Господарські злочини

Дипломна робота на тему:

«Господарські злочини»

План

Скорочення по тексту:

КК — Кримінальний кодекс України;

ВВР — Вісник Верховної Ради України (офіційне видання);

ОВУ — Офіційний вісник України (офіційне видання);

ЗУ — Закони України (збірник Законів України)

Вступ

У ході реформи карного законодавства найбільшим змінам піддалися норми про відповідальність за злочини в сфері економічної діяльності, що цілком природно. Пішла в минуле система командно-адміністративного соціалізму з її незаперечним пануванням державної власності, обмеженим до мінімуму приватним підприємництвом, централізованим плануванням, твердим контролем держави в економічній сфері з метою вольового забезпечення виконання господарських планів, у тому числі і з використанням спеціально встановлених для цього кримінально-правових способів.

Перехід країни до ринкової багатоукладної економіки, розвиток підприємництва, заохочення конкуренції, розширення зовнішньої торгівлі об'єктивно зробили необхідним принциповий перегляд законів про так званих господарські злочини, прийнятих ще в період тотального контролю держави над всією економічною діяльністю. Карний кодекс, що діяв у той час, усе ще називав у якості злочинних цілий ряд діянь, що суперечать принципам соціалістичної економіки: приватнопідприємницьку діяльність і комерційне посередництво, спекуляцію, приписки й інші перекручування звітності про виконання планів, випуск недоброякісної продукції і т.п.

Нова економічна ситуація настійно вимагала встановлення кримінальної відповідальності за цілий ряд суспільно небезпечних діянь, що порушують основи підприємницької діяльності, за прояв монополізму й обмеження конкуренції, за різні порушення в сфері кредиту і банківської діяльності, за ухилення від сплати податків і митних платежів, за зловживання при емісії цінних паперів, за порушення комерційної чи банківської таємниці і деякі інші злочини.

У результати проведення зазначеної реформи карного законодавства коло злочинних і карних діянь у сфері економічної діяльності кардинально змінено. При цьому декриміналізовано деякі діяння, що вважалися до останнього часу злочинами, і сформульовані нові склади злочинів.

1. Поняття та види господарських злочинів

Об'єднуючи в самостійний розділ Особливої частини Кримінального кодексу України (далі по тексту КК) (VII розділ) злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності, законодавець виходить із спільності їх родового об'єкта, яким е суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розпо-ділу, обміну та споживання товарів, робіт і послуг.

Безпосереднім об'єктом цих злочинів виступають конкретні

суспільні відносини, що складаються у певній сфері господарської

діяльності. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом злочину, відпо-відальність за вчинення якого передбачена ст. 202 (порушення по;

рядку зайняття господарською та банківською діяльністю), є суспільні відносини у сфері підприємницької діяльності. При вчиненні деяких злочинів у сфері господарської діяльності шкода заподіюється крім основного ще і додатковому безпосередньому об'єкту. Так, наприклад, безпосереднім об'єктом такого злочину, як випуск або реалізація недоброякісної продукції, є суспільні відносини, що забезпечують випуск доброякісної продукції, а додатковим можуть виступати життя та здоров’я споживача.

З об'єктивної сторони більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчиняються шляхом дії (наприклад, фіктивне підприємництво, протидія законній господарській діяльності, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки у бездіяльності (ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, «ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів тощо).

Велику частину злочинів у сфері господарської діяльності слід віднести до злочинів з формальним складом. Тому такі злочини необхідно вважати закінченими незалежно від настання наслідків, тобто з моменту вчинення вказаних у законі дій. Так, виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї є закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій, а не з моменту настання негативних наслідків внаслідок цих дій.

Серед злочинів у сфері господарської діяльності є злочини з так званим матеріальним складом, тобто такі, для об'єктивної сторони яких необхідно встановити не тільки суспільне небезпечне діяння, а |й настання шкідливих наслідків, це, наприклад, приховування стійкої фінансової неспроможності, доведення до банкрутства.

Відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності законодавець пов’язує з розміром предмета злочину. Так, відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему України настає тільки тоді, коли предметом цього злочину були бюджетні кошти у великих розмірах.

Більшість диспозицій статей, що встановлюють відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, є бланкетними, тому встановлення ознак об'єктивної сторони цих злочинів передбачає звернення до низки законодавчих та інших нормативних актів інших галузей права — наприклад, підприємницького, банківського, митного, податкового, валютного тощо.

Суб'єктивна сторона злочинів, які вчиняються у сфері господарської діяльності, характеризується виключно умисною формою вини. Обов’язковою ознакою суб'єктивної сторони деяких складів є наявність мотиву та мети. Так, відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає тільки тоді, коли це діяння вчинене з ко-рисливих чи інших особистих мотивів. Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, утво-рять злочин за наявності спеціальної мети — розголошення чи іншого використання таких відомостей.

Суб'єктами злочинів у сфері господарської діяльності можуть бути особи, які досягли 16-річного віку. На підставі прямої вказівки закону суб'єкт деяких злочинів — спеціальний (службова особа, платник податків, засновник, власник суб'єкта господарської діяльності та інші).

З’ясування зазначених об'єктивних та суб'єктивних ознак дозволяє сформулювати поняття злочинів у сфері господарської діяльності. Це умисне діяння (дія або бездіяльність) у сфері господарської діяльності, що заподіює шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу обміну і споживання товарів, робіт та послуг.

