Страхування в Україні. 
Перестрахувальні операції

РЕФЕРАТ.

з предмету «Страхування».

на тему:

«Страхування в Україні.

Перестрахувальні операції".

В Україні періодом створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Серед них: «Омета-Інстер », «Ризик », «Скайд », «Саламандра », «Скайд-вест », «АСКО-Прометей «— філіал Російської акціонерної компанії, «Росток », «Славія «і т.д. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так з «явився альянс «Омета Інстер «— «Ллойд «(Англія), Українсько-ізраїльське товариство «Страхова компанія «Система резервних фондів », пряме представництво відкрила австрійська фірма «Safe invest » .

У травні 1993 року був виданий Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування », який поклав початок створенню цивілізованої системи страхування в державі. Відповідно до Декрету було введено ліцензування страхової діяльності, систему звітності страховиків і методи державного регулювання страхового ринку. Було створено Державний комітет у справах нагляду за страховою діяльністю з наданням йому відповідних функцій і повноважень.

Закон України «Про страхування «захищає вітчизняного страховика, обмежуючи частку іноземних юридичних осіб та громадян у статутному фонді страхових спільних компаній 49% та піднімаючи планку статутного фонду для спільного підприємства до 500 тисяч ЕКЮ.

Фактично на ринку України діють два види страхових компаній:

а) кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

б) створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.

За масштабами своєї роботи, обсягом відповідальності недержавні страхові компанії важко порівняні з організаціями колишнього Держстраху, економічна база яких формувалась впродовж 70 років, завдяки чому їх представництва було створено практично в усіх населених пунктах України.

З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку та приведення організаційної форми державної та комерційної страхової діяльності у відповідність до страхового законодавства України створено Національну страхову компанію відкритого типу «Оранта », головним засновником якої з боку держави виступив Фонд державного майна.

В Україні Комітетом із страхового нагляду було зареєстровано близько 800 страховиків, але за період з 1994 по 1996 р. відкликано ліцензії у 280 із них. Найгрубіші порушення страхового законодавства виявлено в компаніях: «Укар «(Харків), «Альбіна «(Львів), «Аспек «(Чернігів), «Херсон-Аско «(Херсон), «Укрін і К° «(Київ).

Головна причина — нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов «язання перед страхувальником. Важливим кроком для звільнення страхового ринку від фірм, які дискредитують страхову діяльність, стало підняття суми статутного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ та зобов «язання внести 60% його грошима. Такі умови далеко не всім страховикам під силу. У зв «язку з цим виникає проблема захисту інтересів страхувальників, котрі довірили захист своїх інтересів страховим компаніям, яким держава надала право здійснювати цей захист, а потім справедливо позбавила їх цього права.

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів і резервів, добру репутацію. Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Деякі дослідники вважають іноземні страхові компанії, як фактор розвитку ринку страхування України. Ці компанії приносять на український ринок культуру страхування, знання та експертизу.

Серед головних проблем, які залишаються в галузі страхування, можна виділити:

відсутність кодексу про страхову діяльність;

наявність великої кількості вимог та бар'єрів, що обмежують конкуренцію на ринку;

низький рівень капіталізації підприємств;

недостатній розвиток брокерських послуг на ринку;

низька довіра суспільства до страхових компаній;

крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь.

Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є «вторинними», похідними від страхових.

За допомогою перестрахування страховик може захиститись від випадкових (спричинених непередбачуваними обставинами) відхилень розрахункової збитковості від її фактичного рівня в поточному році. Тому перестрахування є необхідною умовою забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.

Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Страховик, починаючи роботу в нових для нього видах страхування, як правило, активно використовує перестрахування, що дає йому можливість набувати потрібного досвіду безпечним для себе шляхом.

Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

Існує безліч різних за формою перестраховувальних договорів. Немає стандартного, спільного для всіх страхових компаній договору. У кожному окремому випадку договори перестрахування мають свої певні особливості, різняться частками участі у договорі, ставками премії. Проте всі договори можна поділити на дві основні групи, що різняться системою розподілу ризиків між перестрахувальником і перестраховиком. До них належать пропорційна і непропорційна форми проведення перестраховувальних операцій.

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцеде-нтний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

Зпдно з квотним договором перестрахування перестрахувальник зобов «язується передавати перестраховикові частку в усіх ризиках певного виду, а перестраховик зобов «язується приймати її. Частка участі в перестрахуванні може бути встановлена у відсотках від страхової суми або в абсолютному вираженні. Перестраховик має право встановлювати ліміти відповідальності за договором.

