Вавілонське царство

Вавілонське царство

Піднесення Вавилона в епоху Старовавілонського царства (19−16 століття до н.е.).

У результаті розпаду Шумеро-Аккадського царства на територї Месопотамії в 20−19 століттях до н.е. із «явилося багато нових держав. На півдні в місті Ларса утворилося незалежне царство. На півночі велику роль грали такі держави як Марі на Євфрату, Ашшур на Тигру, на сході в районі ріки Дияли — держава Эшнунна. Поступово в ході міжусобних воєн піднімається місто Вавилон (чи — Ворота бога), де запанувала 1-ша Вавілонська чи Аморитська династія, годину правління якої називають Старовавилонським періодом (1894−1595 р. до н.е.). Її засновником був Сумуабум.

Розташування Вавилона було б дуже зручним й для нападу, й для оборони. Він перебував у центральній частині долини, там, де Тигр зближається із Євфратом. Тут брала вухо іригаційна система — основа життя всієї Південної Месопотамії, сходилися найважливіші сухопутні й річкові шляхи.

Розквіт Вавилона припадати одну годину правління шостого царя 1-ї Вавілонської династії - Хаммурапі (1792 — 1750 р. до н.е.), що був видатним державним діячем, умілим дипломатом, гарним стратегом, законодавцем й організатором. Уклавши союз із Ларсою, він почав захоплення міст півдня. Потім, за допомогою нового союзника — Марі, де правил Зімрілім, він розгромив сильну державу Ешнунну. Потім він розриває договір із Марі й нападає на нього. Він підкоряє його собі, а после повстання Зімріліма повторно нападає й знищує палац правителя й стіни міста. На півночі залишилася ослабіла Ассирія, найбільші міста якої (Ашшур, Ніневія та інші) визнали уладові Вавилона.

Хаммурапі видав збірник законів, що контролюють майже усі сфери життя суспільства. Від кілька статей із цого збірника:

• Якщо будівельник побудував людині будинок й своя робота зробила неміцно, а будинок, що він побудував, звалив й вбивши домовласника, цей будівельник повинний бути страчений.

• Якщо лікар зробить вільному людину операцію й зробить її невдало, то йому треба відрубати пензель руки.

• Якщо вільна людина допомагає вкривати раба, то його варто страчувати.

Ці закони були висічені на великих базальтових стовпах й ці стовпи були виставлені в різних кінцях країни.

У часи Хаммурапі спостерігається розширення посівних площ. Риються нові каналу, особливо прославився грандіозний канал, назв Рікою Хаммурапі. Розвивається великі масштабах й скотарство. З «являється безліч ремісників. Вавилон займається активною зовнішньою й внутрішньою торгівлею. З Вавилона вивозили зерно, фініки, олію, ремісничі вироби. Ввозили метали, камінь, дерево, рабів, предмети розкоші.

Вавілонське сус-пільство складалося із трьох шарів населення. Вільна людина іменувалася авелум — «людині «, чи мар авелим — «сін людини ». Це міг бути й великий торговець, й дрібний ремісник, й селянин. Це був кулю вільних громадян. Залежна людина називалася мушкенум — «що схиляється ». Це були люди, що працюють на царській землі, котрі малі обмежені цивільні права. Хоча смердоті могли матір рабів, особисте майно, й їхні права захищалися в суді. Нижчий кулю вавілонського суспільства складали рабі - вардуми. Це були військовополонені, люди, що потрапили в боргове рабство, звернені в рабство за якісь злочини. Однак рабі могли матір деяке майно. Рабовласник, що мав дітей від рабині, міг уключити їхні у число своїх спадкоємців.

На чолі держави стояв цар, що мав необмежену уладові. У його руках знаходилося близько 30−50 відсотків всіх земель. Ці землі він іноді здавав в оренду. Волю царя й виконання царських законів виконував царський суд. Фінансово-податкове відомство займалося збором податків, що бралися сріблом й натурою із врожаю, худоби, продуктів ремесла. Царська влада спиралася на армію, що формувалася із загонів важкой легкоозброєних воїнів — редум й баирум. Воїни одержували за службу земельні наділи, іноді з садом, будинком, худобою. За це воїн повинний був справно нести службу. Величезний бюрократичний апарат, що контролював цар, виконував воля царя на місцях. При цьому царські чиновники — шакканакку брали тісний контакт з представниками місцевої адміністрації: общинними радами й старостами громад — рабіанум. Головним богом Вавілонського царства ставши бог міста Вавилона — Мардук, що ставши вважатися верховним богом, творцем людей й тварин.

