Екологічна глобалізація та гуманітаризація освіти

Екологічна глобалізація та гуманітаризація освіти

Юрченко Л.І.

Глобальний характер сучасного суспільства сформований багатьма визначальними тенденціями: всепланетарністю екологічних процесів і високими темпами розвитку техніки; систематизацією різноспрямованих контактів різноманітних екокультур і прискореним розвитком засобів масової комунікації. Це дає підстави характеризувати екологічну глобалізацію як загально-цивілізаційний процес, що не вносить стабільності в екологічний простір світу. Проблема полягає в необхідності визначення інтегрального вектора цього процесу, екстраполяції його в глобалізаційне майбутнє; пошуку шляхів (прийомів та засобів) вирішення його завдань в площині гуманітаризації освіти.

З’ясовуючи причини розвитку явища екологічної глобалізації, варто зауважити, що людство є його свідком та учасником уже віддавна. Планетарний масштаб транснаціональних екологічних програм, діяльність партій зелених, ойкуменістичний рух багато з цих явищ стали сучасними прикметами часу. В екологічних наукових колах виділяють так звану «пізню», або новітню глобалізацію (60-ті роки XX століття, початок діяльності Римського клубу), коли її процеси набули значного прискорення й інтенсифікації [1].

Культурно-цивілізаційну гомогенізацію людства геніально передбачив К. Ясперс ще в першій половині XX століття, вказуючи на те, що об'єднання людей планети підлягає нівелюванню. Всезагальне стає поверховим, нікчемним і байдужим. Цього нівелювання прагнуть, наче воно створює єднання людей. Наукові та правлячі еліти підштовхують до посилення цього нівелювання, оскільки там прагнуть не до комунікації гетерогенного, а до спільного світогляду. Раси змішуються, культури відриваються від власного кореня і спрямовуються у світ технічно обладнаної економіки, у порожню інтелектуальність. Захоплення розширенням простору вже починає перетворюватися у відчуття його тісноти [2].

Суспільні процеси переходу з індустріальної епохи в інформаційну проаналізовано в одній з яскравих праць Ф. Фукуями [3]. З другої половини XX століття стрімко зростає злочинність, традиційна родина розпадається, зменшується рівень суспільної довіри. Усе це спричиняє прогресуючий індивідуалізм, який загострюється через розвиток глобальних інформаційних технологій.

Більшість дослідників глобалізації переконані, що етнокультурне розмаїття врешті-решт буде звужене чи зредуковане шляхом глобальної гомогенізації культури. Гомогенність у сучасному глобальному світі породжує проблему збереження екологічно-національної культурної ідентичності. Цивілізаційні новації витісняють національно-культурні традиції. Те, що відбувається сьогодні, завдяки глобалізації, вважає Т. Фрідман, це турбоеволюція, в якій майже немає сенсу. Навіть найстійкіші культури не спроможні їй протистояти. Нівелювання культур спричинює втрату ціннісних орієнтацій, які надають смисл досягненням людства. Яскраві асоціації щодо взаємодії екологічно-ідентичних і техногенно-гомогенних чинників виклав Т. Фрідман наголошуючи, що світові перипетії сьогодні можна пояснити як взаємодію між новим, як вебсайт в Інтернеті, і старим, як сучкувате оливкове дерево на берегах Йордану. Останнє є символом нашого коріння, ідентичності сім'я, спільнота, рідна природа, та екологічна ніша, що надає нам родинне тепло, радість індивідуальності, упевненість і соціально-екологічну безпеку. Т. Фрідман доводить, що етнічна і культурна фрагментаризація і модерністська гомогенізація це не два суперечні процеси, не два протилежні фактори сучасності, а однаково фундаментальні прикмети сучасного суспільного розвитку, консолідуючі аспекти глобальної реальності [4].

Особливо швидких обертів набули процеси дослідження екологічної глобалізації за останні три десятиріччя. Головний фактор розвитку інформаційного суспільства виробництво та використання науково-технічної а також екологічної інформації. На цьому наголошує Д. Белл, стверджуючи, що інформація й теоретичне знання є стратегічними ресурсами постіндустріального суспільства [5]. В свою чергу, інформаційна революція породжує новий виток сучасного етапу екологічної глобалізації.

