Агротехнічні засоби створення насаджень

Садити дерева і чагарники рекомендують у весняний та осінній період. Листяні деревні рослини найкраще висаджувати весною, особливо теплолюбні дерева і чагарники. Холодостійкі рослини добре переносять і осінню посадку. Календарний план робіт представлений у додатку Е.

Періодом садіння хвойних слід вважати час появи нових приростів, тобто від половини квітня до половини травня [41]. Осіння посадка хвойних, крім модрини, триває від серпня до початку жовтня. Більшість вічнозелених дерев і кущів висаджують у той самий період, що й хвойні. Весняна посадка проводиться після розмерзання грунту і до початку розпускання бруньок (тривалість посадки 6−10 днів). Восени посадку можна починати після опадання листя і припинення росту і закінчувати за 1−2 тижні до початку стійких морозів. Всі інші посадки проводяться тільки з комом землі [22].

Порушення технології садіння дерев і чагарників у багатьох випадках є причиною низької декоративності, недовговічності, захворювань та загибелі рослин. Посадкові ями або траншеї потрібно копати не пізніше ніж за 2 тижні до посадки. При цьому грунт утримує добрий запас вологи, покращується його аерація та структура, відповідно [23]. Готуючи ями, верхній шар землі відкидають в один бік, а нижній, менш родючий — в інший. Після висаджування рослин ями засипають так, щоб нижній шар землі був зверху. Дно ями і траншей розпушують на глибину 15−20 см. Розміри садивних ям залежать від розмірів і віку висаджуваних рослин. Середня глибина ями для дерева становить 70−120 см, для чагарників — 30−70 см [24].

Коли посадкове місце готове, яму на 2/3 її об'єму засипають грунтосумішшю. Перед посадкою старанно оглядають коріння саджанців, пошкоджені корінці вирізають гострим садовим ножем, або секатором. Зрізи повинні бути рівними, а їх площина направлена вниз. Саджанці опускають в яму, розправляють коріння, спрямовуючи його вниз. Коренева шийка повинна бути 5−6 см вище від рівня грунту. Після встановлення рослини на необхідну висоту, яму засипають землею, пошарово ущільнюючи. Коли яма заповнена, по її периметру, роблять валик із землі для затримки води при поливі. Після посадки, рослину кріплять до кілків, добре поливають, мульчують торфом, або шаром рослинної землі [21].

Звертаючись до звичайних садово-паркових газонів, необхідно вказати, що головними їхніми якостями є декоративність, довговічність, стійкість до частого скошування, витоптування та тіньовитривалість, а також (за певних умов) посухостійкість і морозостійкість.

Створення міцної стійкої дернини можливе при сумісному вирощуванні видів трав з різними типами пагоноутворення, тобто таких, які належать до різних життєвих форм (кореневищних, кореневищно-кущових, рідше — щільно-кущових) [32].

Для створення садово-паркових газонів підходять усі види трав, що застосовуються в партерних газонах, але можуть бути використані й інші — вівсяниця валійська (типчак) (Festuca valesiaca L.), лучна, овеча (Sanguisorba minorL.), східна; тонконіг вузьколистий (Poa pratensisL.), сплюснутий (Poa palustrisL.) і звичайний (Poa trivialisL.), райграс багатоукісний (Lolium multoflorum Lam.); житняк гребінчастий (Agropyrum pectini-forme Schult), пустельний (Agropyrum desertorum Fish) і сибірський (Agropyron sibiricumW.).

Роботи зі створення та влаштування газону розпочинаються на етапі планування поверхні, глибокої обробки ґрунтового шару та внесення органічних і мінеральних добрив.

Для першокласного газону дуже важливим є дренаж. Його закладають після зняття родючого шару грунту. Він складається з таких шарів: бутового, товщиною 15 см, шару дрібних камінців, гравію чи грубозернистого піску, товщиною 5 см і, відповідно, — родючий шар, товщиною 15 см.

Грунт укочують важким катком, після чого знову розпушують поверхневий шар на 2−3 см, висіваючи в нього насіння і знову укочують легким катком. Попереднє укочування необхідне для запобігання осідання грунту і для доброго проростання насіння.

