Оценка конкурентоспроможності товару (з прикладу арланской і западно-сибирской (мегионской) нефти)

Московский Державний Обласний Университет.

Кафедра менеджменту і маркетинга.

Курсова работа.

за курсом: «Основи маркетингу» на задану тему: «Оцінка конкурентоспроможності товара».

(з прикладу арланской і западно-сибирской (мегионской) нефти).

Виконав: студент економ. факультета.

??? курсу 31 группы.

Потёмкин Дмитро Игоревич.

Перевірила: старшого викладача Козлова.

Олена Геннадьевна.

Москва 2003 г.

Зміст 2 Запровадження 3 § 1. Визначення конкурентоспроможності, принципи й ефективні методи її оцінки 3 1. Поняття конкурентоспроможності продукції маркетингу 3 2. Основні засади оцінки конкурентоспроможності продукції 5 3. Методи визначення конкурентоспроможності продукції 11.

3.1. Визначення конкурентоспроможності продукції методом розрахунку одиничних і групових показателейю 11.

3.2. Визначення можливості конкурувати з використанням функції бажаності 14.

3.3. Визначення конкурентоспроможності продукції методом многокритериальной оптимізації 18 § 2. Оцінка конкурентоспроможності арланской і західносибірської (мегионской) нафти 22 Укладання 25 Список літератури 26.

Ця тема актуальна, т.к. успішність функціонування будь-який фірми залежить, зрештою, від рівня конкурентоспроможності продукції, запропонованої нею споживачам. Тим самим було доводиться визнати необхідність розробки чіткої методології оцінки й управління конкурентоспроможністю продукції, заснованої на тісний взаємозв'язок загальновизнаних законів економіки та менеджменту, з психології та соціології, статисти та теорії ймовірностей, інших наук.

Метою курсової роботи є підставою оцінка конкурентоспроможності продукції, у разі з прикладу арланской і западно-сибирской (мегионской) нефти.

Завданням цієї роботи є підставою розгляд поняття конкурентоспроможності продукції маркетингу, основних принципів конкурентоспроможності продукції, оцінка конкурентоспроможності продукції і на оцінка конкурентоспроможності арланской і западно-сибирской (мегионской) нефти.

§ 1. Визначення конкурентоспроможності, принципи та художні засоби її оценки.

1. Поняття конкурентоспроможності продукції маркетинге.

У ринковій економіці вирішальний чинник комерційного успіху товару є конкурентоспроможність. Це багатоаспектне поняття, що означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам споживачів не лише з своїм якісним, технічним, економічним, естетичним характеристикам, а й у комерційним й іншим умовам його реалізації (ціна, терміни поставки, канали збуту, сервіс, реклама). Понад те, важливою складовою конкурентоспроможності товару є рівень витрат споживача у період його эксплуатации.

З огляду на многоаспектности застосування цієї категорії у різних галузях знань у науково-технічної літературі існує низка визначень, часом суперечать друг другу.

Так, пропонується таке визначення конкурентоспособности[1]: «…під конкурентоспроможністю розуміється комплекс споживчих і вартісних (цінових) характеристик товару, які його успіхом ринку, тобто перевагу саме цього товару з інших за умов широкого пропозиції конкуруючих товаров-аналогов».

Словники дають такі тлумачення цього слова:

1) «…конкурентоспроможність товару — сукупність споживчих властивостей товару, що його на відміну від інших аналогічних товарів по ступені та рівню задоволення потреб покупця затратам з його придбання і эксплуатацию"[2];

2) «…конкурентоспроможність товару — здатність продукції бути більш привабливим споживача (покупця) проти іншими виробами аналогічного виду та призначення, завдяки кращому відповідності своїх якісних і вартісних характеристик вимогам цього ринку і споживчим оценкам"[3].

На думку, усі ці визначення мають одну спільну недолік, представляючи конкурентоспроможність як сукупність, тобто суму, всіх властивостей товару і враховуючи, що споживача більше його цікавить співвідношення: «качество/цена потребления».

Дане Горбашенко Е. А. определение[4], саме: «…конкурентоспроможність означає здатність даної предмета (потенційну і/або реальну) витримати конкуренцію», — точніше відбиває сутність цієї категорії, але з пояснює, рахунок чого може виникнути ця способность.

На думку, конкурентоспроможність — вищу проти товарами-заменителями співвідношення сукупності якісних характеристик товару і витрат за його придбання та споживання за її відповідність вимогам ринку або його певного сегмента. Інакше: конкурентоспроможним вважається товар, яка має сукупний корисний ефект на одиницю витрат вище, ніж в інших, і навіть величина жодного з критеріїв перестав бути непридатній потребителя.

