напрямів, учасники товариства розходилися в питанні про ті, що вважати першочерговим й головнішим. Для М. Костомарова це були єдність І братерство слів «янь, Т. Шевченка палко обстоював соціальне та національне звільнення українців, П. Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. БІЛЬШІСТЬ висловлювалася за еволюційні методи досягнення поставленої мети, Т. Шевченка й М. Гулак вважали, що лише шляхом революційних змін можна здійснити задумане. Загалом, членів братства про «єднувала ідея боротьби за частку України та її народу. Від Кирило-Мефодіївського товариства починає свою історію новий Український політичний рух. Братство Існувало недовго. На початку 1847 р. внаслідок доносу студента Петрова члени товариства були заарештовані. Більшу частину Їх заслано до різних міст Росії, найгірша частка спіткала Т. Шевченка: його заслано до Оренбурга без права писати і малювати.

Ідеї братства поширювалися серед тогочасної інтелігенції й. особливо завдячуючи генію Т. Шевченка, серед простого народу. Ті, що інші намагалися вкласти в параграфи статутів, вії-висловлював в образах своєї поезії. Обурення Шевченка соціальною несправедливістю переплітається із його ненавистю де національного гноблення України. Він закликав в Україну, змусив своїх колег побачити не лише барвист звичаї народу, а його страждання. М. Драгоманов наголошував що Шевченка настільки великий Чоловік для українства, щ< зовсім не диво, коли на нього нерідко оглядаються українці коли зайде розмова про українську справу.

Кирило-Мефодіївське братство було б першою в історії УкраЇ ні нелегальною антикріпацькою політичною організацією, як;

ставила за мітку національне й соціальне Визволення українське го народу, возз «єднання його в єдиній соборній державі із одне часним створенням федерації (скоріше мова йшла про конфеде рацію) слів «янських країн.

68. Характерні риси та особливості становлення багатопартійної системи в Україні.

Багатопартійність є однією із суттєвих ознак розвиненої політичної системи суспільства і існує лише в демократичних країнах із чітким правовим регулюванням соціального й політичного життя та із наявністю громадянського суспільства. У сучасному світі існують три типи багатопартійноі системи:

біпартизм (визначальну роль відіграють дві провідні партії, котрі, перемагаючи на виборах, почергово перебувають при владі); система «двох із половиною партій» (для отримання більшості в парламенті і сформування уряду одна із двох політичних партій вступає в коаліцію із третьою); поліпартизм {наявність багатьох приблизно рівних за силою партій).

У Україні после розгрому більшовиками у 20-х роках всіх, за винятком КП (б)У, політичних партій, існувала лише комуністична партія України — республіканська філія КПРС. Зародження ж багатопартійної системи в Україні своїм корінням сягає гор-бачовської «перебудови» й «гласності» (1985;1991 рр.) і припало на рубіж 90-х років. Питання про етапи становлення багатопартійності в нашій стране є досить дискусійним, але й не викликає сумніву, що вушко цого процесу припавши на кінець 80-х—початок 90-х років.

У 1988 р. запитання про заснування альтернативних КПРС політичних партій ще не стояло порядку денному, але й навіть прийняття на початку літа Українською Гельсінською спілкою (УГС) спільної «Декларації принципів» виводило УГС із розряду традиційних правозахисних організацій. Восени 1988 р. у Спілці письменників України було б висунуто ідею створення Народного Руху України за перебудову.

У 1989 — на початку 1990 рр. відбувалося становлення Руху і фактична легалізація політичного плюралізму. 16 лютого 1989 р. у газеті «Літературній Україні» було б видруковано проект програми Руху, а й у вересні відбувся установчий із «їзд НРУ. На перших порах Рух про «єднав представників різних поглядів: від комуністів-реформаторів до анти комуністі в із УГС. Значну роль популяризації ідей НРУ відіграли Перші в Україні теледебати його лідерів із секретарем ЦК «ПУЛ. Кравчуком.

