Комерційний розрахунок як метод господарювання

Комерційний розрахунок як метод господарювання

Ринкові відносини створюють цілком визначенні умови для функціонування підприємств та, водночас, відповідні вимоги до них.

Головною характерною особливістю ринкового механізму є надання підприємствам можливості до саморегулювання господарчої діяльності, настройки її на раціональний ефективний режим.

Незалежно від конкретних стратегічних цілей обов «язковим для всіх є забезпечення прибутковості своєї діяльності. Прибутковість належить розглядати не тільки як ціль, але й як основну умову ділової активності підприємства, як її результат, міру ефективності підприємства по обслуговуванню ринка та вирішенню власних підприємницьких задач.

Керуючись сказаним, підприємство повинне кожен раз, приймаючи рішення про витрати, звіряти їх із доходами.

В практиці закордонних держав метод господарювання, заснований на порівнянні витрат із доходами, забезпеченні самоокупності та самофінансування, трактують як комерційний розрахунок. Взагалі, методи ведення господарчої діяльності всередині підприємства завжди визначаються та узгоджуються із загальною системою економічного управління в державі.

Питанню про те, на якому методі повинна будуватися діяльність підприємств як самостійних господарюючих суб «єктів, приділено уваги в Законі України «Про підприємства ». В цьому Законі говориться, що робота підприємств повинна здійснюватися на госпрозрахунку. Разом с тим, поява нових типів підприємств, господарчих товариств логічно просить нового формулювання основного методу господарювання.

Деякі автори цілком мотивовано вважають, що комерційний розрахунок у вітчизняній економіці — це логічний розвиток господарчого розрахунку.

Історично в нашій державі комерційний розрахунок з «явився після роздержавлення власності на кошти виробництва. Раніше, в умовах централізованого керування економікою, основним методом господарювання був господарчий розрахунок. Сьогодні він зберігся в державних підприємствах.

Законодавче питання про комерційний розрахунок не вирішено. Однак принципові відзнаки від свого попередника можна сформулювати так:

 підприємства отримали право власності, що дає їм повну економічну самостійність;

 відмінено централізованого доведення планових завдань;

 самостійність у використанні чистого прибутку;

 самостійність у виборі форми оплати праці та ін. [45, с. 10−13; 57].

Сукупність принципів, на яких формується робота підприємств, повинна бути сконцентрованою в комерційному розрахунку. В економічній теорії комерційний розрахунок повинен розглядатися у двох аспектах: як економічна категорія та як метод господарювання.

Як економічна категорія, комерційний розрахунок — це система економічних відносин, які виникають між підприємством та державою, підприємствами, між підприємством та його робітниками, із приводу формування прибутків та витрат підприємства.

Як метод господарювання, комерційний розрахунок — це такий метод господарювання, який ґрунтується на порівнянні у вартісній (грошовій) формі витрат та результатів господарчої діяльності. В сучасних умовах широко розповсюджено термін «інпут-аутпут «(input-output), який висловлює вимогу порівнювати розміри вкладеного капіталу з результатами господарчої діяльності. Раціональне використання капіталу, скорочення та оптимізація витрат виробництва, підвищення рівню нормування та обліку трудових витрат, удосконалення виробництва та організації праці — усе це відображає суть комерційного розрахунку як методу господарювання.

Суть комерційного розрахунку більш повно відображається в його п «яти принципах:

 економічна самостійність підприємства;

 самооплатність, рентабельність та самофінансування;

 матеріальна зацікавленість у результатах діяльності;

 повна економічна відповідальність за результати роботи підприємства;

 контроль за діяльністю підприємства з боку держави та фінансово-кредитної системи.

Забезпечення економічної самостійності підприємства передбачає створення умов для реалізації його економічного суверенітету як господарюючого суб «єкта, що виражається, насамперед, в реалізації права та реальної можливості вибору господарчої діяльності, вільного вибору продавця, місця, часу та інших умов придбання товарів, прийняття рішення про те, що та в якій кількості продавати, кому та за якими цінами реалізовувати.

Підприємство самостійно планує свою діяльність та визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію та послуги, рівня конкурентоспроможності, самостійно визначає кількість та структуру робітників, обирає форми та системи оплати праці, визначає розміри фонду оплати праці та фонду споживання; здійснює реалізацію своєї продукції (робіт, послуг) як на основі прямих угод, так і через товарні біржі, інші посередницькі організації; самостійно встановлює ціни, здійснює зовнішньоекономічну діяльність, проводить операції з цінними паперами та ін.

В умовах ринкових відносин суттєво трансформується поняття матеріальної відповідальності підприємства. Підприємство, маючи право самостійного вибору напрямків своєї господарчої діяльності, одночасно несе всю повноту відповідальності за прийняті рішення, ризикує у випадку неправильно прийнятого рішення всім своїм майном аж до банкрутства.

Визнання принципів комерційного розрахунку означає також, що державний вплив на підприємства буде здійснюватися за допомогою тільки економічних інструментів таких як податки, кредити, держзакази, контракти та ін.

Як метод господарювання, комерційний розрахунок набуває різних організаційних форм: повний, внутрішній розрахунок. На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства, які діють відповідно до Закону «Про підприємства ». Вони мають основні та оборотні кошти, самостійний бухгалтерський баланс, рахунки в банках, вносять платежі до бюджету держави, регіону.

На внутрішньому розрахунку знаходяться структурні одиниці та підрозділи, які входять до складу підприємства. Вони не мають самостійного балансу та рахунків в банку, тобто юридичне вони обмежені.

Таким чином, запропоновані принципи комерційного розрахунку в ринкових умовах, на відміну від госпрозрахунку, наповнюються іншим змістом.

Підприємство на ринку виступає як суб «єкт та об «єкт ринкових відносин.

Економічна система ринкового господарства базується на автономії господарюючих суб «єктів, механізмі ринку та конкуренції. Підприємство, як суб «єкт ринкових відносин, для здійснення своєї господарчої діяльності повинне бути, з одного боку, конкурентоспроможним відносно інших підприємств, які функціонують на ринку, з іншого боку — взаємодіяти з підприємствами інших галузей, інфраструктурою.