Культурологія

Культурологія.

.

ВСТУП..

У ході культурної практики кожна людина повинна соціально визначити цінності і смисл приватного життя, міжособистісних стосунків, моралі, побутової етики, тобто освоїти повсякденний пласт культури. У той же час суспільне буття і свідомість являють собою сукупність спеціалізованих сфер культури, що включає процеси соціального порядку, життєзабезпечення та економічної, політичної і правової взаємодії, а також філософії, соціології, психології тощо.

Ментальне поле. Історичні типи ментальності..

Ментальне поле — це той дух культури, під впливом якого в суспільстві відпрацьовується характерна для певної культури сукупність уявлень, переживань, життєвих установок людей, яка визначає їх певне бачення світу. Цю сукупність називають менталітетом, або ментальністю. Ментальність — це проекція загального світу культури на психіку людей.

Виділяються такі особливості менталітету:

1. Менталітет відбиває специфічні особливості відповідного типу культури, особливий образ думок, які формуються в тих, хто до даної культури належить.

2. Менталітет — це історично зумовлений феномен. Соціальні перетворення та еволюції культури приводять до зміни менталітету, але трансформація його відбувається лише в наслідок значних культурних змін.

3. Менталітет входить до структури індивідуальної психіки людини в процесі її залучення до даної культури. На протязі життя ментальність особливості може модифікуватися, але відбувається це тільки за умови впливу на індивіда якої-небудь нової для нього культурної форми і, як правило це пов «язано з глибинними психологічними зрушеннями.

4. У менталітеті суспільне та індивідуальне зливаються і стають нерозрізненими. Він являє собою і суспільне явище, яке виступає як незалежна від окремих людей соціокультурна реальність, і явище особистісне, яке характеризує психіку окремої людини. Менталітет народу є одночасно і ментальність його окремих представників.

5. Менталітет укорінюється у підсвідомих глибинах людської психіки, і його носії можуть усвідомити його зміст лише ціною спеціальних зусиль. Ментальні установки зазвичай здаються людині чимось само собою зрозумілим, і вони спираються на них у своєму мисленні і поведінці, не задумуючись, чому вони саме так думають і діють, а не інакше.

Ментальність особливості важко піддається перебудові.

Ментальне поле структурується деякими спільними ідеям, які виявляються в категоріях культури.

Категорія культури — це загальні уявлення і установки, яких дотримуються люди у сприйманні й розумінні об «єктивної реальності. Вони поділяються на дві групи. До першої відносяться онтологічні категорії, властиві всім об «єктам, з якими люди мають справу. У цих категоріях відбуваються уявлення про загальні універсальні атрибути навколишнього об «єктивного світу. Це, наприклад, простір, час, рух, зміни, властивість, якість, кількість, причина, наслідок, відповідність, закономірність тощо. Ці категорії характерні для будь-якого об «єкта як у природі, так і в суспільстві.

Друга група категорії включає соціальні категорії, що характеризують людину і суспільство, основні, найважливіші обставини суспільного життя людей, їх діяльності і духовного світу (наприклад праця, власність, держава, свобода, справедливість, добро, совість, обов «язок тощо). Обидві групи категорій тісно взаємопов «язані, оскільки між онтологічними та соціальними категоріями межа відносна і в різних культурах простежується неоднаково.

Розглянемо ментальність індійської культури, в її основі лежать такі категоріальні уявлення, як переселення душ («метемпсихоз»), ілюзорність, нереальність матеріального світу («майя»), існування потойбічного справжнього буття («брахман», «атман»), досягнення вищого блаженства у злитті з ним («нірвана») та ін. З цими уявлення пов «язані типові риси ідеалів життя індусів: особлива значимість духовного самоспоглядання і самозаглиблення у свій внутрішній світ, пасивність і споглядальний характер щодо зовнішнього світу, пошук способів самовдосконалення і підпорядкування тілесного начала духовному. Смерть для індуса — лише зміна душею тіла, у якому вона перебувала, і вони бояться не стільки смерті, скільки «карми» — подальшої долі своєї душі, яка може за вчинені людиною гріхи зазнати подальших страждань, опинившись у тілі якої-небудь істоти.

