Дієвість та ефективність журналістської діяльності. 
Позитивна і негативна дійовість

Реферат на тему:

Дієвість та ефективність журналістської діяльності. Позитивна і негативна дійовість. Ефективність як міра задоволення потреб аудиторії в ма­совій інформації.

Точних одиниць для виміру впливовості журналістського твору зокрема чи якогось видання в цілому не існує. Газети й журнали чита­ють тисячі й десятки тисяч громадян, програми радіомовлення й теле­бачення мають мільйонну аудиторію. Тому неможливо передбачити точний безпосередній ефект, що його може дати нагромадження інфор­мації від постійного спілкування з тим чи іншим ОМІ. Тим паче, що наслідок буває інколи віддаленим від причини тривалим часом і опосе­редкованим багатьма іншими впливами. Читач часто перебуває в полі дії не одного видання, а кількох, які мають різновекторну спрямо­ваність, то ускладнює врахування впливу на нього конкретного видан­ня чи програми. Проте журналістику як вид прагматичної масово-інформаційної діяльності завжди цікавила міра власної впливовості на життя, а історія журналістики нагромадила немало прикладів такої взаємодії періодичного друкованого слова і розвитку явищ дійсності.

У п’ятому числі українського журналу «Основа» в 1862 році була опублікована невелика публіцистична стаття Миколи Костомарова «Про викладання українською мовою» («О преподавании на южнорусском язы­ке»), що містила програму розвитку української освіти в Російській імперії. Досить годувати народ книжечками віршів і казок, проголосив М. Косто­маров, слід перейти до найбільш істотного — освіти українською мовою.

Цей виступ сколихнув кола українофілів по всій Росії. Автори по­чали складати підручники для початкової освіти, а проукраїнськи нала­штовані громадяни — збирати гроші на їх видання. Скоро на руках у М. Костомарова опинилася досить велика сума коштів для видання книжок, що мали б забезпечити українську початкову школу. Це так налякало царський уряд, що у зв’язку з польським національно-виз­вольним повстанням він удався до заборони українського слова — з’явився сумновідомий Валуєвський циркуляр 1863 року. Такі події роз­горнулися після публікації невеличкої статті 67.

Жан Поль Марат за допомогою газета «Друг народу» став ліде­ром Великої Французької революції, визначивши напрямок її поглиблен­ня. А з газети «Іскра» почався шлях більшовицької партії до влади. Жур­налістика спричинилася й до руйнації політичного режиму російських більшовиків на теренах усього колишнього СРСР у процесі так званої пе­ребудови, нового курсу, проголошеного М. С. Горбачовим. Як відомо, одним із гасел перебудови була «гласність», тобто відкритість для суду громадської думки й публічного обговорення питань історичного мину­лого та сучасної політики комуністичної партії й Радянської держави.

Але як тільки світло правди почало прорізати темряву прихова-ності й заборон, виявилося, що країну до «світлого майбутнього» веде купка злочинців, історично приречених на поразку. Народ, довідав­шись через ОМІ про злочини комуністичної партії проти свого народу і перманентну громадянську війну, яку вона вела з кількома покоління­ми своїх громадян, прозрів за короткий час, потягнувся до свободи і скинув кайдани тоталітаризму.

Відомий російський політолог Сергій Кургінян висловив це спосте­реження максимально однозначно: «Демократів привели до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних ко­дів і зруйнування старих». Далі він щоправда відзначив кризу в самому демократичному таборі, який не зміг висунути на той час нові конструк­тивні ідеї, які змогли б стати моментом творчої консолідації суспільства.

Розглянуті події беззастережно доводять, що журналістика сьо­годні стала чинником політичних подій, будь-яка поважна політична сила починає утверджуватися з організації власної системи ЗМІ (саме ЗМІ, а не ОМІ, бо ОМІ є органами суспільства в цілому, а ЗМІ політич­них партій).

Теорія журнашстики виробила поняття для осягнення впливовості журналістики — це дійовість та ефективність журналістської діяльності.

Дійовість — це особлива форма результативності, що визнача­ється як конкретна участь журналістики в розв’язанні соціально-еко-номічних, господарчих, культурних тощо завдань і вимірюється су­купністю прийнятих органами влади заходів за матеріалами жур­налістів. Під дієвістю преси розуміємо оперативну, безпосередню ре­акцію суспільних інститутів і посадових осіб на її виступи.