Товар з низькою якістю то, можливо конкурентоспроможний при відповідної ціні, але за відсутності будь-якого властивості він втратить привабливість взагалі. Наприклад, відсутність спалахи у фотоапарата практично неможливо компенсувати зниженням цены.

Крім вимог до товару, висунутих кожною окремою споживачем, є і вимоги, загальні всім товарів, обов’язкові до виконання. Це нормативні параметри, які: діючими міжнародними (ИСО, МЕК та інших.) і регіональними стандартами; національними зарубіжними і вітчизняними стандартами; діючими законодавствами, нормативними актами, технічними регламентами країни-експортера і країниімпортера, що встановлюють вимоги до ввезеної у країну продукції; стандартами фирм—изготовителей цієї продукції; патентної документацией.

Наприклад, електричні прилади мають працювати при напрузі, яке подається до мережі, і відповідати вимогам пожежної безпеки і взрывобезопасности, які конструкція визначається умовами проведеного процесса.

Коли б одна з вимог нічого очікувати виконано, то товар у не може бути виведений на рынок.

При позитивному результаті аналізу нормативних параметрів переходять до аналізу конкурентоспроможності товару на конкретних рынках.

Є кілька методів розрахунку показника конкурентоспособности.

Та перш ніж розраховувати кількісне значення показника конкурентоспроможності, необхідно проведення цілої низки додаткових исследований.

У першій стадії проводиться експериментальне визначення чи розрахунок всіх характеристик власного товару, зокрема й ті, які можна виявити у процесі його експлуатації (енергоємність, необхідна періодичність змащування чи заміни деталей).

У другий — визначаються мети оцінки конкурентоспроможності, які залежить від стадії життєвого циклу товару, від стратегії і планів розвитку фірми тощо. Перш ніж вивести новий товар ринку, потрібно пересвідчитися, що він у своїм показниками не поступається конкурентам і може привернути увагу покупців. Згодом конкурентоспроможність товару може або підвищуватися, або знижуватися у зв’язку з зміною переваг споживачів, появою нових, або виходом із ринку старих від конкурентів і т.д.

На третьої — методами маркетингу проводяться сегментація ринку України і обгрунтування цільового сегмента. Якщо таких виявиться кілька, то оцінку конкурентоспроможності товару необхідно проводити кожному за сегмента отдельно.

2. Основні засади оцінки конкурентоспроможності продукции.

Щоб проводити оцінку конкурентоспроможності продукції, слід вирізнити деякі принципи цієї оценки.

У процесі оцінки конкурентоспроможності продукції необхідно слідувати наступним принципам:

. протилежності цілей і коштів суб'єктів рынка[5];

. обліку особливостей різних сегментів рынка;

. квазистабильности ринкової кон’юнктури під час проведення исследований;

. переважно раціонального поведінки суб'єктів рынка.

Принцип протилежності цілей і коштів при управлінні конкурентоспроможністю продукції означає, що конкурентоспроможність продукції економічного категорію слід розглядати в неоднозначному аспекті, тобто. у процесі оцінки й управління конкурентоспроможністю необхідно враховувати інтереси своїх обох суб'єктів ринкових відносин (споживачів і середніх виробників), цільові орієнтири яких взаємозв'язані й протилежні: для виробника важливі параметри, які впливають на рівень витрат, а споживача — параметри, що впливають споживчі властивості продукции.

У зв’язку з цим відносини споживача і виробника можна сформулювати матрицею протилежності цілей і засобів у процесі товарно-грошового обміну між суб'єктами ринкових відносин (див. таблицу).

Для споживача метою скоєння купівлі продукції є придбання її якості — здібності задовольняти конкретні потреби (квадрант 2 матриці). Вартість чинників, які відповідають дані потреби, можна як ціни споживання (квадрант 4). Кожен споживач, обираючи конкретну продукцію, прагне домогтися оптимального співвідношень між рівнем споживчих властивостей й видатками їхньому придбання і, тобто. отримати максимум споживчого ефекту на одиницю витрат. Для виміру ступеня задоволення потреб можна використовувати індекси задоволеності споживачів, отримали стала вельми поширеною у країнах Західної Європи і США[6].

Таблиця 1. Матриця протилежності цілей і засобів у процесі оцінки конкурентоспроможності продукції [pic].

З погляду виробника корисність продукції визначається затратноціновими чинниками. У довгостроковій перспективі метою дій будь-якого виробника є досягнення максимальної різниці між ціною реалізації продукції і на власними витратами його виробництво (квадрант 3). У зв’язку з цим першочерговим завданням для виробника є формування у свідомості споживача думки про високого рівня корисності цієї продукції. Якісний рівень процесу виробництва (квадрант 1), що виражається через виробничо-технологічні показники і втілений у якість продукції, забезпечує задоволення потреб виробника й виступає засобом досягнення цієї мети — отримання прибыли.