Залежно від безпосереднього об'єкта посягання, злочини, які вчиняються у сфері господарської діяльності можуть бути таких видів Кримінальне право України. Особлива частина. За ред. проф. М.І. Бажанова. Київ-Харків. «Юрінком-Інтер». — 2002:

1. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України (ст.ст. 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).

2. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів (статті 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 230, 231 і 232).

3. Злочини у сфері банкрутства (статті 218, 219, 220 і 221).

4. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (статті 222, 223 і 224).

5. Злочини у сфері обслуговування споживачів (статті 217, 225, 226 і 227).

6. Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (статті 233, 234 і 235).

2. Злочини у сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України

2.1. Виготовлення, зберігання, використання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, документів на переказ або засобів доступу до банківських рахунків чи державних цінних паперів

Фальшування грошей та інші незаконні операції з підроб-леними грошима посягають на кредитно-фінансову та еко-номічну систему України, на добробут народу.

Таке посягання заподіює у фінансово-кредитній та еко-номічній сфері велику суспільно-небезпечну шкоду тому, що у ринковій економіці вся сукупність господарських зв’язків реалізується через механізм системи вартісних відносин. Гроші у процесі товарообліку не тільки підтверджують су-спільне значення витрат на виробництво товару, а й визнача-ють відповідність даного товару суспільним потребам. Та-ким чином, гроші виступають не лише втіленням вартості при обміні, а й визначенням їх кількісного виміру у конкрет-ному товарі. Гроші використовуються як еквівалент при об-міні товарів, тому, що вони: а) є законним платіжним засо-бом, декларованим державою як гроші; б) кількісно обмеже-ні в обігу, а право емісії належить тільки державі; в) можуть легальне обмінюватися на різні товари.

Створення в Україні остаточно сформованої грошової системи з постійною національною валютою вимагає засто-сування всіх необхідних заходів її захисту.

Для забезпечення належного захисту національної валю-ти від підробок в Україні у березні 1994 р. був введений у дію банкнотно-монетний двір, який використовує найсучас-ніші технології, системи комп’ютерної графіки, виготовлен-ня оригінальних і друкарських форм та захищених фарб. Цедрукарські лінії, що включають офсетні машини «Супер Сімултан-312» і машини інтагліо друку «Супер Орлов Інта-гліо», контроль якості продукції на машині «Нота-Чек»; целінії автоматичної обробки банкнот «Кутпак-2» та близько 250 одиниць технологічного устаткування, виготовленого провідними фірмами Німеччини, Австрії, Італії.

Банкнотно-монетний двір виконує замовлення на виготов-лення банкнот, різних видів цінних паперів і документів суворого обліку. Це облігації внутрішньої державної ощад-ної позики, розрахункові та грошові чеки Національного банку України, приватизаційні сертифікати, марки акцизного збору на тютюнові вироби та алкогольні напої, сувенірні поштові марки. Усі цінні папери, що виготовляються банкнотно-монетним двором мають найсучасніші засоби захисту від підроблення. У банкнотно-монетному дворі створено монетне виробництво, де карбуються монети масового обігу, пам’ятні та ювілейні монети з золота, срібла та інших металів. У квітні 1997 р. прийнята в експлуатацію фабрика банкнотно-го паперу (м. Малин Житомирської обл.). Технологічні пото-ки фабрики дозволяють виготовляти високоякісне волокно як із бавовни, так і з бавовняного лінту. Папір виготовляється на циліндровій (крутлосітковій) папероробній машині. Техноло-гічне обладнання дає змогу виготовляти банкнотний та захи-щений папір із круглосітковим локальним багатотонованим водяним знаком, двома захисними стрічками, захисними во-локнами, планшетами та іншими елементами захисту. Папір проходить стовідсотковий контроль якості. Усіма технологіч-ними процесами керують комп’ютери.

Банкноти та цінні папери друкуються з використанням сучасних технологій, що виключають можливість підроб-лення. Для цього використовуються захищені види паперу та фарб, спеціальні технології виготовлення друкарських форм і друку, відповідні умови виробництва.

Папір. Для банкнот і цінних паперів має різноманітні властивості, круглосіткові двотонові та багатотонові водяні знаки, захисні стрічки, кольорові та флуоресціюючі волок-на, реакцію на хімічні розчинники.

Фарби. Спеціальні захищені фарби, якість яких суворо контролюється: видимі та невидимі в інфрачервоних про-менях, кольорозмінні під дією хімічних розчинів та інші.

Дизайн. Під час розробки дизайну використовуються традиційне мистецтво гравера та найсучасніша система комп’ютерної графіки для отримання різноманітних склад-них гільйошних візерунків.

Друкарські форми. Спеціальні технології виготовлення оригінальних та композитних фотоформ, робочих друкар-ських форм для сухого офсетного та інтагліосетного, інтагліо друку.

Способи друку. Орловський офсетний та інтагліосетний друк на машинах «Супер Сімуліан-312», орловський бага-токолірний інтагліо друк на машинах «Супер Орлов Інтагліо», нумераційний друк на ротаційних машинах «Супер Нумерота-212».

Контроль якості. Автоматичний контроль якості на машині «Нота-Чек».

Фінішні операції. Порізка, обандеролювання та паку-вання банкнот на автоматичній лінії «Кутпак-2».

