Завдання служби виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (реферат)

РЕФЕРАТ На тему:

Завдання служби виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.

У системі заходів, що застосовуються до осіб, що вчинили зло­чини, важливе місце займають покарання, не пов’язані з позбав­ленням волі. Широке застосування цього виду покарання до винних передбачено кримінальним та виправно-трудовим законодавством України. Головний зміст названих актів полягає в тому, що вони дозволяють розширити виконання покарань, не пов’язаних з позба­вленням волі. Вони передбачають можливість застосування до осіб, винних у вчиненому злочині:

• *-виправні роботи (за місцем роботи та в інших місцях);

• *-відстрочення виконання вироку та умовного засудження з ви­пробним строком.

Виправні роботи без позбавлення волі як вид кримінального або адміністративного покарання застосовуються дуже широко. Встанов­люється це тими обставинами, що, з одного боку, вони володіють до­статньо вагомим каральним змістом і, отже, можуть застосовува­тись як міра впливу на осіб, що вчиняють різноманітні злочини, які не представляють велику громадську безпеку та адміністративні правопорушення, а з іншого — їх застосування не викликає тих нега­тивних наслідків, що тягнуть за собою призначення позбавлення волі на незначний строк.

Сутність виправних робіт в найбільш повній мірі розкривається в їх каральному змісті, тобто в сукупності тих правообмежень, які повинен потерпіти засуджений до цього виду покарання.

Сукупність правообмежень визначається кримінальним, адміні­стративним та виправно-трудовим законодавством, а також деяки­ми актами, які відносяться до законодавства про працю.

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопору­шення України, виправні роботи можуть бути призначені на строк до двох місяців (ст. 31 КпАП України), а згідно з кримінальним за­конодавством (ст. 29 КК України) — від двох місяців до двох років.

Виправні роботи можуть бути призначені за місцем роботи за­судженого і підданого адміністративному покаранню, а за кримі­нальні злочини також в інших місцях, призначених судом.

Із заробітку засудженого або підданого адміністративному по­каранню провадиться відрахування в прибуток держави у розмірі, встановленому вироком суду від 5 до 20%.

Призначення покарання у вигляді виправних робіт передбачає встановлення деяких додаткових правообмежень:

• *-час відбування виправних робіт не зараховується у загальний та безперервний стаж роботи;

• *-на весь строк покарання забороняється звільнення засуджено­го з роботи за особистим бажанням без дозволу органів внутрішніх справ;

— під час відбування покарання засудженому чергова відпустка не надається;

— час відбуття покарання у стаж, що надає право на відпустку, на отримання пільг та додатків до заробітку, не враховується. Мають місце і деякі інші правообмеження.

Виконання покарань у виді виправних робіт передбачає участь у цьому процесі не тільки органів внутрішніх справ, але й адміністра­ції підприємств, установ та організацій за місцем роботи засудже­ного. При цьому організаційні функції залишаються за інспекціями виправних робіт, які керують роботою з осудженими, надають не­обхідну допомогу, організують спільні заходи, які здійснюються з покараними за місцем роботи і т.п.

Інспекції виправних робіт міськрайорганів внутрішніх справ спільно з адміністрацією підприємств, установ та організацій зо­бов'язані забезпечити цей процес так, щоб покараний не був нада­ний сам собі, а зізнавав себе членом трудового колективу, котрий хоче допомогти йому виправитись, чесно відноситись до праці, під­тримувати трудову дисципліну. Виконання призначених судом ви­правних робіт полягає у щомісячному утриманні коштів із заробіт­ної платні в установлених розмірах, що є елементом виконання ви­року і одночасно служить гарантією прав покараного.

Адміністрація підприємств повідомляє орган, виконуючий по­карання у вигляді виправних робіт, про застосування до покараних заходів заохочень та стягнень, про ухилення їх від відбуття пока­рання. Це необхідно для своєчасного прийняття заходів до покара­ного з метою припинення неправомірної поведінки. У рівній мірі сказане відноситься і до заходів заохочення. Виконуючим покарання органам або судам (наприклад, при умовно-достроковому звіль­ненні) необхідна оцінка адміністрації поведінки покараного, відношення його до праці і виконання трудової дисципліни. Покладення законом на адміністрацію за місцем відбування покарання розгля­нутих обов’язків передбачає необхідність постійних контактів з ін­спекцією виправних робіт, в установленні котрих останній нале­жить вирішальна роль щодо суворого дотриманню умов відбування виправних робіт без позбавлення волі, передбачених виправно-тру­довим законодавством. Строк відбуття виправних робіт без позба­влення волі нараховується місяцями, днями, протягом котрих по­караний працював і з його заробітку проводиться утримання. Чис­ло днів, відпрацьованих покараним, повинно бути не менше числа робочих днів, що приходяться на встановлений судом календарний строк покарання. Якщо покараний не відпрацював установленої кіль­кості робочих днів і відсутні підстави, передбачені законом для зараху­вання невідпрацьованих днів в строк покарання, відбуття виправних робіт продовжується до повного відпрацювання покараним належ­ної кількості робочих днів.