У радянській політичній системі, де всі ЗМІ були органами пев­них політичних структур, партійними комітетами створювалися спеціальні комісії для розгляду й перевірки критичних виступів преси. Висновки таких тимчасових комісій і служили підставою для прийнят­тя рішень на партійному й державному рівні. Відповідно й газета стежи­ла за тим, щоб її виступи не залишалися без наслідків.

У демократичному суспільстві такий безпосередній жорсткий зв’язок між причинами (виступами преси) й наслідками (урядовими за­ходами) зник. Виступи преси, здається, нікого ні до чого не зобов’язу­ють. Але в преси залишається сила правди, пристрасного публіцистич­ного слова, сила гласності, що приводять у рух грандіозний механізм громадської думки, яку не може ігнорувати ніхто.

А відтак, дійовість не слід розглядати як властивість чи винахід лише радянської журналістики. У ній, як ні в якій іншій, існували за­криті, табуйовані теми. Натомість історія журналістики наповнена при­кладами дійової участі письменників, публіцистів і журналістів у з’ясу­ванні й розв’язанні проблем життя. За найяскравіший приклад тут може правити публіцистична діяльність А. Чехова, який, вже будучи знамени­тим на всю Росію письменником, відправився на місце каторги й заслан­ня, а потім розповів про побачене в книзі «Острів Сахалін» (1893).

Правомірно говорити, що розтривожена книгою Чехова гро­мадська думка зумовила реформи, проведені російським урядом: відміну тілесних покарань для жінок і зміну закону про шлюби за­сланців (1893), призначення скарбових коштів на утримання дитячих притулків (1895), відміну вічного заслання й пожиттєвої каторги (1899), відміну тілесних покарань і гоління голови (1903).

Твір А. Чехова послужив спонукальною причиною для поїздок на Сахалін відомого журналіста Уласа Дорошкевича, який за наслідками відвідання острова створив публіцистичні книжки «Як я потрапив на г•'чаліп: 'Сахалін» (обидві 1903).

Суспільний резонанс публіцистичного твору А. Чехова «Острів Сахалін» — якнайкраще свідчення дійовості журналістської праці.

На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чи­мало фактів її негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від них прийняття певних політичних рішень, аж до розв’язування воєн між країнами й народами.

Широко відомим є такий історичний факт. У січні 1898 року різко погіршали дишіоматичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й Іспанією. Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, де нібито місцеве населення потерпало від збиткувань ко­лоніального війська. Американська преса здійняла галас про порушен­ня прав людини в цій країні й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет міністрів виявляли поміркованість і не поспі­шали з необачними ухвалами. Тоді відомий магнат американської пре­си Вільям Рендолф Герст, власник щоденної газети «Нью-Йорк Джор-нел» відправив до Гавани маляра, який повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від художника надійшло повідо­млення: ніяких злочинів немає, на Кубі все спокійно. Тоді В. Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став широко відомим: «Залишайте­ся на місці. Постачайте мені матеріал, а я вже постачу вам війну» .

Газетний магнат діяв у згоді з певними колами в уряді, знаючи, що багато хто з правлячої верхівки, включаючи президента Мак Кінлі, бажав війни, але не наважувався її оголосити через відсутність підтрим­ки громадськості. І тут свою справу зробила преса. У газеті В. Р. Герста була розв’язана справжня інформаційна війна проти Іспанії. «Нью-Йорк Джорнел» відстежувала історію легендарної кубинки, возведено!' до рангу місцевої Жанни д’Арк, яка заманила до своєї халупи іспансь­кого офіцера, звабила його і спробувала вбити. Такою, мовляв, є нена­висть кубинців до іспанців. Американський народ мусить врятувати і героїчну дівчину, і Кубу.

Нью-Йорк завирував обуренням. До урядів європейських країн і до самого Папи полетіли телеграми з вимогою захистити маленьку ко­лонію та її мешканців. Телеграми газета В. Р. Герста друкувала на першій сторінці найкрупнішим шрифтом. Нарешті, було повідомлено, що кореспондентові газети вдалося за допомогою мотузяної драбини врятувати красуню-кубинку і вона невдовзі з’явиться в Нью-Йорку. «Втікачці» була влаштована грандіозна зустріч, на яку вийшло все на­селення мільйонного міста. Президент прийняв дівчину в Білому домі.

