Управління затратами підприемств

Реферат на тему:

«Управління затратами підприемств».

План.

1. Економічний зміст затрат виробництва. Поняття і види собівартості продукції.

2. Показники собівартості продукції.

3. Групування затрат, що формують собівартість продукції, послуг.

4. Класифікація затрат за економічними елементами та статтями калькуляції.

5. Особливості обліку затрат на підприємстві.

6. Джерела і шляхи зниження собівартості продукції.

7. Методика зниження собівартості продукції за чинниками.

1. Економічний зміст затрат виробництва.

Поняття і види собівартості продукції.

Затрати — це грошовий вираз затрат виробничих чинників, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої та комерційної діяльності.

Собівартість продукції - це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість — це показник затрат підприємства. Він відображає всі матеріальні затрати, затрати на оплату праці, інші поточні затрати на виробництво і реалізацію продукції.

ВИДИ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ.

1. В залежності від часу формування затрат розрізняють:

· Планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм затрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану);

· Фактичну собівартість (відображає фактичні затрати на виробництвоцтво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);

· Нормативну собівартість (затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм затрат ресурсів);

· Кошторисну собівартість (характеризує затрати або замовлення, на виріб які виконуються в разовому порядку).

2. В залежності від місця формування затрат розрізняють:

· Цехову (сума затрат на виробництво продукції в межах цеху);

· Виробничу (грошові затрати на виробництво продукції в межах всього підприємства);

· Повну (сукупність виробничої собівартості і позавиробничих затрат).

3. За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість:

· місячну;

· квартальну;

· річну.

4. За складом продукції собівартість буває:

· собівартість товарної; валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

5. У промисловості розрізняють:

Індивідуальну собівартість (характеризує затрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції);

Галузеву собівартість (Ссг) — показує середні у галузі затрати на виробництво і реалізацію продукції.

грн.

Сі - собівартість певного виду продукції на і-тому підприємстві;

Ni — кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві;

n — кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

2.Показники собівартості продукції.

1. Затрати на одну гривню товарної продукції (В1 грн. тп.).

грн Стп — собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн;

Qт — обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2. Собівартість окремих видів продукції (послуг).

3.Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції.

3. Групування затрат, що формують собівартість продукції.

I. Зв’язок з обсягом виробництва.

Постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать затрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління):

— залишкові;

— стартові.

В складі постійних розрізняють умовно-постійні затрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва.

Зміні (загальна сума затрат за певний час залежить від обсягу виробленої продукції):

— пропорційні - змінюються прямопропорційно до зміни обсягу виробництва (сировинна, матеріали, комплектуючі, відрядна зарплата);

— непропорційні - поділяються на прогресуючі та регресуючі.

II. За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. На їх основі складається кошторис затрат на виробництво.

Елементи затрат включають:

— матеріальні затрати;

— оплата праці;

— відрахування на соціальні потреби;

— амортизація основних фондів;

— інші грошові затрати.

За статтями затрат визначають собівартість одниці продукції, тобто калькуляцію. Статті калькуляції - це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення.

Прелік статей калькуляції.

1. Сировина і матеріали.

2. Поворотні відходи (відраховуються від вартості сировини і матеріалів).

3. Паливо і енергія на технологічні цілі.

4. Основна зарплата виробничих роітників.

5. Додаткова зарплата виробничих робітників (визначається у відсотках до основної зарплати).

6. Відрахування на соціальні потреби (визначаються у відсотках від суми основної і додаткової зарплати).

7. Цехові затрати (визначаються у відсотках до основної зарплати).

Цехова собівартість.(дорівнює сумі статей калькуцляції).

8. Адміністративні затрати (визначаються у відсотках до основної зарплати).

9. Інші виробничі затрати.

Загальновиробнича собівартість. (дорівнює сумі цехової собівартості і 9 і 10 статей).

10. Підготовка і освоєння виробництва. (визначається у відсотках до оновної зарплати).

11. Позавиробничі затрати. (визначаються у відсотках від загально виробничої собівартості).

Повна собівартість (дорівнює сумі загальновиробничої собівартості і 10 і 11 статей).

Відміність статей калькуляції від аналогічних елементів затрат полягає в тому що в першому випадку враховуються тільки затрати на данний виріб, а в другому, всі затрати підприємства незалежно від того, де і на які потреби вони були здійсненні.

4. Класифікація затрат підприємства за окремими ознаками.

Елементні затрати є структурно однорідними і первинними, мають єдиний економічний зміст. До них належать матеріальні затрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні затрати, ін.

Комплексні затрати є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів затрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад адміністративні затрати, затрати на збут).

