Динамічна маршрутизація. 
Створення простої Vlan розподіленої мережі з можливістю масштабування на базі протоколу динамічної маршрутизації OSPF

Статична маршрутизація не підходить для великих, складних мереж тому, що звичайні мережі включають надлишкові зв’язки, багато протоколів і змішані топології. Маршрутизатори в складних мережах повинні швидко адаптуватися до змін топології й вибирати кращий маршрут з багатьох кандидатів.

Динамічна маршрутизація може бути здійснена з використанням одного й більше протоколів. Ці протоколи звичайно групуються (див. рис. 16) згідно того, де вони використаються. Протоколи для роботи усередині автономних систем називають внутрішніми протоколами шлюзів (interior gateway protocols (IGP)), а протоколи для роботи між автономними системами називають зовнішніми протоколами шлюзів (exterior gateway protocols (EGP)). До протоколів IGP ставляться RIP, RIP v2, IGRP, EIGRP, OSPF і IS-IS, IS-ISv6. 12].

Рис. 16 Класифікація протоколів

Маршрутизатори використовують метрики для оцінки чи виміру маршрутів. Коли від маршрутизатора до мережі призначення існує багато маршрутів, і усі вони використають один протокол маршрутизації, то маршрут з найменшою метрикою розглядається як кращий. Якщо використаються різні протоколи маршрутизації, то для вибору маршруту використаються адміністративні відстані, які призначаються маршрутам операційною системою маршрутизатора.