У цей час «Нью-Йорк Джорнел» опублікувала секретного листа посла Іспанії у Вашингтоні, у якому про американського президента йшлося як про людину нерішучу, «слабку». На наступний день газета вийшла із заголовком:

війна може бути невдовзі оголошена Другий рядок був набраний дрібним, заледве помітним шрифтом.

19 квітня 1898 року американський конгрес подав королівству Іспанії ультиматум, у якому зажадав надання Кубі незалежності і виве­дення іспанських військ з острова. Почалася війна, що закінчилася роз­громом Іспанії. За умовами Паризького мирного договору, укладеного 10 грудня 1898 року, Іспанія відмовлялася від своїх прав на Кубу, Філіппіни і Пуерто-Ріко.

Так за безпосередньої участі преси була розв’язана американо-іспанська війна 1898 року.

Відома провокаційна роль, що її відіграла журналістика на по­чатку першої світової війни. У момент загострення стосунків між Росією та Німеччиною, але саме тоді, коли конфлікт ще можна було ліквідувати мирним шляхом, ЗО липня 1914 року найбільш масова німецька газета Августа Шерля «Берлінер Локальанцайгер» у спеціаль­ному випуску повідомила про оголошення в Німеччині загальної мобілізації. Урядового рішення про це ще не існувало, але війни праг­нув генеральний штаб, у згоді з яким і діяв видавець. Російський уряд, отримавши з газети це повідомлення, не знаючи про фальшивку, у свою чергу оголосив загальну мобілізацію. Війна стала неминучою.

Класичним прикладом використання преси у передвиборчій бо­ротьбі вважається публікація у 1920;х роках напередодні виборів до бри­танського парламенту листа керівника Комінтерну Г. В. Зінов'єва, у яко­му йшлося про сприяння лейбористам у підготовці збройної соціалістич­ної революції у Лондоні. Цей лист, як виявилося згодом, був фальшив­кою, але, поки це з’ясувалося, консерватори перемогли на виборах.

Не без участі журналістики розв’язувалася й друга світова війна. З цього погляду повчальною є історія, що пов’язана з британською га­зетою «Тайме». 7 вересня 1937 року її редакційна стаття була присвяче­на проблемі судетських німців, які, мовляв, потерпають у чужій державі і прагнуть відокремити Судети від Чехословаччини і приєднати цю об­ласть до Німеччини. У статті бути й такі слова: «Можливо, чехосло­вацькому урядові слід подумати […] над перетворенням Чехословаччи­ни на більш однорідну державу шляхом виключення чужого населен­ня…» У політичному світі було відомо, що газета «Тайме» є проурядо-вою, а її редактор Джеффрі Даусон товаришує з прем'єр-міністром та міністром закордонних справ Великої Британії. А відтак публікація статті, що містила суб'єктивне редакційне судження, була сприйнята як офіційна позиція держави і витлумачена в тому дусі, що Британія не бу­де заперечувати проти анексії Німеччиною чехословацьких Судетів. Це й сталося невдовзі.

Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю внаслідок необов’язковості реагування на її виступи органів влади, є за-садничо помилковою і спростовується щоденною практикою діяльності ОМІ. Як приклад наведемо інформаційну кампанію, що її розгорнула на своїх сторінках газета інвашдних організацій Харкова і області «Во имя жизни», яка виходить російською і українською мовами тиражем усього 1 тис. примірників.

6 листопада 1998 року тут була опублікована стаття журналістки Віри Роженко «Протезний» може залишитись без протезів", у якій повідомлялося про припинення державного фінансування Харківсько­го державного протезно-ортопедичного підприємства, унаслідок чого 32 тисячі інвалідів регіону залишилися без життєво необхідного їм за­безпечення. До публікації привернули увагу депутатів Верховної Ради України, які на черговій сесії подшш до уряду депутатський запит про необхідність негайного поновлення фінансування цього підприємства. Газета сповістила про це в кореспонденції Мелани" Дробот «Депутат за­питує уряд» в номері від 1 січня 1999 року. А 23 серпня 1999 року у замітці О.М. Лук’яненка «Журналісти і депутати перемогли» газета повідомила про те, що фінансування заводу відновлене і він знову об­слуговує інвалідів протезно-ортопедичними засобами. Таким був наслідок втручання газети в розв’язання соціальне важливої проблеми.