Прямі затрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції. Вони можуть бути розраховані прямо на фізичну одиницю виробу.

Непрямі затрати не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов’язані з виготовленням різних виробів (наприклад, зарплата обслуговуючого управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці).

Правило визначення прямих та непрямих затрат: чи залишається будь-який вид затрат, якщо товар не буде вироблено.

Якщо так — це не прямі затрати.

Кошторис цехових затрат:

1. Зарплата апарату управління з відрахуваннями на соціальні потреби.

2. Утримання іншого цехового персоналу.

3. Амортизація будівель, споруд, інвентарю.

4. Утримання та поточний ремонт будівель, споруд, інвентарю.

5. Випробування, дослідження, раціоналізація, винахідництво.

6. Охорона праці.

7. Інші затрати.

Кошторис адміністративних затрат:

1. Зарплат апарату управління підприємством.

2. Затрати на відрядження.

3. Утримання іншого, не управлінського персоналу.

4. Амортизація основних фондів загальновиробничого призначення.

5. Утримання та поточний ремонт будівель, споруд, загальновиробничого призначення.

6. Випробування, дослідження, утримання лабораторій, затрати на винахідництво.

7. Охорона праці.

8. Підготовка кадрів.

9. Інші загальновиробничі затрати.

Структура собівартості - це відношення (в %) окремих елементів затрат до їх загальної величини.

В залежності від структури собівартості підприємства поділяють на:

— матеріаломісткі;

— фондомісткі;

— енергомісткі;

— трудомісткі;

— зі змішаною структурою собівартості.

Основними показниками структури собівартості є співвідношення затрат живої та машиної праці.

5. Особливості обліку затрат на підприємстві.

Розрізняють :

— облік затрат за видами (за елементами);

— облік затрат за місцями їх виникнення;

— облік затрат за носіями.

Носіями затрат є товари та послуги, які виробляються на підприємстві. За статтями затрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. На деяких підприємствах, де виробництво є серійним застосовується «девізійна калькуляція». За цим методом загальну суму затрат необхідно розділити на кілька виробництв однотипової продукції. Якщо підприємство виробляє різноманітні товари, використовують повторний або частковий облік затрат. За методом повного обліку затрат, всі затрати поділяють на прямі і непрямі. За методом часткового обліку затрат на постійні та змінні.

Приклад використання методів повного та часткового обліку затрат.

Керівництво підприємства розглядає можливість зміни асортименту продукції.

Повний облік затрат.

Таблиця Ціна, грн. А В С.

100 300 900.

Собівартість, грн. 90 320 800.

Прибуток, грн. +10 -20 +100.

Загальний прибуток, грн. +90.

Частковий облік затрат Ціна, грн. А В С.

100 300 900.

Змінні затрати, грн. 30 100 300.

Маржинальний прибуток, грн. +70 +200 +600.

Постійні затрати, грн. 780.

Загальний прибуток, грн. +90.

Приклад застосування часткового обліку затрат.

Керівництво підприємства розглядає можливість збільшити затрати на рекламу послуги В на 500 000 грн. у рік. З метою вирішення цього питання необхідно розрахувати: точку ефективності реклами (Те). Вона показує на яка величину повинен зрости обсяг реалізації послуги (ціна реалізації не змінюються), щоб підприємство мало можливість окупити додаткові затрати на рекламу.

;

Частковий облік затрат враховує тільки частину, затрат, які прямо переносять на виробництво (прямі змінні). Постійні затрати повинні бути відшкодовані за рахунок маржинального прибутку. Таким чином, якщо маржинальний прибуток від реалізації всіх товарів та послуг перевищує постійні затрати підприємства є прибутковим. Маржинальний прибуток зменшує збитки підприємства.

6. Джерела і шляхи зниження собівартості продукції.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці; затрат живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці; адміністративно-управлінські затрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих затрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці; зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

7. Методика зниження собівартості продукції за чинниками.

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів укрупненим способом.

1. Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм затрат матеріалів і зміни цін на них.

%.

Ім — індекс зміни норм затрат матеріалів на один виріб;

Іц — індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

Пмз — питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %.

2. Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці.

%.

Ізп — індекс росту середньої зарплати;

Іпп — індекс росту продуктивності праці;

Пзп — питома вага зарплати у собівартості продукції %.

3. Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовнопостійних затрат.

%.

Iy-nіндекс росту умовно-постійних затрат;

Iq — індекс росту обсягу виробництва продукції;

Пy-n — питома вага умовно-постійних затрат у собівартості продукції, %.

Література:

Економіка підприємства. Підручник. — К., 2000.

Фінанси підприємства. Підручник. — К., 2001.

Основи фінансового менеджменту. — Харків, 2002.