Оцінити результуючий вектор багатогранного, різноспрямованого процесу екологічної глобалізації ставилось за мету в даній роботі. І, оскільки екологічна глобалізація торкається практично всіх сфер життєдіяльності людини, доцільною в даному контексті виступає позиція досягнення адекватних дослідницьких інтерпретацій на основі міждисциплінарного підходу з використанням важелів гуманітаризації освіти у вивченні природи та перспектив розвитку суспільства.

У дослідженнях розвитку екологічних глобалізаційних процесів можна виділити як позитивні, так і негативні їх ознаки. До найбільш загальних позитивних ознак відносять, зокрема, створення єдиної екологічної мережі в Європі, щораз більший доступ до екологічної інформації та стрімке зростання рівня екологічної культури, екологічної зацікавленості в суспільстві. Негативними ознаками є щораз менша залежність потоків забруднювачів від контролю з боку національних урядів, створення так званих «сміттєзвалищ планети» в країнах з відсталою економікою, зниження універсальної цінності національної екологічної культури й поступова втрата нею своїх етнічних особливостей.

Слід звернути увагу і на різні можливі аспекти тлумачення глобальної екологічної інтенсифікації. Серед них слід виокремити свого роду оптимістичний підхід за яким привабливими вбачаються соціально-екологічні і технологічні перспективи, які відкриває глобалізація: у майбутньому одна досліджувана біосфера, одна глобальна екологічна культура, одне суспільство, кероване глобальними структурами. До другого песимістичного концепту можна віднести ті погляди, де у творенні такого моносвіту вбачають реалізацію програми екологічного апокаліпсису, появу глобальної диктатури, нівеляцію національних і культурних природних особливостей, неминуче зіткнення цивілізацій. Третю реалістичну групу складають погляди, в яких визнається неоднозначний і суперечливий характер екологічної глобалізації, а відтак не поспішається пророкування її наслідків.

Оскільки «заборонити» екологічну глобалізацію неможливо, то треба віднайти конструктивне рішення щодо розв’язання її проблем управління ситуацією, що істотно змінили життєвий контекст людського існування. Інтенсивне освоєння людиною оточуючого середовища, призвело до втрати однієї з базових світоглядних дихотомій дихотомії природи й культури. Природа все більше перетворюється сьогодні в один із елементів культури, тому для підтримки її існування необхідні безперервні зусилля з боку останньої. Включення природи як блага в процес соціального обміну розмиває природну межу людини як суб'єкта. Виникає загроза зникнення базових цінностей цивілізації. Усе це зумовлює необхідність становлення й впровадження принципів гуманітаризації життєвого середовища.

Безперечно, техногенне ослаблює національне й унікальне природне стандартизуючими силами й технологіями. Однак вихід не в протистоянні. Адже здобутки техногенної цивілізації дозволяють навіть найменшій, найслабшій унікальній природній системі в наш час скористатися новими технологіями для збереження своєї самобутності, екологічної культури та ідентичності. Надбання світової науки й техніки це лише засоби, що повинні слугувати досягненню вищої цілі.

Як бачимо, питання збереження природних традицій в умовах техногенного світу резонує нині в більш глибоку проблему знаходження оптимального балансу між збереженням природної ідентичності та виконанням того, що є найнеобхіднішим для виживання в рамках глобалізаційної системи. Суспільство, яке хоче сьогодні процвітати економічно, зберігаючи природне довкілля, має постійно продукувати все досконаліші прийоми узгодження цих двох феноменів. Але слід відкинути ілюзії про те, що сама лише участь у глобальній економіці та єдиній екологічній мережі зробить суспільство здоровим та успішним. Одночасність, паралельність процесів екокультурної диференціації, у тому числі ускладнення екологічно етнічної мозаїки з одного боку, та всеосяжної екологічної глобалізації з іншого, часто здається чимось парадоксальним, внутрішньо контраверсивним. Таким чином, особливості природної глобалізації є внутрішньо суперечливими, діалектичними явищами, яким властиві бінарні тенденції. екологічна глобалізація гуманітаризація освіта Окреслюючи проблеми, спричинені розвитком екологічних глобалізаційних процесів, неможливо не зупинитись на принципово визначальних чинниках, що «запускають» і визначають перебіг процесів цієї глобалізації. Безперечно, мова йде про коло питань, пов’язаних із розвитком технології. Наука і технологія вже не задовольняються досягненням контролю над природним середовищем, у якому живе людина, а значною мірою маніпулюють, коли суб'єкт і об'єкт науки міняються місцями. Сутнісною ознакою глобальної епохи стає те, що наукові ідеї і технології перестають бути опосередковуючою ланкою і стають самоціллю, тобто метою стають засоби. Відбувається процес відчуження науки і технології від людини, наслідки якого важко передбачити.