На даному об'єкті створення газону буде проводитись шляхом посіву насіння трав. Рівномірність посіву — основа отримання доброго трав`яного покриву. При посіві травосуміші насіння ретельно перемішують. Рекомендується спочатку висівати крупне насіння з загортанням до 3 см, а потім дрібне на глибину до 0,5−1,5 см. Мульчування посівів проводиться тонким шаром перегною або торфу. Після мульчування обов’язкове коткування легким катком. Після посіву насіння, при сухій погоді, слід утримувати грунт у вологому стані протягом п’яти днів, проводячи полив у ранні чи пізні вечірні години. При досягненні травостоєм 7−8 см проводиться скошування газону.

Процес утримання об'єкту включає: догляд за деревами і чагарниками, живоплотами, виткими рослинами, квітниками, газонами, садовими доріжками та майданчиками, малими архітектурними формами; захист зелених насаджень від шкідників і хвороб, санітарне очищення території об'єкта благоустрою.

Догляд за деревами і чагарниками здійснюється протягом року і включає: полив, внесення добрив, уриття, оприскування крон дерев, догляд за ґрунтом, боротьбу з бур’янами, обробку дупел і механічних пошкоджень, формування крон дерев і чагарників.

Полив має забезпечувати постійну оптимальну вологість коренезаселеного шару ґрунту до глибини 60−70 см. Найкраще розвивається дерево при вологості ґрунту 60−80% повної вологоємності.

Норми та кратність поливання залежать від кліматичних і погодних умов, механічного складу ґрунту та його вологості, ступеня вологолюбності й посухостійкості порід, віку дерев. Терміни та кратність поливів залежать від пори висаджування рослин, фази їхнього розвитку й зовнішніх умов. Молоді дерева віком до 15 років у суху і жарку погоду належить поливати до 15 раз за вегетаційний період. Для доросліших рослин кратність поливу знижується до 4−5 разів [19].

Хвойні та листяні вічнозелені рослини (особливо у перший і другий рік після садіння) вимагають більш інтенсивного поливу в суху погоду. Пересаджені дерева старшого віку, крім поливу, слід дощувати.

Восени, коли довго не було дощів, за 2−4 тижні до середнього строку настаннямінусових температур дуже важливо провести вологозарядне поливання рослин.

Удобрення деревних рослин потрібно проводити на основі агрохімічного аналізу. Необхідно своєчасно удобрювати дерева та чагарники після їхнього обрізування. Головною видимою ознакою «ґрунтового голоду» рослин є їхні слабкі прирости, здрібнене листя та зміна кольору.

Мінеральні підживлення необхідно проводити 2−3 рази за вегетаційний період:

• — перший раз — весною, в період розкриття бунькових лусок та вегетаційного росту пагонів;
• — другий — в період повного розпускання листя;
• — третій — восени, в період листопаду з кінця серпня до другої декади грудня.

Мінеральні добрива при кореневих підживленнях вносяться шляхом поверхневого розкидання, осередковим способом у свердловину глибиною 25−35 см діаметром 4−5 см, по 3−5 шт. на 1 мІ пристовбурної лунки або у вигляді рідких мінеральних підживлень.

Сухі підживлення належить проводити після дощу або поливу у вигляді суміші: 1 вагова частина аміачної селітри, 3 частини суперфосфату, 1 частина калійної солі. Суміш мінеральних добрив розсіюють навколо рослини, відступаючи від стовбура у молодих дерев на 0,3−0,5 м, у дорослих на 0,5−1м, у чагарників 0,3 м від кореневої шийки. Після сухого підживлення необхідно провести сильний полив насаджень. Оптимальна норма внесення добрив під час другого підживлення становить 35−40 г на 1 мІ лунки.

Підживлення насаджень органічними добривами проводять 1 раз у 2−3 роки способом внесення компостів, гною, торфу з рівномірним розподілом по пристовбурній лунці. Після такого підживлення землю в лунці перекопують на глибину 10 см.

Якщо довго немає дощу, листя дерев покривається досить товстим шаром пилу. Що призводить до закупорювання їхніх продихів, погіршення фотосинтезу, сповільнення обміну речовин. З метою змивання осілого на листки пилу слід проводити освіжаюче поливання крон дерев. Вони особливо необхідні в спекотні літні дні (у липні, серпні). Обмивання крон слід проводити в ранкові часи (не пізніше 9-ї години) або ввечері (після 19-ї години) в міру їхнього забруднення пилом, але не рідше 4−5 разів за вегетаційний період — для листяних порід і 8−10 разів — для хвойних порід. Обмивання крони проводиться за допомогою шланга або поливальних машин.

