Лікувальна фізична культура

Лікувальна фізична культура (ЛФК) — це розділ медицини, що вивчає раціональне використання фізичної культури та зміни, які виникають в організмі під впливом фізичних вправ.

ЛФК — метод лікування, що використовує засоби фізичної культури з лікувально-профілактичною метою, а також для відновлення здоров’я та працездатності хворого і запобігання наслідкам паталогічного процесу. Масаж і лікувальна фізична культура в медицині:підручник/ М. В. Степашко, Л. В. Сухостат. — К.: ВСВ «Медицина», 2010. 240 с.].

Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи. Їх основою є м’язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взаємозв'язок між м’язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним функціонування центральної нервової системи (ЦНС), які утворилися і розвинулися у процесі еволюції. З огляду на це, зниження рухової активності (гіподинамія) призводить до порушень функціонального стану організму і виникнення хворобливих змін у серцево-судинній, дихальній та інших системах.

При захворюваннях порушується нормальна життєдіяльність і функціональний стан організму, знижується пристосування його до змін зовнішнього середовища, знижується м’язова працездатність та бажання виконувати фізичну роботу. З метою створення умов для одужання, попередження ускладнень і загострення захворювань, хворим призначають переважно спокій або суттєво обмежують їхню рухову активність. Однак тривалий спокій спричиняє зміни діяльності систем і організму в цілому, підсилює порушення, викликані хворобою. Це може призвести до виникнення цілого ряду ускладнень, що значно погіршують перебіг захворювання і можуть загрожувати життю хворого. Тому у сучасній медицині прийнято поєднувати спокій з фізичними рухами за умови, що стан хворого це дозволяє.

ЛФК зменшує негативний вплив вимушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні і компенсаторні реакції, попереджує ускладнення, відновлює і розширює його функціональні можливості організму, наближує і функціональне одужання, скорочує терміни лікування. Добираючи спеціальні вправи, дозуючи їх, залежно від характеру і клінічного перебігу хвороби чи травми, можна цілеспрямовано впливати і переважно змінювати певні функції організму шляхом відновлення ушкоджених систем, адаптуючи хворого до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. Поступово зростаючі дозовані фізичні навантаження забезпечують загальну тренованість організму, що є основою відновлення працездатності хворого. Тому ЛФК є обов’язковим лікувальним засобом і невід'ємною складовою частиною процесу реабілітації. Королева, Е. (2005). Физическаяреабилитациядетей с детскимцеребральнымпараличом методом ЛФК и иппотерапии. Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: зб. наук. пр./за ред. СС Єрмакова—Х, (10), 148−152. ].

Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є відома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе перебороти просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі виконання вправ, особливо після операцій, травм, опіків. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а укол, операція, фізіотерапевтичні процедури, масаж і т. ін. лікувальні дії виконує медичний персонал.

Показана ЛФК практично при всіх захворюваннях і у будь-якому віці.

Протипоказаннями є загальний важкий стан хворого, гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг; сильний біль, загроза тромбоемболії, кровотеча чи можливість появи її у зв’язку з рухами; висока температура і збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) понад 20−25 мм/год., інтоксикація; злоякісні пухлини. Масаж і лікувальна фізична культура в медицині:підручник/ М. В. Степашко, Л. В. Сухостат. — К.: ВСВ «Медицина», 2010. 242 с.].