Криміналістичне дослідження документів

Криміналістичне дослідження документів

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи криміналістичної документалістики
• 1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики
• 1.2 Поняття документа у криміналістиці
• 1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження
• Розділ 2. Криміналістичне дослідження документів
• 2.1 Прийоми встановлення слідів змін у документах
• 2.2 Встановлення первісного вигляду і змісту документа
• 2.3 Встановлення технічних підробок і підписів
• 2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів
• 2.5 Дослідження машинописних текстів
• 2.6 Дослідження поліграфічної продукції
• 2.7 Дослідження матеріальної частини документів
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Авторознавче дослідження - різновид оперативного криміналістичного дослідження, у процесі якого розглядаються і вивчаються тексти документів (рукописних, поліграфічних, друкарських та інших) з метою оперативного непроцесуального встановлення їх можливого автора.

Авторознавче експертне дослідження - це криміналістичне комплексне дослідження документів з метою встановлення автора їх текстів і з’ясування побіжних фактів — соціальне, професійне, етнічне середовище автора, умисне створення письмової мови, належність тексту до визначеного функціонального стилю мови.

Відомо, що документ — це матеріальний об'єкт, в якому зафіксовано інформацію про факти, обставини, події, що мають значення для кримінальної справи про злочин. Документи можуть бути: письмовими, фото-, фоно-, кіно-, відеодокументами та ін. Письмові документи є об'єктами техніко-криміналістичних досліджень. Останнім часом окремі вчені такі дослідження називають «криміналістичне авторознавство» .

Підробка документів порушує нормальну діяльність установ, підприємств, організацій та спричиняє державі, громадськості й окремим громадянам великих збитків. Це означає, що встановлення способу виготовлення документів або наявності в них часткових змін є доволі актуальним і потребує повсякчасного вирішення в усіх сферах суспільного життя, у тому числі при розслідуванні кримінальних та вирішенні цивільних справ.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Наукові положення криміналістичного авторознавства та його значення у процесі розслідування кримінальної справи» .

У даній курсовій роботі висвітлюються основні положення криміналістичного дослідження документів.

Об'єкт дослідження — суспільні відносини, які регулюють питання використання авторознавчого дослідження у процесі розслідування злочинів.

Предмет дослідження — наукові положення криміналістичного авторознавства.

Мета дослідження — розглянути техніко-криміналістичне дослідження документів.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні основи криміналістичної документалістики;

2) дослідити прийоми встановлення слідів змін у документах;

3) проаналізувати встановлення первісного вигляду і змісту документа, встановлення технічних підробок і підписів;

4) розглянути дослідження машинописних текстів, поліграфічної продукції та матеріальної частини документів.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

криміналістичний документ матеріальна частина

Розділ 1. Теоретичні основи криміналістичної документалістики

1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики

У процесі розслідування злочинів, судового розгляду за кримінальними і цивільними справами нерідко доводиться встановлювати обставини, що стосуються способу і часу походження документа, джерела наявності внесених у документ змін; відновлювати його первісний зміст. Тому документи частіше (60−70%) є об'єктами слідчого експертного дослідження, що утворює спеціальний розділ у криміналістиці - «Техніко-криміналістичне дослідження документів» .

Зараз документ — не тільки засіб фіксації юридичних фактів, відносин, а й засіб управління соціальною діяльністю. Комп’ютеризація і автоматизація обробки інформації змінили функції і властивості документів. З’явилися документи виготовленні електронно-обчислювальною технікою, безпаперові документи, що зберігаються на матеріальних носіях у довгостроковій або оперативній пам’яті електронних пристроїв. У цьому зв’язку документ стали ототожнювати з матеріальним носієм, оскільки інформація, закріплена на носії, піддається однаковим процесам: запису (перетворенню), зберіганню (передачі), одержанню (збиранню, пошуку) і читанню [1, 243].

У кібернетиці виникла наукова галузь — документалістика, що вивчає документи в цілому і тлумачить їх у широкому плані як інформацію, зафіксовану на матеріальному носії (письмовий текст, книга, газета, пластикова картка, магнітна стрічка, магнітний диск, компакт-диск тощо). Документалістика вивчає форму документа, властивості, ознаки, метод і мову документування, тобто спосіб і засоби відображення інформації на документі. Техніко-криміналістичне дослідження документів являє собою лише частину кібернетичної документалістики.

Оскільки заразу сучасному документообігу, в тому числі й при розслідуванні злочинів, дедалі більшу вагу здобувають документи, виконані на сучасних електронно-обчислювальних і механічних друкуючих системах, що також піддаються змінам (підробкам, виправленням), документи в криміналістиці вірніше розуміти в широкому сенсі, як і в кібернетиці, а розділ, що вивчає такі документи, називати криміналістичною документалістикою.