Загострення внутрішніх протиріч, масове розорення селян, воїнів, зовнішньополітичних труднощів стали позначатися уже в правління сина Хаммурапі - Самсу-илуни (1749−1712 р. до н.е.). На півдні вавілонян тіснять еламіти, що захоплюють шумерські міста. Відпадає Исин, де цар Илумаілу заснував нову династію. На північному заході із «являється нова держава — Мітанні, що відрізає Вавілонію від основних торгових шляхів, що ведуть у Малу Азію й на Середземноморське узбережжя. На територію царства проникають войовничі племена каситів. І, нарешті зухвалий похід хетів у Вавілонію в 1595 році до н.е., що завершився захопленням й руйнуванням самого Вавилона, скарб кінець правлінню 1-ї Вавілонської династії й завершує трьохсотрічний Старовавілонський період.

Вавілонське царство при касситській династії.

Кассити — одна із груп гірських племен, із «явилися на границях Месопотамії после смерти Хаммурапі. Близько 1742 р. до н.е. касситський вождь Гандаш вторгається у Вавілонію й проголошує собі «царем чотирьох сторін світла ». Однак захоплення Вавілонського царства касситами відбувся лише после розгрому хетами Вавилона. При касситах у військовій справі стала активно використовуватися кіннота. У сільському господарстві за годину спостерігається деякий застій. Кассити сприйняли багату вавілонську культуру. Так, касситський цар Агум ІІ повернувши, захоплені под годину хетського походу статуї бога Мардука й його жінки, богині Царпанит. При касситах будуються й реставруються храми. Касситская аристократія поступово зливалася із вавілонською. При касситской династії спостерігається політичний занепад Вавілонії, що був залежна від Єгипту, а із 14 століття до н.е. від Митанни й Хетського царства. Підсилюється Ассирія, що у 13 столітті до н.е. наносити ряд поразок касситському Вавилону. У боротьбі із Ассирією, Еламом й місцевими правителями закінчила близько 1155 р. до н.е. своє існування касситская династія.

Вавілонія в 12−7 століттях до н.е. Вавілонія под владою Ассирії (8−7 століття до н.е.).

У кінці 13 століття спостерігається економічний й політичний занепад Вавилона, яким скористалися скористатися її сусіди: Ассирія й Елам. Особливо небезпечними були вторгнення еламитів. У середині 12 століття до н.е. уся Вавілонія був захоплена ними, а останній касситский цар Еллиль-надин-аххе був обернений у сповнений. Намісником Вавилона був призначений еламский ставленик, а еламити продовжували військові походи на південь й північ країни. Ініціатива боротьби проти еламського панування перейшла до міста Исин, розташованому на заході Вавилонії. Країна стала поступово набирати сили, й при царі Навуходоносоре 1 (Набукудурриуцур, 1126−1105 р. до н.е.) наступивши її короткочасний розквіт. Одержавши перемогу над еламітами в битві на місцевості Дер, вавілонці вторглися у Елам й завдали йому найтяжчу поразку.

У середині 11 століття до н.е. напівкочові племена арамеїв, що жили на захід від Євфрату, сталі вторгатися у Вавілонію і Ассирію, що про «єдналися перед обличчям загальної небезпеки. До кінця 8 століття до н.е. їм удалося міцно осісти на західних й північних границях Вавілонії. Починаючи із 8 століття до н.е. в плині декількох століть в історії Вавілонії велику роль стали грати племена халдеїв (калду). Вони жили на березі Перської затоки, уздовж нижнього плину Тигру й Євфрату. У 9 століття до н.е. халдеї міцно зайняли південну частину Вавілонії й почали поступове просування на північ, сприймаючи древню вавілонську культуру й релігію. Халдеї займалися скотарством, полюванням й частково землеробством.