Система безпеки. Система безпеки забезпечує контроль за збереженням паперу та готової продукції, міжоперацш-ний контроль за напівфабрикатами.

Банкноти виготовлені на спеціальному білому папері, що не флуоресціює в ультрафіолетових променях, із захис-ною стрічкою і з багатотонованим водяним знаком, роз-ташованим у вільному від друку місці, що повторює порт-рет, надрукований на лицьовому боці банкноти. Розмір банкнот — 133×66 мм.

Елементами захисту банкнот є:

1. Водяний знак — видиме на білій площині банкноти, у разі розглядання її проти світла, зображення в різних тонах (світліших та темніших від паперу), що повторює портрет, надрукований на лицьовому боці банкноти.

2. Захисна стрічка — стрічка з позитивним мікротекстом слова «Україна» — у банкнотах номіналом 5 гривень та «ві-конна» металізована у банкнотах номіналом 20 гривень.

3. Суміщений малюнок — малюнок, розташований в од-ному місці на лицьовому та зворотному боках банкноти. Всі його елементи збігаються та доповнюють один одного за розглядання банкноти проти світла.

4. Райдужний друк — поступовий перехід одного кольо-ру захисної сітки, виконаної суцільними лініями без розри-вів, до іншого (захисна сітка з обох боків банкноти).

5. Антисканерна сітка — розміщені під різними кутами тонкі лінії, які за копіювання чи сканування банкноти мо-жуть утворювати на копії «муар» (елементи захисної сітки з обох боків банкноти).

6. Мікротекст — напис безперервно повторюваного сло-ва «Україна», абревіатури «НБУ», які можна прочитати за допомогою збільшувального скла.

7. Рельєфні елементи — елементи друку, що виступають над поверхнею паперу, шершавість яких відчувається на до-тик кінчиками пальців (портрет і написи, номінал цифрами, кодоване зображення, знак для сліпих на лицьовому боці).

8. Приховане (латентне) зображення — зображення номі-налу цифрами, що видно за розглядання банкноти на рівні світла у разі її повороту на 45 градусів.

9. Знак для сліпих — рельєфний елемент, розміщений у лівому нижньому куті банкноти, який відчувається на до-тик кінчиками пальців і визначає номінал банкноти.

10. Орловський друк (офсетний та інтагліо) — це різкий перехід фарби від одного кольору до іншого без розриву та зміщення ліній малюнка.

Такі ж засоби захисту використовуються і при виготов-лені цінних паперів. Див.: Лютий І. О. Грошово-кредитна політика в умовах перехід-ної економіки.- К., Атіка, 1999. С, 75−76.

Незважаючи на такі ретельні засоби захисту, практика знає чимало спроб підробки грошей та цінних паперів.

Предметами фальшування можуть бути:

— державні казначейські білети і білети Національного банку України;

— розмінні металеві монети;

— іноземна валюта;

— державні цінні папери (акції, облігації, векселі, серти-фікати та ін.) — ст. 2 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р.

Для відповідальності за фальшування грошей чи цінних паперів не має юридичного значення спосіб їх виготовлен-ня. Склад злочину утворює будь-який спосіб, якщо він дає змогу досягти злочинної мети — збуту фальшивих купюр чи паперів. Грубе, невдале фальшування, яке розраховане на передачу таких фальшивок неосвіченим чи особам з фізич-ними вадами, утворює склад іншого злочину — шахрайства (ст. 190КК).

Підробка грошових знаків — це і фальсифікація грошової купюри меншої цінності на купюру більшої цінності, наприк-лад, купюри цінністю в 10 гривень на купюру в 100 гривень.

Збутом фальшивих грошових знаків чи цінних паперів є випуск їх в обіг як особою, що їх виготовила, так і тією особою, яка їх не підробляла, не виготовляла, незалежно від того, звідки вони до неї потрапили, але за умови, що ця особа усвідомлює факт випуску в обіг фальшивих грошей.

Фальшування грошей або цінних паперів, а також їх збут є злочином умисним, оскільки фальшування грошей вчиню-ється з метою випуску їх в обіг. Підробка грошей чи цінних паперів з іншою метою, наприклад, для колекції, демонстра-ції своєї майстерності складу злочину не утворює.

Частина 2 ст. 199 КК передбачає підвищену відпові-дальність у випадках вчинення цього злочину:

— за попередньою змовою групою осіб;

— особою, раніше судимою за виготовлення чи збут під-роблених грошей чи цінних паперів (за наявності судимості за попередній злочин);

— у великому розмірі.

Відповідальність за фальшування грошей та цінних па-перів настає з шістнадцяти років.

Якщо дії, передбачені ст. 199 КК, були вчинені організо-ваною групою або у особливо великому розмірі, то скоєне кваліфікується за ч. З ст. 199 КК.

Згідно з приміткою до ст. 199 КК фальшування грошей чи Інші незаконні операції, відповідальність за які передбачена ст. 199 КК, вважаються вчиненими у великому розмірі, якщо сума підробки у двісті І більше разів перевищує неоподатко-вуваний мінімум доходів громадян; в особливо великому розмірі - якщо сума підробки у чотириста і більше разів пе-ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Карається виготовлення, зберігання, придбання, пере-везення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї:

за ч. 1 ст. 199 КК — позбавленням волі на строк від трьох до семи років;

за ч. 2 ст. 199 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років;

за ч. З ст. 199 КК — позбавленням волі на строк від вось-ми до дванадцяти років з конфіскацією майна.