Отже, обох суб'єктів ринку продукція є сукупність корисних властивостей, матеріалізованих на певний субстанцію, що є засобом задоволення потреб як споживача, і производителя.

Принцип обліку особливостей різних сегментів ринку полягає в багатою практиці ринкових відносин, яка показала, що споживачі на світовому ринку виступають єдиним, монолітним співтовариством. Вони по-різному реагують навіть у і той ж товар з тими самими властивостями. При скоєнні купівлі споживач здійснює процес вибору необхідного йому вироби серед цілого ряду аналогічних, запропонованих ринку, і їх отримує те з них, що у найбільшою мірою задовольняє його. У цьому споживач з’ясовує ступінь його відповідності параметрів продукції власним потребам і нашим фінансовим возможностям.

Оскільки потреби кожного окремого покупця складаються під впливом великого комплексу чинників, оцінки однієї й тієї ж товару різними споживачами можуть збігатися. Відповідно, неоднаковими будуть та його переваги, що зумовлюють закономірності споживчого вибору. Отже, кожним споживачем рівень конкурентоспроможності конкретної продукції оцінюватиметься суто індивідуально. Тому неправомірна ідея про створення якоїсь абсолютної конкурентоспроможності продукції, не що з конкретним рынком.

Проте сукупний попит представників будь-якої референтній групи споживачів концентрується, зазвичай, навколо деякого рівня якості і товару, зважаючи на те що у мотиви їхньої поведінки надають вплив схожі зовнішні чинники. Аналізуючи психологічні аспекти поведінки й ціннісні орієнтації споживача, дослідник може виявити деяких видів масових реакцій людей стосовно певному товару. Випускаючи з характеристиками, близькими до найбільш популярним, можна з допомогою щодо невеликого асортименту задовольняти значну частину всього платоспроможного попиту. Оптимальним прийнято вважати сегмент, до яких належать 20% споживачів продукції цього виду, які одержують приблизно 80% товара.

Разом про те годі було ставити знак рівності між масовістю продажів та сильною конкурентоспроможністю продукції, оскільки продукція то, можливо орієнтована на вузькі верстви заможніших споживачів. У середньому кожен конкретний час структура платоспроможного попиту цілком певна, що дозволяє здійснювати сегментацію споживача значимості (важливості) окремих показників якості і величиною їх бюджетних ограничений.

Отже, конкурентоспроможність своєї продукції різні сегменти споживчого ринку є різної. Споживачі, сегментированные по зазначеним критеріям, мають різну структуру установок і порізному оцінюють конкурентні переваги та недоліки продукції. Задля більшої її конкурентоспроможності потрібен правильну сегментацію потребителей.

Принцип квазистабильности ринкової кон’юнктури у тому, що конкурентоспроможність продукції — це поняття відносне, чітко прив’язана як до конкретного ринковому сегменту, до певному моменту времени[7]. При незмінності якісних і вартісних характеристик продукції її конкурентоспроможність не може змінюватися у досить широкому діапазоні за нетривалі періоди времени.

Щоб уникнути внутрішньої неузгодженості основних параметрів моделі оцінки конкурентоспроможності продукції, необхідно розглядати період часу, протягом якого мають бути незмінні психологічні аспекти сприйняття корисності товарів суб'єктами ринкових відносин, виробничі можливості у виробників і купівельна спроможність споживачів, ринкові позиції від конкурентів і інших умов. Як основних чинників визначення тривалості періоду незмінності ринкової кон’юнктури можуть виступати рівень доходів населення і структура витрат споживачів, мода, звички; якісні стрибки в науці, техніці, торгівлі та інших галузях знань; інструменти управління економікою (тарифи, Держстандарти, квоти, ліміти, податкові і відсоткові ставки тощо.); принципи суспільно-політичного устрою; елементи конкурентного середовища, швидкість реакції суб'єктів ринкових відносин до дій одне одного й (чи) від конкурентів і т.д. Пороги несравнимости, що характеризують коливання вищеописаних чинників як незначні, а стан ринкової кон’юнктури як статичне, встановлюються експертним шляхом з урахуванням досвіду і суджень спеціалістів у галузі маркетинга.

Хоча періоди часу вкрай малі з погляду можливих змін зовнішньою і внутрішньою середовища, вони досить тривалі для здобуття права зібрати статистичну інформацію для побудови эконометрической моделі. Усі події повинні прагнути бути синхронізовані в дискретних тимчасових інтервалах. Приміром, доходи і споживача мають здійснюватися протягом аналізованого періоду, які величина і структура — змінюватися тільки від періоду до периоду.

