Комерційна таємниця

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут міжнародних відносин

Кафедра міжнародних економічних відносин і бізнесу

РЕФЕРАТ

З дисципліни «Інтелектуальна власність»

На тему: «Комерційна таємниця»

Виконала: студентка 502 групи

7.30 406 «Міжнародний бізнес» або

7.30 403 «Міжнародні економічні відносини»

Петренко Дарина

Київ-2012

План

Вступ

1. Поняття та ознаки комерційної таємниці як об'єкта права інтелектуальної власності

2. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці

3. Відповідальність за порушення прав власника комерційної таємниці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні в Україні, як і в інших країнах світу, інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом та продуктом його діяльності, а процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена галузь залучається в комерційний обіг, тим більше виникає потреба в захисті інтересів власників комерційної таємниці.

Проблема захисту комерційної таємниці має багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення комерційної таємниці як соціального ресурсу, юридичне закріплення права на комерційну таємницю та створення правових гарантій реалізації цього права, регулювання відносин, які виникають в сфері обігу комерційної таємниці.

Згідно зі статтею 155 Господарського Кодексу України, серед об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є й комерційна таємниця. Зокрема, відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Таким чином, комерційну таємницю, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну інформацію, так і іншу передбачену законодавством таємницю, крім державної таємниці.

1. Поняття та ознаки комерційної таємниці як об'єкта права інтелектуальної власності

Комерційною таємницею згідно з ч.1.ст.505 ЦКУ є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та в сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вока належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю визнаються відомості, що були отримані в результаті інтелектуальної діяльності і перебувають у юридичних або фізичних осіб, які володіють, користуються і розпоряджаються ними за своїм бажанням, вживаючи усіх необхідних заходів для їх захисту. Одержання, використання, зберігання і поширення комерційної таємниці відбуваються шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або іншому носієві. Фізичні або юридичні особи, які є власниками інформації виробничого та іншого характеру, що одержана на власні кошти і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї і встановлюють її належність до комерційної таємниці або конфіденційної інформації, вживаючи для цього способи їх захисту. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар за заг. ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої, К1: Правова єдність., 2007. — с.945

Кожен суб'єкт господарювання самостійно визначає склад відомостей, що належать до комерційної таємниці. Законодавством України встановлені два обмеження, застосовуваних до таких відомостей.

По-перше, відомостями, що складають комерційну таємницю, не можуть бути відомості, що складають державну таємницю.

По-друге, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

· установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

· інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

· дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

· відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;

· документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

· інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;

· документи про платоспроможність;

· відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;

· відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці,

наприклад підприємства, повинні мати такі ознаки:

ь не містити державної таємниці;

ь не наносити шкоди інтересам суспільства;

ь відноситись до виробничої діяльності підприємства;

ь мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;

ь мати обмеження в доступі тощо. Князєв С. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-провового впровадження/ Юридичний журнал, 2006. № 6.

З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної таємниці варто відносити значну кількість відомостей. Надмірне «утаємничування» може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).

2. Майнові права суб'єктів інтелектуальної власності на комерційну таємницю Суб'єктом підприємницької діяльності — власником відомостей, що складають комерційну таємницю, — є як юридичні особи, так і фізичні особи — підприємці.

Власниками комерційної таємниці можуть бути тільки особи, які займаються господарською діяльністю. Визначення таємниці як комерційної не означає, що суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційну таємницю можуть бути тільки особи, що здійснюють комерційну господарську діяльність, як вона розуміється в ст. 42−51 ГК України.

Суб'єкти некомерційної господарської діяльності (ст.ст. 52−54 ГК України) також можуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Юридичні особи, що фінансуються із бюджетів, у тому числі і державні органи, можуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, якщо вони проводять конкурси, тендери, привселюдні торги з метою укладення договорів у межах наданих їм повноважень.

Фізичні особи, що не є суб'єктами господарювання, не можуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Їхнє право на інформацію захищається на підставі ст. 302, 306 ЦК.

Майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

ь право на використання комерційної таємниці;

ь виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

ь виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

ь інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Використанням комерційної таємниці є впровадження в комерційний оборот відомостей, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, володільцем такої інформації або особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

Розмір матеріальної вигоди внаслідок використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, цивільним законодавством не визначається. Слід враховувати, що комерційна таємниця виникає незалежно від джерела одержаних відомостей.

Тільки особа, яка правомірно володіє інформацією, має право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці. Такі дії можуть здійснюватись як засобами самозахисту, так і шляхом звернення до відповідних державних органів (прокуратури, внутрішніх справ, Антимонопольного комітету, суду тощо).

Комерційна таємниця охороняється шляхом встановлення в договорі заборони на її розголошення для осіб, які її отримали, і регулюється тільки цивільним законодавством. Використання комерційної таємниці може мати місце лише з дозволу володільця або уповноваженої законом чи договором особи. Будь-яке використання без дозволу зазначених осіб вважається незаконним.