Давньоєгипетська ментальність, навпаки, вважала, що життя людини продовжується після смерті у тому самому вигляді, як воно проходило на землі. Тому єгиптяни мислили все своє життя, як підготовку до вічного існування, ретельно піклувалися про збереження тіл померлих, увічнення їхньої фізичної зовнішності в твердому матеріалі, влаштуванні могильників з необхідними для життя речами. Категорії життя і смерті окреслювали в єгиптян головну тему їх духовних переживань.

В античній ментальності найважливішу роль відігравали ідеї краси, гармонії і узгодженості людини і космосу. Стародавньогрецька скульптура, архітектура, поезія, філософія свідчать, що в давніх греків ці ідеї були одним з головних стимулів творчої діяльності.

Виділяються різні типи ментальності. Якщо мова йде про будь-який народ в цілому, то його менталітет визначається особливостями загальнонаціональної культури. Основні категорії певної культури обов «язкові для всіх її носіїв — інакше вони просто не змогли б розуміти один одного і жити в одному суспільстві, взаємодіючи між собою. Але в складі народу існують різні соціальні групи і спільноти, в яких є власні субкультури.

У межах кожної субкультури загальний зміст окремих категорій може модифікуватися. На єдині для всього народу категоріальні уявлення в різних соціальних групах нашаровуються деякі відмінності у їх розумінні. У кожній субкультурі складається груповий менталітет, який являє собою окремий різновид загальнокультурного менталітету. Специфічний груповий менталітет формується також у адептів тієї чи іншої окремої культурної форми.

Ментальність особистості визначається, по-перше, типом суспільства, в якому вона живе, тобто особливостями соціально-культурного світу, до якого належить дане суспільство; по-друге, особливостями національної культури; по-третє, особливостями культур або культурних форм, які зумовлюють менталітет окремих соціальних груп у суспільстві.

Таким чином, ментальність людей можна розглядати на різних рівнях:

ü на рівні соціокультурних світів чи типів культури (ментальність архаїчна, антична, західноєвропейська, східна);

ü на рівні національних культур (ментальність українців, росіян, китайська, американська);

ü на рівні субкультур, носіями яких є різні соціальні групи (дворянська, акторська, християнська, православна).

Зміст менталітету складається з ментальних комплексів — уявлених образів, які формуються накладанням «категоріальної сітки» на конкретні явища дійсності і визначають їх сприйняття. Ментальні комплекси визначають собою «згустки смислів», дещо ніби особливого «ущільненя» ментального поля, які надають йому характер негомогенності, неоднорідності. Такі «згустки смислів» є джерелом наших «установочних» попередніх міркувань суджень про речі. Ми підводимо під ці смисли явища, які трапляються нам у житті, щоб зрозуміти і оцінити останні. Ментальні комплекси виступають ніби передумовами, які сприяють орієнтації людини в подіях і умовах життя, а також займати відповідну позицію щодо них.

Як ментальні комплекси, можуть виступати соціальні стереотипи — спрощені схематичні уявлення про окремі суспільні явища і об «єкти, що отримали широке визнання суспільної думки.

Багато ментальних комплексів являють собою вербальні ілюзії, «мовні міражі», які ніби утворюють особливу — «вторинну», «психогенну реальність».

Ментальне поле культури з його «категоріальною сіткою» і сукупністю в цій сітці ментальних комплексів зумовлюють існуючу в культурі окрему цілісну систему образів, які характеризують світо-устрій та виступають як картина світу.

Картина світу, як і інші ментальні утворення, не має чітко визначених обрисів і здебільшого включає в себе недостатньо логічно співвіднесені компоненти, двоякі і невизначені образи. В різних культурах, особливо в сучасну епоху, картина світу багатогранна і поліваріантна, та включає в себе загальнодоступні компоненти наукового знання, релігійні вірування, і данні життєвого досвіду. Виявленням і аналізом змісту картини світу, приведення її у форму логічно-упорядкованого світогляду займається філософія, як один з духовних феноменів культури.

У чому полягають найважливіші культурні новації римської античності.