Принцип переважно раціонального поведінки суб'єктів ринку грунтується на припущенні, поведінка кожного із суб'єктів ринкових відносин — чи це споживача чи виробника — можна як серію взаємозалежних раціональних дій зі наперед визначеної метою. Суть цих дій у тому, що суб'єкт вибирає раціональні мети лише відповідно до його природними й розумними соціальними потребами, старанно розраховує оптимальним шляхом до задоволенню потребностей.

Ця модель поведінки у більшою мірою реалізується виробниками. Будь-який підприємець прагнутиме продавати продукцію за ціною як можна вище собівартості. Слід зазначити, що навіть ті підприємства, які у своєї конкурентної боротьби демпінгові ціни, чудово усвідомлюють, що це інструмент прийнятний лише як із тактичних прийомів витискування конкурентів з певного ринкового сегмента, а чи не як головний чинник стратегічного розвитку фірми, довгостроковий інструмент зміцнення власної ринкової позиции.

Кожен виробник прагне використовувати усі резерви щоб одержати максимальної віддачі наявних у розпорядженні ресурсів. Будь-які зусилля у сфері підвищення якості продукції або зниження собівартості мотивовані лише одне — отриманням додаткової вигоди, яка може виражатися в посиленні конкурентної позиції і (чи) підвищенні частки прибутку підприємства у ціні продажи.

Дії більшості споживачів продукції також підпорядковані принципу раціональності. Схильність раціональному поведінці підвищується зі зростанням частки витрат споживачів задоволення даної потреби чи з пожорсткішанням контролю за процесом витрати коштів. Обидва ці чинника притаманні описи поведінки споживачів товарів промислового призначення. Кожен споживач прагнуть отримати свої гроші максимум з погляду кількості і забезпечення якості продукції. Більша частина споживчого простору можна охарактеризувати раціональним попитом, тобто. попитом, обумовленою якостями, властивими даному товару.

Нераціональний попит означає, що коли частина сукупного попиту обумовлена іншими чинниками, не пов’язані з якістю товару. Для будь-який категорії товарів виділяють три складові нераціонального спроса[8]:

. зовнішні впливи на ощущаемую корисність товара;

. спекулятивний спрос;

. ірраціональний спрос.

Найбільш значної частини нераціонального попиту визначається зовнішніми впливами на корисність товару. Розмір відчутною споживачами корисності, яку видобувають із цього товару, збільшується чи зменшується від цього, купують інші споживачі цей товар, або товар має як великі гроші проти іншими аналогічними товарами. Усі наслідки впливу цих факторів на попит описуються відповідними эффектами.

Ефект приєднання до більшості передбачає збільшення попиту товар тому, що його купують інші члени цієї групи споживачів. Якщо більшість діє раціонально, те й дії меншини також вважатимуться рациональными.

Попит, обумовлений ефектами сноба і Веблена, має під собою основу як іншій системи мотивації споживчого поведінки. Дія ефекту сноба виявляється у небажанні деяких споживачів тієї ж шкали показників якості, як і більшість членів його групи. Раціональність дій підміняється у разі винятковістю становища, виділенням із загального масиву споживачів. Ефект Веблена характеризує дії частини споживачів небажанням дотримуватися цінової шкали, встановленої більшістю групи. Демонстративна ціна сприймається як плату задоволення потреби відчувати себе соціально винятковим, позначити високе становище у суспільстві з допомогою права володіння дорогий річчю. У цьому шкала цінностей виконує функцію соціального бар'єра. У обох випадках рішення споживача придбання товару не можна розглядати, як раціональні, оскільки демонстративна ціна перероджується із засобу у ціль дій потребителя.

При спекулятивному попиті для споживача першочерговою метою стає задоволення потреб зараз часу, а спроба збереження або збільшення багатства у майбутньому. І тут слід зазначити два момента:

. факт споживання продукції і на результат від цього факту значно рознесені у часі, що ні цілком узгоджується з принципом квазистабильности;

. споживач, проявляючи спекулятивний попит, виступає у ролі підприємця, оскільки цільові орієнтири у його діяльності спрямовані не так на вибір оптимальних цінових показників споживаної продукції сьогодні часу, але в збільшення за економічну вигоду у майбутньому. Нерідко це співвідноситься з утратами на справжній момент.