Стрімкий розвиток інформаційної революції випереджає еволюційно-сформовані пристосувальні, адаптивні можливості людини. Труднощі в узгодженні психофізіологічних властивостей людини з вимогами сучасної техніки й технології на сьогодні є очевидними. У світ разом з інформатизацією на зміну природної входить новий вид реальності «віртуальна», штучне псевдосередовище. Це нове технологічне середовище врешті-решт зробить могутній, і поки що цілком непередбачуваний, вплив на екологію людської душі. Сьогодні така перспектива виявляється, зокрема, у феномені повної заглибленості у «віртуальну реальність», де метою виступає саме зовнішньо безцільна гра.

Аналізуючи екологічно духовну ситуацію XXI століття, вслід за К. Ясперсом, можна зробити висновок про те, що сучасну людину постійно супроводжує раніше невідомий жахливий страх перед життям, перед можливими природними катаклізмами [2]. Самотність і розгубленість людини в цьому світі призводять до того, що ці страхи посилюються неминучістю зникнути у безкінечному просторі.

Зараз навряд чи можна серйозно говорити про якийсь принципово новий оптимістично орієнтований світоглядний вектор екологічної глобалізації. Найдраматичніші наукові відкриття дедалі частіше стосуються сфери, яку можна назвати «внутрішньою реальністю», а саме сфери того, чим є природа людської істоти. Не слід забувати, що екологічний кризовий стан спричинений не наукою взагалі, а діяльністю людини, керованою системою цінностей глобальної техногенної цивілізації. Тому на часі нині переосмислення, а подекуди й кардинальна заміна існуючих цінностей.

Кожна дискусія на тему екологічно обґрунтованого людського життя мусить поставити питання, які стосуються фундаментальних етичних принципів. Знайти відповідь на ці питання і взяти на себе відповідальність людство має на шляху гуманітаризації освіти, зокрема її екологізації. Інакше глобальний прогрес науки й техніки змушений буде зайняти власну позицію, яка, найочевидніше, зводитиметься до звичайного натиску прогресуючих наукових знань, що дозволить маніпулювати людським життям, природним довкіллям, тобто перетворювати, іноді досить невдало, людські істоти, взагалі будь-які елементи біосфери на продукт науки.

Соціально-екологічні проблеми на світовому глобальному рівні більш ніж актуальні, але продовжують залишатися у свідомості людини багато в чому новими і неоднозначними. Побутові установки і стереотипи суспільної свідомості формують інколи негативне ставлення населення до реальних дій, направлених на поліпшення екологічної ситуації. Екологічні проблеми, їхні соціальні аспекти опиняються у фокусі соціальних і економічних інтересів різних шарів і груп соціально-диференційованого суспільства, що неминуче додає громадській думці з питань екології політичне забарвлення. Виходячи з того, що сьогодні екологія стала інтегральною міжнауковою, міждисциплінарною галуззю, яка розглядає не тільки закономірності існування біоти, а й залучається до глобального соціально-природного аналізу буття взагалі, екологічні знання визначають унормоване ставлення людини до довкілля за умов глобалізації. Екологічна складова стає більш фундаментальним критерієм ефективності суспільного розвитку, усуваючи на другий план економічну парадигму. Тому екологічні знання набувають сьогодні не тільки теоретичного значення, їх поступове втілення в повсякденну практику необхідно на рівні усвідомленого стилю життя.

Екологічна глобалізація передбачає зміну поведінки, ціннісних орієнтирів, визнання Природи вищою цінністю. Задовольняючи свої потреби, людина повинна в певній мірі їх обмежувати відповідно до природних законів. Сучасна біосфера вимагає невідкладного системного регулювання, а людська діяльність як потужний екологічний важіль потребує всебічного антропологічного аналізу.