2.2. Незаконні дії з фінансовими документами

Діяння, передбачене ст. 200 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.

Склад злочину утворюють різні незаконні дії з фінансо-вими документами:

а) підробка документів на переказ грошових коштів;

б) підробка платіжних карток чи інших засобів доступу до банківських рахунків, а також;

в) придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту підроблених документів на переказ грошових коштів чи платіжних карток; або г) їх використання чи збут.

Згідно з приміткою до статті 200 КК документами на пе-реказ є документи у паперовому або електронному вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб'єктами переказу грошових коштів (розрахункові доку-менти, документи на переказ готівкових коштів, а також ті, що використовуються при проведенні міжбанківського пе-реказу та платіжного повідомлення, інші).

Кваліфікованими є діяння з фінансовими документами, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 200 КК).

Незаконні дії з фінансовими документами вчинюються умисно, з метою їх використання чи збуту.

Відповідальність за незаконні дії з фінансовими доку-ментами настає з шістнадцяти років.

Караються незаконні дії з фінансовими документами:

за ч. 1 ст. 200 КК — штрафом від п’ятисот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав-ленням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 200 КК — позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2.3. Контрабанда

Контрабандою називається незаконне переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю.

Контрабанда посягає на монополію зовнішньої торгівлі, підриває економіку держави, громадську безпеку і здоров’я людей.

Предметами контрабанди є товари, валюта, історичні та культурні цінності, а також предмети, що вилучені із віль-ного обігу — зброя, отрути, радіоактивні, вибухові речовини і т. п.

Об'єктивно контрабанду утворює одне з можливих діянь по незаконному переміщенню через митний кордон Украї-ни предметів контрабанди, вчинене:

— у великих розмірах — на суму, яка у тисячу і більше ра-зів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян;

— стосовно заборонених для ввозу/вивозу предметів: іс-торичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припа-сів до неї), а також контрабанда стратегічно важливих си-ровинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення їх за межі України.

Таким чином, ст. 201 КК передбачає два види контрабан-ди, що є злочином: а) незаконне переміщення через митний кордон України товарів, валюти і цінностей (крім історичних і культурних), вчинене у великих розмірах; б) незаконне пе-реміщення через митний кордон України, незалежно від кількості і вартості, спеціальних предметів — історичних і культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоактив-них і вибухових речовин, зброї і боєприпасів (крім гладкост-вольної мисливської зброї і бойових припасів до неї), а та-кож контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, _тодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення їх за межі України.

Кваліфікованою визнається контрабанда, яка була вчи-нена організованою групою, тобто групою, що створила спеціальну організацію для зайняття контрабандою, або особою, раніше судимою за контрабанду (ч. 2 ст. 201 КК).

Контрабанда — злочин умисний, умисел прямий — суб'єкт має мету порушити митний кордон і прагне досягнути її.

Відповідальними за контрабанду є осудні особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Карається контрабанда:

за ч. І ст. 201 КК — позбавленням волі на строк від трьох де семи років з конфіскацією предметів контрабанди;

за ч. 2 ст. 201 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років — з конфіскацією предметів контрабан-ди та з конфіскацією майна.

2.4. Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті

Ухилення від повернення валютної виручки в Україну з-за кордону посягає на фінансово-кредитну систему України.

Згідно зі ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю» від 19 лютого 1993 року ВВР.- 1993; № 17 — ст. 184 резиденти України зо-бов'язані декларувати у Національному банку України свої валютні цінності, що знаходяться за межами України, а За-коном України від 23 вересня 1994 р. «Про порядок здійс-нення розрахунків в іноземній валюті» встановлено обов’язок резидентів зараховувати виручку в іноземній ва-люті на свої валютні рахунки в уповноважених банках ЗУ, — Том 7, — К., 1997; С. 369.

Склад злочину утворює:

а) ухилення від повернення в Україну на рахунки в іно-земній валюті від реалізації на експорт товарів (послуг);

б) приховування будь-яким способом виручки в інозем-ній валюті, товарів чи інших матеріальних цінностей.

Частина 2 ст. 207 КК передбачає посилену відповідаль-ність, якщо таке діяння було вчинено повторно (два і біль-ше разів) або групою осіб, або якщо предметом злочину була виручка у великому розмірі, тобто така, яка у тисячу і більше разів (за курсом Національного банку України) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 3 ст. 207 КК передбачає відповідальність за особ-ливо кваліфікований вид цього діяння, якщо приховувана виручка в іноземній валюті у три тисячі і більше разів пере-вищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 1 статті 207 КК містить формальний склад злочину, і діяння вважається закінченим з настанням строку, встановленого законодавством України для повер-нення в Україну виручки в іноземній валюті. Ухилення від повернення в Україну виручки в іноземній валюті чи приховування такої виручки у великих (ч. 2 ст. 207 КК) або у особливо великих розмірах (ч. З ст. 207 КК) містить матеріальний склад злочину. Таке діяння вважається за-кінченим з моменту, коли розмір валютної виручки досяг-нув таких величин, які вказані у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 207 КК.

Ухилення від повернення чи приховування виручки в іноземній валюті вчинюється умисно. Умисел може бути переважно побічний, оскільки суб'єкт має мету зберегти для себе виручку, а не заподіяти шкоду фінансово-кредитній системі України. Така шкода для винного — бай-дужий результат його дій.