З бур’янами борються двома способами — механічним (прополювання, скошування) та хімічним (застосування гербіцидів). Останній, враховуючи специфіку об'єкта, повинен мати досить обмежене, ретельно зважене застосування.

Для усунення негативного впливу ущільнення ґрунту і ефективного підживлення дерев проводять дренування пристовбурних лунок. Для цього навколо стовбура на відстані 60−80 см робиться 5−8 свердловин діаметром 7−12 см на глибину 50−80 см. Свердловини заповнюються компостом, перегноєм або деревною тирсою в суміші з торфом і мінеральними добривами. Дренування, яке сприяє активізації росту кореневої системи, проводиться восени через 3−5 років.

Дерева і чагарники, які не переносять низьких температур, вимагають захисту в зимовий період. При груповій посадці утепленню підлягає вся площа. Утеплення проводять після перших заморозків. Для утеплення стовбурів і крони застосовується повсть, солома та інші матеріали [31].

Для нормального росту й правильного розвитку дерев здійснюють догляд за кроною протягом усього життя рослин. Обрізають дерева навесні до розпукування бруньок або восени після опадання листя. У дерев видаляють порослеві пагони, які утворюються біля кореневої шийки, а також на стовбурах в міру її появи. Сухі гілки обрізують у міру їх виявлення впродовж року [34].

Під час догляду за деревами застосовують три види обрізки: формуючу, санітарну й омолоджуючу.

Формуюча обрізка дерев проводиться у рядових та алейних насадженнях з метою збереження природноїабо штучної формирослин, рівномірного розташування скелетних гілок.

Розрізняють слабку і помірну обрізку, ступінь якої залежить від виду дерева, його віку і стану крони.

Формуючу обрізку рекомендується здійснювати ранньою весною, до початку вегетації (кінець лютого-квітень).

Крони швидкорослих порід у місцях, де потрібно зберігати певну висоту і форму, обрізують щороку і один раз за 2−4 роки у повільнорослих (в'яз, дуб і липа). При обрізці повільноростучих дерев в основному вкорочують однорічні прирости і лише окремі гілки обрізують до дво-трирічної деревини.

Санітарну обрізку крони виконують, щоб позбутися старих, хворих, сухих і пошкоджених гілок, а також гілок, спрямованих всередину крони або зближених одна з одною. Обрізці підлягають також пагони, що відходять від центрального стовбура вгору під гострим кутом, щоб уникнути їхнього обламування. Санітарну обрізку потрібно проводити щороку протягом вегетаційного періоду.

Омолоджуючу обрізку виконують лише в дерев, які добре витримують підстригання та обрізання і вершина яких почала всихати, а ріст пагонів припинився. При цьому сильно вкорочують (на Ѕ-ѕ загальної довжини) старі гілки, залишаючи, якщо це можливо, одну-дві гілки другого порядку. Омолоджують дерева навесні, поступово протягом двох-трьох років. Помірне та слабке омолоджування передбачає обрізку частини крони, а сильне— зріз крони до основи скелетних гілок.

Обрізка кущів передбачає їх формування, поліпшення якості цвітіння й плодоношення. У кущів, квітки яких розвиваються з бруньок, закладених у попередній рік (бузок, вейгела, форзиція, хеномелес тощо), слід обрізувати лише відцвілі суцвіття, проводять проріджування, омолоджування (вирізання старих скелетних гілок) та вкорочування пагонів з урахуванням розміщення квіткових бруньок.

Показником потреби в обрізці є зменшення приросту пагонів, зниження інтенсивності цвітіння та плодоношення.

Омолоджування декоративних кущів (поодиноких, у групі та в живоплоті) проводять періодично, в міру появи старіючих та перерослих пагонів, які втратили декоративність. Це роблять навесні допочатку росту.

Формуюча обрізка кущів проводиться з метою створення декоративної штучної форми, підтримування заданої форми, прискорення росту бокових пагонів і збільшення густоти крони.

Санітарна обрізка кущів проводиться з метою зрізування хворих, сухих та пошкоджених гілок щорічно протягом усього вегетаційного періоду.