Предметом дослідження криміналістичної документалістики залишаються традиційні і нетрадиційні документи, що розуміються в широкому сенсі.

Виконуючи посвідчувальну та управлінську функції, документи нерідко піддаються різним неправомірним діям — підробкам, що порушує нормальну функцію документів у соціальній діяльності.

Завданнями криміналістичної документалістики в цьому зв’язку є:

1) встановлення способу виготовлення документа або його окремих фрагментів;

2) виявлення наявних у документах змін;

3) відновлення пошкоджених документів;

4) відновлення первісного змісту;

5) відновлення закритих текстів;

6) дослідження посвідчувальних знаків на документах;

7) встановлення засобів і знарядь, використовуваних для виготовлення документів [1, 244].

Криміналістична документалістика — це розділ науки криміналістики, що вивчає засоби і способи відображення (документування) інформаційна матеріальних носіях, використовуваних як джерела доказів у кримінальному судочинстві.

1.2 Поняття документа у криміналістиці

Документ — це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися, чи які можна передбачити. Термін «документ» походить від лат. documentum - свідчення, доказ чого-небудь [18, 140].

У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів:

1) письмові (тексти, цифри та інші записи);

2) графічні (креслення, малюнки, схеми);

3) фотодокументи;

4) кінота відеодокументи;

5) фонодокументи.

Документи поділяють на чотири групи:

1) письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин чи фактів, що викликають правові наслідки;

2) офіційні посвідчення особи — паспорт, трудова книжка, посвідчення особи;

3) історично достовірні письмена (архівні документи);

4) матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (пластикова картка, дискета, магнітна стрічка, мікросхема «ЧІП», компакт-диск тощо).

Письмові акти — найбільш представницька група, яку класифікують за різними ознаками. Так, за джерелом складання документа розрізняють публічні (виходять від державних і громадських органів) і приватні (приватні листи, щоденники, рукописи); за правовим змістом — державно-правові (закони), адміністративно-правові (акти управління), судово-прокурорські (вироки, рішення, постанови тощо), цивільно-правові (договори), нотаріальні (заповіти), матеріально-господарські (бухгалтерські, статистичні) тощо.

За процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи - речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи - письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить свідомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальна підробка передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальна підробка виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів [2, 142].

Обов’язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. requisitum - потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа.

Предметом криміналістичного дослідження донедавна були лише письмові документи, виконувані по площі матеріального носія, головним чином паперового. Тому в літературі документи поділяли на письмові, виконані скорописом, друкованими літерами (стилізоване письмо), цифрами (цифрове письмо), друкованими формами (машинописні і поліграфічні документи); графічні документи, до яких відносили рисунки, креслення, схеми; фото-, кіноі звуковідеодокументи.

В кібернетичній документалістиці документ — «це матеріальний носій інформації, зафіксованої поза пам’яттю людини чи ЕОМ». Звідси за формою документи поділяють на об'ємні, площинні і стрічкові.

Об'ємний документ — це матеріальний предмет, який являє собою фізичне тіло, що відображає інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей. Предмет-документ — це матеріальний знак (нагрудний, фірмовий, дорожній тощо), що породжує своїм виглядом і відбитою в ньому інформацією правові наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака в співробітника ДАІ надає право здійснити огляд транспортного засобу; проїзд на червоне світло породжує адміністративні або кримінально-правові наслідки тощо [2, 143].

Площинний (плоскісний) документ — це матеріальний предмет, документ, що відображає інформацію на площині в двох вимірах (довжина і ширина) різними формами письма (рукопис, поліграфія, машинопис, магнітний запис тощо). Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічної чи неорганічної природи (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площині становлять основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, металу, картону, полімеру та ін.).

Стрічковий документ являє собою стрічку матеріального предмета, на якій послідовно фіксується інформація (перфострічка, перфокартка, магнітна стрічка, компакт-диск, де інформація записана по спіральній доріжці).

Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп’ютерним, поліграфічним або іншими способами, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами.

Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме:

1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо);

2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами;

3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хімічних речовин) [2, 144].

Наведене дозволяє дати визначення криміналістичного поняття документа в широкому смислі.

Документ — це матеріально фіксована інформація поза пам’яттю людини та ЕОМ, що відображає своїм змістом юридично значущі відносини і факти, що породжують правові наслідки при використанні документів.

1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження

Огляд документів — це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів.

Необхідно розрізняти два види огляду документів:

1) огляд як прийом, спосіб збирання документів;

2) огляд як метод попереднього дослідження.

Огляд як прийом, спосіб збирання документів є необхідною процедурою, коли слідчий у ході слідчих дій виявляє і вилучає документи. Тут документ є матеріальним джерелом (слід-документ, слід-предмет). Виявлені документи описують у протоколі, упаковують і вилучають.

