Україна на світовому ринку озброєнь

Україна на світовому ринку озброєнь.

.

.

Світовий ринок озброєнь визначається не лише суто економічними, а й політичними та технологічними чинниками. Успішно торгувати зброєю можуть лише країни, які мають політичний вплив у світі і володіють розвиненим високотехнологічним та наукомістким виробництвом. Тому статус України як суб'єкта світового збройового ринку має надзвичайно важливе значення для іміджу держави та зміцнення її економічної безпеки.

Присутність України на світовому ринку озброєнь обумовлена, перш за все, спадщиною СРСР, який витрачав на гонку озброєнь практично необмежені кошти. Після розпаду Союзу Україна успадкувала близько 30% його ВПК, зокрема, значну частку теоретичних та практичних напрацювань у галузях, де радянська школа випереджала західну. Саме тому, незважаючи на економічну кризу та занепад промисловості, оборонний сектор за багатьма напрямами не втратив передових позицій.

Певною мірою, це сталося і завдяки своєчасним спробам України зайняти певну нішу на світовому ринку озброєнь, оскільки перші збройові контракти реанімували цілу низку оборонних підприємств. Звідси і твердження українських «генералів від ВПК» про «приреченість» України торгувати зброєю. Водночас, об'єктивно Україна має менше можливостей на збройовому ринку, ніж її найближчий конкурент — Росія, на території якої лишилося близько 60% ВПК СРСР.

СВІТОВИЙ РИНОК ОЗБРОЄНЬ: СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ.

Аналіз сучасного стану міжнародного ринку озброєнь виявляє ряд тенденцій, які впливатимуть на майбутнє збройового бізнесу України. Перш за все, триває поступове звуження ринку. Динаміка укладення контрактів у 1996;1998рр. дозволяє прогнозувати подальше зниження світового експорту зброї і в 1999;2000рр. — приблизно на 5%, порівняно з обсягами 1997;1998рр.

Збільшується відрив в обсягах експорту озброєнь між найсильнішими 4−5 країнами та рештою експортерів. Наприклад, США лише в 1998р. збільшили обсяги продажу озброєнь країнам, що розвиваються, на $ 2 млрд., порівняно з 1997р.

Поступово зменшуються бюджетні витрати на військові потреби в більшості країн третього світу, які є головними імпортерами українських озброєнь. Так, зменшив військові витрати на 1999/2000 фінансовий рік найбільший партнер України в галузі військово-технічного співробітництва — Пакистан (4); Туреччина, при оголошенні в травні 2000р. тендеру на закупівлю 12 корветів (на суму близько $ 1,5 млрд.), повідомила, що цей проект фінансуватиметься не з бюджету, а за рахунок кредитування з боку експортерів.

Скорочується попит на застарілу техніку з арсеналів — з цієї причини Україна не бере участі у низці перспективних тендерів (наприклад, для забезпечення озброєннями Південно-Африканської Республіки).

Змінюються способи передачі товарів військового та подвійного призначення замовникам. Все більше країн схиляються до використання офсетних схем, пов’язаних з купівлею технологій та розгортанням виробництва озброєнь на власній території.

Відбуваються зміни в структурі поставок озброєнь: після останніх операцій НАТО на Балканах спостерігається стійке зростання попиту на засоби ППО та бойову техніку ВПС.

Нарешті, помітною є тенденція загострення конкурентної боротьби між країнами колишнього соціалістичного табору, що зумовлено існуванням на їх територіях виробництва та запасів однотипної номенклатури озброєнь. Створення Союзу Росії і Білорусі також збільшує загрозу конкуренції для України.

Отже, світовий ринок озброєнь змінюється досить динамічно, конкуренція на ньому посилюється. Залишаються практично незмінними і групи країн — головних світових експортерів та імпортерів цього ринку (діагр. «Експорт озброєнь в 1998р.» та «Імпорт озброєнь в 1998р.»).

Як видно з діаграми, Україна відстає від групи лідерів збройового експорту, але водночас зберігає вагому позицію у другій групі світових експортерів.

.

УКРАЇНА НА РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКАХ ЗБРОЇ.