У березні —• квітні 1990 р. после виборів до Верховної Заради УСРР Демократичний блок України, де провідну роль відігравав Рух, створив у ній парламентську опозицію — Народну Раду. У квітні 1990 р. було б проголошено створення Української республіканської партії (УРП), Української християнське-демократичної партії (УХДП), восени того ж року відбулися установчі із «їзди соціал-демократів, селянських демократів, народних демократів, Народної партії, Партії «зелених», Партії демократичного відродження України (ПДВУ), Демократичної партії (ДемПУ). У жовтні под тиском студентів та інших демократичних сил Верховна Рада УСРР зняла статтю б Конституції про керівну й спрямовуючу роль КПРС в суспільстві. З КПУ, у якій утворилося реформістське крило «Демократична платформа», на грудень 1990 р. вийшли 220 тис. чол., а вступили лише 38 тис.

Після проголошення у 1991 р. незалежності України і заборони за сприяння державному перевороту компартії більшість членів КПУ вступили до Соціалістичної партії України (СПУ), зареєстрованої у листопаді 1981 р., Селянської партії (СелПУ), що юридичне оформилася у березні 1992 р. та до новоутвореної у жовтні 1993 р. КПУ.

У другій половині 90-х років відбувалося становлення, реформування і перегрупування в партійних лавах. НРУ із широкого громадського руху набравши рис політичної партії із фіксованим членством. Активізація партійної діяльності припала одну годину виборів до Верховної Заради (березень 1994 р.), коли кожна партія намагалася привести до процесу парламенту якнайбільше своїх представників та симпатиків.

На сьогодні в Україні існують понад 40 політичних партій. Політологи розходяться у думках про ті, як їхнього диференціювати. Дехто традиційно намагається поділити їхні на «правих», «лівих» та «центр», відносячи до перших «Державну самостійність України», Конгрес українських націоналістів (КУН), Організацію українських націоналістів в Україні (ОУНВУ), Соціал-національну партію України (СНПУ), Українську консервативну республіканську партію (УКРП), Українську національну консервативну партію (УНКП), УРП тощо. До «лівих» смердоті відносять партії комуністичної орієнтації і прихильників союзу із РОСІЄЮ: КПУ, Партія комуністів (більшовиків) України (КП (б)У), СПУ, СелПУ та інші. Відповідно ряд партій, у тому числі НРУ, ДемПУ, Ліберально-демократичну партію України (ЛДПУ), Народно-демократичну (НДПУ), Соціал-демократичну (СДПУ), Соціал-демократичну партію України (про «єднану) та ін. відносять до «центру». Такий поділ не можна вважати бездоганним і чимало партій не визнають своєї приналежності до тієї чи іншої групи.

У сучасній українській політології існує також думка про ті, що у сучасних умовах поділ на «правих» 5 «лівих» є анахронізмом. !ї прихильники виділяють п «ять основних критеріїв диференціації політичних партій за їхнього ставленням до: ідеї незалежності України; історії перебування України у складі Росії та СРСР; самої Сучасної Росії і СНР; форми державного улаштую України; організації влади і політичного режиму; цілей, форм й методів ринкових реформ.

Новим й, можливо, вирішальним етапом у становленні бага-топартійної системи в Україні стало прийняття нової Конституції України і Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. В частности, останнім передбачене обрання 225 із 450 народних депутатів за списками кандидатів від політичних партій й виборчих блоків. Після закінчення терміну подачі документів для реєстрації, Центральна виборча комісія України ухвалила внести до виборчих бюлетенів по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу ЗО політичних партій й блоків. (При підготовці до друку цих матеріалів ще не були відомими результати виборів в Україну у березні 1998 р., тому, готуючись до іспиту, необхідно опрацювати підсумки виборів, зокрема результати, що їхнього здобули політичні партії й блоки).