Наприклад, перестрахувальник має договір з квотою 80%. Ліміт відповідальності перестраховика згідно з договором встановлено в 300 тис. ум. од. Якщо перестраховується ризик в 100 тис. ум. од., власне утримання становить 20 тис. ум. од., частка перестраховика — 80 тис. ум. од. Ризик в 400 тис. ум. од. розподіляється так: цедент — 80 тис. ум. од., перестраховик — 320 тис. ум. од. Але ліміт перестраховика за договором дорівнює 300 тис. ум. од., які він і приймає (20 тис. ум. од. лишилося за межами квотного договору).

Розподіл збитків згідно з квотним договором унаочнює рис.

Квотний перестрахувальний договір має переваги, які більше стосуються компанії-цедента:

* на власному утриманні страховика лишається така частина відповідальності, яка відповідає його фінансовим можливостям;

• квотний договір не потребує великих витрат з його обслуговування;

* при автоматичності передання ризиків страховик звільняється від зобов «язань передавати інформацію з прийнятих ризиків, що дає певну свободу цеденту (у регулюванні збитків, поновленні або анулюванні полісів);

• результати квотних договорів більш збалансовані й стійкі.

Ця форма перестрахування використовується тоді, коли компанія починає вести страхову діяльність в новому для неї виді страхування, за яким не існує чітких статистичних даних; коли компанії потрібна фінансова підтримка з огляду на збільшення обсягів бізнесу (формування резервів, участь у витратах на ведення справи і т. ін.); коли необхідно спростити адміністративні витрати в тих видах страхування, де існує великий обсяг відповідальності і відносно стабільні страхові суми.

Квотне перестрахування широко використовується в страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а також в страхуванні автокаско. Часто цей вид договору застосовують у пропорційних ретроцесІях.

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що за договором передаються всі ризики — великі і малі. Коли б цедент мав змогу утримувати на своїй відповідальності малі ризики, у нього була б можливість залишати за собою і страхову премію. Також наявність у квотних договорах лімітів відповідальності перестраховика в деяких випадках змушує здійснювати додаткове перестрахування на факультативній основі.

Коли йдеться про квотний договір, страховик не має захисту від ефекту кумуляції ризиків, пов «язаного з одним і тим самим страховим випадком. Тому квотні договори нерідко доповнюються ексцедентними з метою досягти спільної вигоди цедента і перестраховика або лише для захисту цедента.

Ексцедентне перестрахування — складніший вид пропорційного перестрахування. Такий вид перестрахування використовується в тих випадках, коли застраховані ризики істотно відрізняються за страховими сумами. За договором ексцедента суми перестраховик отримує визначну частку в усіх договорах, що перевищує власне утримання цедента.

Ексцедент за договором — це величина, кратна власному утриманню цедента. Сума ексцедента виражається в кілька разів збільшеному розмірі власного утримання. Власне утримання на певному рівні в ексцедентному перестрахуванні називають лінією (часткою).

Місткість ексцедентного договору складається із суми власного утримання цедента і покриття перестраховика.

Наприклад, якщо розмір власного утримання страхової компанії дорівнює 20 тис. ум. од. (1 лінія), сума ексцедента (покриття перестраховика) — 100 тис. ум. од. (5 ліній), тоді місткість ексцедентного договору — 120 тис. ум. од.

Для покриття всього ризику буває недостатньо одного ексцедентного договору, тому крім договору першого ексцедента укладаються договори другого, третього і наступних ексцедентів.

x6000xD084×6102×0324.

Qну ризику, що перевищує межі договору 1 і 2 ексцедентів перестраховано факультативне на квотній основі. Отже, розподіл відповідальності між сторонами договору ексцедента суми такий:

Страховик (цедент) 10 тис. ум од. (5% від страхової.

суми об «єкта (200 тис ум. од.));

1-й ексцедентний договір (10 ліній) 100 тис. ум. од. (50%),.

2-й ексцедентний договір (5 ліній) 50 тис. ум. од (25%); Подальше факультативне передання 40 тис. ум. од. (20%);

на квотній основі______________________________ __.

200 тис. ум. од. 100%.

Внаслідок настання страхового випадку об «єкт пошкоджено на 70%. Сума збитку становить 140 тис. ум. од. Оскільки даний договір є пропорційним, розподіл збитків між цедентом і пере-страховиками відбувається пропорційно до їх участі в договорі ексцедента суми, а саме:

Страховик (цедент) 7 тис. ум. од. (5% від суми збитку);

1-й ексцедентний договір 70 тис. ум. од. (50%);

2-й ексцедентний договір 35 тис. ум. од. (25%);

Факультативний договір 28 тис, ум. од. (20%);

______________________________________________________.

140 тис. ум. од.

