Шматок хліба

Шматок хлiба.

.

.

Найбiльший прояв генiальностi.

— в засiянiй нивi.

/ О. Довженко /.

Я дуже люблю поезiю. Одного разу, гортаючи збiрку Ольги Бергольц, я прочитала вражаючу розповiдь, пiсля якої я вже не можу байдуже ставитися до хлiба. Пiд час Великої Вiтчизняної вiйни шофер вiз хлiб до блокадного Ленiнграда. Раптом машина зламалася, а шофер не мiг її вiдремонтувати, бо його руки задубiли вiд сильного морозу. Тодi вiн вмочив їх у бензин i пiдпалив од мотора. Палаючими руками вiдремонтував машину i вчасно привiз хлiб людям.

У моїй уявi ще довго стояла ця картина, i тодi я зрозумiла, чому слова «жито» i «життя» зi спiльним коренем… Я дивлюсь на шматок хлiба на столi — i бачу маленьке зернятко в колосi, сповите, мов дитинка, пiсля народження. Я бачу золотi хвилi на ланах моєї України, якi вiдбилися на її державному прапорi. Я бачу, як палаючим золотим водоспадом урочисто переливається стигле зерно з комбайна у вантажну машину. Я бачу, як матуся приносить додому у руках круглу хлiбину i, загортаючи у рушник, кладе її на стiл. Тепер врештi я її зрозумiла: чому саме — в руках i чому — нiкуди, крiм на стiл… Споконвiчна народна мудрiсть: хлiб — усьому голова!

М. Стельмах писав: «На колосi, на звичайному i незвичайно дивовижному — сивому колосi жита i золотому пшеницi — з вiку у вiк трималася людська доля!» Все життя, день у день, у будь-яких обстави нах поруч з людиною був хлiб. Народжувалась дитина, i йшли на хрестини — неодмiнно клали у колиску на здоров’я i достаток срiбний карбованець i хлiбину. Виростала ця дитина i йшла на навчання — батько нiс горщик кашi i хлiбину: на розум, силу i здоров’я. Хлiбом-сiллю зустрiчають на весiллi молодих. А скiльки «хлiбних» правил зберегла народна пам’ять, успадкувавши їх вiд наших прадiдiв! Коли заходить сонце, бажано не починати нової хлiбини. Через кусень, який лежить на дорозi, нiколи не переступають — його пiднiмають i кладуть на виднотi. Крихти зi столу нiколи не змахують на смiття, а несуть птахам. Хлiбом клялись у найважливiших i найвiдповiдальнiших випадках, бо зрадити його — неможливо: iнакше заподiєш собi велике лихо.

А скiльки прекрасних рядкiв склав наш народ про хлiб! Починаючи вiд перлин усної народної творчостi й закiнчуючи неперевершеними творами класикiв сучасностi, — скрiзь хлiбовi з великою повагою було вiдведено найпочеснiше мiсце. Тому що хлiб завжди символiзував мiцну родину, добробут, гостиннiсть, взагалi — життя. Здавна йому надавали круглої форми, ототожнюючи його з сонцем. (Тепер я розумiю, чому мама купує переважно паляницi — бо вони круглi. I ще вона уважно стежить, щоб хлiб в домi не закiнчувався — iнакше в сiм'ї трапиться щось неприємне).

Я торкаюсь шматочка хлiба, i в моїй душi наче щось спалахує, в серце вдарило нiжним поштовхом. I я нiби почула: «Я дам тобi силу, я змiцню твоє здоров’я i життя, я буду з тобою у радостi й горi. Ти тiльки бережи мене! Це ж зовсiм неважко…» .

Хай же завжди буде хлiб на столi та в серцi мого народу — i в горi, i в радостi! Щоб були мої спiввiтчизники щасливими, здоровими i сильними, i щоб хлiбними полями i непохитною мiцнiстю славилася моя Україна!

.

.

_.

.