Наведені приклади свідчать про величезний вплив журналістики на всі боки життя суспільства. Цей вплив може бути як позитивним, спрямованим на утвердження гуманістичних ідеалів, розв’язання назріваючих конфліктів, забезпечення гармонійного розвитку соціуму, так і негативним, таким, що призводить до загострення існуючих супе­речностей, посилення дестабілізації і навіть до виникнення воєн. Вели­чезне значення журналістики в суспільному житті накладає тягар що­денної моральної відповідальності на кожного представника цієї про­фесії, зобов’язує його служити правді, а не особам, шукати істину, а не покровительства можновладців, і завжди пам’ятати про гуманізм як найважливішу засаду журналістики.

Якщо поняття дійовості тяжіє більше до тактичних характерис­тик журналістики, то поняття ефективності - до стратегічних.

Ефективність — це форма результативності журналістики при її зверненні до масової аудиторії, виконання журналістикою її ідеологічних, ку.ІІлурно-розважальІІІІх, гносеологічних та ін. функційце міра задово­лення потреб аудиторії в масовій інформації. Поняття ефективності більш об'ємне й широке, ніж поняття дієвості. З ефективністю пов’язується пере­дусім сталий вплив преси на людину й суспільство. Йдеться про результат, який не можна виміряти прийнятою державною установою ухвалою, а який пролягає в площині цілої суспільної свідомості й соціальної практи­ки і оцінка якого можлива в погляду історичного процесу.

В основі терміну «ефективність» лежить слово «ефект». Це спорід­нені, але й істотно відмінні понятгя. «Ефект» — це будь-який наслідок ді­яльності засобів масової інформації в процесі споживання повідомлень ау­диторієюз цього погляду в діяльності ОМІ може бути наявний побічний чи навіть непередбачуваний ефект. «Ефективність» же — це результат, що збігається з намірами суб'єкта діяльності, засвідчує досягнення свідомо поставлених цілей в процесі створення та поширення інформації.

Ефективність завжди передбачає цілепокладення і щоденний, постійний і наполегливий рух у напрямку досягнення визначеної мети. Вона і є мірою, ступенем досягнення визначених цілей на базі викорис­тання більших чи менших витрат (не лише матеріальних, але й духов­них, творчих) засобів і ресурсів.

З цього погляду найважливішого значення для журналістики набу­ває категорія мети, адже від її правильного визначення, реалістичної оцін­ки залежить і можливість її досягнення. Мета в кожній конкретній ситуації визначає зміст, вибір форм і методів упливу на людину того чи іншого ор­гану масової інформації. Мета — це майбутній рівень суспільної свідо­мості й стан громадської думки, які в кінцевому підсумку визначатимуть поведінку соціальних груп, колективів і окремих осіб. Тому дуже важли­во, щоб постановка цілей і завдань журналістики здійснювалася в межах загальнолюдських цінностей, орієнтації на гуманістичні ідеали, виплива­ла з прагнення забезпечити гармонійний розвиток суспільства.

Особливу ефективність мають щоденні газети (програми елек­тронних ОМІ), що виконують величезну роботу, непосильну фундамен-татьним журналам і книгам. Журнали і книги позбавлені можливості систематичного, щоденного впливу, які складають силу газети.

Читаючи газету день у день, день у день, підпадаючи під вплив її «точки зору», знайомлячись із застосуванням цієї точки зору до всіх га­лузей людського життя, газетний читач непомітно для себе починає за­своювати те коло ідей, яке проповідує цей друкований орган. Газета впливає повільно, але постійновона щодня з’являється до читача, при-носячи цілу купу свіжих новин, згруповує повідомлення відповідно до своєї точки зору, з цього погляду висвітлює їх і непомітно відкладає в свідомості читача крихти своєї істинизавтра вона знову приймається за те ж саме завдання. 1 так триває цілі роки.

Газетний читач непомітно й невільно засвоює погляди й теорії, що розвиваються газетою, її авторським колективом. І саме тому, що газета веде пропаганду своїх ідей щоденно, на прикладі тисячі і одного випадку з буденного житгя. Величезна більшість сучасних освічених людей, до краю заклопотаних усілякими справами, підтримують, роз­вішають і поповнюють свою освіту виключно шляхом читання газет, з яких вони черпають свої знання, а часто й «свої» погляди на довко­лишнє життя. Ніяка злива неспроможна розмити камінь, а краплина во­ди, спадаюча безперервно, розмішає його. Так і газета: діючи безпе­рервно, щодня, вона може поступово досяіти того, що недосяжне для незграбної пропаганди книжкою й журналом.

