Спеціалізація і концентрація цукробурякового виробництва

РЕФЕРАТ

на тему:

Спеціалізація і концентрація цукробурякового виробництва

Одним із важливих напрямів підвищення економічної ефективності аграрного сектора і зокрема галузі буряківництва є оптимальна спеціалізація та концентрація виробництва. Конкретні форми цього процесу постійно змінюються й удосконалюються залежно від розвитку продуктивних сил цукробурякового виробництва і підвищення рівня його усуспільнення. На сучасному етапі розвитку реформовані сільськогосподарські підприємства в основному зберегли риси багатогалузевості та розпорошеності, що стримує науково-технічний прогрес, гальмує інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності. Щоб та чи інша галузь ефективно розвивалася, пріоритетного значення набувають завдання її інтенсифікації та підвищення прибутковості й рівня рентабельності. В аграрному секторі - це спеціалізація і концентрація сільськогосподарського виробництва та переведення його на індустріальну основу.

Дослідженнями встановлено, що великі спеціалізовані господарства мають можливість широко впроваджувати нові науково-технічні досягнення, здійснювати найвигідніший розподіл і кооперацію праці між окремими внутрішньогосподарськими структурами, вдосконалювати технологію виробництва та організацію праці. Відомо, що великі бурякосійні господарства здебільшого очолюють кваліфіковані керівники, укомплектовані професійними кадрами, а це дає змогу здійснювати діяльність на науковій основі. У таких господарствах вищий рівень механізації й автоматизації виробничих процесів, що загалом сприяє скороченню затрат праці на виробництво одиниці продукції. Тут значно ефективніше використовується основний засіб виробництва — земля, матеріально-технічні та трудові ресурси.

До 1991 року в Україні проведено значну роботу з поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва у сільськогосподарських підприємствах, раціонального територіального розміщення виробництва з урахуванням потреб у продукції, забезпечення переробних підприємств сировиною, а також відповідно до природноекономічних умов різних районів і зон.

Починаючи з 2000 року, в Україні реформовано 11,4 тис. КСП, на базі яких створено 14,7 тис. нових агроформувань, із них приватних підприємств — 2901, товариств з обмеженою відповідальністю — 6138, акціонерних товариств — 623, сільськогосподарських кооперативів — 3325, селянських (фермерських) господарств — 1254, індивідуальних господарств — 500.

Глибинні організаційно-економічні зрушення, які відбуваються у процесі реформування аграрного сектора, в тому числі й цукробурякового підкомплексу, суттєво змінюють концептуальні підходи до спеціалізації та концентрації виробництва цукровмісної продукції. Відбувався перерозподіл земель, порушилися освоєні протягом багатьох років науково обґрунтовані сівозміни, розладналися інтеграційні процеси у цукробуряковому виробництві. Все це негативно позначається на економіці бурякосійних господарств і цукрових заводів. Проте й після реформування ефективність буряковиробництва в окремих господарствах залишається стабільною. Це, насамперед агрофірма «Світанок» Васильківського району Київської області, де врожайність цукрових буряків на площі 1000−1200 га становить 70−90 т/га. До таких слід віднести СВК агрофірму «Перемога», ПСП «Дніпро» Кагарлицького району.

Водночас за нинішнього розміщення цукрових буряків мають місце суттєві недоліки, які негативно впливають на розвиток галузі. Суть їх полягає в тому, що більшість господарств, які розміщенні на близьких відстанях від цукрових заводів, не спеціалізовані як бурякосійні, виробництво цукросировини у них не доведено до оптимальних обсягів. Невизначеність із цукровими заводами, їхньою сировинною зоною, зменшення розмірів площ посівів цукрових буряків у загальній структурі посівних площ породжує труднощі з впровадженням високопродуктивних гібридів, індустріальних інтенсивних технологій виробництва цукрових буряків, що негативно позначається на економіці господарств.

