Українські учительські товариства на Буковині ХІХ-ХХ ст

УКРАЇНСЬКІ УЧИТЕЛЬСЬКІ ТОВАРИСТВА НА БУКОВИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Друга половина ХІХ — початок ХХ ст. на Буковині позначилися швидким ростом кількості народних шкіл. Напередодні Першої світової війни в них працювало понад 820 українських учителів. Вони були добре організовані і згуртовані завдяки діяльності українських учительських товариств. Впродовж кількох десятиліть ці товариства справляли суттєвий вплив на політичне та просвітно — культурне життя краю. Умовно їх можна розділити на педагогічно-просвітні, фахові та політичні.

Серед педагогічно — просвітних учительських товариств першим була «Руська (українська) школа ». Її заснували 1887 р. за ініціативою.

О. Поповича та С. Смаль-Стоцького. Товариство зробило спробу видавати однойменний журнал, однак через брак коштів вийшло тільки два числа. Головною справою «Руської школи «стало надання методичної допомоги учителям, проведення педагогічно-виховних заходів по селах краю, поширення українських підручників і надання допомоги в їх написанні та впровадженні в навчальний процес. У 1903 — 1908 рр. Товариство видавало серію книжок для дітей під назвою «Крейцарова бібліотека ». Для зв’язку із сільськими початковими школами створено 10 філій «Руської школи «в повітах краю. 1910 р. товариство перейменували в «Українську школу ». Його багаторічним головою був О.Попович.

Близьким до «Руської школи «за своїми завданнями було товариство професорів середніх шкіл ім. Г. Сковороди, засноване.

1907 р. Воно згуртувалося навколо журналу «Рідна школа », який виходив у Львові. Товариство твердо відстоювало українські національні ідеї і проводило велику роботу по підвищенню рівня освіти в українських середніх навчальних закладах. Головою товариства впродовж передвоєнних років був В. Кміцикевич.

j.

" Вільнодумного союзу «» Крайова екзекутива «відкрито перейшла на бік А. Ончула та його прихильників, безпідставно звинувачувала українських депутатів в нехтуванні учительськими інтересами. Врешті - решт, це призвело до виходу переважної більшості українських учителів, а 1908 р. було засновано «Вільну організацію українського учительства на Буковині «. Лідером товариства став О. Іваницький. Воно створило в українських місцевостях «Повітові комісії «, видавало газету «Каменярі «.

І товариство, і його друкований орган твердо відстоювали всеукраїнські ідеї, різко засуджували буковинське автохтонство.

Учительські періодичні видання справляли помітний вплив на розвиток суспільно-політичних процесів у краї. З 1904 по 1907 рр. У Вашківцях — над — Черемошем виходила газета «Промінь », яка стала органом буковинського і галицького учительства. До видавничого комітету входили О. Барбір, І. Бажанський, С. Канюк, І. Карбулицький, К. Малицька, І. Герасимович та ін. «Промінь «вважався одночасно органом буковинського і галицького учительства. В ньому друкувалися статті суспільно-політичного змісту, дидактично-педагогічні матеріали, роз’яснення шкільних законів, повідомлення про стан шкільництва в інших українських землях, оцінки шкільних підручників тощо. Приблизно таку ж лінію витримувала і наступниця «Променя «- газета «Каменярі «.

Значною мірою «Промінь «підготував організаційне становлення профспілкової організації учителів під назвою «Взаїмна поміч галицьких і буковинських учителів і учительок », Перший загальний збір «Взаїмної помочі «відбувся 28 серпня 1905 р. Спочатку організація мала бути єдиною для Галичини і Буковини. Однак, враховуючи відмінні буковинські умови, 1906 р. дину організацію поділено на дві автономні управи — буковинську і галицьку. Буковинська управа мала 4 окружні відділи в Чернівцях, Кіцмані, Вашківцях — над — Черемошем і Вижниці. Кошти товариства формувалися за рахунок членських внесків. Воно давало позички на пільгових умовах для своїх членів, займалося страхуванням нерухомого майна, піклувалося про поліпшення матеріального становища молодих учителів, проводило активну благодійницьку діяльність тощо.

Отже, українське учительство на Буковині напередодні Першої світової війни було добре організоване, мало розгалужену мережу своїх товариств та місцевих осередків, успішно боролося за покращення матеріального становища, розширення політичних прав, демократизацію суспільних процесів.