В оповіданні Федора Крюкова (1870−1920) «Із щоденника вчителя Васюхіна» (1903) описано читання головним героєм отриманої за час йо­го відсутності на канікулах преси. «Знову я у своєму училищі, читаю га­зети, яких за мою відсутність зібралася ціла купа. Коли читаєш — не приходить у голову думка про самотність свого існування. Тісний світ ніби розсувається. Відчуваю себе в товаристві людей, які теж, можливо, не весело живуть, але бадьорі, красномовні, розумні, сміливі, що не скла­дають зброю у життєвій боротьбі. І бажання трудитися, відгукнутися на їх заклик, потиснути їм руки — охоплює мене усякий раз, і я бадьоріше й пильніше придивляюся до навколишнього життя, і широкі, іноді про­сто фантастичні плани зароджуються в голові й не дають мені спати…» .

Так було на початку XX століття. Пізніше подібні функції перей­шли до інформаційних та публіцистичних програм радіомовлення й те­лебачення, які виходять не лише щодня, але й кілька разів на день, справляючи ще глибший вплив на суспільство, ніж щоденна газета.

Характеризуючи аудиторію, до якої звертається будь-який ОМІ, слід мати на увазі таке:

1) аудиторія буває первинна і вториннапервинна аудиторія — безпосередні читачі, слухачі й глядачі певного ОМІ;

2) але особливо цікаві матеріали вони «транслюють» далі на своїх родичів, друзів, знайомих, створюючи тим самим значно ширшу за по­чаткову аудиторію, яка й називається вторинноютуті містяться джере­ла для розширення впливу ОМІ на громадянство, для зростання його ефективності й дійовості;

3) ще розрізняють аудиторію реальну, тобто ту, що постійно звертається до даної газети чи журналу, слухає певні програми радіомовлення, дивиться той чи інший канал телебачення;

4) але поруч з цим існує поняття аудиторії розрахункової, тобто тієї, на яку розраховане дане видання і над залученням якої весь час працює редакція.

Головною ознакою ефективності діяльності друкованого ОМІ є його тираж, а електронного ОМІ - кількість його слухачів чи глядачів.

Ефективність діяльності ОМІ має дві головні сфери вияву: 1) у сфері духовній, у свідомості великих соціальних груп та окремих людей та 2) у їхній поведінці і вчинках. Відповідно до цього правомірно гово­рити й про два типи ефективності: духовну та практичну, а також про дві групи її критеріїв. Критеріями ефективності духовної є 1) знання- 2) моральна активність- 3) переконання.

За допомогою журналістики читачі створять у своїй свідомості образ світу, дізнаються про події в своїй батьківщині й за рубежем, фор­мують свою історичну свідомість, виробляють реакцію на сучасні політичні події. Серед наших співгромадян є велика кількість людей, що, завершивши свою середню, а, можливо, і вищу освіту, користують­ся надалі лише журналістикою для примноження своїх знань. Дорожне­ча книги й зруйнування державних каналів її циркуляції в Україні при­звели до того, що вона стає важко доступною, перетворюється на пред­мет розкоші. Натомість інформація, що вільно надходить до громадян каналами масової комунікації, служить для багатьох з них єдиним вікном у світ, втамовуючи жагу пізнання, стаючи надійним руслом, у якому здійснюється їхня гносеологічна діяльність. З другого боку, став­лення читачів до газети також формується залежно від того, наскільки вона задовольняє їхні пізнавальні інтереси, служить засобом розширен­ня загального світогляду людини.

Журналістика бере активну участь у формуванні моральної позиції своїх читачів, запліднює їх уявленнями про добро і зло, вчить розрізняти й шанувати перше й протистояти другому. Роль соціального педагога, що роз’яснює й переконує, на живих і свіжих прикладах показує цінність моральної активності, завжди відзначала вітчизняний тип журналістики.

Провідним критерієм духовної ефективності ОМІ є переконання. У цьому понятті органічно з'єднані наслідки раціонального пізнання об'єктивної дійсності та емоційного ставлення до неї. Переконання — це стрижень особистості, серцевина світогляду людей. Виявляється пе­реконання як непорушна впевненість у непохитності певних поглядів, засад, ідеалів. Переконання реалізуються як у сфері політики, ідеології, суспільної дійсності, так і в приватному житті, моралі, художніх уподо­баннях. Із переконання вже безпосередньо виростає характер поведінки людини та формуються її вчинки.