Природа ірраціонального попиту характеризується загостреним конфліктом між основними чинниками споживчого поведінки (психофізіологічними і социокультурными, інстинктами і задоволенням). Так, споживач може поводитися ірраціонально, коли задоволення і незручність (чи біль) від процесу споживання рознесені у часі. Випадки, коли спочатку настає незручність під час вироблення навичок користування товаром, не дозволяють задоволення від придбання товару. Вигоди придбання товару для споживача здаються у своїй сумнівними, і він цурається нього, що викликає дефіцит досвіду раціонального споживання. І навпаки, цикл «удовольствие—неудобство» дозволяє накопичувати досвід раціонального поведінки. Але великий тимчасовий розрив між фактом споживання і негативними наслідками дає можливості споживачеві робити висновків про ірраціональності своєї поведінки. У зв’язку з цим однією з умов прийняття раціонального рішення вважається запровадження заборон та інших перешкод з державного боку й суспільства захисту споживачів від власних ірраціональних дій, і навіть надання максимально повної інформації якість відповідної продукції і на стані ринкової кон’юнктури. Дефіцит інформації призводить до того, поведінка споживачів може ставати раціональним формою, але з результатам.

Отже, принцип раціональності поведінки ринкових суб'єктів дозволяє запровадити у процесі моделювання конкурентоспроможності продукції закони загальної теорії цінності, теорії корисності та інших законів з психології та социологии.

Запропоновані принципи результат синтезу раніше відомих законів і концепцій і висуваються як основних на вирішення конкретного завдання — оцінки конкурентоспроможності продукції і на визначення стратегії і тактики можливих дій у сфері управління нею зі метою найповнішого задоволення інтересів споживачів і середніх виробників одновременно.

3. Методи визначення конкурентоспроможності продукции.

3.1. Визначення конкурентоспроможності продукції методом розрахунку одиничних і групових показателейю.

У основі цього — традиційного — методу лежить розрахунок одиничних і групових показників, з урахуванням яких визначається інтегральним показником конкурентоспроможності. Розглянемо його подробно.

У першому етапі вибирається база порівняння. За базу для для порівняння може бути кращим із вже існуючих на цільовому ринку в світі товаров-конкурентов, чи більше досконалий зразок, поява якого повинна відбутися на недалекому майбутньому, чи певний абстрактний еталон. Якщо розбити товари втричі групи, а именно:

. мають аналоги вже виведені на рынок;

. мають аналоги і срібло на стадії разработки;

. які мають аналогів, то отримуємо, перший варіант бази порівняння краще використовуватиме першої групи, другий — для групи 2, третій — для групи 3.

З другого краю етапі виділяються найважливіші для споживача критерії. Вони діляться на дві групи: споживчі й економічні. Перші включають у собі якісні характеристики товару (продуктивність, габарити, екологічна безпеку, надійність тощо.), другі — ціну товару, видатки транспортування, монтаж і експлуатацію, у цілому становить ціну споживання. Значення критерію у базисної моделі позначимо РБ, а й у порівнюваного зразка — Р.

На етапі в кожному критерію розраховується одиничний показник конкурентоспроможності (qi). Якщо збільшення значення критерію тягне збільшення якості, то qi = Pi/PБi, (1) і якщо зниження, то qi = PБi/Pi, (2).

На четвертому етапі всередині кожної групи критеріїв виробляють ранжування показників за рівнем їхньої значимості для споживача й у відповідно до цього привласнюють їм вагу: апi — для споживчих і аэi — для економічних показників. Причем.

[pic], (3) де n і m — кількість споживчих та знайти економічних параметрів соответственно.

Необхідність дотримання цього рівності обгрунтуємо ниже.

На етапі проводиться розрахунок групового показника як зведеного параметрического індексу конкурентоспособности:

[pic], (4).

[pic], (5) де Qп і Qэ — зведені параметричні індекси конкурентоспроможності по споживчим й фактично економічним властивостями соответственно.

Повернімося до рівності (3). Його дотримання забезпечує порівнянність Qп і Qэ незалежно кількості аналізованих критериев.

Розглянемо пример.

При порівнянні двох зразків за трьома споживчим критеріям отримали такі пари значень: (aпi; qi): (aп1; q1), (aп2; q2), (aп3; q3). Тогда.

[pic]. (6).

Додаткове дослідження ринку показало, що треба додати ще один критерій, котрій апi = а4, qi = q4. Через війну, якщо знехтувати рівністю (3), получим.

[pic], (7) тобто зведений параметричний індекс конкурентоспроможності збільшиться навіть тоді, якщо q4 < 1, отже, спостерігається перевага базисної модели.

На шостому етапі розраховується інтегральним показником конкурентоздібності (К):

До = Qп/Qэ. (8).

Економічний сенс інтегрального показника конкурентоспроможності у тому, що у одиницю витрат споживач отримує До одиниць корисного ефекту. Якщо До > 1, то рівень якості вище рівня витрат і товар є, якщо До < 1 — неконкурентоспроможним на даному рынке.