До переваг ексцедентного перестрахування можна віднести:

" можливість компанії-цедента встановлювати ліміт власного утримання з урахуванням свого фінансового становища;

" цедент при старанному визначенні суми власного утримання залежно від характеристик застрахованих об «єктів може досягти не тільки обмеження своєї відповідальності, а й якісної зміни страхового портфеля.

Недолік цього виду договору полягає в необхідності обробки кожного ризику — його вивчення, визначення відповідної частки в ексцедентному договорі, групування ризиків тощо. Тому витрати з обслуговування ексцедентних договорів значно вищі, ніж з обслуговування квотних договорів. До недоліків ексцедентного перестрахування, що стосуються переважно перестраховиків, можна віднести потенційно існуючу можливість передавання їм більш небезпечних ризиків при диференційованому власному утриманні. Як правило, у квотних та ексцедентних договорах передбачається тантьєма.

Ексцедентне перестрахування найчастіше застосовується у страхуванні від вогню, нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Іноді квотний договір та договір ексцедента суми використовуються комбіновано. Квотно-ексцедентний договір передбачає встановлення ексцедента залежно від визначеної частки (квоти) власного утримання. А понад рівень утримання використовується ексцедент -— ліміт відповідальності перестраховиків, що фіксується в абсолютному вираженні.

Квотно-ексцедентний договір використовують у тому разі, коли компанія розширює свій бізнес у новому для неї виді страхування, тобто цедент може точно обчислити ефект збільшення квотного утримання.

Зауважимо, що всім договорам пропорційного перестрахування притаманна характерна особливість: збитки та премії за оригінальними полісами розподіляються між цедентом і перестраховиком у відповідній пропорції і прив «язані до страхової суми.

Сутність непропорційного перестрахування полягає в тому, що відшкодування, яке надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми, а тому немає пропорційного розподілу відповідальності за окремим ризиком і оригінальною премією. Призначення непропорційного перестрахування — гарантувати відповідальність страховика за прийнятими ризиками щодо великого сукупного збитку за визначений період. Отже, у непропорційному перестрахуванні цедент сам оплачує збитки до певного розміру, а перевищення цього розміру оплачує перестраховик у межах ліміту відповідальності за договором. Відповідальність за непропорційним договором установлюється в абсолютній сумі (договір ексцедента збитку) чи у відсотках (договір ексцедента збитковості). У непропорційних договорах утримання цедента називають першим збитком, франшизою, пріоритетом. Відповідальність пере страховика — покриттям.

Непропорційне перестрахування має такі особливості:

* страховик може захиститися від великих збитків, що впливають на його фінансові результати;

" перестраховик не бере участі у відшкодуванні дрібних збитків, які легко покриваються страховиком;

* обсяг обліку бухгалтерських операцій зменшується, оскільки враховуються лише окремі збитки або фінансові результати страхувань. Але водночас зростає потреба в підготовчій роботі;

* тантьєма в договорах цієї форми, як правило, не передбачається;

* перестраховувальна премія за непропорційними договорами підраховується не для кожного окремого ризику, що передається, а для всього портфеля з одного або кількох видів страхування за рік.

Непропорційне перестрахування представлене договором ексцедента збитку та договором ексцедента збитковості.

Згідно з договором ексцедента збитку механізм перестрахування вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку за застрахованим ризиком перевищує межу обумовленої в договорі суми у разі настання страхового випадку. У разі недостатньої місткості першого ексцедентного договору у договорі ексцедента збитку, як І в договорі ексцедента суми, застосовують другий, третій і наступні ексцеденти. Але спосіб розподілу відповідальності в ексцедентних договорах непропорційного перестрахування відмінний від того, що характерний для пропорційного ексцедентного покриття. На відміну від договорів ексцедента суми, де пе-рестраховики беруть участь у всіх і в кожному збитку незалежно від його розміру, у договорах ексцедента збитку перестраховики відшкодовують лише ті збитки, які перевищують встановлений страховиком (цедентом) пріоритет.