Подрібненість площ посіву цукрових буряків, низька насиченість ними сівозмін, відсутність стабільних компактних сировинних зон навколо цукрових заводів негативно відбивається на економічній ефективності виробництва їх. Проілюструємо це на прикладі господарств Київської області (табл. 5.7.).

5.7. Ефективність виробництва цукрових буряків залежно від їхньої питомої ваги в структурі посівних площ господарств Київської області.

Із збільшенням питомої ваги цукрових буряків у структурі посівних площ підвищується врожайність, знижується собівартість, зростають продуктивність і рівень рентабельності. Нині більшість бурякосійних господарств знаходиться на рівні, де питома вага цукрових буряків у структурі посівних площ становить 11−15%. Завдання ж полягає в тому, щоб у регіонах, де земельні масиви господарств розміщені неподалік від цукрових заводів, визначити раціональний рівень концентрації та посівних площ цукрових буряків і з урахуванням цього сформувати сировинні зони заводів. Адже упродовж останніх років відбулися помітні порушення рекомендованих структур посівних площ, формування сировинних зон цукрових заводів, оскільки площі під цукровими буряками в Україні зменшилися у два рази порівняно з 1990;м роком. Щоб привести у відповідальність сировинні зони потребам цукрових заводів, доцільно зменшити кількість переробних підприємств у півтора-два рази, завдяки чому підвищиться економіка бурякосійних господарств і цукрових заводів, а цукор стане конкурентноспроможнім.

Одним із важелів зростання економічної ефективності цукробурякового підкомплексу АПК є створення компактної комплексної потужної переробної промисловості. В цьому заінтересовані й бурякосійні господарства, і цукрові заводи. Тепер же більшість цукрових заводів України — це невеликі підприємства (так звані дво-, тритисячникитабл. 5.8).

5.8 Структура цукрових заводів за потужністю.

Якщо порівняти структуру цукрових заводів України за сумарними середньодобовими потужностями зарубіжних країн, то наші вітчизняні підприємства значно поступаються останнім. Наприклад, у Франції заводи переробляють за добу в середньому 8690 т, цукросировини, у США — 5375, а в Україні - 2650 т. У Франції основна маса цукрових заводів має потужність переробки 7000 т і більше за добу, в Україні - до 3000 т. Саме виходячи з цього, а також враховуючи застарілість переробних підприємств, необхідно визначитися з їхньою кількістю, потужностями залежно від зон бурякосіяння. Без комплексного розв’язання проблеми у цукробуряковому виробництві, які не терплять зволікання, галузь не може подолати відставання, досягти належного економічного розвитку (табл. 5.9).

5.9 Асортимент насіння цукрових буряків, що пропонується для сівби.

Доцільно також переглянути структуру посівних площ у напрямі збільшення питомої ваги цукрових буряків у господарствах, які мають сприятливі умови для їх вирощування, територіально розміщені біля цукрових заводів, за рахунок скорочення площі інших трудомістких культур. Розрахунки показують, що основні площі цукрових буряків із метою підвищення ефективності цукробурякового виробництва повинні бути сконцентровані в радіусі до 35 км від цукрових заводів.

При проведенні концентрації цукробурякового виробництва слід враховувати спеціалізацію кожного господарства, природні та економічні умови, а також організаційно-господарський рівень виробництва. Це дасть змогу значно підвищити врожайність цукрових буряків, поліпшити їхню якість, зменшити витрати на доставку сировини на цукрові заводи й знизити собівартість. Поглиблювати спеціалізацію бурякосійних господарств доцільно у зерново-буряковій сівозміні з розвиненим тваринництвом. У структурі посівних площ оптимальне насичення сівозміни зерновими становить 50%, цукровими буряками — 20, кормовими культурами — 30%.

З переведенням галузі буряківництва на індустріальну основу та впровадженням інтенсивних технологій виробництва цукрових буряків необхідно поглибити їхню спеціалізацію, створити базу ефективного функціонування бурякосійного господарства з розвиненим молочно — м’ясним тваринництвом.