Він має низку недостатков:

1) завжди передбачається лінійна залежність конкурентоспроможності від значення критерію, тобто за всіх параметрах еластичність попиту дорівнює 1;

2) до уваги береться те що деяких критеріїв існують обмеження, об'єктивні чи суб'єктивні, у разі порушення яких конкурентоспроможність товару прагне нулю;

3) при порівнянні кількох товарів необхідно проведення розрахунків для кожної пари отдельности;

4) складно встановлювати вагові значення aij, особливо великого кількості критериев;

5) неможливо оцінити рівень впливу конкурентоспроможність товару чинників, які чинять спротив кількісної оценке;

6) даним методом розраховується конкурентоспроможність одного об'єкта про іншого, а чи не рівень конкурентоспроможності об'єкта вообще;

7) існує певна складність вибору бази порівняння, особливо у випадках, коли як такою необхідно ухвалити кращим із існуючих зразків. Постає питання: як визначити, який товар кращий? Тому або необхідно попередньо порівнювати зразки між собою, або має місце інтуїтивний вибір. Можна брати як порівняння лідера з продажу, але це інформація часто закрита, суб'єктивна як важко собираема, особливо коли йдеться товари широкого споживання, які поширюються за багатьох каналах збуту, у яких кілька уровней.

Власне, зазначені недоліки є і обмеженнями застосування традиційного методу конкурентоспроможності товара.

3.2. Визначення можливості конкурувати з використанням функції желательности.

Використання функції бажаності f визначення конкурентоздібності товару запропоновано Гончарової Н.П. 9] Функція бажаності визначається наступним образом:

[pic], (9) де е — підставу натурального логарифма; x — наведене значення досліджуваного параметра объекта.

Функція визначена у інтервалі 0…1 і використовують у ролі безрозмірною шкали, названої шкалою бажаності, з оцінки рівнів параметрів порівнюваних об'єктів (изделий).

З допомогою шкали бажаності оцінюються параметри об'єктів чи виробів з погляду їх придатності для використання, чи бажаності, стосовно якомусь практичного застосування. Кожному фактичному значенням функції бажаності надається конкретний економічний сенс, пов’язані з рівнем конкурентоспроможності досліджуваного об'єкта чи вироби. Причому значення функції бажаності, однакову 0, відповідає непридатному рівню параметра, за значення якого виріб непридатне до виконання завдань, які нею; значення функції бажаності, однакову 1,00, відповідає повністю прийнятного рівню параметра, або такому значенням параметра, у якому поліпшення недоцільно чи неможливе. Проміжні значення функції бажаності, їх економічна характеристика наведені у табл. 1.

На виконання подальших розрахунків й графічних побудов необхідно отримати значення наведеного параметра вироби, відповідні вузловим точкам шкали бажаності (табл. 1).

З формули, наведеної вище, визначимо потрібне значення. Для цього він прологарифмируем обидві частини уравнения:

[pic].

(10).

[pic](11).

Повторне логарифмирование дозволяє їм отримати таку залежність: x = -ln [-ln f]. (12).

З метою забезпечення можливості використання функції бажаності для оцінки параметрів різної розмірності і близько виробляється приведення параметрів вироби р до значенням наведеного параметра x функції бажаності f. І тому по відомим значенням x і р межах інтервалів функції бажаності будується аппроксимирующая функція і визначаються її параметри (коефіцієнти). Найбільш проста — це лінійна функція виду x = a x р + b, (13) де a, b — коефіцієнти аппроксимации.

Таблиця 2. Параметри функції бажаності [pic].

Процедура отримання оцінки рівня параметра вироби з шкалою (функції) бажаності f входять такі етапи: а) визначення значень наведеного параметра x, відповідних вузловим точкам шкали бажаності f; б) визначення значень параметра p, відповідних кордонів інтервалів шкали бажаності f (відповідно до умов (критеріям), наведеним у табл. 1); в) визначення коефіцієнтів апроксимації за даними x і р; р) обчислення значення x конкретної значення що оцінюється параметра p; буд) визначення значення функції бажаності f для що оцінюється параметра.

