Тит Лукрецій Кар, Асклепіад, Авл Корнелій Цельс — видатні учені стародавнього Риму

У.

І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа.

Епікура (341 — 270 рр. до н.е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу промов»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про ті, чого досягли античні вчены в матеріалістичному розумінні світу.

Тіт Лукрецій Кар (99 — 55 рр. до н.е.) — римськи і співає й філософматеріаліст. Ціль філософії бачив до того, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби й лиха, пригноблені страхами: перед богами, смертю, потойбічним покаранням.

Шлях звільнення від них — засвоєння вчення Епікура про природу промов, людину, сус-пільство. Душа, по Лукрецію, смертна, так-як вона лише тимчасове з'єднання особливих частинок й после смерти тіла розпадається на окремі атоми. Пізнання смертності душі відкидає віру над потойбічне життя, а загробне покарання, звільнює людину від страху перед пеклом. Знищується й страх смерти: поки ми живі - немає смерти, прийшла смерть — немає нас. На кінець, й страх перед богами розсіюється коли ми взнаєм, що боги живуть над нашому світі, а пустих проміжках між світами: ведучи там блаженне життя, смердоті не можуть впливати на життя людини. Лукрецій давши ясне матеріалістичний вигляд й пояснення світу, природи чоловіка, розвитку матеріальної культури й техніки. Лукрецій — великий просвітитель римського світу; його поема справила великий вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.

З еред лікарів найвідомішим прибічником Епікура був Асклепіад (124—56 рр. до зв. е.). Навчався він в Афінах й Александріі. Асклепіад учив, що тіло людини також складається із атомів, між якими є пори, канали. Крізь ці пори та канали виділенням поту та випаровуванням регулюється діяльність організму. Якщо ці пори й канали засмічуються чи із тієї чи іншої заподій надмірно розширюються, це негативно відбивається на взаємовідношеннях атомів та їхньому русі, в якому смердоті завжди перебувають, й це зумовлює виникнення хвороб. Тому Асклепіад надавав особливого значення «невидимому диханню» шкіри, яку потрібно всіляко підгримувати частими купаннями, вологими розтираннями, фізичними вправами. Відповідно до принципу Епікура, що життя людини має бути.

«розсудливим, прекрасним й приємним», Асклепіад вимагав, щоб й процес лікування не обтяжував хворого, а був «безпечним, швидким й приємним.

(tuto, cito et jucundo сurаrе)". Разом із тім він підкреслював, що.

«надмірна поспішність й бажання догодити хворому небезпечні». Його концепція лікування, що набула визнання, протистояла системі хірурга.

Архігата, якого називали «кровожерним м «ясником" — carnifex.

У своїй терапії Асклепіад не був прибічником медикаментозних засобів, а головного значення надавав чистоті тіла, прогулянкам на свіжому повітрі їзді на коней, веслуванню та різним гімнастичним вправам, що сприяють кращому рухові частинок-атомів в організмі й перешкоджають засміченню його пір й каналів.

Відкидаючи існування вищого розуму, цілеспрямованість усього, що творити природа, як це твердив Арістотель, Асклепіад дотримувався погляду, що сили природи в перебігу хвороби бувають не лише корисними, а і шкідливими (non solum prodesse naturam, verum etiam nocere).

Використовуючи, за Гіппократом, сили природи, лікар винен бути активним, спрямовувати сили ці в бажаному напрямку. Асклепіад займався й хірургією, йому приписують проведення першої трахеотомії.

Асклепіад був людиною високої культури, блискучим промовцем, мав великий авторитет у вищих кілках Риму, був іншому Ціцерона, Марка Антонія. Він багато сприяв поширенню серед римлян популярності грецьких лікарів, Яка із годиною настільки зросла, що, слова Плінія, «тієї, хто практикував із медицини й не знавши грецької мови, не користувався успіхом; лікарі римляни видавали собі за греків».

М, а рубежі старої й нової ери трудився римський лікармислитель Авл.