На регіональних ринках озброєнь Україна представлена нерівномірно. По-перше, це зумовлено усталеним поділом ринку (9), що спричиняє жорстку конкуренцію між новими суб'єктами-виробниками за його переділ. По-друге, Україна має замкнений цикл виробництва лише деяких озброєнь — це ускладнює просування продукції і зумовлює залежність вітчизняних підприємств від кінцевого виробника. На думку генерального директора державної компанії «Укрспецекспорт» В. Малєва, можливості України на ринку обмежуються саме цією обставиною і тому «конкурентно вона може виступити лише там, де спроможеться цілісно представити вітчизняного виробника — від розробки до виробництва, як це видно на прикладі радіолокаційних засобів"(10).

Експорт озброєнь в 1998р., $ млн.

.

Імпорт озброєнь в 1998р., $ млн.

.

Обмежена спроможність України виробляти кінцеву продукцію військового призначення негативно відбивається на обсягах реалізації озброєнь. Україна не виробляє й не продає нові бойові літаки, які складають близько 50% всього ринку, а також підводні човни (14% усіх торговельних угод). Продаж вертольотів, до яких Україна поставляє двигуни, становить лише 14% світового експорту (11).

Водночас, зусилля держави на ринку озброєнь принесли певні позитивні результати. Якщо раніше основу експорту українських озброєнь становили поставки танків та іншої військової продукції Пакистану, то в 1999р. ситуація вперше змінилася у бік більш рівномірного розподілу поставок української зброї в інші регіони: більш вагомими для України стали ринки Північної і Центральної Африки, а також Південної Азії. Лише ДК «Укрспецекспорт» здійснювала в 1999р. експортно-імпортні операції зі зброєю з понад 30 країнами (12). Крім того, якщо раніше найбільші обсяги експорту припадали на дочірнє підприємство «Укрспецекспорту» — фірму «Прогрес», що обслуговувала україно-пакистанський танковий контракт, то нині частка інших фірм-посередників у збройовому бізнесі практично зрівнялася з часткою фірми «Прогрес». Фахівці вважають, що завершення україно-пакистанського танкового контракту в 1999р. не викличе зниження обсягів експорту озброєнь України в 2000р. і не позначиться на її присутності на світовому ринку зброї.

Зростають обсяги експорту української продукції. Так, наприклад, якщо за 1997р. ДК «Укрспецекспорт» (разом із дочірніми структурами) заробила $ 148 млн. (щоправда при запланованих $ 186,7 млн.), то за 1998р. — вже майже $ 300 млн. За інформацією Державної служби експортного контролю України, пакет замовлень на українські озброєння протягом 1999р. збільшився на 50%. При цьому покращились показники торгівлі з країнами СНД, в т. ч. з Росією.

На відміну від провідних західних виробників спеціальної продукції, Україна не висуває жодних політичних умов до потенційних покупців, чим вигідно відрізняється від інших експортерів. Це приносить позитивні.

результати. Наприклад, Пакистан, відчувши певний тиск з боку США (ембарго в 1995р. на поставки 28 модернізованих літаків F-16) та Франції (затримання відправки восьми модернізованих винищувачів «Міраж-3», «Міраж-5» та підводного човна класу «Агоста» майже на місяць), схиляється до поглиблення співпраці саме з Україною або з Китаєм (який також уникає політичних вимог при здійсненні збройової торгівлі).

До чинників, що обмежують можливості України на ринку озброєнь, експерти відносять небажання України використовувати бартерні контракти, офсетні схеми та лізінгові поставки. Крім того, Україна не займається ліцензійною торгівлею, що обмежує її можливості на світових ринках.

Ринки країн Європи На європейських ринках Україна має поки що більше невдач, аніж досягнень. Це закономірно, якщо врахувати рівень науково-промислового розвитку провідних західних держав, а також процес інтеграції переважної більшості постсоціалістичних країн до західноєвропейських структур, що змушує уряди цих країн підтримувати західні проекти.