Поняття незаконного використання комерційної таємниці має розглядатись як неправомірне, всупереч волі її законного володільця, впровадження незаконно здобутих відомостей у виробництво або врахування їх при плануванні господарської діяльності без дозволу уповноваженої на те особи тощо.

Особа, яка протиправно використовує комерційну інформацію, що належить суб'єкту господарювання, зобов’язана відшкодувати завдані йому такими діями збитки відповідно до закону. Особа, яка самостійно і добросовісно одержала інформацію, що є комерційною таємницею, має право використовувати цю інформацію на свій розсуд без будь-яких обмежень.

Протиправними діями щодо комерційної таємниці є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Зазначені неправомірні дії полягають у отриманні, використанні, розголошенні науково-технічної або торгової таємниці, а також комерційної таємниці, без згоди її власника. На відміну від відомостей, що добровільно адресуються їх власником третім особам (наприклад, містяться в рекламі), можливість доступу до інформації, яка стосується виробничо-господарської діяльності суб'єкта, може бути обмежена її власником. Комерційна таємниця має цінність для її власника лише тому, що вона не відома іншим особам. До неї на законних підставах немає вільного доступу. Її власник охороняє конфіденційність цієї інформації. Тому неправомірне отримання введення цієї інформації в господарській оборот може негативно вплинути на підприємницьку діяльність суб'єкта.

Незаконне отримання комерційної таємниці може відбуватись шляхом її неправомірного збирання. Збирання комерційної таємниці є неправомірним незалежно від його способу. Важливим критерієм щодо визнання способу отримання комерційної таємниці неправомірним, на нашу думку, є наслідки, до яких таке отримання призвело. Зокрема, такими наслідками є заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість її заподіяння. Перелік осіб, які внаслідок виконання свого службового обов’язку мали можливість отримати відомості, що становлять комерційну таємницю, є необмеженим. Видається, що до таких осіб слід віднести представників правоохоронних органів, органів державної влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю та інших.

Розголошення — це незаконне ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, а також створення особою, якій ці відомості стали відомими, умов, сприятливих для ознайомлення з ними сторонніх осіб. Коло осіб, які можуть бути ознайомлені з незаконно здобутими відомостями, а також спосіб, в який це ознайомлення відбувається, законодавством не визначені, тобто можуть бути будь-якими. Основним критерієм вчинення правопорушення є настання негативних наслідків у вигляді заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість настання такої шкоди.

Схилянням до незаконного розголошення комерційної таємниці слід розуміти будь-які навмисні дії суб'єкта господарювання стосовно власника відомостей, що становлять комерційну таємницю, спрямовані на виникнення бажання у іншого суб'єкта господарювання незаконного отримання таких відомостей. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. — 2-е вид., перероблене і доп/ За ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — с.72−73

Неправомірним використанням комерційної таємниці слід вважати спосіб застосування незаконно отриманих відомостей, що становить, відповідно до законодавства України, склад правопорушення. При цьому неправомірне використання комерційної таємниці можливо шляхом її впровадження у виробництво суб'єкта господарювання, який незаконно здобув відомості, що становлять комерційну таємницю, або шляхом врахування цих відомостей під час планування чи здійснення підприємницької діяльності. Удалов Т. Г. Конкурентне право: Навч. посіб. — К.: Школа, 2004. — 496 с. — Бібліогр.: с. 496.

Майнові права не є вичерпними. ЦК передбачає можливість охорони інших майнових прав інтелектуальної власності, до яких можна віднести право на оприлюднення комерційної таємниці, право на реєстрацію як об'єкта інтелектуальної власності, право на відчуження тощо.

Власник права інтелектуальної власності на комерційну таємницю має право продати або іншим способом розпорядитися цією інформацією, дозволити використання цієї інформації третім особам на підставі договору; зберігати цю інформацію; від широкого кола осіб і вимагати, щоб треті особи утримувались від використання незаконних методів її отримання, а також має право самостійно розголосити її у випадках, коли це не суперечить умовам договору про використання цієї інформації.

3. Відповідальність за порушення прав власника комерційної таємниці

комерційний таємниця відповідальність Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю несе відповідальність відповідно до чинного законодавства або умов договору, що укладений з суб'єктом права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Найбільш ефективною мірою відповідальності є відшкодування шкоди. Межі відповідальності за неправомірне розголошення, збирання або використання комерційної таємниці передбачені Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Господарським та Кримінальним кодексами України.

В даний час за порушення прав власника комерційної таємниці законодавством України встановлені наступні види відповідальності:

1) відповідальність у рамках трудових відносин;

2) цивільно-правова відповідальність;

3) адміністративна відповідальність;

4) кримінальна відповідальність.