Огляд як метод попереднього дослідження — це самостійна слідча дія, об'єктами дослідження якої є документи, одержані вході інших слідчих дій, подані учасниками процесу або витребувані слідчим. Огляд проводиться в кабінеті слідчого в присутності понятих і, як правило, за участю фахівця. Таке дослідження документів можна провести в стадії порушення кримінальної справи, наприклад, для виявлення невидимих слідів зміни в документі, виявлення прихованих текстів, ознак підроблення реквізитів документа тощо. Оглядом керує слідчий, який визначає мету і завдання дослідження, використовує спеціальні засоби і знання для більш глибокого вивчення джерела інформації [1, 246].

Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа. На цьому етапі слідчим з’ясовуються такі питання:

1) визначення характеру і призначення документа;

2) аналіз зовнішнього вигляду і стану документа;

3) вивчення змісту документа;

4) аналіз його реквізитів;

5) вивчення матеріалів документа;

6) виявлення ознак підробки документа.

Під час слідчого огляду документів необхідно звертати увагу на відповідність форми документа його змісту. Окремі суперечності встановлюються шляхом зіставлення певних реквізитів. При цьому застосовуються огляд в косопадаючому та проникаючому світлі, за допомогою оптичних збільшуючих приладів, в ультрафіолетових та інфрачервоних променях, за допомогою електронно-оптичного перетворювача.

Методика слідчого дослідження документів включає три етапи:

1) вивчення змісту документа;

2) дослідження зовнішніх ознак із застосуванням технічних засобів;

3) процесуальне оформлення результатів огляду.

Вивчення змісту документа починають з уважного читання його тексту, аналізу змісту і встановлення належності документа до ситуації його виявлення. Потім фіксують його вигляд, форму, наявність посвідчувальних знаків, правильність заповнення реквізитів, відзначають загальний стан.

Дослідження зовнішнього стану документа проводиться із застосуванням джерел скісного і точкового світла, луп, мікроскопа, вимірювальних засобів, фототехніки і світлофільтрів для кольороподілу. Кінодокументи, магнітний запис і відеострічки спочатку проглядаються, а матеріали звукозапису — прослуховуються і розшифровуються. Відзначається наявність обривів, склейок, переривань запису, зашумленість і розбірливість, чіткість зображення тощо [1, 247].

Слід відзначити, що для дослідження документів як на місці виявлення, так і при попередньому дослідженні в кабінеті слідчого використовуються загальні засоби польової та експертної криміналістики. Слідчий і фахівець можуть застосовувати будь-яку техніку неруйнівного характеру, документ — джерело доказів-до проведення експертизи має залишатися в первісному стані. Внесення змін у документ неприпустимо. Випадки необережного пошкодження документа повинні бути застережені.

Слідчий огляд закінчується складанням протоколу огляду документів. Результати огляду можуть бути зафіксовані на фото-, кіноплівку, відеозаписом, планом, схемами тощо, які додають до протоколу.

Повне і всебічне технічне дослідження документів здійснюється під час проведення технічної експертизи — техніко-криміналістичного дослідження документів. Об'єктами дослідження є зміст документа, матеріали і знаряддя письма.

Технічна експертиза документів поділяється на експертизу реквізитів і експертизу матеріалів документів [3, 210].

Експертиза реквізитів документів вирішує такі основні завдання:

1) встановлення особливостей виготовлення друкарських засобів і їх відбитків;

2) встановлення факту і способу внесення змін до документа (підчистка, травлення, дописка, переклеювання фотокарток тощо);

3) виявлення залитих, замазаних, вицвілих та інших слабковидимих або невидимих текстів (зображень) на різних матеріалах, а також текстів (зображень) на обгорілих та згорілих документах за умови, що папір, на якому вони виготовлені, не перетворився на попіл;

4) встановлення типу, системи, марки, моделі та інших кваліфікаційних категорій друкарської техніки, а також ідентифікація цих засобів за відбитками їх знаків;

5) ідентифікація печаток, штампів, факсиміле за їхніми відбитками;

6) ідентифікація засобів розмножувальної техніки за їхніми відбитками;

7) ідентифікація компостерних знаків за просічками;

8) ідентифікація письмового приладдя за штрихами;

9) ідентифікація особи, яка надрукувала машинописний текст, намалювала і (або) вирізала зображення, за особливостями навичок виконавця;

10) встановлення належності літер певному комплекту шрифту;

11) визначення відносної давності виконання документа або його фрагментів, а також послідовності нанесення штрихів, що перетинаються.

Експертизою матеріалів документів встановлюються рід, вид (інша класифікаційна категорія) матеріалів, на яких і за допомогою яких виконувався (виготовлявся) документ (папір, барвники тощо), а також їх спільна родова (групова) належність.

Розділ 2. Криміналістичне дослідження документів

2.1 Прийоми встановлення слідів змін у документах

Документи піддаються частковій і повній підробці.