Вочевидь, що результати порівняльної оцінки конкурентоспроможності різних изделий-аналогов будуть у значною мірою залежати від цього, які конкретні значення на шкалою параметрів буде поставлено відповідність кордонів інтервалів шкали бажаності f. Якщо заздалегідь невідомі вимоги конкретних споживачів, даний метод рекомендує дотримуватися наступних правил: а й за f = 1,00 приймається рівень параметра, перевищує найкращий світової, чи максимально можливий рівень, або рівень, покращувати який втрачає сенс; б) за f = 0,80 приймається найкращий світовий рівень, тобто найкраще значення параметра серед усіх аналізованих виробів; в) за f = 0,20 приймається найнижчий рівень серед усіх аналізованих виробів; р) за f = 0,00 приймається найбільш низький рівень значення досліджуваного параметра вироби, що можна собі уявити; буд) інтервал на шкалою параметрів, відповідний значенням функції бажаності f = 0,20…0,80, слід розбити рівномірно. У цьому значення параметра p в точках, відповідних значенням функції бажаності 0,37 і 0,63, визначаються з рівняння аппроксимации:

[pic] (14).

Як критеріїв оцінки може бути прийнятий як кількісні, так і якісні вимірювачі. У разі оцінки якісного параметра (наприклад, імідж вироби чи фірми, його виробляючої) може бути також зроблено відповідно до рекомендаціями, які у табл. 1.

Маючи оцінки рівнів окремих параметрів вироби, розраховуємо рівень конкурентоспроможності всього вироби з допомогою узагальненої функції бажаності F:

[pic], (15) де f — значення функції бажаності для i-го параметра вироби; n — кількість аналізованих параметрів изделия.

Порівнюючи значення F різних виробів, визначаємо виріб, що має тепер найкращою сукупністю споживчих властивостей. Цьому виробу відповідатиме найбільше значення узагальненої функції желательности.

Він страждає також низкою недоліків, а именно:

1) при розрахунку конкурентоспроможності до уваги береться різноманітний вплив різних параметрів на конкурентоспроможність продукции;

2) кожного з параметрів пропонується визначати тільки один аппроксимирующую функцію. Це не може забезпечити необхідну достовірність розрахунків, особливо в використанні як апроксимуючої лінійної функції. У разі пропонуємо (якщо можливо отримати значення р всім вузлових значень x) будувати аппроксимирующую функцію по вузловим точкам, найближчим до значенням параметра изделия;

3) з погляду, економічно необгрунтовано використання функції [pic]в ролі функції бажаності. Вочевидь, у неї потрібна у тій причини, що визнає значення від 0 до 1, що з функції бажаності предпочтительно.

Проте використання функції [pic]ведет для отримання викривленого значення показника конкурентоспособности.

Дослідження функції [pic]показало, що це функція є монотонно зростаючій на області визначення: x Еге (-Ч; +Ч), причому [pic], тобто. її значення лежать у інтервалі (0; 1).

Протабулируем цю функцію на відрізку [-4,0; 10,0] (розширювати кордону втрачає сенс, оскільки значення f (-4,0) і f (10,0) близькі до граничним) з кроком 0,2. З іншого боку, знайдемо прирощення функції бажаності кожному кроці. Із одержаних значенням побудуємо графіки функції бажаності і його збільшення (див. малюнок 1).

На малюнку 1 добре помітна нерівномірність зміни функції желательности.

Для x Э[-1,8; 5,2] прирощення функції становить понад 0,001; для x Э[-1,4; 3,0] — більше 0,01, а x Э[-0,6; 0,8] — більше 0,05. Для хЭ[-1,8; 5,2] прирощення незначно і намагається до 0. Свого максимуму зміни функція бажаності сягає поблизу точки х=0. Отже, для об'єктів, які мають Х, тобто. наведені значення параметра р, щодо близькі до 0, відмінність значень функції бажаності буде значно більше, ніж для об'єктів, які мають за тієї ж різниці Х наведені значення параметра віддалені від 0, що спотворює дійсність. [pic] Рис. 1. Графіки функції бажаності і його приращения.

3.3. Визначення конкурентоспроможності продукції методом многокритериальной оптимизации.

Розглянемо постановку многокритериальной завдання ранжирування: нехай є N об'єктів [pic]и кожному об'єкту притаманні P. S ознак, виражених кількісно. Тобто є дискретний набір значений.

[pic] де — [pic]значение i-го ознаки для j-го объекта.

Бажаним є вибір такого об'єкта, яка має значення будь-якого ознаки кращий проти іншими розглянутими об'єктами. Вочевидь, що така об'єкт який завжди і в кожного є свої переваги та недоліки, якщо P. S >> 1. Тому «вибір такого об'єкта який завжди може бути. І тут однією з поширених методів рішення є метод, заснований на виділенні безлічі Парето з багатьох всіх объектов.

Визначення. Нехай є два вектора [pic] Вектор називається оптимальним по Парето, для [pic]выполняются співвідношення [pic]и хоча б на одне і виконується суворе неравенство.