Відповідальними за ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки є посадові особи під-приємств, установ та організацій незалежно від форм влас-ності, а також всі інші особи, які займаються підприємни-цькою діяльністю і мають прибутки, виручку в іноземній валюті за кордоном.

Відповідальність за ухилення від повернення в Україну чи приховування валютної виручки настає з шістнадцяти років.

Карається ухилення від повернення виручки в інозем-ній валюті:

за ч. 1 ст. 207 КК — штрафом у розмірі від шестисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 207 КК — обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк до трьох років;

за ч. З ст. 207 КК — позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2.5. Незаконне відкриття

або використання за межами України валютних рахунків

Діяння, передбачене ст. 208 КК, посягає на фінансово-кредитну систему України.

Порядок і умови відкриття валютних рахунків регулю-ються Положенням про порядок надання ліцензій на від-криття юридичними особами-резидентами України рахун-ків в іноземних банках, яке затверджено постановою Прав-ління Національного банку України від 5 травня 1999 р. № 212 ОВУ.- 1999. № 20 ст. 907.

Положенням передбачено, що резиденти України мо-жуть мати рахунки в іноземній валюті за кордоном лише за наявності дозволу Національного банку України. Дозвіл на відкриття рахунків в іноземній валюті за кордоном оформ-ляється у формі ліцензії.

Склад злочину утворюють — відкриття або використання за межами України валютних рахунків без дозволу Націо-нального банку. Стаття 208 КК містить формальний склад злочину — діяння визнається закінченим з моменту відкриття або використання будь-яким способом валютного рахунку за кордоном, незалежно від настання злочинних наслідків.

Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, вчинене повторно або групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 208 КК.

Незаконне відкриття чи використання валютних рахун-ків за межами України вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконне відкриття чи використан-ня валютних рахунків за межами України є всі осудні осо-би, що досягли віку шістнадцяти років і які є громадянами України і постійно проживають на території України, як приватні, так і посадові особи.

Карається незаконне відкриття або використання за ме-жами України валютних рахунків:

за ч. 1 ст. 208 КК — штрафом від п’ятисот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправни-ми роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на зазначених вище рахунках;

за ч. 2 ст. 208 КК — позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років та позбавленням права обіймати певні поса-ди чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією валютних цінностей, що знаходяться на за-значених вище рахунках.

2.6. Порушення законодавства про бюджетну систему України

Діяння, передбачене ст. 210 КК, є спеціальним видом зловживання владою чи посадовими повноваженнями (ст. 364 КК).

Законом України від 5 грудня 1990 р. «Про бюджетну систему України» Закони України. — Том 1. 1996; С. 51−54 порушен-нями законодавства про бюджетну систему визнаються ви-користання коштів державного бюджету на цілі, не перед-бачені Законом про Державний бюджет України або в обся-гах, що перевищують межу видатків, затверджену Законом про Державний бюджет України.

Склад злочину утворюють:

а) використання посадовою особою бюджетних коштів не за їх призначенням чи у більших обсягах, ніж було передбачено;

б) недотримання вимог щодо використання видатків бюджету (скорочення чи непропорційне використання), якщо ці дії були вчинені з бюджетними коштами у великих розмірах, тобто на суму у тисячу і більше разів більшу не-оподаткованого мінімуму доходів громадян.

Злочин визнається вчиненим при обтяжуючих обставинах, якщо його було вчинено повторно (вдруге) або групою осіб чи у особливо великих розмірах (коли розмір бюджетних коштів становить три тисячі і більше неоподаткованих міні-мумів доходів громадян) і кваліфікується за ч. 2 ст. 210 КК (п. 2 примітки до ст. 210 КК).

Порушення законодавства про бюджетну систему Украї-ни вчинюється умисно. Помилка у використанні бюджетних коштів складу злочину не утворює.

Відповідальними за порушення законодавства про бю-джетну систему є посадові особи, які наділені повноважен-нями розпоряджатися бюджетними коштами.

Перелік посадових осіб, які є розпорядниками коштів державного бюджету, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 8 січня 2000 року № 13 «Про вдоско-налення системи головних розпорядників коштів держав-ного бюджету» ОВУ.- 2000, — № 2. Ст. 36.

Відповідальність за порушення законодавства про бю-джетну систему України настає з шістнадцяти років.

Карається порушення законодавства про бюджетну си-стему України:

за ч. 1 ст. 210 КК — штрафом від ста до трьохсот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий строк або без такого;

за ч. 2 ст. 210 КК — обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.7. Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видат-ки бюджету, є спеціальним видом порушення Закону про бюджетну систему України від 5 грудня 1990 р. в редакції від 28 квітня 1995 р. Закони України.- Том 1- К., — 1996. С. 65−69, яким передбачено, що бюджети всіх рівнів повинні виконуватися у тих самих обсягах, які затверджені відповідною радою.

Склад злочину утворює видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету у великих розмірах (див. пункт 2 примітки до ст. 210 КК).

Нормативними актами, якими змінюється розмір дохо-дів чи видатків бюджету, всупереч встановленому законом порядку обсягах, можуть бути постанови, накази, розпоряд-ження, інструкції, якими встановлюються обов’язкові для невизначеного кола осіб правила поведінки, тобто які є обов’язковими для виконання їх всіма підпорядкованими підприємствами, установами чи організаціями.