Корнелій Цельс (близько 25−30 рр. до н.е. — 50 р.н.е.).Він був всесторонньо освідченою людиною, добро розбирався в західних областях знаннь. Він вивчав філософію, медицину, юриспуденцію, риторику, воєнну справу й т.п. Цельса без сумніву можна віднести до енциклопидистів, про що свідчить його багатогранна праця «Artes» («Мистецтва») узагальнюючи знання стародавніх лише у різних областях: агрономії, юрисподенції, філософії, риторики, воєнної справ. У цій роботи є розділ присвячений медицині (VI — XII частина книжки). Цей розділ був написань, коли йому було б близько 50 років. До цого години відбулися значні зміни в рабовласницькому суспільстві. Рабів стало менше й смердоті стали дорожче коштувати. А. До. Цельс, будучи великим рабовласником, по суті створив лічебний посібник для рабовласників, скориставшись яким смердоті могли зберегти рабів. Створенню цого посібника передувало навчання медицинським знанням у грецьких лікарів, котрі мешкали в Римі.

Медицинська школа (Schola medicorum) й валетудінаріум (лікарня для рабів) стали для нього «університетом» по здобуванню знань в медицині.

Великою заслугою Цельса є ті, що він в трактаті «Про медицину» передавши усі знання, котрі накопилися доти годині на цій області (смердоті до цих пір є єдиною достовірною інформацією про багатьох лікарів) й проаналізував подивися своїх попередників — Гіпократа, Герофіла,.

Еризистрата, Асклепіада й др.

Цельс підкреслював важливість раціонального підходу до питань симптоматики, діагностики, лікування й пргнозу хвороби. У його працях є важлива інформація про гігієну й дієтику. Цельс придавав велике значення індивідуального підходу до лікування. Ним чітко визначалось значення роботи в житті людини: «Неробство ускоряє наступлення старості, праця ж продовжує нашу молодість».Детально описавши ознаки деяких хворіб й загальні способи їхні лікування: кровопускання, банки, ростирання, дієтичне харчування. У роботи також приведені також детальні дані по фармакології - про властивості й приготування лікарств, їхнього дія, способи назначення, дозування. У хірургічній частині трактату Цельс зберіг для історії медицини великий досвід учених Александрійської школи. У нього ми знаходимо перший опис операції катаракти, якої успішно робили уже лікарі Вавілонії за 2—2, 5 тисячі років до зв. е. Описуючи операцію ампутації, Цельс говорити про перши «язування судин лігатурами. Він дає детальний опис гриж. Класичний опис ознак запалення належить Цельсові:

«Notae vегае inflamationis sunt quattuor: rubor еt tumor сum colore et dolore (Справжніх ознак запалення чотири: почервоніння, припухлість із запалом й болем)». Це збігається із описом їхнього індійським лікарем Сушрутою.

Також А. Цельс описавши одну з форм трихофітії Яка називалася у тому час.

«керіон Цельса». У його енциклопедії вперше в Європі описані чотири місцевих признаків запалення (біль, підвищення температури, червоніння, запухання), операція при катаракті, поворот плоду на ніжку при пологах.

У стародавньому Римі А. Цельса називали латинським Гіпократом, а й за вишуканість мови — медицинським цицероном.

Для філософів трактат «Про медицину» цікавий тім, що в ньому відображені подивися різних класів на її суть. Філософія Цельса зводилася до примирення всіх медичних шкіл.

Він вважав, що для хорошого лікаря потрібні, перш на, добрі знання, а потім уже розсудливість. «як бі мистецтво розсуждати робило добрих лікарів, то філософи були б найкращими лікарями».

На відміну від Асклепіада О. К. Цельс стояв на ідеалістичних позиції, так як вважав, що усі хвороби від бога, а медицина у нас собі. Звідси й помилкова думка про безкористність лікарств. Цим самим він аби ввійшов в суперечку із самим собою. Достатньо широко приставивши всю сучасну йому медицину, О. К. Цельс разом із тім писимістично ставився на її значення. Це означає що ним оволоділа храмова медицина.