Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка

Образ народного спiвця в поезiї Тараса Шевченка.

Поет — не жрець, що курить фiмiам.

Чи творить в тишинi нiчнiй молитву,.

Поет — борець, що кличе вiйсько в битву.

I першим йде в запеклу битву сам.

/ А. Малишко /.

На шляхах бойових звитяг i на мирному полi творчої працi поряд з людиною, поряд з народом — його пiсня-душа, частина його творчої пiсенної душi.

У нiй все, чим живе людина, чим живе народ. Її творцi i виконавцi завжди посiдали почесне мiсце серед оборонцiв Вiтчизни. Боян спiвав славу землi руськiй, пiдтримували дух воїнiв запорожськi кобзарi, зiгрiвав душу своїми пiснями-думами знаменитий Остап Вересай.

Образу народного спiвця багато уваги придiляє Т. Г. Шевченко.

З фолькльору i лiтератур рiзних народiв ми знаємо про акинiв, трубадурiв, шансоньє… Поет-спiвець Шевченко — це людина трагiчної долi, старий козак:

Перебендя старий, слiпий ;

Хто його не знає?

Вiн усюди вештається.

Та на кобзi грає.

А хто грає, того знають.

I дякують люди:

Вiн їм тугу розганяє,.

Хоч сам свiтом нудить…

(«Перебендя »).

Як рiдного зустрiчають кобзаря у кожному селi:

- Кобзар iде! Кобзар iде! ;

Та всi, якомога,.

Хлопцiв кинули, побiгли.

Зустрiчать слiпого!

(«Мар «яна-черниця »).

I грали кобзарi про давню славу i мужнiсть козацьку. В їхнiх думах (i тiльки в них!) жила iсторiя України, з її свiтлими i темними, гiркими часами, в них йшлося «Про Чалого », «Як Сiч руйнували ». Але життя є життя — i веселої мiг заспiвати кобзар.

З дiвчатами на вигонi ;

Гриця та веснянку,.

А у шинку з парубками ;

Сербина, Шинкарку.

(«Перебендя »).

Епiзодичний, але яскравий образ народного спiвця ми бачимо i в поемi Шевченка «Гайдамаки ». Старий Волох пiдтримує бойвоий дух повстанцiв, спiваючи про Максима Залiзняка, спiває для рядових гайдамакiв (щоб старшина не почула!). Або:

Братайтеся з нами,.

З нами, козаками,.

Згадаймо Богдана,.

Старого гетьмана,.

Будете панами.

(«Гайдамаки »).

Образ кобзаря для Шевченка нерозривний з образом України:

Утни, батьку, щоб нехотя.

На весь свiт почули,.

Що дiялось в Українi,.

За що погибала,.

За що слава козацькая.

На всiм свiтi стала.

(«До Основ «яненка »).

Кобзарем народним вiн називає основ «яненка, i сам став генiальним Кобзарем своєї неньки-України. Змушений бiльшу половину життя провести на чужинi, поет заздрив волi бандуриста:

Бандуристе, орле сизий!

Добре тобi, брате!

Маєш крила, маєш силу,.

Є коли лiтати.

Тепер лети ж в Україну ;

Тебе виглядають…

(«Н. Маркевичу »).

I Тараса чекала Україна. Вiн вiрив у це, душею рвався на береги Днiпра, у вишневi садки; туди, на Батькiвщину, посилав вiн свої думи, квiти-дiти. I закликав, молив:

Привiтай же, моя ненько,.

Моя Україно,.

Моїх дiток нерозумних,.

Як свою дитину!

(«Думи мої… »).

Отож, образ спiвця народного — це i образ самого Шевченка, не випадково ж народ називає його Кобзарем. Якщо повно характеризува ти цей образ, то треба аналiзувати всю творчiсть генiального художни ка, письменника, поета. Скажемо тiльки, що в нiй — все те, що робить безсмертним наш народ, нашу душу, нашу пiсню.

Наша дума, наша пiсня.

Не вмре, не загине.

От де, люди, наша слава,.

Слава України.

(«До Основ «яненка »).