Декоративність і якість квітників значною мірою залежать від догляду, який має забезпечити сприятливі умови для росту і розвитку рослин.

Догляд за квітниками полягає у поливі, прополюванні, розпушуванні ґрунту, видаленні суцвіть, прибиранні стебел з квітників, штикуванні на зиму, захисті від хвороб і шкідників, підстриганні килимових рослин, розкритті багаторічних квітів з прибиранням сміття, підживлюванні, підв'язуванні рослин та укритті їх на зиму [28].

Полив квітників повинен проводитися рівномірно з таким розрахунком, щоб земля зволожувалася на глибину залягання коріння. Розсаду квітів поливають щоденно, краще вранці або ввечері, доти, поки вона не приживеться. Частих поверхневих поливань слід уникати.

За вегетаційний період за нормальних погодних умов при догляді за сезонними квітниками в середньому має бути проведено 20−30 поливів. Квітники з покривних рослин поливають частіше — до 40−50 разів за сезон.

Норма поливання для однорічниківта дворічників — 15−20, для багаторічників — 25−40 л/мІ.

Розпушування ґрунту проводять в міру його ущільнення і проростання бур’яну та обов’язково після рясного поливу чи великого дощу. Перше розпушування треба виконувати напровесні, щойно просохне верхній шар ґрунту, а потім регулярно (один раз на 2−2,5 тижні) до змикання рослин.

Глибина розпушування однорічників — 3−5, багаторічників з поверхневим розміщенням коренів — 3−6 см.

Квітники слід мульчувати, особливо якщо вони створюються із багаторічників. Мульчування ґрунту сприяє збереженню вологи, поліпшенню теплового режиму й затриманню розвитку бур’янів. Як мульчу слід використовувати торф або компости: торфогнойовий, торфофекальний, торфомінеральний, торфоперегнійний тощо; тирсу листяних порід, напіврозкладену солому з гноєм і листом тощо. На 2−3-річних квітниках мульчу вносять шаром 3 см, на старших — 5−6 см і більше. Мульчують квітники із багаторічників один раз за два роки — восени, після обрізування і збирання стебел, або ж весною, після внесення добрив.

Підживлення рослин потрібне для їх забезпечення органічними і мінеральними елементами. Сезонні квітники при добрій підготовці та удобренні ґрунту перед кожною посадкою або ж систематичною заміною ґрунту забезпечують рослини оптимальним живленням. У виняткових випадках можна удобрити рослини водним розчином мінеральних речовин. Землю між рослинами слід покривати торф’яною крихтою, дрібно насіченою соломою чи лісовою підстилкою.

Багаторічники починають підживлювати з другого року після посадки. Підживлення проводять два рази за сезон. Весною, допочатку росту стебел, вносять мінеральні добрива з переваженням азотних, а восени — переважно фосфорних і калійних. Добрива вносять з розрахунку (г/мІ): 15−50 фосфорних (суперфосфат), 30−60 калійних (калійна сіль, сірчанокислий калій), 30−40 азотних (аміачна або калійна селітра) чи 10−20 сечовини. Добрива, що містять хлор, використовувати не рекомендується. Весною азотні добрива можна замінювати коров’яком (розбавляють 1:10) або курячим послідом (настій 1:20) при нормі 10 л/мІ.

Багаторічні квіткові рослини часто відчувають нестачу мікроелементів, які найкраще слід вносити навесні під час першого розпушування ґрунту у вигляді кореневого підживлення з розрахунку 60−80 мл/мІ.

Високі рослини підв'язують до кілків, а якщо вони висаджені рядами, то для підтримки стебел натягують дріт.

Скельні рослини покривають тонким шаром листя і гілками хвойних порід. Таке покриття можна використовувати і для інших рослин у морозні та сніжні зими. Не прикривають рослини лісового походження — барвінок, папороть, плющ [51].

Кожні 3−5 (6−8) років багаторічні рослини викопують, ділять, ґрунт глибоко перекопують, вибирають бур’яни, у добрюють перегноєм чи компостом і на підготовлену ділянку висаджують поділені рослини.

У квітниках видаляють засохлі пагони та відцвілі суцвіття, які знижують естетичний вигляд квітників. Обрізування суцвіть сприяє також наступному рясному цвітінню. Цвітіння рослин продовжують прищипуванням центральних пагонів на 1/3−¼ їхньої довжини в період бутонізації, прискорюючи цим розвиток бічних пагонів. Після прищипування рослини рясно поливають і підживлюють.

