Зовнішня політика УНР. 
Угода в Брест-Литовську

Зовнішня політика УНР. Угода в Брест-Литовську.

Директорія УНР був створена представниками українських соціалістичних партій в середині листопаду 1918 р. Директорія УНР був радикальним урядом соціалістичного спрямування й це визначало її внутрішню та зовнішню політику. У зовнішній політиці Директорія УНР не домоглася значних успіхів. Їй не вдалося домовитися про світ із Радянською Росією, хоч переговори про його укладення велися із кінця грудня 1918 р. Не зумівши домовитись із більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулась до представників Антанти, війська якої висадились у південних містах України. Директорія просила допомогти у боротьбі із більшовиками.

Можна виділити щонайменше три головні заподій укладення УНР мирного договору із Німеччиною та ЇЇ союзниками:

1. До решти загрозлива для України ситуація, Яка склалася наприкінці 1317— на початку 1918 р. у зв «язку зі вторгненням в неї трьох російських більшовицьких армій (М. Муравйова, Р. Берзіна та І. Кудинського), вимагала від українського керівництва вивільнення сил, що перебували на Східному фронті, для відсічі агресії;

2. Підписання Росією у Бересті перемир «я із Центральними державами мало великий пропагандистський вплив, і керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків й цивільного населення, змушені були з запізненням наслщуваги більшовиків й домагатися миру;

3. Спроби Центральної заради порозумітися із Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.

Отож, нічого іншого, по суті, не залишалося, а договір, доти ж, дозволяв Україні статі повноправним суб «єктом міжнародного права.

Українська делегація (У. Голубович ~ голова, М. Любин-ський, М. Левитський та Про. Севрюк) перед відбуттям до Берестя (Брест-Литовська} отримала від М. Грушевського заподіяння домагатися визнання за Україною українських земель, що належали Росії (Підляшшя, Посяння та Холмщина) і Австро-Угорщині (Східна Галичина, Буковина. Закарпаття).

За дві дні после початку сепаратних переговорів між Росією та державами німецького блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина} Генеральний Секретаріат 11 (24) грудня надіслав їхні учасникам ноту про ті, що УНР стає на шлях проведення самостійної зовнішньої політики й пропонує воюючим державам укласти світ без анексій та контрибуцій із урахуванням права націй на самовизначення.

Повноваження прибулої на переговори української делегації були визнані усіма, у тому числі і керівником російської делегації Л. Троцьким.

Умовою визнання Центральними державами УНР самостійною Державою було б, по-перше, підписання мирного договору, по-друге, проголошення українським урядом повної державної незалежності України. Питання про збройну, допомогу Україні до підписання договору офіційно не розглядалося, але й українській делегації було б заявлено, що угода із УНР можлива лише за присутності в Києві Центральної ради;

Найдраматичніший переговорів момент наставши тоді, коли после перерви до Берестя разом із росіянами прибули представники радянського уряду України на чолі із Ю. Медведєвим. Проте Їхні повноваження не було б визнано.

Після повідомлення про прийняття Центральною радою IV Універсалу глава австро-угорськоі делегації граф Про. Чернін від імені 4-х держав заявивши про визнання ними УНР суверенною Державою. Це був подія історичного значення — вперше Україна стала повноправним суб «єктом міжнародного права.

Підписання договору відбулося в ніч із 26 на 27 января (із 8 на 9 лютого} 1918 р., коли Центральна рада под тиском російського наступу уже залишила Київ (через пошкодження телеграфного апарата звістка про це дійшла до Берестя з запізненням). За угодою, що складалася із 10 статей, кордони між УНР та Австро-Угорщиною залишалися такими, якими смердоті були між останньою та Росією одну годину початку війни, а Холмщина, Посяння та Підляшшя визнавалися за Україною. Стан війни між УНР та Німеччиною та ЇЇ союзниками припинявся. Питання про військову допомогу УНР із боці Німеччини та Австро-Угорщини переговорів не стояло й у тексті договору не було б відображено. Вже после його підписання М. Любинський від імені Центральної заради звернувся за нею до Німеччини, прохаючи направити в Україну галицькі частини і тих, що були сформовані із полонених українських вояків. Посилаючись тих, що це позиці багато години, Німеччина запропонувала направити в Україну свої регулярні частини, котрі не підуть далі українсько-російського кордону. Проте це був лише усна домовленість, якою Німеччина знехтувала.

Економічні з статтею договору передбачали паритетний обмін товарами із боці Німеччини і продовольством — із боці УНР. Най вразливішим було б ті, що Україна взяла у собі конкретні вол «язання поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів худоби у живій вазі та ін. Направду ж Німеччина не виконала своїх вол «язань, вдавшись до фактичного пограбунку України.

Після того, як Росія підписала «сепаратний мирний договір із Центральними державами, вон змушена був визнати незалежність УНР і виводити свої війська із України. Без їхні підтримки стало очевидним, що большевики із харківського «радянського уряду України» не являють з собі сили. Більшовицький «народний комісаріат» саморозпустився, і у квітні 1918 р. радянська влада в Україні впала. До Києва вступили німецькі та укра-їнські частини.

Історичне значення Берестейського договору полягає у бо він ставши значним здобутком української дипломатії, який започаткував міжнародне дипломатичне визнання Української держави.