Якщо предметом діяння були бюджетні кошти у особли-во великому розмірі (див. пункт 3 примітки до ст. 210 КК), то злочин кваліфікується за ч. 2 ст. 211 КК.

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і ви-датки бюджету всупереч Закону, вчинюється умисно, вида-ти нормативний акт необережно неможливо.

Суб'єктами відповідальності за ст. 211 КК є посадові осо-би органів виконавчої влади, які наділені повноваженнями видавати чи затверджувати нормативні акти, якими змінюю-ться порядок і умови формування чи використання бюджет-них коштів. Видання таких актів посадовими особами, які не мають повноважень на видання таких актів, утворює сукуп-ність злочинів, передбачених ст. 211 і ст. 365 КК.

Відповідальність за видання нормативних актів, які змі-нюють доходи і видатки бюджету всупереч закону, настає з шістнадцяти років.

Карається видання нормативно-правових або розпоряд-чих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупе-реч встановленому законом порядку:

за ч. 1 ст. 211 КК — штрафом від ста до чотирьохсот не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправни-ми роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до чо-тирьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 211 КК — позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.8. Ухилення від сплати податків

Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язко-вих платежів (ст. 212 КК України) є одним із найбільш шкідливих господарських злочинів. По-перше, цим діянням руйнується формування фінансових надходжень у держав-ний бюджет, і держава стає неспроможною виконувати свої соціальні функції.

По-друге, вся соціальна сфера не має фінансового забез-печення (лікарі, вчителі, пенсіонери, студенти та всі ін.).

По-третє, суб'єкти несплати податків отримують неви-правдані прибутки і мають змогу тиснути на ринку своїх сумлінних конкурентів. У зв’язку з цим обов’язок сплачува-ти податки є конституційним. Ст. 67 Конституції України встановлює обов’язок кожного громадянина (іноземця та особу без громадянства у відповідних до закону випадках) сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановле-них законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майно-вий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Законом України від 25 червня 1991 р. «Про систе-му оподаткування» в редакції від 2 лютого 1994 р. Голос України.- 1994, 1 квітня. подат-ком, збором, іншим обов’язковим платежем до бюджету і внеском до державних цільових фондів називається обов’язкова сплата до бюджету відповідного рівня (держав-ного, місцевого тощо) або до державного цільового фонду зобов’язаними особами в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Порядок і розміри сплати податків та інших обов’яз-кових платежів суб'єктами підприємницької діяльності, а також строки їх сплати, встановлюються законами України, декретами Кабінету Міністрів та інструкціями Міністерства фінансів і Головної податкової інспекції.

Ст. 212 КК України передбачає кримінальну відпові-дальність за ухилення від сплати податків:

1) способом неподання податкових декларацій та розра-хунків;

2) приховування (заниження) об'єктів оподаткування. Відомості Верховної Ради України.- 1992.-№ 23. Ст. 333.

Законом України від 21 лютого 1992 р. «Про оподатку-вання доходів підприємств і організацій» Детальніше про ухиляння від сплати податків і приховування об'єктів оподаткування див.: П. Т. Гега. Правові основи податкової системи, правопорушення, проблеми, рішення. К, 1996. С. 62−92., Брич Л. П., Наврацький, В. О. Кримінально-правова кваліфікація ухилення від оподаткування в Україні.- Київ, 2000. встановлена що-квартальна сплата податку поданням податкової декларації І розрахунків із внесенням до неї авансових внесків подат-ків до бюджету у розмірах, передбачених фінансовими роз-рахунками підприємницької діяльності за рік.

Порядок і строки сплати інших податків встановлюють-ся декретами Кабінету Міністрів, наприклад, декретами «Про акцизний збір» Там само.- 1993.-№ 10.-Ст. 82., «Про місцеві податки і збори» Там само.- 1993.-№ 30.-Ст. 336., «Про податок на прибуток підприємств і організацій» Там само.- 1993. № 10. Ст. 76, «Про по-даток на добавлену вартість» Там само.- 1993; № 2. Ст. 78. та ін.

Порушення встановленого порядку і строків подання декларацій про доходи і несплата податків є об'єктивною стороною діяння, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України. Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 212 КК України досить встановити і доказати що декларація не була подана в уста-новлений строк умисно, і що з цієї причини податок не бу-ло сплачено.

Приховування (заниження) об'єктів оподаткування є способом зменшення платежів або способом ухилення від сплати податків частково чи у повному обсязі.

Згідно з чинним законодавством України об'єктами оподаткування є:

1) доходи (прибутки), додана вартість продукції, товарів;

2) майно юридичних осіб;

3) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг);

4) митна вартість імпортних товарів;

5) вартість послуг за встановлення та розміщення рек-лами та деякі ін.

Діяння кваліфікується за ч. 1 ст. 212 КК України у ви-падках заподіяння державі ухиленням від сплати податків шкоди у значних розмірах.

Значних розмірів визнається шкода, яка у тисячу і біль-ше разів перевищує встановлений законодавством неоподат-ковуваний мінімум доходів громадян.

Заподіяння несплатою податків менших розмірів тягне за собою адміністративну відповідальність. Згідно з ч. 7 ст. 25 Закону України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» на посадових осіб, винних у несплаті податків, приховуванні (заниженні) доходу або об'єктів оподаткуван-ня, накладається адміністративний штраф у розмірі серед-ньомісячної заробітної плати, а за такі самі дії, вчинені про-тягом року після накладення адміністративного стягнення у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Відомості Верховної Ради України, — 1992.-№ 23.-Ст. 333.