Епоха античної культури розпочинається з утворення грецьких полісів — «міст-держав» на присередзимноморських землях Еллади і Малої Азії на початку І тис. до н.е. і завершується з руйнуванням Римської імперії в V ст. н.е. В Греції і Римі в цю епоху інтенсивно розвивається тваринництво, землеробство, добування металів, ремісництво, торгівля. Руйнується родоплемінна патріархальна організація суспільства. Росте майнова нерівність сімей. Родова знать нарощує багатство завдяки широкому використанню праці рабів, а це призводить до боротьби за владу. Суспільне життя стає бурхливим — у соціальних конфліктах, війнах, політичних переворотах.

Поняття «античний світ» (від лат. аntiques — стародавній) ввели італійські гуманісти епохи Відродження, позначивши цим терміном греко-римську культуру, як найранішу з відомих їм на той час. Ця назва зберігається до тепер, хоч були відкриті з того часу ще й давніші культури. Це поняття зберігалось як звичний синонім класичної культури, тобто того світу, у лоні якого виникла наша європейська цивілізація.

Історія античної епохи поділяється на дві фази, які частково нашаровуються одна на одну — грецьку і римську античність.

Культура Риму склалась і сформувалась під впливом культур багатьох народів, передусім етрусків і греків, акумулювавши кращі їхні досягнення. У більшості випадків римляни перевершили своїх учителів. У свою чергу, у період найвищого розквіту римська культура справила величезний вплив на подальший розвиток Європи.

Історія Античного Риму охоплює період з VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е. Паралельно з процвітанням елліністичних центрів на Заході росла воєнна міць Риму. Спершу невеликої олігархії (влади небагатьох) на берегах Тибру, потім — володаря всієї Італії і нарешті великої держави, яка поглинула усі Середземноморські території, весь античний світ.

Власні художні традиції римлян були досить блідні. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта — Венерою, Арес — Марсом та ін. Римська культура с самого початку несла в собі зерна занепаду. Велич Риму штучно підтримувалась багнетами легіонерів. Державу постійно трясли загрозливі повстання рабів, починаючи з відомого повстання Спартака.

Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати в будівництві міцний і водонепроникний матеріал -римський бетон, створили й вдосконалили особливу систему великих громадських будівель із цегли і бетону, широко використовували поряд з грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол. Римляни суттєво вдосконалили сільськогосподарські знаряддя, які отримали у спадок від греків. Зокрема, до плуга вони додали колеса, ніж і відвал; цей прототип відомий і сьогодні. Винайшли серп та жатку. Почали варити і розливати віконне скло (у Помпеях було знайдено бронзові рами з рештками скла розміром 100×70 см).Удосконалили колісний транспорт, зробили для воза поворотний передок і голоблі.

У римські часи з «явилося багато новинок у книжковій справі. Крім папірусу, поширився винайдений у малоазійському місті Пергамі матеріал для письма — особливим чином оброблена шкіра — пергамент. Крім книг-сувоїв з «явилися книги-кодекси, які від сучасних книг відрізнялися тільки способом скріплення аркушів. Бібліотеки, як сховища документів, книг, існували вже давно, а ось бібліотеки для громадського користування виникли саме в Римі. Цікаво, що в цих бібліотеках були передбачені досить ізольовані місця для роботи, оскільки в ті часи люди читали виключно вголос.

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів. Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі «Про природу речей». Він, зокрема, формулює фундаментальні ідеї зв «язку руху і часу, збереження речовини («з нічого ніщо постати не може та в цілковите ніщо повернутись»), нескінченність світу («Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя не замикає… Визнати мусиш те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт»).

Класична праця з географії належить Страбону, який зібрав у своїй «Географії» всі існуючі відомості про країни і народи — від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо Землі, яка має форму кулі, обертаються Сонце та інші планети. Ця модель залишалася панівною до Нового часу. Головною фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, який вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

У Римі вперше виникають професійні акторські трупи і камерні (для невеликої кількості глядачів) театральні вистави.

Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефективна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях була значно вищою від простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські не менше визначні, ніж культові, і багато з них закріпились у світовій культурі на віки. Це, наприклад, тип базиліки зі склепінчастим перекриттям, який потім став основою християнських храмів.