Види і ознаки часткової підробки. Часткова підробка документа полягає в зміні його змісту. Розрізняють способи підробки: підчищення, виправлення, дописки, вставки, заміну частин документа, переклеювання фотознімків. Будь-яку зміну, внесену в документ, злочинець прагне зробити непомітною, маскувати під загальний фон. Тому знання ознак підробок і способів їх виявлення має принципове значення.

Підчищення - це механічне видалення штрихів, букв, знаків, слів тексту шляхом відділення часток матеріального носія разом із сигналами відображення інформації. Наприклад, при видаленні поверхневого шару паперу гумкою, порошком пемзи разом з волокнами паперу віддаляються штрихи, букви, знаки, слова. На місці підчищення шар носія тоншає, проклейка і глянцевитість зникають; волокна підняті (скуйовджені). Виявити сліди підчищення нескладно, треба оглянути документ «на просвіт», у місці підчищення буде світла пляма. Якщо вести спостереження в скісному, «ковзному» світлі, то на місці підчищення буде помітно підняті волокна, а на них — частки барвника вилученого тексту.

Підчищенням не тільки видаляють те, що необхідно видалити, а й порушують захисні засоби документа — захисну сітку і асюре, тобто захисні лінії в місцях розташування найбільш важливого тексту в документі, наприклад, у вікні - «сума прописом» у чеку [3, 211].

У добре захищених документах злочинці застосовують кваліфіковане підчищення, використовуючи для цього голку, мікроскальпель, яким видаляють тільки штрихзнака, не порушуючи поверхні між штрихами.

Заміна частин документа найчастіше стосується фірмових знаків, номерів і серій у цінних паперах, наприклад, вклеювання номерів в облігаціях, лотерейних білетах, грошових купюрах. Останнім часом одержав поширення спосіб шахрайства шляхом вклеювання у віньєтку однодоларової купюри числа «10» або «100» .

Частими є випадки переклеювання фотознімків при підробці посвідчень особи, паспортів тощо. На фотознімку, як правило, є відбиток рельєфної і плоскої печаток. Тому на повторно приклеєній фотокартці злочинець домальовує відбиток рельєфних знаків і мастикової печатки, при цьому виникають розбіжності в розташуванні окружностей, нахилі окремих букв, їх формі і розмірі. По краю фотознімка іноді помітні сліди нового клею.

Заміна великих частин проводиться в документах, які становлять собою книжку з кількома аркушами (паспорт, трудова книжка). Тут можливі заміна аркушів, наприклад, з одного паспорта в інший, складання нового «комбінованого» паспорта з кількох, наприклад, викрадених.

Дописка - спосіб змінення початкового змісту документа шляхом внесення до рукописного тексту нових слів, фраз або окремих письмових знаків. Дописка проводиться щодо літерних або цифрових записів. Ознаками дописки є нерівномірність проміжків між рядками, словами, буквами у середині слів; зменшений розмір і розгін почерку певної частини тексту; неоднаковий нахил штрихів однойменних знаків; наявність обведення штрихів основного тексту; розходження в інтенсивності, відтінках барвника штрихів та їх копіювальних властивостей. Ознаки дописки можуть бути виявлені за допомогою оптичних приладів або світлофільтрів, що посилюють колірний контраст барвника штрихів. Дописка розпізнається у процесі почеркознавчого і техніко-криміналістичного дослідження [3, 212].

Заміна частин і вставки можливі в комп’ютерних документах, магнітних носіях запису звукових і відеосигналів. Дослідження таких документів слідчий проводить за допомогою фахівця, шляхом попереднього дослідження в ході огляду або проведення судових експертиз.

Виправлення - спосіб змінення початкового змісту документа шляхом переробки одних письмових знаків на інші. Виправлення проводиться щодо літерних і цифрових записів. Виправляються, як правило, близькі за конфігурацією цифри і літери. Ознаками виправлення є відмінність у відтінку та інтенсивності забарвлення штрихів у літерах, цифрах і словах; різна товщина штрихів або наводка в літерах, словах; пошкодження паперу в місцях виправлення.

Травлення - спосіб змінення змісту документа, при якому здійснюється видалення тексту за допомогою хімічних реактивів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і знебарвлюють його. Як травлячі речовини використовуються деякі кислоти і луги. Ознаками травлення є: наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору паперу; знебарвлення ліновки і захисної сітки; шорсткість поверхні; поява дрібних тріщин; збільшення ламкості паперу; наявність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів. Ознаки травлення виявляються за допомогою оптичних приладів і ультрафіолетових випромінювачів. Так, під ультрафіолетовим освітленням залишки хімічних речовин, штрихи знешкодженого тексту можуть люмінесціювати [3, 212].