У тих випадках, коли приховування об'єктів оподатку-вання поєднується з посадовим фальшуванням документів, діяння кваліфікується лише за ст. 212 КК України. Сукуп-ності злочинів (ст. 33 КК України) при цьому не утворю-ється тому, що фальшування документів (ст. 366 КК Украї-ни) є способом, частиною об'єктивної сторони діяння, пе-редбаченого ст. 366 КК України. За ст. 212 КК України кваліфікуються дії лише посадових осіб і суб'єктів підпри-ємницької діяльності, на яких покладені обов’язки подава-ти декларації про доходи, складати бухгалтерські звіти, ба-ланси, вести розрахунки, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, — керівники підприємств і організацій, їх заступ-ники, головні бухгалтери, інші посадові особи, на яких по-кладені такі обов’язки. Інші особи можуть бути лише співучасниками вчинення цього злочину (ст. 27 та ч. 1 або ч. 2ст. 212 КК України).

За ч. 3 ст. 212 КК України діяння кваліфікується у ви-падках, коли:

1) діяння, передбачене ч. 1 ст. 212 КК України, було вчинене особою, яка має не зняту чи не погашену судимість за раніше вчинене діяння, передбачене ч. 1 або ч. 2 ст. 212 КК України;

2) ухиленням від сплати податків державі була заподіяна шкода в особливо великих розмірах.

Згідно з приміткою до ст. 212 КК України особливо вели-кими розмірами заподіяної державі шкоди є сума податку, яка у три тисячі і більше разів перевищує установлений за-конодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з ч. 4 ст. 212 КК особа, яка вперше вчинила ухи-лення від сплати податків, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до відпові-дальності сплатила податки (збори), а також відшкодувала шкоду, завдану державі несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, сплата пені).

Відповідальними за ухилення від сплати податків є всі осудні особи, яким виповнилось шістнадцять років.

Карається ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів:

за ч. 1 ст. 212 КК — штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позба-вленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 212 КК — штрафом від п’ятисот до двох тисяч не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправни-ми роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років з позбавленням права обіймати певні за-сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. З ст. 212 КК — позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років та позбавленням права обіймати певні по-сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років із конфіскацією майна.

2.9. Незаконні операції підакцизними товарами

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України на-стає лише за виготовлення або зберігання самогону чи ін-ших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення з ме-тою продажу, п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від П жовтня 1985 р. «Про практику застосування судами України зако-нодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоре-нення самогоноваріння». — Постанови Пленуму Верховного Суду Ук-раїни в кримінальних та цивільних справах.- К., 1995.-С. 125−126. а також незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, або збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених інших підакцизних товарів (тютюнових виробів та інших).

Міцними спиртними напоями домашнього вироблення визнаються виготовлені у домашніх умовах перегонкоюсамогон, чача, арака, тутова горілка та інші міцні напої міст-кістю більше 13 об'ємних відсотків етилового спирту.

Виготовляються міцні спиртні напої домашнього вироб-лення, головним чином, способом перегонки, тобто відокрем-ленням через спеціальні апарати спирту від алкогольної ма-си, що виготовляється з продуктів, багатих на крохмалисті чи цукристі речовини (зерно, картопля. буряки, цукор, фрук-ти тощо). Приготування алкогольної маси або інших продук-тів бродіння для наступного виготовлення самогону або ін-ших міцних спиртних напоїв кваліфікується як замах на їх виготовлення за ст. 15 та ст. 204 КК України. Діяння квалі-фікується як замах на вчинення злочину і в тих випадках, коли винному не вдалося з різних причин, незалежних від його волі, виготовити міцний спиртний напій, наприклад, у випадку виготовлення спиртного напою місткістю етилового спирту менше 13 відсотків або зовсім непридатного для вживання тощо. При виготовленні винним хоча б частини алкогольної маси міцного спиртного напою або приготуван-ня закваски кваліфікується як закінчений злочин.

Виготовлення міцних напоїв домашнього вироблення з метою продажу кваліфікується як закінчений злочин неза-лежно від того, чи почав винний їх продаж. п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р.- Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126. Обов’язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 204 КК України, є виготовлення або зберігання самогону або інших міцних спирт-них напоїв лише з метою їх продажу. Про наявність мети продажу при виготовленні самогону чи інших міцних спирт-них напоїв можуть свідчити кількість виготовлених напоїв, кількість алкогольної маси для їх виготовлення, інші обста-вини заняття виготовленням самогону як промислом тощо.

Кримінальна відповідальність за ст. 204 КК України за зберігання міцних спиртних напоїв домашнього виготов-лення чи інших підакцизних товарів настає лише у випадку, коли їх зберігання здійснювалося особою, яка їх виготовила з метою продажу. Особи, які зберігали міцні спиртні напої домашнього вироблення, що були придбані ними для влас-ного вживання, не підлягають кримінальній відповідально-сті, оскільки вони придбали ці напої і зберігали їх без мети продажу. Не утворює складу злочину і придбання в інших осіб міцних спиртних напоїв домашнього виготовлення чи інших підакцизних товарів без мети їх збуту, продажу.

Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюно-вих виробів або інших підакцизних товарів, відкритих під-пільних цехів або з використанням обладнання, що забезпе-чує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою яка раніше була засуджена за цією статтею, кваліфікується за ч. 2 ст. 204 КК.