У відношенні покараних, визнаних непрацездатними, після ого­лошення вироку органи, які виконують цей вид покарання, пору­шують перед судом клопотання про заміну виправних робіт без по­збавлення волі другим, більш легким видом покарання. Для розв’я­зання судом цього питання названі особи до відбуття виправних робіт без позбавлення волі не притягаються (ст. 101 Виправно-трудового кодексу Українист.29 КК Українист. 408 КПК України).

Заходи заохочення є стимулом покращення поведінки відбува­ючого виправні роботи, їх виправлення і перевиховання. Вони за­стосовуються диференційно, тобто так, щоб кожний захід відпові­дав позитивним зрушенням у поведінці покараного і сприймався як заслужений.

Заходи заохочення, які застосовані до відбуваючих виправні ро­боти, розподіляються на дві групи: заходи морального і матеріаль­ного характеру. До заходів першої групи відносяться оголошення подяки та дострокове зняття раніше накладеної доганидо другої подання про умовно-дострокове звільнення та заміна недобутої частини покарання більш м’яким, оскільки задоволення такого по­дання тягне для засудженого наступ наслідків матеріального харак­теру. До заходів морального характеру відносяться попередження та стягнення.

У разі ухилення засудженого від відбуття покарання інспекцією виправних робіт йому може бути зроблене попередження, яке є офіційним застереженням від повторення негативного вчинку.

Крім заходів стягнення морального характеру, застосування яких не тягне за собою зміни в правовому статусі засуджених, до них може бути застосована і така міра, як внесення до суду подання про замі­ну виправних робіт на позбавлення волі (ст. 107 ВТК Українист. 30 КК України, ст. 410 КПК України, наказ МВС України N 52 від 03.02.1992 p.).

Якщо при внесенні покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт суд, враховуючи обставини справи та особу винного, прийде до висновку про недоцільність відбуття винним призна­ченого покарання, то він може постановити умовне незастосування покарання до винного з обов’язковою вказівкою у вироку мотивів умовного засудження. При призначенні покарання особі, яка впер­ше засуджується до позбавлення волі до трьох років, суд з урахуван­ням характеру та ступеню громадської небезпеки здійсненого зло­чину, особистості винного та інших обставин справи, а також мож­ливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільс­тва, може відстрочити виконання вироку у відношенні такої особи на строк від одного до двох років. Суд може в таких випадках відст­рочити виконання і додаткових покарань. Контроль за поведінкою умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку здійснюється органами внутрішніх справ, а у відношенні неповнолі­тніх — інспекторами у справах неповнолітніх та комісіями у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих Рад, згідно з чинним законодавством України.

Випробувальний строк при умовному покаранні встановлюєть­ся тривалістю від одного до трьох років.

При умовному засудженні можуть бути визначені додаткові по­карання.

Застосування умовного засудження дає можливість забезпечити перевиховання та виправлення засудженого при активній участі громадськості без ізолювання винних від суспільства.

При умовному засудженні суд може визначити додаткове пока­рання: позбавлення військового звання, позбавлення прав займати відповідні посади або займатись відповідною діяльністю, штраф, позбавлення батьківських прав.

У вироку визначаються два строки: спочатку строк позбавлення волі або виправних робіт, вказуючи на його умовний характер, а потім випробний строк, який є складовою частиною умовного засудження.

При умовному засудженні протікає випробний строк, а не строк визначеного судом покарання. Випробний строк може бути рівним строку визначеного покарання, але може бути також меншим або більшим за нього.

Контроль за умовно засудженими здійснюється інспекціями виправних робіт та дільничними інспекторами міліції за місцем про­живання засудженого.

У випадку залишення засудженими місця проживання, працівники інспекції, в якій перебувають на обліку засуджені, вживають відповідні заходи у встановленні його місця перебування.