Травлення змінює структуру поверхні паперу: руйнується проклейка, зникає глянцевитість, поверхня стає матовою, змінюється колір, папір стає ламаним. Сліди травлення видні при боковому освітленні, спостереженні в лупу чи мікроскоп. Сліди травлення виглядають як люмінесціюючі плями при спостереженні в променях ультра-фіолетової лампи ОЛД-41, УК-1, «Таран», (табл.2). При неглибокому травленні іноді вдається виявити сліди витравленого тексту. Якщо травляча речовина погано знята з поверхні документа, процес окислення триває, і через якийсь час на документі з’являється пляма, колір якої свідчить про вид травлячої речовини (жовтий — соляна кислота, коричневий, цегельний — сірчана). Оскільки сліди травлення згодом виявляються і стають очевидними, злочинці вдаються до спеціальних вивертів — на документ наносять плями олії, іноді занурюють посвідчення водія в машинне мастило, пояснюючи цей факт випадковістю. Насправді мастило консервує слід травлення, в УФП люмінесценція відсутня, процес окислення — відновлення на повітрі припиняється. Тому, виявивши такі документи, треба призначити експертизу і встановити дійсність документа.

Заміна частин документа - один із способів часткової підробки, який полягає в заміні окремих аркушів документа, вклеюванні деяких ділянок або переклеюванні фотокартки. Ознаками заміни аркушів є порушення порядку нумерації сторінок або невідповідність номерів сторінок; розходження у графічних ознаках друкарського шрифту, у малюнку захисної сітки, формі та розмірах лінування; невідповідність аркушів за розміром або якістю паперу; додаткові проколи у місцях кріплення аркушів та ін.

Ознаками переклеювання фотокартки є відсутність на фотокартці відбитка печатки; розходження у графічних ознаках літер у частинах відбитка на фотокартці та документі; наявність розрізу на фотокартці; розходження в кольорі часток клею, що виступає з-під фотокартки [3, 214].

Повна підробка документів. Повна підробка документа полягає у виготовленні матеріального носія і виконанні на ньому змісту певного документа. Найчастіше повній підробці піддаються посвідчення особи, права на здійснення конкретної діяльності, атестати, дипломи тощо. Ознаки повної підробки встановлюють у ході порівняльного дослідження спірного документа зі справжнім зразком. Найчастіше для цього призначають експертизу або слідчий проводить огляд — попереднє дослідження за участю фахівця.

2.2 Встановлення первісного вигляду і змісту документа

Документи, що потрапляють в орбіту розслідування, іноді бувають пошкодженими: розірваними, спаленими, замазаними брудом, смолою, барвниками, закритими тонкими шарами паперу, дерева, клею тощо. Для використання їх у доказуванні необхідно насамперед встановити документ як ціле, прочитати його зміст і визначити належність до події злочину.

У судово-слідчій практиці інколи виникають випадки, коли документи, які мають важливе значення для встановлення істини, пошкоджені - тексти залиті, закреслені чи замазані певними барвниками. Можливість прочитання таких записів і обрання відповідних методів дослідження залежать від таких факторів:

1) який барвник використовувався для виконання запису;

2) який саме барвник було застосовано для пошкодження записів;

3) з якого матеріалу виготовлено основу документа.

Дослідження розірваних, зім'ятих, зжованих документів починається з їх огляду і вилучення на місці виявлення. Виявлені частини збирають на білий аркуш паперу, вологі шматочки висушують, розправляють і прикривають шматком скла. Потім, переміщуючи шматочки пінцетом, намагаються з'єднати (скласти) їх у єдине ціле за лініями розчленування. У такий спосіб встановлюють походження шматочків, визначають вид документа, його зміст і належність до розслідуваної події. Розірвані документи при сполученні не можна склеювати, наклеювати на підкладку, їх рекомендується поміщати між аркушами прозорого матеріалу (скло, оргскло). Практика показує, що складання цілого — трудомістка робота, найменший рух повітря іноді зводить її нанівець. Тому складені шматочки можна з'єднувати вузькими смужками цигаркового паперу (5×2 мм), приклеюючи їх між текстом. Такий скріплений документ не маскує тексту, що дозволяє зберігати його в конверті, а не між склом.

Виявлення записів на спалених документах має свої особливості. Вплив високих температур на матеріал документа змінює його властивості. Так, при температурі близько 500 °C папір стає крихким і при доторканні руйнується. При такому стані документів виявити записи неможливо [3, 216].

Відновити записи в документах стає можливим за умови, що вони були піддані температурі не більш ніж 150−250°С. З такими документами необхідно поводитись дуже обережно. Дрібні шматочки вилучаються за допомогою гумової груші.

Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомендується обробити водним розчином гліцерину (10−20%) або водяною парою.