Процес екологічної глобалізації повинен базуватись на принципах системності організації. Екологічна парадигма сьогодні зазвичай означає турботу про природу чи усунення негараздів, які вже створено людиною в біосфері, про що говорять політики, у засобах масової інформації та навіть у навчальних закладах. Але екологічна глобалізація вимагає дещо іншого розуміння екології. Біосфера складна саморегульована синергетична система. Соціум зі всім його розгалуженим, багатоскладовим господарством існує в рамках цієї системи як один з її підлеглих елементів. В цей же час суспільні стереотипи позиціонують сумнівну уявну незалежність людини від природного довкілля. Неупереджені наукові дослідження свідчать про зворотне: людина як один з видів, що населяють Землю, не може без катастрофічних для себе наслідків переступати закони, що об'єктивно діють, і обмеження, які накладаються біосферою на всі організми, що в ній мешкають. Цілий ряд спостережуваних сьогодні глобальних кризових явищ в економічній, соціальній, демографічній сферах мають у своєму витоку саме цей конфлікт людини з природним середовищем. І хоча в оцінках науковці та експерти один від одного нерідко були надто далекі, основним і загальним концептом зростаючої екологічної глобалізації стали перебудова свідомості, становлення нових стандартів гуманізму та гуманітаризації освіти, вибудуваних за екологічними пріоритетами.

Майбутнє людської цивілізації в умовах екологічної глобалізації залежить від того, які цілі переслідує людина і якими цінностями вона керується в своїй діяльності в природному і соціальному світі. У свою чергу, формування цілей і цінностей окремої людини обумовлене стратегією виживання людства, тим вибором спрямованості глобального розвитку, який здійснюється в контексті протиріч між безмежними можливостями технологічних досягнень і обмеженістю земних ресурсів, соціального прогресу і етичної деградації. Поведінка людини в біосфері оцінюється, зазвичай, через призму її інструментального розуму, який оперує категоріями користі, вигоди, раціональності і стає все більш глухим до етичних основ буття, а також до того, що може бути назване екологією духу.

Глобалізація суспільства, формування, світової спільноти, тобто єдиного економічного, політичного і культурного простору на планеті Земля, привели й до глобалізації екологічної освіти. Власне екологічна освіта сьогодні є визначальним фактором гуманітаризації освіти.

Проблема формування екологічної свідомості під час навчального процесу полягає в тому, що обізнаність з екологічною проблемою є фрагментарною, недиференційованою, студенти краще орієнтуються в глобальних екологічних проблемах, ніжу проблемах своєї місцевості, країни. Значна частина студентів вважають себе непричетними до розв’язання проблем довкілля, а інші, хто усвідомлює особисту причетність до екологічних проблем, вбачають їх в дотриманні елементарних правил поведінки в біосфері і не усвідомлюють екологічного значення майбутньої професійної діяльності, пов’язаної з опосередкованим використанням природних ресурсів [6].

Причини, що визначають протиріччя формування екологічної свідомості і поведінки, закладено у структуру змісту існуючої екологічної освіти і виховання, обмеженість часу, відведеного на екологічні дисципліни, а іноді і повну їх відсутність. Все це не сприяє усвідомленню особистої причетності до проблем довкілля, відповідальності за його стан, не надає інформації, необхідної для прояву практичної поведінки у зоні безпосереднього впливу і відповідальності. За параметрами обсягу, збалансованості та актуальності проблематики екологічні знання задовольняють хіба що потребу у загальноосвітній поінформованості, аніж вимогу дотримання екологічних законів та норм у професійній та повсякденній діяльності.

Концепція гуманітаризації сучасної освіти, повинна включати розуміння проблематики, пов’язаної з інтернаціоналізацією екологічної освіти, розвитком інформаційно-орієнтованого суспільства щодо екологічних проблем. Розуміння екологічних проблем, як науково осмислених і педагогічно артикульованих глобальних проблем, повинно зайняти значне місце в міжнародно-орієнтованій системі освіти, концепція якої формується в результаті глобалізацій суспільства. Необхідність введення дисциплін фундаментальної та прикладної професійно орієнтованої екології в навчальні програми обумовлена існуванням єдиного суспільного (економічного, політичного, культурного) простору на планеті Земля, яке одночасно є і простором єдиної природи як системи з незліченними зв’язками.