Загальне правило догляду за квітковими рослинами у квітниках полягає в уникненні зав’язування й дозрівання насіння, що сприяє збільшенню тривалості цвітіння та довголіттю насаджень.

Осіннє прибирання квітників проводять після перших заморозків, коли температура знижується до мінус 1−2єС. Квіти, які необхідно зберегти як маточники, забирають у холодні парники, підвали й оранжереї.

На зиму теплолюбні рослини прикривають ялиновим або сосновим лапником, листям чи торфом. Перед прикриванням зрізують усі пагони і листя на висоті 6−12 см від землі, товщина покривального шару 5−20 см. Прикривання проводять після заморозків (по остиглій землі).

Догляд за газонами полягає у розпушенні і розкиданні снігу, прочісуванні газону граблями, весняному та літньому підживленні, поливі, прополюванні, косінні трави, збиранні сміття та обпалого листя.

Ранньою весною після танення снігу і підсихання грунту на газонах необхідно провести інтенсивне прочісування трав’яного покриву гострими граблями або спеціальними металевими щітками у двох напрямках, зібрати накопичене на газоні обпале листя, зруйнувати грунтову кірку [54].

Одним із заходів догляду за газонами є землювання, яке стимулює кущіння злаків, поліпшує вологозабезпеченість молодих пагонів і загальну родючість грунту.

Землювання — це рівномірне поверхневе покриття газонів сумішшю добре перепрілих органічних добрив, рослинної землі і грубозернистого піску. Воно проводиться 1 раз у 3−5 років весною, на початку літа (в період кущіння злаків) або восени після скошування. Для підвищення довголіття газони необхідно піддавати аерації (проколювання або прорізування дернини) на глибину до 10 см.

Для підтримки декоративного стану газонного покриття і забезпечення нормального відростання травостою після скошування необхідно проводити регулярні поливи, зберігаючи грунт коренепроникаючого шару (на глибині 15−20 см) у вологому стані. Оптимальна вологість грунту під дерновотвірними злаками — 70−75% повної польової вологоємкості грунту.

У середньому загальна кількість поливів за вегетаційний період звичайних газонів становить 16 разів, партерних — 30.

Звичайні газони слід скошувати, як тільки травостій досягне висоти 8−10 см, 10−14 разів за сезон. Висота травостою, що залишається — 4−5 см.

Остатній раз газони скошують приблизно за місяць до настання морозів з тим, щоб трава встигла зміцніти і накопичити достатньо поживних речовин. Зрізану траву необхідно обов’язково прибирати з поверхні газону, інакше під утвореними під час косіння валками дернина випріє і з’являться бурі плями.

Систематичнескошування травостою призводить до великого виносу поживних речовин з грунту і виснаження самих рослин, внаслідок чого газон потребує регулярних інтенсивних підживлень. При цьому вносять сухі або рідкі добрива. Терміни та норми внесення добрив залежать від ґрунтово-кліматичних умов і віку травостою. Орієнтовні дози внесення добрив за весь вегетаційний період на малородючих ґрунтах становлять з азоту — 40−80, фосфору — 60−120, калію — 100−120 кг/га.

Знищення бур’янів на газоні досягається, крім скошування, за допомогою прополювання. На молодих газонах, які ще не зміцніли, проводиться ручне прополювання. Дуже важливо забезпечити вчасне прополювання бур’янів у весняний період до їх цвітіння та штучного запліднення.

У системі заходів із захисту зелених насаджень одними із найголовніших є санітарно-профілактичні. Їхнє завдання полягає в усуненні джерел інфекцій і недопущенні виникнення вогнищ шкідників і хвороб. З цією метою у зелених насадженнях збирають опале листя, хвою, сухі гілки та загиблі рослини. Обрізують також хворі і всохлі гілки, обкоровують і корчують пеньки, знищують плодові тіла грибів. Особливе місце в заходах, спрямованих на оздоровлення і продовження віку дерев, є лікування ран і пломбування дупел.

Для захисту зелених насаджень від шкідників та хвороб застосовуються такі методи: агротехнічні, хімічні, біологічні, біофізичні, механічні, інтегральні.