Для встановлення текстів спалених документів застосовується комплекс методів. У таких випадках ефективними виявляються огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультрафіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

Для дослідження спалених документів призначають експертизу, яка може відновити текст документа (рис. бо), особливо якщо він був виконаний барвником, що містить вуглець (олівець, машинописні, друкарські тексти), в деяких випадках удається відновити текст анілінових барвників. Попіл згорілого документа дозволяє визначити вид паперу: газетний, гербовий, грошова купюра чи чек).

Відновлення слабовидимих і згаслих текстів. Під дією різних природних факторів (вплив прямих сонячних променів, підвищена вологість повітря, атмосферні гази тощо) текст з часом може знебарвлюватися (так званий «згаслий» текст). Методи дослідження таких текстів були запропоновані ще Є.Ф. Буринським.

При дослідженні «згаслих» текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоророзрізнення, дифузно-копіювальний та адсорбційно-люмінесцентний методи. Слабковидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тексту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання документа за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача [3, 218].

Невидимі тексти можуть бути результатом тайнопису. Тайнопис - невидимі записи, виконані безбарвним розчином якоїсь речовини. У процесі тайнопису використовується «симпатичне» чорнило, прозорий або слабкозабарвлений розчин солей, невидимий на папері (наприклад, розчин хлористого кобальту), а у деяких випадках застосовують різноманітні органічні речовини, соки рослин (цибулі, лимона, капусти). Ознаками тайнопису можуть бути неоднорідність лиску на різних ділянках паперу, наявність нечітко виражених матових штрихів, збільшені проміжки між рядками, наявність значних ділянок аркуша без тексту.

Методами виявлення тайнопису є огляд документа в косопадаючих променях, прасування паперу праскою, запилення поверхні паперу порошками (сажею, графітом) або окурювання його парами соляної кислоти, аміаку, йоду. При огляді документа можуть бути використані ультрафіолетові освітлювачі. Органічні речовини можна виявити фотографуванням в ультрафіолетових променях. Під час лабораторних досліджень застосовують рентгенівське опромінення, хімічний аналіз і спеціальні методи виявлення невидимих текстів.

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косопадаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того самого кольору, що й барвник, яким залитий текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа [4, 89].

Відомими методами дослідження залитих текстів є:

1) кольоророзрізнення — спосіб фотозйомки із застосуванням світлофільтрів;

2) фотозйомка в інфрачервоних променях (доцільна при виявленні запису, який виконаний речовиною, що поглинає ці промені);

3) фотозйомка у проникаючому світлі та косопадаючих променях;

4) фотозйомка в рентгенівських променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об'єкт, що фотографується);

5) фотозйомка в інфрачервоних променях (фотозйомка об'єкта, який освітлюється тепловими променями. На об'єктив одягається інфрачервоний фільтр, а об'єкт освітлюється за допомогою ламп розжарювання) або ультрафіолетових променях (метод заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки);

6) дифузно-копіювальний метод (рекомендується для текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад, чорнилом) і закритих нерозчинними (друкарською фарбою);

7) адсорбційно-люмінесцентний метод (для копіювання використовується виборчо-діючий розчинник).

Виявлення залитих і закреслених текстів є можливим за допомогою огляду документа на просвіт або в косопадаючому світлі. Позитивний результат може дати огляд з використанням світлофільтра того самого кольору, що й барвник, яким залитий текст документа. Закреслені тексти можуть бути встановлені за рельєфом штрихів на зворотньому боці документа.

Відомими методами дослідження залитих текстів є:

1) кольоророзрізнення — спосіб фотозйомки із застосуванням світлофільтрів;

2) фотозйомка в інфрачервоних променях (доцільна при виявленні запису, який виконаний речовиною, що поглинає ці промені);

3) фотозйомка у проникаючому світлі та косопадаючих променях;

4) фотозйомка в рентгенівських променях (метод отримання тіньового зображення за рахунок дії на фотоматеріал рентгенівських променів, які пройшли крізь об'єкт, що фотографується);

5) фотозйомка в інфрачервоних променях (фотозйомка об'єкта, який освітлюється тепловими променями. На об'єктив одягається інфрачервоний фільтр, а об'єкт освітлюється за допомогою ламп розжарювання) або ультрафіолетових променях (метод заснований на дії ультрафіолетових променів, відбитих від об'єкта зйомки);

6) дифузно-копіювальний метод (рекомендується для текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад, чорнилом) і закритих нерозчинними (друкарською фарбою);

7) адсорбційно-люмінесцентний метод (для копіювання використовується виборчо-діючий розчинник) [4, 92].

Закреслювання — це нанесення барвника пишучим (друкуючим) приладом (ручка, олівець, кегль). Закритий текст у документі треба розуміти як текст, що перебуває під шаром якогось твердого предмета (папір, тонкий шар дерева, тканини тощо).