Екологічна парадигма як нормативне знання екоглобалізаційного розвитку, що формується загальним уявленням про місце й роль людини в світі та досягненнями її соціальної практики, має змінний характер. Сьогодні звертає на себе увагу те, що управління глобальними процесами на основі концепції сталого розвитку в міжнародних стосунках 1990;хрр., і особливо початку XXI століття, вступає в суперечність із неоліберальною за характером глобалізацією, що продукує внутрішню нестабільність глобальної політичної системи. Це пов’язано з нерівномірністю розвитку матеріальної і духовної складових глобального процесу та набуває у ряді випадків форми конфлікту культур, коли традиціоналістсько-орієнтована частина етнонаціональних еліт в державах прагне зберегти життєвий устрій, що склався, законсервувати життєві стандарти, норми, цінності етносу, конфесії тощо. Ці намагання є реакцією на уніфікацію цінностей, глобальне поширення масової культури, нівелювання особливостей та втрату високих ціннісних орієнтирів у житті сучасної людини.

Однак існують і позитивні впливи глобалізаційних процесів. Взяти хоча б розширення доступу до ресурсів (у тому числі освітніх), збагачення можливостей знань. Засоби масової інформації і комунікативні технології дозволили зробити загальним надбанням всі історично відомі унікальні природні об'єкти, досягнення мистецтва та літератури. Технологічний розвиток та глобалізація культури дозволяє будь-якому індивіду мати особисті, індивідуальні бази даних і знань, неосяжні фонди бібліотек, відео, освітні інформаційні системи, відкриває можливості для творчого індивідуального спілкування.

Глобалізація інформаційного обміну та комунікації не завжди веде до злиття різних культур та стирання екокультурних відмінностей. Специфікою сучасної світової культури є саме її полімодальність й толерантність до різних етнічних ідентичностей, зокрема і екологічних. Глобалізація не лише не скасовує, а й посилює гармонію світових культур, на що вже вказував В. Андрущенко [7].

Безумовно, на сучасному етапі важко виділити сумарний ефект глобалізаційних процесів, бо вони мають різний ступінь прояву у різні періоди в сфері людського буття. Тому, аналізуючи сутність та закономірності функціонування глобального суспільства, будемо виходити із розуміння змісту глобалізації як об'єктивного, природного процесу інтеграції людства в єдине ціле, що фіксує сучасну стадію еволюції світу, який стає все більш взаємопов'язаним, природно взаємозалежним та все більш універсальним.

Ці тенденції визначаються одним з найважливіших соціальних інститутів суспільства системою освіти, роль і значення якої зростає в період формування єдиного глобалізованого світового простору. У сучасних дослідженнях, що стосуються гуманітаризації освіти, остання розглядається як інститут, який не лише пасивно зазнає впливів глобалізації, а й сам здатен зумовлювати її майбутній напрям. Саме тому гуманітаризація освіти стає все більш суттєвим важелем впливу на екоглобалізаційні процеси. Навколо освіти, особливо вищої, групуються багато ключових питань екологічної глобалізації: інтернаціоналізація природних ресурсів; транснаціональне забруднення біосфери; забезпечення міжнародної якості біотехнологій; регіональна і міжрегіональна співпраця з метою подолання екологічних криз; інформаційна і комунікаційна технології екологічного моніторингу.

Необхідно зазначити, що система освіти сама здатна впливати на екологічну глобалізацію, формуючи лінію майбутньої екологічної культури, екологічної поведінки в межах регіону, держави і світу в цілому. Освіта у всій широті та неоднозначності цього поняття була і залишається локомотивом усіх суспільних змін новітнього часу. Більше того, вона завжди мала випереджувальний характер, являючись передвісником еволюції суспільства. Тому для розуміння особливостей взаємовпливу процесів екологічної глобалізації та гуманітаризації освіти необхідно розглянути специфіку глобальних процесів в рамках нової модифікації управління, реформування, реструктуризації системи освіти з точки зору нових вимог. На базі аналітичних досліджень гуманітаризації в освіті, можна виділити головні аспекти її впливу на розвиток освітніх процесів політичний, соціально-економічний та культурний, дослідження яких найближчим часом мають стати пріоритетними для вітчизняних філософів і науковців.