Вочевидь, що заодно втрачає сенс казати про єдиному рішенні, бо немає немає інформації у тому, щоб віддати перевагу об'єкта з безлічі Парето іншому. Тому, коли завдання залежить від виборі єдиного об'єкта, обличчя, яка набирає рішення (ЛПР), має обрати рішення, виходячи з ряді піддається. У цьому мусить порівнювати між всі об'єкти з багатьох Парето, тобто спочатку необхідно встановити пріоритет (чи ранг) всім об'єктів із безлічі Парето, та був вибрати як єдиного рішення той об'єкт, що матиме найвищий пріоритет (ранг).

Запропонований спосіб розв’язання многокритериальных завдань ранжирування можна розбити ми такі этапы:

Етап 1. Формулюється завдання НМП (нечіткого математичного программирования):

[pic], (16) де [pic]— функція приналежності елемента x j до багатьох Ai, характеризує ступінь близькості значення i-го критерію в аналізованої пробної точці [pic]к оптимальному значенням даного критерію. Функції приналежності будуються з допомогою процедури, обраній ЛПР. Спочатку що необхідно дати функції приналежності [pic], та був кожному за fi j розрахувати значення [pic].

Етап 2. За підсумками отриманих значень [pic]для кожного об'єкта розраховується агрегирующая функция:

[pic], (17) де * — деяка бінарна операция.

Етап 3. Після здійснення етапу 2 кожному j-му об'єкту буде відповідати єдиний числової параметр [pic]. Для визначення оптимальної точки у складі всіх пробних точок необхідно вибрати пробну точку з номером j 0, для которой.

[pic]. (18).

Вибір виду функцій приналежності залежить від створення низки суб'єктивних чинників, які обов’язково присутні, оскільки вибір здійснює ЛПР.

Вибір найбільш конкурентоспроможного зразка продукції — окреме питання многокритериальной завдання ранжирування. Необхідно провести такі изменения:

1) запровадити обмеження значень функції приналежності: [0; 1]; значення функції приналежності характеризуватиме ступінь задоволення потреби у i-го характеристиці j-м зразком продукції. Причому якщо [pic]= 0, ті значення i-го характеристики незадовільно, а якщо [pic]= 1, то потреба у i-го характеристиці задоволена полностью;

2) коли немає можливості визначити параметри функції приналежності, то рекомендується наступна процедура. Виберемо об'єкт [pic]обладающий найкращим значенням ознаки [pic]. Значення функції бажаності йому становитиме [pic]. Значення функції приналежності інших об'єктів розраховується за формулам (19) і (20):

[pic], (19) якщо поліпшенню ознаки відповідає збільшення його значения;

[pic], (20) якщо поліпшенню ознаки відповідає зменшення його значения;

3) для врахування всілякого впливу різних показників на агрегирующую функцію перетворити формулу (14) в следующую:

[pic], (21) де М1… M j — значення ступеня. Чим менший значимість показника, тим більше М (значення функції приналежності лежать у інтервалі [0; 1], тому при спорудження бо2льшую ступінь виходить менший результат). Рекомендуємо найбільш значимого чиннику присвоювати М = 1;

4) характеристики, як і й у способі I оцінки конкурентоспроможності, розбити на споживчі й економічні. Для кожної з груп знайти агрегирующую функцію [pic], які пропонують розраховувати як середнє геометричне значень функції приналежності по окремим ознаками, то есть:

[pic]; (22) де Sэк і Sп — кількість економічних пріоритетів і споживчих показників, соответственно.

Показник конкурентоспроможності дорівнюватиме їх произведению:

[pic]. (24).

Чому як бінарною операції обрано функція середнього геометричного, а чи не, приміром, середнього арифметического?

Використовуючи формулу середнього геометричного до розрахунку агрегирующих функцій бажаності, отримуємо, що з незадовільному значенні будь-якого ознаки ([pic]= 0) об'єкт є цілком неконкурентоспроможним (Mj = 0, отже, і Ко = 0), що він відповідає дійсності. Використовуючи, наприклад, формулу середньої арифметичній, в тому самому цьому разі буде спостерігатися лише незначне зниження показника конкурентоспроможності К.

§ 2. Оцінка конкурентоспроможності арланской і західносибірської (мегионской) нефти.

Порівняємо рівень конкурентоспроможності арланской і западно-сибирской (мегионской) нафти. Вихідні дані наведені у табл. 3[10].

Визначимо ступінь конкурентоспроможності западно-сибирской нафти щодо арланской.

Таблиця 3. Значення основних показників якості арланской і западно-сибирской нефти.

[pic].

Розрахунок оцінки конкурентоспроможності першим (традиційним) методом представлено табл. 4.

Таблиця 4. Розрахунок показника конкурентоспроможності традиційним методом.

[pic].

Через війну розрахунку традиційним методом отримуємо, що К.