Просування військової продукції на європейські ринки обмежує їх самодостатність — наявність потужностей для забезпечення переважної більшості військових потреб. Слід зважити і на політику захисту європейськими державами національних виробників. Тому здатність України виробляти навіть конкурентоспроможну продукцію військового (подвійного) призначення ще не означає готовність європейських країн її імпортувати. Показовим прикладом ставлення до України як до потенційного конкурента є відмова їй у членстві в Європейському космічному агентстві — незважаючи (або, скоріше, саме зважаючи) на те, що Україна є одним з найпотужніших світових виробників космічної продукції.

Сьогодні військово-технічне співробітництво України з країнами Європи більше пов’язується з тендерами та спільними проектами, ніж з прямими товарними поставками. Показовим прикладом є спільний українсько-французсько-чеський проект модернізації танка Т-72, який зумовив розвиток співробітництва між Україною та Францією (19). Прямі поставки продукції на європейські ринки здійснює лише невелика частка українських військових заводів. Так, у 1999р. АТ «Сумське НВО ім.Фрунзе» експортувало військову продукцію і послуги до Франції, Великої Британії, Нідерландів та Австрії; ДП «Феодосійське ВО «Море» — до Греції і Туреччини; ВАТ «Топаз» — до Данії; Запорізьке ВАТ «Мотор-Січ» — до Чехії, Ірландії, Болгарії; ДП «ЗТФ «Таско-експорт» — до Чехії, Словаччини, Словенії, Болгарії і Польщі(20). На цей час триває перспективний для України тендер на поставку щонайменше 250 танків до Греції.

Водночас, можна констатувати збільшення інтересу ряду європейських країн до України, про що свідчать ряд досить престижних контрактів — укладених, або таких, що перебувають у стадії обговорення. Наприклад, ДК «Укрспецекспорт» укладено контракт ($ 97 млн.) на поставку до Греції двох малих десантних кораблів на повітряній подушці типу «Зубр"(21). Наприкінці 1999р. підписано контракт Харківського КБ ім.Морозова з швейцарскою фірмою Swiss Ordnace Enterprice Corp. на спільне виготовлення дослідного зразка танкової гармати за стандартами НАТО (120-мм).

.

У травні 2000р. відбулися переговори українських представників збройового бізнесу з керівництвом впливої у Франції Асоціації «Франс-коверсія» (АФК), на яких було підтверджено бажання французської сторони свіпрацювати з Україною в рамках проектів по створенню і модернізації бронетехніки (разом з корпораціями SAGEM та GIAT Industry), виробництву підкаліберних снарядів спільно з українською корпорацією «Таско» (з GIAT Industry), модернізації літаків Міг-29 та продажу їх третім країнам (з корпорацією Thomson).

Має перспективу співробітництво з Туреччиною, яка є членом НАТО і виявляє зацікавленість в українських технологіях (24). Україна поки що зберігає певні шанси у танковому тендері в Туреччині (виробництва 1000 сучасних танків; обсяг проекту — $ 4,0−4,5 млрд.). За деякими позиціями український танк перевершує західні аналоги, зокрема, за результатами тестування в умовах високогір'я та низьких температур, проходження окремих тестів типу «змійка» та «подолання водної перешкоди"(25). Україна має шанси на перемогу і в тендері на постачання до Туреччини 12 бойових кораблів класу «корвет» при спільному будівництві головного корабля та проектуванні країни-експортера (обсяги замовлень можуть скласти 25−28% від суми проекту).

Головним досягненням України на європейському ринку є участь у спільних проектах з країнами-членами НАТО, з якими ще 3−5 років тому співпраця була взагалі неможливою. Головною втратою є відмова країн Центральної та Східної Європи орієнтуватися на український ВПК, зокрема, на участь у модернізації військової техніки, на що покладалося чимало надій та було витрачено чимало ресурсів.

.

Ринки країн Близького Сходу та Північної Африки Ринки цього регіону є досить перспективними для України, оскільки тут зосереджена значна кількість пострадянських озброєнь (танків, ракетних та артилерійських систем ППО, протиракетних комплексів, тактичних ракет, бойових літаків та літаків ВТА). Якщо кілька років тому йшлося про продаж на ці ринки переважно техніки з арсеналів Міністерства оборони України, то нині наголос робиться на закупках нових озброєнь. Тому ринки країн Близького Сходу були першими серед тих, що опановувалися українським збройовим бізнесом, і відіграли певну роль у становленні України на ринку озброєнь взагалі. Так, до Ємену було здійснено поставки бойових літаків: чотирьох Су-22 (1995р.) та чотирьох Су-17 (1996р.).