Роль журналістики у спонуканні людини до безпосередньої діяль­ності значна й безсумнівна. ОМІ допомагають людині 1) прийняти пра­вильне рішення- 2) зробити важливий крок в особистому житті- 3) переконати кого-небудь у власній правоті- 4) визнати свою помилку- 5) по­долати сумнів, змінити свої погляди.

Критеріями практичної ефективності є 1) суспільно-політична та 2) трудова активність- 3) побутові вчинки- 4) культура спілкування.

Завдання ОМІ полягає в тому, щоб роз’яснювати людям спільність їх індивідуальних, особистих інтересів з інтересами суспільства в цілому, адже добробут кожного в ньому залежний від до­бробуту всіх. Від гармонійності співіснування особи й суспільства, індивіда й держави залежить загальний стан світу. Має ця проблема і зворотний бік: журналістика повинна й у державних службовців і суспільних інститутів виховувати почуття єдності з громадянами, усвідомлення того, що держава — це вони, ті, хто складає величне по­няття «народ». Суспільно-політична активність виявляється в тому, що здібна зробити особистість на користь суспільства, який позитивний внесок зробити в його розвиток.

Трудова активність є найважливішою сферою реалізації сил, та­лантів і здібностей працездатної частини населення і в цьому відно­шенні вона є важливою складовою соціальної поведінки людини. Спи­раючись на журналістику, читач формує уявлення про трудові пріори­тети, орієнтується в запитах працедавців, переймає продуктивний досвід інших співгромадян.

На рівні побутових вчинків також є важливою для людини орієнтація на журналістику, сформульовані в ній засади співжиття в ро­дині й суспільстві, поведінки в громадських місцях. Тут найбільше зна­чення мають моральні установки, виховані журналістикою, уміння розрізняти добро і зло і у своїх вчинках примножувати добро у світі й протистояти поширенню зла.

Культура спілкування також залежить від того, що людина читає в газеті чи сприймає через ефір з програм електронних ОМІ. Авторитет автора друкованого слова й образу диктора радіо й телебачення над­звичайно великий. З передач і статей людина черпає не тільки аргумен­ти на доказ своєї правоти, але й правила ведення дискусій, постановки питань, зрівноваженого тону в розгляді суперечливих проблем чи конфліктних ситуацій.

Кожне видання зацікавлене в проведенні досліджень власної ефек­тивності, оскільки тираж не завжди є прямим показником цього явища і не дає безпосередніх уявлень про вплив тих чи інших матеріалів чи шля­хи піднесення дійовості газети. З метою знайти відповідь на це запитання сучасні ОМІ все більше вдаються до соціологічних досліджень, які про­водять власними силами. Найголовніші завдання, які ставляться при цьому, можуть бути окреслені так: 1) з’ясувати обсяг і характер первинної ре­альної читацької аудиторії- 2) з’ясувати мотиви звертання читача до ва­шої газети- 3) розкрити ступені активності читацького інтересу до тема­тичних напрямків, рубрик, конкретних матеріалів, що з’являлися на сто­рінках газети- 4) встановити рейтинг штатних (і позаштатних) журналіс­тів, що працюють у ній- 5) встановити залежність читацьких інтересів від соціально-демографічних характеристик- 6) визначити шляхи піднесення авторитету вашого ОМІ і пріоритетні напрямки подальшої діяльності.

Як правило, опитується 33% дорослого населення даної місцевості з дотриманням пропорційності представництва груп, що відрізняються за статтю, віком, освітою, соціальними ознаками та іншими характерис­тиками. Отриманий середній індекс (число відповідей, поділене на кіль­кість опитаних) дає уявлення про стан вашого видання, його конкуренто­спроможність, шляхи поліпшення діяльності редакційного колективу.