Відновлення таких текстів доручають експерту, який застосовує:

а) вивчення документів «на просвіт» ;

б) дослідження властивостей відображення і поглинання барвників штрихів і маскуючої плями;

в) видалення плями фізико-хімічними методами;

г) посилення контрасту шляхом кольороподілу барвника штрихів тексту і маскуючого;

ґ) колірну трансформацію;

д) збудження люмінесценції.

A. Вивчення документа " на просвіт" , тобто в проникаючому світлі. Якщо залитий документ однобічний, то пляма барвника в місцях розташування знака, букви буде вдвічі щільніша, ніж між штрихами букви. Якщо з протилежного боку документа спрямувати могутній концентрований пучок світла, то проміжки між буквами будуть світлими, а штрихи букв — темними. Останнє можна спостерігати і сфотографувати [16, 220].

Б. Вивчення властивостей відображення і поглинання барвників тексту і плями. Предмет, освітлений сонячним світлом, сприймається зором людини в такому кольорі, що відбиває об'єкт. Фіолетова пляма є фіолетовою тому, що барвник відбиває фіолетову зону спектра, а всі інші поглинає. Звідси очевидно: якщо розглядати фіолетову пляму через фіолетовий світлофільтр, то плями не буде видно, нібито вона вилучена механічно. Так, досліджуючи документи в затемненій кімнаті з різними світлофільтрами із каталогу кольорового скла, слідчий сам може відновити, прочитати і сфотографувати залитий текст. Аналогічні результати можна одержати при огляді документа за допомогою електронно-оптичного перетворювача. Однак усе це можливо тільки тоді, коли барвник плями прозорий для ІЧП, інакше треба використовувати інші методи [5, 134].

B. Видалення плями маскуючого барвника фізико-хімічними методами. Видалення плями — це пошкоджуючий метод і застосування його не завжди навіть допускається експертом. Відновлення тексту можливо: а) видаленням плями (зіскоблюванням, стиранням, розчиненням, копіювання, використанням ультразвуку); б) вилученням барвника з-під плями дифузно-копіювальним способом, для чого використовують копіювання на липкі плівки (скотч, фотопапір, дактилоплівка), якщо барвник плями добре копіюється.

Використання ультразвуку і дифузно-копіювальний метод — це лабораторні методи, які потребують призначення експертизи.

Г. Посилення контрасту кольороподілом та іншими способами. Кольороподіл — це спеціальний метод доведення малих контрастів до порогу сприйняття оком людини шляхом підсумовування кількох негативних зображень, виготовлених з того самого об'єкта. Метод був розроблений Є.Ф. Буринським і використаний для відновлення згаслих текстів на грамотах Дмитра Донського (1350−1389), виявлених при розкопках у Московському Кремлі. Посилення контрастів можна здійснити і фотохімічними методами при обробленні фотоматеріалів шляхом спеціального освітлення тощо.

Кольоророзрізнення — це поняття більш широке, ніж кольороподіл, воно включає всі способи збільшення контрастів, що розглянуті вище, і використовується для відновлення залитих текстів [5, 135].

Ґ. Колірна трансформація - це один із методів кольоророзрізнення, збільшення контрасту шляхом передачі (представлення) кольоровості досліджуваного об'єкта в додаткових кольорах. Як відомо, більшість чорнил, паст виготовляються на основі синьо-фіолетових анілінових і мінеральних барвників, що лежать у найнижчій зоні чутливості ока людини. Зараз проблеми кольороподілу і кольоророзрізнення можна розв’язати за допомогою комп’ютерних технологій, використовуючи спеціальні програми, а для колірної трансформації досить сфотографувати документи на кольорову фотоплівку і кольоровість штрихів буде передана в додаткових кольорах — жовтим і зеленим, що уможливить при дослідженні негативної плівки виявити найтонші відтінки кольорів, які побачити при безпосередньому дослідженні барвників неможливо.

2.3 Встановлення технічних підробок і підписів

Технічна підробка підпису передбачає наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис, або використання різних технічних засобів. Способами підробки підписів є такі:

1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі;

2) копіювання підпису на просвіт;

3) передавлювання через копіювальний папір;

4) передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою;

5) виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше);

6) використання комп’ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі.

Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пишучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін. [7, 226].

У процесі дослідження підпису необхідно встановити дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопійовано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння.

Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порівнювати із зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6−8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи.

2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів

Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою.

Печатка — інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об'єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп’ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах.

Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями.

Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу — назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві [7, 227].

Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки.

Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін.

Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп’ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах [7, 228].

При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки.

2.5 Дослідження машинописних текстів

Документи та їх реквізити найчастіше виконуються на побутових канцелярських друкарських машинах, цифрових і знакодрукуючих пристроях, комп’ютерних периферійних пристроях — принтерах, плотерах електронно-обчислювальних машин, персональних комп’ютерів. Усі друкуючі пристрої, що здійснюють відбитки шляхом удару чи натискання-тиску, є різновидом класу «Знаряддя», а інструменти становлять вид поняття «Засоби вчинення злочину» .