Наприклад, існує договір ексцедента збитку 500 тис. ум. од. понад 200 тис. ум. од. Збиток у 200 тис. ум. од. повністю покривається цедентом (він не перевищує фіксованого пріоритету). Збиток у 400 тис. ум. од. розподіляється так: цедент виплачує 200 тис. ум. од., перестраховик — 200 тис. ум. од. Але збиток може перевищувати ліміти і цедента, і перестраховика. Скажімо, збиток становить 800 тис. ум. од. Перестраховик виплачує 500 тис. ум. од. (понад 200 тис. од. власного утримання цедента). Цедент відшкодовує частку своєї участі у збитку і додаткову суму, що перевищує ліміт покриття (якщо він не передбачив іншого договору з тим чи іншим перестраховиком). Підсумовуємо:

200 + 100 — 300 тис. ум. од. (цедент);

500 тис. ум. од. (перестраховик).

Основою договору ризикованого ексцедента збитку є одиничний ризик. Договір в умовах певного випадку (вибух, ризик від вогню) використовується стільки, скільки існує окремих ризиків, що призводять до збитків, обсяг яких перевищує пріоритет.

У таких видах страхування, як страхування цивільної відповідальності, не завжди можна визначити сам ризик (якщо це вимоги третіх осіб), тому доцільно використовувати покриття не за ризиком, а за цілим випадком. Скажімо, під час стихійного лиха (землетрус, буря) вступають у дію більшість договорів страхового портфеля, але жодний збиток не перевищує ліміту. Сукупність цих збитків може істотно зашкодити цеденту. У цій ситуації має сенс використати покриття за випадком — катастрофічний ексцедент збитку.

В основі катастрофічного ексцедента збитку лежить захист від кумуляції збитків в разі настання одного випадку (ДТП, авіакатастрофа, стихійне лихо). Зрозуміло, що цей вид захисту потребує точного визначення випадку. Тому в таких договорах застосовується «погодинне» застереження, яке обмежує час виявлення страхового випадку (у годинах, днях). Перестрахувальник фіксує час початку страхового випадку.

Ризикований ексцедент збитку та катастрофічний ексцедент збитку можуть доповнювати один одного. У цьому виді договору покриття поширюється на збитки за ризиком і за випадком, де немає змоги запобігти кумуляції. Тому найчастіше це покриття використовується при автотранспортному страхуванні або страхуванні цивільної відповідальності.

До цілком особливого, відокремленого виду договорів непропорційного перестрахування можна віднести договір ексцедента збитковості (stop loss). Це — договір перестрахування, який покриває не окремі збитки або їх сукупність, а певний вид страхування або весь страховий портфель цедента.

Особливість договору ексцедента збитковості полягає в тому, що перестраховик бере участь у відшкодуванні збитків лише у випадках, коли збитковість за певний строк перевищує обумовлений договором перестрахування відсоток. Цей договір не гарантує отримання прибутку для страховика (цедента), а лише захищає його від надзвичайно великих втрат.

Перестраховики несуть відповідальність у встановленому розмірі, наприклад у відсотках збитковості або в максимальному розмірі збитків, який визначають за результатами останніх років.

Наприклад, діє договір ексцедента збитковості. Відповідальність перестраховика встановлена на рівні 103—127%. Збитковість за даний рік — 135%. Отже, перестраховик покриває тільки 24% (127−103) від загальної збитковості, а цедент покриває 111% збитковості: (103 + 8), де додаткові 8% (135 — 127) становлять перевищення верхнього ліміту відповідальності перестраховика (127%).

Особливості, які слід враховувати при укладанні договорів ексцедента збитковості:

• повна довіра перестраховика щодо компанії-цедента, її стратегії в проведенні страхування;

• це форма покриття, що призначена для кореляції відхилень частотності від норми. Отже, обов «язково мають існувати попередні форми перестрахування;

• пріоритет страховика має бути на такому рівні, щоб компанія-цедент на початку дії договору ексцедента збитковості вже несла понаднормативні збитки.

Договори ексцедента збитковості використовуються в тих випадках, коли за окремими видами страхування результати проходження договорів піддаються різким коливанням або існує небезпека, що один чи кілька страхових випадків можуть негативно вплинути на результати (градобиття, бурі).

Отже, непропорційні договори перестрахування є досить мобільними, простими в обробці та організації, але водночас і більш збитковими. Хоча пропорційні договори виникли значно раніше, однак тенденція сьогодні така, що непропорційні договори набувають все більшої ваги, насамперед з розглянутих щойно причин. Цим пояснюється зростання інтересу страховиків до непропорційних договорів.

Список використаної літератури О. Д. Василик. Теорія фінансів. — Київ: 2000.

Ф.С.Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. — Київ: 1999.

В.Д.Базилевич. Страховий ринок України. — Київ: 1998.

О.Д.Заруба. Страхова справа. — Київ: 1998.

Т.М.Артюх. Страхування. — Київ: 1998.

PAGE.

PAGE 4.