У І-ІІ ст. було побудовано знаменитий Колізей — амфітеатр, що вміщав одночасно 50 тис. глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Арена амфітеатру мала дерев «яну рухому підлогу, яка могла підніматися і опускатись. Вона могла заповнюватись водою з підведеного до будівлі рукава акведуку, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.

Ще одна знаменита будівля Пантеон — «храм усіх богів». Збудований близько 118−125 рр. відноситься до епохи імператора Адріана (117−138 рр.). Пантеон — це велична купольна ротонда, у якій вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього виду на внутрішній простір храму. Тут вперше було вирішено проблема організації великого внутрішнього простору: поєднання стіни і склепу, стіни і купола (будівля висотою 42,7 м була перекрита куполом 43,2 м в діаметрі без єдиної опори). Щоб підтримати таку громаду знадобились масивні стіни, товщина яких сягає 6 м. Це надає зовнішньому виду храму деяку незграбність, яка виправдовується небувалим простором, що відкривається перед враженим відвідувачем усередині храму. Це справжнє царство світла! Світло ллється з верху із дев «ятиметрового отвору в куполі - знаменитого «вікна Пантеону». Під впливом світла, що ллється з неба, відвідувач сприймає весь цей величний простір, обрамований пишною архітектурою, ніби частинку всесвіту, зібрану під дахом храму. У численних архітектурних спорудах, зведених за грецькою традицією, художники виконували стінні розписи, де провідними були міфологічні сюжети, а також сюжети з життя римлян. Це підтверджується багатьма зразками, які було знайдено під час розкопок Помпей і Геркуланума. Найвищим досягненням римської скульптури став портрет. Скульптори не лише фіксували риси портретованого, а й розкривали його як особистість, виводили образ на рівень соціально значущого ідеалу. Індивідуалізація людини вивела на перший план ідею духовної краси.

В античності було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості - складається гуманістична традиція. Культура Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури, на політичне й релігійне мислення, філософські та юридичні погляди, літературу і мистецтво Західної Європи. За античності зароджуються явища, які на подальших етапах стануть визначальними в культурі, особливо — християнська релігія.

Словник із основних понять та категорій теми першого питання..

Брахман, атман — (з індійського) існування потойбічного справжнього буття..

Вербальні ілюзії - «мовні міражі», які ніби утворюють особливу — «вторинну», «психогенну реальність».

Картина світу — сукупність ментальних комплексів, зумовлюючих існуючу в культурі окрему цілісну систему образів.

Карма — (з індійського) подальша доля душі.

Категорія культури — загальні уявлення і установки, яких дотримуються люди у сприйманні й розумінні об «єктивної реальності.

Майя — (з індійського) ілюзорність, нереальність матеріального світу.

Ментальність (менталітет) — проекція загального світу культури на психіку людей.

Ментальні комплекси — уявлених образів, які формуються накладанням «категоріальної сітки» на конкретні явища дійсності і визначають їх сприйняття.

Ментальність особистості - визначається типом суспільства, в якому вона живе, особливостями національної культури, особливостями культур або культурних форм, які зумовлюють менталітет окремих соціальних груп у суспільстві.

Ментальне поле — дух культури, під впливом якого в суспільстві відпрацьовується характерна для певної культури сукупність уявлень, переживань, життєвих установок людей, яка визначає їх певне бачення світу.

Метемпсихоз — (з індійського) переселення душ.

Нірвана — (з індійського) досягнення вищого блаженства у злитті з ним.

Онтологічні категорії - уявлення про загальні універсальні атрибути навколишнього об «єктивного світу (простір, час, рух, зміни, властивість, якість, кількість, причина, наслідок).

Соціальні категорії - характеризують людину і суспільство, основні, найважливіші обставини суспільного життя людей, їх діяльності і духовного світу (праця, власність, держава, свобода, справедливість, добро).

Соціальні стереотипи — спрощені схематичні уявлення про окремі суспільні явища і об «єкти, що отримали широке визнання суспільної думки.

_.