Серед чинників впливовості найважливіше значення мають такі:

1) суспільна актуальність журналістських матеріалівблизькість, прямий зв’язок творів з проблемами, що хвилюють і цікавлять аудиторію;

2) ситуативність, під якою розуміється, що авторська ідея по­дається не у вигляді абстрактної вимоги, а як висновок з роздумів над ситуаціями людського життя, з якими автор знайомить аудиторію;

3) драматизм, що складається з таких компонентів:

а) драматизму самого життя, предмета відображення, драматиз­му як змісту твору;

б) драматизму розповіді, побудови сюжету, у якому треба шука­ти цікавих епізодів, нетрадиційного їх поєднання;

в) драматизму як демонстрації «пошуку істини» самим автором, зображення «пригод» його думки в ході розслідування проблем життя;

г) драматизму як діалогічного викладу теми через запитання — відповідь;

4) оригінальність, небанальність свідчень, новизна повідом лень;

5) доступність, зрозумілість «мови» журналіста для читача, про­стота викладу;

6) оперативність, швидкість подачі новин;

7) уміння надавати виданню привабливого зовнішнього вигляду, використовувати кольори, поєднувати ілюстративні й текстові ма­теріали, різноманітні шрифти, формулювати захоплюючі, заголовки, складати змістовні ліди.

Журналіст мусить постійно працювати над поліпшенням свого видання чи програми, не зупинятися на досягнутому, вдосконалювати свою майстерність.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА ПРЕС-РЕЛІЗ (англ, press-release — випуск для преси) — документ, спеціально розповсюджуваний для співробітників ОМІ, що містить ма­теріали для термінової публікації.

Сьогодні термін «прес-реліз» вживається для позначення двох типів документів: 1) «публікаціїв пресі» і 2) «для опублікування в персі» .

У першому значенні терміном «прес-реліз» позачають усі ма­теріали, що виготовлені не журналістами, а такі, що створені поза ре­дакцією і надійшли до органу масової інформації в готовому текстовому вигляді. У цьому значенні «прес-релізом» може називатися й лист читачі, що публікується в газеті.

Останнім часом термін «нерідко вживається і в другому розумін­ні - для позначення самостійного типу (ж:анру) текстів, однією з відмінних ознак яких є їхня рекламна спрямованість «» .

Прес-релізи випускають урядові установи, штаб-квартири міжнарод­них організацій, прес-бюро з «іздів і конференцій та інші організації й заклади, зацікавлені у висвітленні своєї роботи, у зв 'язках з громадськістю через ОМІ.

У прес-релізі наводяться точні назви, прізвища, дати, цифрові ма­теріали, статистичні дані, можливі схеми і графіки, як правило, складні для засвоєння чи сприйняття на слух. Іноді прес-релізи виготовляються до прес-конференції чи брифінгу і роздаються журналістам до їх початку. Вимоги до прес-релізу: лаконізм і точність у подачі власних назв і цифрових даних.

У сучасній журналістиці прес-релізи виконують подвійну функцію: 1) правлять за джерело інформації- 2) поповнюють бюджет видання, оскільки дослівна публікація прес-релізу здійснюється на умовах відповідної оплатиу даному випадку прес-реліз розглядаєється як рекламний текст, яким він насправді і є.

Основною ознакою прес-релізу є його аксіологічна спрямованість. У текстах прес-релізу «створюється позитивний імідж1 фірми, організації чи установи, окремої особи, ведеться пропаганда (рекламування) яких-небудь товарів, послуг, дій і nod. «71. А відтак розрізняють пропагандистський і коптрпропаґандистськіїй прес-релізи.

У журналістській творчості прес-реліз править за джерело власного ма­теріалу, використовується творчо, дослівне його використання в авторському матеріалі заборонене. Інакше виникає .можливість появи під різними підписами кількох ідентичних текстів t різних виданнях, що скомпрометує, їх та авторів і стане підставою для звинувачень v плагіаті ado принаймні в непрофесіоналізмі.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989. — 236 с.

2. Багиров Э, Г. Место телевидения в системе средств массовой информа­ции и пропаганды. Учеб. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. — 119с.

3. Бауман Юрій. Міфологія в суспільній свідомості України (аналіз ук­раїнської преси) // Історична міфологія в сучасній українській куль­турі. — К., 1998. — С. 5−67.

4. Богомолова Н. Н. Социальная психология печати, радио и телевиде­ния. — М.: Изд-во МГУ, 1991. — 125 с.

5. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с.

6. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творче­ства: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. -67 с.

7. Вачнадзе Г. Н. Всемирное телевидение: Новые средства массовой ин­формации — их аудитория, техника, бизнес, политика. — Тбилиси: Га-натлеба, 1989. — 672 с.

8.

Введение

в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с.

9.

Введение

в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.