Друкарські машини поділяють на класи, типи і моделі. Розрізняють клас механічних машин ударної дії і безударної. В машинах ударної дії друк здійснюється ударом або тиском друкуючої форми на папір, тобто контактом, а в безударних — дистанційно на основі фотофізичних і хімічних процесів.

Звідси друкуючі пристрої поділяють на важільні та безважільні. Типовими важільними друкарськими машинами є канцелярські, дорожні, портативні моделі «Україна», «Москва», «Івиця». «Олімпія», «Континенталь», «Ундервуд» тощо. Безважільні - це принтери, плотери та ін.

Будь-який друкуючий пристрій містить літероносій і опорну площину (опорний вал), між якими поміщають барвну стрічку і пакет паперу. Якщо прикласти силу до опорної площини чи літероносія, то наявний на останньому виступаючий знак (буква) зробить відбиток на папері через барвну стрічку.

Літероносій — це пристрій, що містить повний набір знаків. Він може бути монолітним і складеним. У відомих механічних побутових друкарських машинах л ітероносії складені, знаки закріплені на важелях, які у механічних машинах приводяться в рух оператором, а в електрифікованих — електродвигуном. Рухаючись, важіль ударяє по опорному валу і робить відбиток літери-букви.

Монолітний літероносій — це єдине ціле: куля, циліндр, диск, кільце тощо, на поверхні якого розташований весь набір друкуючих знаків.

У сучасних друкуючих пристроях літероносій не містить набору всіх друкованих знаків. Такі літероносії одержали назву матриць, а спосіб друку — матричний [8, 89].

Матричний спосіб друку майже витиснув механічний друк. Але оскільки побутові друкарські важільно-механічні машини ще частково збереглися, то нижче розглядаються ознаки старих, а потім нових засобів друку.

Важільні машини характеризуються загальними і окремими ознаками. До загальних ознак відносять: крок головного механізму, величину рядкових інтервалів, марку шрифту і тип клавіатури.

Окремі ознаки обумовлені не тільки конструктивними особливостями машини, її літеродрукуючого механізму, а й головне — умовами і часом експлуатації, в процесі якої у важільних і безважільних механічних і електричних машинах виникають поломки (дефекти), що відображаються при друку як окремі ознаки. До них відносять: а) зсув окремих знаків по вертикалі; б) зміну нахилу; в) зміну інтервалів між знаками; г) нерівномірність інтенсивності фарбування знака; г) непаралельність ліній основ (вершин) рядкових і заголовних знаків: д) непаралельність рядків.

Швидкий розвиток обчислювальної техніки і периферійних друкуючих пристроїв змінив технологію і практику виготовлення документів. Будь-який користувач одержав можливість сам готувати документ на персональному комп’ютері, вибирати його форму, шрифт, кількість примірників тощо. І все це завдяки появі сучасних комп’ютерних засобів, периферійних друкуючих пристроїв, які називаються принтерами. За способом нанесення зображення на папір вони поділяються на: ударні, контактні і струминні.

Друкуючі пристрої бувають ударної і неударної дії. У першому випадку це контактні механічні друкарські машини різного призначення (побутові, друкарські, нумератори, печатки, штемпелі тощо) [8, 90].

Пристрої неударного способу друку безконтактні і дуже різноманітні: фотографічні, електрофотографічні, електрографічні, електрохімічні, електроіскрові, електротермічні, термографічні, струменеві та ферографічні. Кожен спосіб друку має свої особливості і, мабуть, ознаки, що відображаються в тексті. У сучаснихдрукуючих пристроях найбільш поширеним способом є електрофотографічний процес, в основі якого використані явища фотопровідності діелектриків і напівпровідників для утворення прихованого відображення оптичного сигналу.

Оглядаючи машинописний текст у документі, насамперед треба встановити, на чому він видрукуваний:

1) на друкарській машині;

2) на звичайній канцелярській;

3) на сучасному друкуючому пристрої-принтері, ксероксі тощо.

У першому випадку відбиток утворюється внаслідок удару (тиску) друкованої форми, на якій знаходився барвник. Тому барвник у штрихах знаків розподілений рівномірно, краї рівні, подекуди видні сліди видавлювання барвника з-під друкованої форми, особливо на гербовому папері.

В другому випадку відбиток знака також утворюється ударом (тиском), але барвника на друкуючій формі немає. Він знаходиться над поверхнею паперу (барвна стрічка чи копіювальний папір). Штрихи відбитків букв, нанесених через барвну стрічку або копіювальний папір, відображають їх структуру: при достатньому збільшенні у відбитку помітно структура переплетення тканини стрічки, а в штрихах копіювального паперу видні частки сажі, кольорового неорганічного барвника при кольоровому тексті.