Вавілонія був розділена на 14 адміністративних округів. Столицею із кінця 12 століття ставши знову Вавилон. Цар розпоряджався великим фондом державних земель, із які виділялися наділи воїнам за їхню службу. Царі часто дарували земельні володіння своїм наближеної й храмам. Армія складалася із піхоти, кінноти й колісничних, роль які у війнах був особливо важливою.

У кінці 9 століття до н. е ассірійци часто вторгаються у Вавілонію й поступово захоплюють північ країни. Ассірійська держава за годину ставати могутнім царством. У 744 році до н.е. ассірійський цар Тиглатпаласар 3 вторгся у Вавілонію й завдав поразки халдейським племенам. У 729 р. до н. е він ж цілком захопив Вавілонію. Однак Вавилонія мала статус окремого царства в складі Ассирії. У правління Саргона 2 ассирійці не змогли удержати уладові над Вавілоніею. Халдейський вождь Мардук-апла-иддин опанував Вавилоніею й оголосив собі царем країни. У союзі із еламитами він почав війну. Спочатку, у 720−710 р. до н.е. союзники малі успіх. Алі незабаром Саргон 2 розгромив Елам й витиснув із Вавілонії Мардук-апла-иддина. Він коронувався у Вавилоні. У 705−703 р. Мардук-апла-иддин знову почав воєнні дії проти Ассирії, але й знову невдало. У 692 р. до н.е. вавілоняні повстали проти Ассирії, й уклали союз із Еламом й арамеями. У битві в місцевості Халуле на Тигру обидві сторони понесли важкі втрати, але й вирішального успіху не мала жодна сторона. Алі в 690 р. до н.е. ассірійський цар Синанххериб осадивши Вавилон й в 689 р. до н.е. місто впала. Була учинена жорстока розправа. Багато жителів були убиті, частина викрадена в рабство. Саме місто було б до зруйновано, а територія його був затоплено.

Новий ассірійський цар Асархаддон на початку свого правління велів відновити Вавилон й повернути його уцілілих жителів. Вавілонією на правах васального царя ставши правити Шамаш-шум-укин. У 652 р. до н.е. він уклавши таємний союз із Єгиптом, сірійськими урядами, Еламом, а також з племенами халдеїв, арамеев й арабів, підняв повстання проти Ассирії. У бої на місцевості Дер перемоги не здобула жодна з сторін, але й незабаром ассирійцям шляхом двірського перевороту удалося вивести з союзу Елам. Не змогли допомогти Вавілонії і інші союзники. Ассірійци взяли в облогу Вавилон й інші міста. Після тривалої облоги влітку 648 р. до н.е. Вавилон впавши. Уцілілих жителів чекала жорстока розправа.

Розгром Ассирії й створення Нововавілонської держави.

Прагнення до незалежності не слабшало у Вавілонії, однієї з самих розвитих областей Передньої Азії. На початку 626 р. до н.е. спалахнуло повстання проти ассірійського панування, на чолі якого ставши халдейський вождь Набопаласар (Набу-апла-уцур). Затвердивши свою уладові на півночі країни і уклавши союз із Еламом, він провів ряд удалих походів проти Ассирії. У жовтні 626 р. до н.е. Вавилон перейшов набік Набопаласара, й 25 листопаду 626 р. до н.е. він урочисто коронувався в цьому місті й заснував тут халдейську (чи нововавілонську) династію. Однак, лише в 616 р. до н.е. вавілонянам удалося захопити одне із найбільших міст Вавілонії - Урук. У цьому ж році вавілоняни взяли в облогу ассірійське місто Ашшур, але й успіху не малі. Несподівана допомога прийшла зі одразу ж. У 614 р. до н.е. мфдийци захопили ассірійську провінцію Аррапху, а потім узяли місто Ашшур, винищивши його жителів. Незабаром мидийци й вавілоняни уклали союз. Навесні 612 р. до н.е. союзники, підтримувані скіфами взяли в облогу столицю Ассирії - Ніневію. У серпні того ж року місто впала й було б зруйновано, а його жителі вирізані. Це був жорстока помста державі, що довгий годину грабувала й спустошувала країни Передньої Азії. Частина ассірійської армії зуміла пробитися на захід, у місто Харран й там продовжувала опір, але й в 609 р. до н.е. Набопаласар із великим військом завдав остаточної поразки. У результаті катастрофи Ассірійської держави мідійци захопили корінну територію Ассирії, а також місто Харран, вавілонянам ж дісталася Месопотамія. Вавілоняни стали готуватися до захоплення всіх областей на захід від Євфрату, що колися належали ассирійцям. Алі Єгипет також претендував на ці територї й прагнув захопити Сирію й Палестину. Тому в 607 р. до н.е. Набопаласар із величезною армією напавши на Каркемиш на Євфраті, де перебував єгипетський гарнізон, у складі якого були й грецькі найманці. У 605 р. до н.е. місто було б узято, а гарнізон знищений. Після цого вавілоняни захопили Сирію й Палестину.