Незаконне виготовлення підакцизних товарів з недобро-якісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей, а так само незаконне збування та-ких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяж-ких наслідків, кваліфікується за ч. З ст. 204 КК.

Дії осіб, які сприяли виготовленню самогону або інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення чи інших підакцизних товарів іншим особам чи виготовленню таких товарів, кваліфікуються як пособництво за ч. 5 ст. 27 та ст. 204 КК України.

Дії посадових осіб, які відпускають сировину, продукти і матеріали, надають транспортні засоби або приміщення завідомо для виготовлення або зберігання з метою продажу самогону чи інших підакцизних товарів, кваліфікуються за ч. 5 ст. 27 і ст. 204 КК України, чи інших підакцизних това-рів, якщо вони завдали істотної шкоди державним чи гро-мадським інтересам, то додатково і за ст. 364 КК України. п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 р, — Постанови Пленуму Верховного Суду України.-С. 126.

Виготовлення самогону чи інших підакцизних товарів, поєднане з втягненням до цього промислу неповнолітніх або втягнення неповнолітніх у пияцтво, кваліфікується за сукупністю злочинів за ст. 204 КК та ст. 304 КК України.

Карається незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів:

за ч 1 ст. 204 КК — штрафом від п’ятисот до тисячі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскаці-єю незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення;

за ч. 2 ст. 204 КК — штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбав-ленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіска-цією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її Виготовлення;

за ч. З ст. 204 КК — позбавленням волі від п’яти до деся-ти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення.

2.10. Підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків

Стаття 215 включена до Кримінального Кодексу Украї-ни на підставі Віденської Всесвітньої міжнародної конвен-ції про поштовий обмін від 10 липня 1964 р.

Предметами підробки є знаки поштової оплати (марки, штемпельні відбитки марок, віньєтки тощо), міжнародні відповідні купони (знаки поштової оплати, що обмінюють-ся на поштові марки і дають право на поштове відправлен-ня за кордон), квитки залізничного, водного, повітряного і автомобільного транспорту та інші проїзні документи і квитки на провіз вантажів.

Склад злочину утворює одне з діянь:

— виготовлення з метою збуту;- збування підроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнарод-них відповідних купонів, посвідчень, відбитків мар-кувальних чи друкарських машинок або проїзних квитків;

— використання завідомо підроблених знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонів чи квитків на проїзд на всіх видах транспорту.

Підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків вчинюється умисно. Відповідальність за цей вид фальшування настає з шіст-надцяти років.

Карається підроблення знаків поштової оплати або проїзних квитків штрафом до п’ятдесяти неоподатковува-них мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2.11. Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору

Згідно з Законом України від 15 вересня 1995 р. «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» ВВР.- 1995. № 40. Ст. 297 марками акцизного збору ви-знаються спеціальні знаки, якими позначаються алкогольні напої та тютюнові вироби як посвідчення сплати акцизного збору, що легалізує їх ввезення та реалізацію на території України.

Склад злочину утворює одне з передбачених ст. 216 КК діянь — виготовлення, підроблення, використання чи збут фальшивих марок акцизного збору.

Предметами фальшування у ст. 216 КК називаються:

а) марки акцизного збору;

б) контрольні марки для маркування упаковок, примір-ників аудіовізуальних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збо-ру, вчинене повторно чи групою осіб, кваліфікується за ч. 2 ст. 223 КК.

Фальшування чи збут фальшивих марок акцизного збору вчинюється умисно.

Відповідальними за незаконні дії з марками акцизного збору є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, підроблення, вико-ристання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок:

за ч. 1 ст. 216 КК — штрафом від ста до трьохсот неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років;

за ч. 2 ст. 216 КК — штрафом від трьохсот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбав-ленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіска-цією товарів, промаркованих підробленими марками чи голографічними захисними елементами.

3. Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб'єктів

3.1. Порушення порядку заняття господарською чи банківською діяльністю

Стаття 42 Конституції України закріпила право кожної особи на підприємницьку діяльність, яка не заборонена за-коном. Законом України від 7 лютого 1991 р. «Про підпри-ємництво» підприємницькою діяльністю називається з самостійної ініціативи систематична, на власний ризик дія-льність по виробництву продукції, виконанню робіт, на-данню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. ВВР України.- 1991. № 14. Ст. 168.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів від 17 березня 1993 р. «Про податок на промисел» Там само.- 1993.-№ 19.-Ст. 208. громадяни, не зареєст-ровані як суб'єкти підприємництва, мають право продавати вироблені, перероблені та куплені речі, товари на підставі декларації, що подається до державної податкової інспекції для придбання одноразового патенту на торгівлю цими ре-чами, товарами.

Ст. 202 КК України передбачає відповідальність за два види порушень заняття підприємницькою діяльністю:

1) заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації;

2) заняття банківською діяльністю без спеціального до-зволу (ліцензії).

На відміну від ст. 203 КК України, яка передбачає кримі-нальну відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ст. 202 КК України передбачає відповідальність за порушення правил заняття легальними видами підприємницької діяльності. Тобто за ст. 202 КК України кваліфікується не заборонена підприємницька дія-льність, а заняття дозволеними законом видами підприємни-цької діяльності, але з порушенням порядку (правил) реєст-рації чи одержання офіційного дозволу на таку діяльність.