Якщо після здійснення зазначених заходів місцеперебування за­судженого не встановлено, то інспекція через канцелярію органу внутрішніх справ передає протягом п’яти днів всі матеріали разом з висновком і копією вироку в підрозділ карного розшуку.

Підставою для скасування умовного покарання можуть бути си­стематичні порушення громадського порядку, тобто такі, котрі про­тягом встановленого випробного строку вчинялись умовно засудже­ним три і більше разів: якщо два рази вони потягли за собою при­йняття заходів адміністративного впливу, після чого він знову зро­бив порушення. За поданням органів внутрішніх справ у такому разі на засудженого судом проводиться заміна на позбавлення волі.

Для заміни відстрочки виконання покарання вироку необхідно дві умови:

• *-невиконання засудженим покладених на нього обов’язків;

• *-здійснення ним не менше двох правопорушень громадського порядку або трудової дисципліни, що свідчать про небажання стати на виправний шлях, за кожний з яких до нього обґрунтовано засто­совуються заходи адміністративного стягнення або громадського впливу.

Такими правопорушеннями є, наприклад, дрібне хуліганство, роз­пивання спиртних напоїв у громадських місцях, поява у громадських місцях у п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, порушення трудової дисципліни у вигляді розпивання спи­ртних напоїв на виробництві або перебування на роботі в нетверезому стані тощо.

Конкретні факти невиконання обов’язків, що були покладені су­дом, фіксуються у рапорті на Ім'я керівника органу внутрішніх справ. До рапорту додається пояснення та інші матеріали, що підтверд­жують факти невиконання покладених на засудженого обов’язків.

Підставою для скасування умовного засудження можуть бути сис­тематичні порушення громадського порядку, тобто такі, які протягом встановленного строку вчинялись три та більше разів, якщо хоча б два з них призвели до обґрунтованого застосування заходів адміністра­тивного впливу, після чого він знову здійснив порушення.

За поданням органу внутрішніх справ виноситься постанова про скасування відстрочки вироку та заміну на позбавлення волі.

Скасування відстрочки виконання вироку, звільнення від призна­ченого судом покарання, виконання якого було відстрочено, здій­снюється судами за місцем проживання засудженого. Порядок скасу­вання та звільнення від покарання регламентується ст. 408 КПК України.

Службою органів внутрішніх справ по виконанню покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, здійснюються такі завдання:

• *-організація в установленому порядку спільно з відповідними підприємствами, організаціями та установами ефективного трудо­вого використання і на цій основі перевиховання умовно засудже­них та умовно звільнених;

• *-організація та проведення роботи щодо трудового влашту­вання осіб, звільнених із установ виконання покарань;

• *-забезпечення виконання покарань у вигляді виправних робіт.

без позбавлення волі;

• *-забезпечення виконання покарань у вигляді заслання і ви­слання;

• *-організація роботи щодо працевлаштування і контролю за по­ведінкою умовно засуджених, у відношенні яких виконання вироку до позбавлення волі відстрочено.

Важливим обов’язком служби виконання покарань, не пов’яза­них з позбавленням волі, є своєчасне встановлення осіб, які мають намір ухилитися від покаранняудосконалення профілактичної ро­ботиу взаємодії з карним розшуком удосконалення оперативно-розшукової діяльності серед засуджених, направлених на попере­дження злочинів та інших правопорушеньполіпшення обміну ін­формацією з установами, виконуючими покарання, міськрайвідділами внутрішніх справ.

До обов’язків цієї служби відносяться також і організація роз-Щуку засуджених до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, місце перебування яких невідомо.

ЛІТЕРАТУРА.

1. Конституція України.

2. Закон України «Про міліцію» //Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 4. Ст. 20.

1. 3. Закон України «Про державну службу» //Відомості Верховної Ради України. 1993. № 52. Ст. 490.

1. 3. Закон України «Про боротьбу з корупцією» //Відомості Верхо­вної Ради України. 1995. № 34. Ст. 266.

1. 4. Закон України «Про дорожній рух» // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 31. Ст. 338.

2. 5. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затв. розпорядженням Президента України від 7 жовтня 1992 р. // Голос України. 1992. 20 жовтня.

3. 6. Положення про проходження служби рядовим та начальни­цьким складом ОВС: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991р. № 114.

4. 7. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Офі­ційний текст X., 2000.

5. 8. Збірник нормативних актів України з питань правопорядку. К., 1993. Підручники, навчальні посібники, монографії.

1. 10. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. За­гальна частина: Підручник. К., 1995.

1. 10. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посіб­ник/За ред. А. Т. Комзюка. X. 1998.