У 605 р. царем ставши сін Набопаласара — Навуходоносор 2. Він продовжував військові походи, й в 605 р. до н.е. він захопив фінікійське місто Аскалон, а 598 р. підкорив собі Північну Аравію. У цей ж годину проти Вавілонії повстала Іудея. У 597 р. до н.е. Навуходоносор осадивши й узявши Єрусалим, повівши в сповнений близько 3.000 його жителів. Через 8 років єгиптяни захопили деякі фінікійські міста й спонукали Іудею до нового повстання. Після дворічної облоги вавілоняни взяли Єрусалим. Іудейське царство було б ліквідовано, а багато іудеїв були переселені в різні частини Месопотамії. Потім вавілоняни взяли в облогу фінікійське місто Тир, що смердоті змогли взяти лише в 574 р. до н.е.

Правління Навуходоносора 2 було б годиною економічного розквіту й культурного відродження Вавілонії. Вавилон перетворився в найбільше місто на Древньому Сході із населенням близько 200.000 Чоловік. На одному кінці міста перебував величезний царський палац, але в іншому — головне святилище вавілонян — Есагила. Це був квадратний будинок, кожна сторона якого мала довжину 400 метрів. Єдине ціле із есагилой складав розташований до півдня семиповерховій зіккурат (східчаста піраміда) висотою 91 метр, що називався Етеменанки (храм наріжного каменю небес й землі). Назв у Біблії «Вавілонською вежею «він вважався в стародавності одним із чудес світу. На вершині вежі, куди вели зовнішні сходи, було б розташоване святилище верховного бога Мардука. Одним із чудес світу вважалися також висячі сади, що спочивали на високих кам «яних стінах, що тримали ґрунт й екзотичні дерева. Ці сади призначалися для дружини Навуходоносора Амітіди, що нудьгувала по рідних місцях гірської Мідії.

При Навуходоносоре 2 Вавилон перетворився в могутню міцність. Він був обнесений подвійною стіною, висота які досягала 14 метрів. Місто оточувало глибокий й широкий рів із водою. Після смерти Навуходоносора 2, после довгої міжусобної боротьби до влади прийшов Набонид (556−539 р. до н.е.), що походив із родини арамейського вождя. Він захопив у 553 р. до н.е. місто Харран. Набонид активно просував культ верховного бога Сіна, чим викликав невдоволення жрецтва. Набонид переніс у місто Тейму свою резиденцію, а й у Вавилоні залишив правити свого сина Бел-шар-уцуру (біблійний Валтасар).

Незабаром у східних границь Вавілонії із «явився новий супротивник — перси, що захопили Мідію, Лідію й багато інших держав. Навесні 639 р. перси почали наступати на Вавілонію. У серпні цього у міста Опис смердоті розбили вавілонське військо, яким командував царевич Бел-шар-уцур. Не маючи підтримки серед знаті й жрецтва Набонид здався і у жовтні 639 р. перський цар Кір 2 ввійшов у Вавилон. Спочатку політика персів був заспокійливою. Були дозволені усі релігії. Народам, переселеним под годину правління нововавілонської династії, було б дозволено повернутися на батьківщину. Алі незабаром перський гніт ставши підсилюватися і у 522−521 р. до н.е., у 484−482 р. до н.е. спалахувало кілька повстань проти персів. Вавілонія перетворилася до однієї з сатрапій Перської держави.