Відповідальність у рамках трудових відносин. За недотримання режиму роботи з інформацією, що складає комерційну таємницю, до працівників суб'єкта підприємницької діяльності може бути застосована матеріальна і дисциплінарна відповідальність. Залучення до матеріальної і дисциплінарної відповідальності здійснюється на загальних підставах, з урахуванням особливостей правового статусу «комерційної таємниці». Для законного застосування санкцій за правопорушення, пов’язаних з комерційною таємницею в рамках трудових відносин, підприємцеві необхідно мати деякі документи, а саме:

а) документ, що встановлює перелік відомостей, які складають комерційну таємницю. Це може бути затверджене підприємцем (компетентним органом управління суб'єкта підприємницької діяльності) Положення про комерційну таємницю, у якому б чітко обмовлялися які відомості є комерційною таємницею, порядок віднесення їхній до таких, умови збереження, а так само хто з працівників підприємця може передавати закриті відомості представникам державних органів і організацій;

б) посадові інструкції. Посадовими інструкціями повинно визначатися коло повноваженних працівників підприємця і відомості, що містять комерційну таємницю, з якими працівник має право працювати, порядок роботи з ними; в) трудовий договір (контракт). У трудовому договорі або контракті повинна бути зазначено зобов’язання працівника дотримувати комерційної таємниці і наслідки недотримання цього обов’язку. Умови матеріальної відповідальності працівника за розголошення комерційної таємниці можуть бути передбачені як трудовим договором, так і окремою угодою про матеріальну відповідальність.

З документами, зазначеними в пункті а) і б), працівник повинний бути ознайомлений перед початком своєї трудової діяльності в даного підприємця. Факт ознайомлення повинний фіксуватися письмово, із указівкою дати ознайомлення. За порушення режиму комерційної таємниці до працівника можуть бути застосовані наступні дисциплінарні санкції: догана, звільнення. Якщо була укладена угода про матеріальну відповідальність за розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю, працівник так само відповідає і матеріально, у розмірах передбачених угодою сторін.

Цивільно-правова відповідальність. Відповідно до ч.1. ст. 22 ЦКУ особа, якій завдано збитків має право на їх відшкодування. Та згідно зі ч.1.ст.1166 майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Також моральна шкода відшкодовується згідно ч.1.ст1167 — Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Адміністративна відповідальність за порушення, пов’язані з комерційною таємницею, установлюється за отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця — тягне за собою накладення штрафу від дев’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Кримінальна відповідальність передбачається за наступні злочини зв’язані з порушенням вимог охорони комерційної таємниці: ст. 321 — незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років; Ст. 232. — розголошення комерційної або банківської таємниці, — карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Таким чином можна підвести підсумок, що для вирішення проблем, пов’язаних з регулюванням комерційної таєниці, необхідно прйняти спеціальний акт, щодо якого вже схвалено Концепцію проекту Закону України «Про охорону прав на комерційну таємницю» .

Висновки З переходом до великого товарного виробництва конкуренція набула особливого розвитку. У ХХ і на початку ХХІ ст. конкуренція в усіх країнах свідомо використовується як одна з рушійних сил економічного і соціального прогресу.

Відомо, що конкуренти у боротьбі за ринок часто вдаються до використання неправомірних засобів у цій боротьбі. Ця неправомірна діяльність набуває досить загрозливих масштабів, що наносять велику шкоду економіці будь-якої держави.

З огляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на чесну й недобросовісну.

Питання захисту комерційної таємниці є досить актуальним на сучасному етапі розвитку економіки України. Це пояснюється тим, що в Україні швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, які призводять до загострення конкурентних відносин.

Досвід показав, що втручання держави у економіку у вигляді регулювання конкурентних відносин є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки.

Захист від неправомірного збирання, розголошення та використання комерційної таємниці в Україні здійснюється Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.

Згідно зі ст. 37 ГКУ вчинення дій, визначених як неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці зумовлює дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом.

Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 — 1996 р., № 30, стаття 141.

2. Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України вiд 02.05.2003 — 2003 р., № 18, стаття 144.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 — 2003 р., № 40, стаття 356.

4. Кодекс Укркаїни про Адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.// Відомості Верховної Ради УРСР вiд 18.12.1984 р., № 51, стор. 1122.

5. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України вiд 03.12.1991 — 1991 р., № 49, стаття 682.

6. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. N 2210-III.// Відомості Верховної Ради України вiд 03.09.1996 — 1996 р., № 36, стаття 164.

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. — 3-є вид., перероблене і доп./ За ред. О. В. Дзери, Н.С.Кузнєцової, В. В. Луця. — К.: Юриінком Інтер, 2008. — Т.1. — 824 с.

8. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України. — 2-е вид., перероблене і доп/ За ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 441 с.

9. Князєв С. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-провового впровадження/ Юридичний журнал, 2006. № 6.

10. Жук Л. А., Жук І.Л., Неживець О. М. Господарське право: Підручник. — К.: Кондор, 2009. — 434 с.

11. Носік Ю. В. Права на комерційну таємницю в Україні: монографія. — К.: КНТ, 2007 — 236 с.

12. Панченко М.І.Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.