Зокрема екополітичний аспект глобалізації, на думку більшості дослідників, характеризується насамперед, збільшенням політичних акторів та розмиванням суверенітету національних природних об'єктів і, як наслідок, зменшенням державного впливу на природне довкілля. Соціально-екологічна глобалізація демонструє найвищі темпи свого розвитку порівняно з іншими сферами міжнародних відносин. Екологічний вимір соціальних процесів часто використовується як ключовий двигун глобалізації. Його прояви потоки природних ресурсів, екологічно чистих продуктів, біотехнологій, наявність специфічних природних збурень по всьому світу, транснаціональне розміщення відходів. Національна екологічна система стає менш керованою зсередини, а процеси, що в ній відбуваються визначають, так звані центри екологічної глобалізації.

Політична й соціально-екологічна форми глобалізації тісно пов’язані з потоком культурних зв’язків та інформації щодо екологічної поведінки в усьому світі. Глобалізація соціально-екологічної та політичної активності супроводжується хвилями екологічної трансформації в сфері культури, процесом, що називають екокультурною глобалізацією, або конвергенцією глобальної екологічної культури. Крім того, культурна глобалізація перекреслює ототожнення національної держави з національним природним довкіллям, зіштовхуючи один з одним транскультурні форми природокористування, уявлення про відповідальність перед природою. Загроза уніфікації, втрати своєї національної екологічної культури й окремішності спонукає до сплеску етнічної активності, пробуджує інстинкт збереження національних природних скарбів.

Феномен екологічної глобалізації зосереджується переважно на соціально-економічному боці проблеми: транснаціональні перенесення забруднень, утилізація відходів, розширення ринків екологічно неповноцінних продуктів. Але нині викристалізовуються нові тенденції у розумінні природи цього явища:

• — гомогенізація біосферного простору, життя за єдиними екологічними принципами, дотримання єдиних норм екологічної етики;
• — зростаюча взаємозалежність об'єктів природного довкілля, розвиток єдиної загальноєвропейської екологічної мережі;
• — взаємопроникнення, взаємообумовленість процесів та структур в рамках біосфери, результатом чого є формування нових екологічних цінностей.

Отже, екологічна глобалізація є багатовимірним процесом, у якому одночасно відбуваються як гомогенізація, так і гетерогенізація екокультурних просторів, як руйнації, так і стабілізація. Проте домінування першого чи другого все більше залежить нині від усвідомлення людством екологічних гуманістичних цінностей. Це вимагає від освіти інтенсивної гуманітаризації підготовки молодого покоління до життя у «глобальному помешканні», збереження його національної природної ідентичності, поєднання традиційної екологічної культури з модерною. Означені аспекти глобалізації ставлять нові завдання комплексного реформування освітньої галузі з метою забезпечення можливостей для розвитку держави в цілому, посилення її позицій на глобальній арені.

Список використаних джерел

• 1. Медоуз Д.X. За пределами роста / ДХ. Медоуз, Д. Л. Медоуз, И. Рандерс; [пер. с англ. Д.Н. Кавтарадзе]. М.: Прогресс, 1994. 304 с.
• 2. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс; [пер. с нем.]. М.: Прогресс, 1990. — 427 с.
• 3. Фукуяма Ф. Глобалізація безкінечна / Ф. Фукуяма //Глобалізація, Європейський союз та Україна. Незалежний культуро-творчий часопис. — 2000. — Вип. 19. — С. 36−41.
• 4. Фрідмен Т. Лексус і оливкове дерево. Зрозуміти глобалізацію / Т. Фрідмен; [пер. з англ.]. Львів: Б.в., 2002. 624 с.
• 5. Белл Д. О социальных границах информационного общества / Д. Белл. // Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. 342 с.
• 6. Юрченко Л.І. Формування екологічного світогляду в процесі освіти та виховання / Л.І. Юрченко // Мультиверсум. Філософський альманах: 36. наук, праць / Гол. ред. В. В. Лях. Вип. 66. -K.: Український центр духовної культури, 2007. — с. 12−21.
• 7. Андрущенко В. Вища освіта в контексті глобалізації / В Андрущенко // Дзеркало тижня, 2002. № 3. — с. 1−2.