За результатами 1998р., третє місце серед українських імпортерів озброєнь посів Алжир: поставки становили 10% експорту військової продукції за рік, причому озброєння складали 90% усього українського експорту в цю країну.

.

Станом на 2000р., найбільшого успіху Україні вдалося досягти на ринку Ірану. Найбільшими за обсягами були контракти на поставку 12 літаків Ан-74 ($ 132,9 млн.) та будівництво на території Ірану заводу з виробництва літака Ан-140 ($ 195,2 млн.)(30). Крім того, розпочалася реалізація контракту щодо передачі Ірану технологій виробництва літаків Ан-140. Перші літаки ліцензованої зборки мають з’явитися вже в 2000р.

Протягом останніх років країнам Близького Сходу постачав продукцію ДП «Завод ім. Малишева» — зокрема, в Іран та Йорданію. У 1999р. укладено угоду на продаж 50 нових бронетранспортерів БТР-94 в Йорданію на суму близько $ 6,5 млн.(31) Раніше разом з цією країною виконано контракт щодо модернізації (у важкий бронетранспортер) старого англійского танку «Центуріон"(32). Під час міжнародної виставки озброєнь «SOFEX-2000» укладено контракт на навчання 100 фахівців на базі ДП «Завод ім. Малишева». З іншими країнами цього регіону підписано протоколи про наміри щодо модернізації 150 танків Т-72 та поставок 100 танків Т-84.

З 1999р. Україна намагається налагодити військово-технічне співробітництво з Лівією (після зняття з неї санкцій Ради Безпеки ООН). ВАТ ЦКБ «Шхуна"(34) розпочало роботу на лівійському ринку: зокрема, ведуться переговори щодо участі України у створенні лівійського військового коралебудування.

Можна стверджувати, що на ринку країн Близького Сходу та Північної Африки Україна знайшла своє місце. Обсяги поставок продукції та послуг військового призначення залишаються стабільними, а розвиток ВТС — динамічним.

Ринки країн Центральної Африки Центральноафриканський ринок приваблює Україну з багатьох причин. По-перше, на ньому порівняно легко реалізуються озброєння і техніка, що виводяться зі складу Збройних Сил України. По-друге, центральноафриканський регіон є традиційною зоною потенційного воєнного протистояння, тому на південь від пустелі Сахара інтенсивність збройової торгівлі зростає. У 1998р. її обсяги збільшились майже вдвічі — з $ 991 млн. до $ 1,69 млрд.(36) При цьому стан очікуваного конфлікту, природно, звужує вимоги замовника до постачальників озброєнь. По-третє, переважна більшість країн Центральної Африки.

.

не мають розвинутої промисловості, а тому віддіють перевагу купівлі озброєнь, а не ліцензій. Нарешті, ще більшою мірою, ніж в Близькосхідному регіоні, тут зосереджена військова техніка радянського виробництва. Водночас, ця обставина зумовлює жорстку конкуренцію пострадянських країн — експортерів озброєнь.

Незважаючи на гостру конкурентну боротьбу, Україна змогла закріпитися на центральноафриканському ринку. Лише в 1998р. українськими виробниками, причому без порушень міжнародних домовленостей, тут було виконано контрактів на суму понад $ 150 млн.(37) — це майже третина коштів, отриманих Україною від збройового бізнесу за 1998р.

У Центральній Африці Україна вже має постійних замовників. Наприклад, Народно-демократична Республіка Конго користується послугами українських постачальників протягом кількох років поспіль (поставки військового майна у 1997;1999рр. здійснювалися ВО «Луганський верстатобудівний завод»). Налагоджується співробітництво і з новими імпортерами. Ангола в 1999р. закупила запорізьку спецтехніку. За інформацією ДК «Укрспецекспорт», з 1998р. дві (неназвані) країни Африки розпочали реалізацію двох крупних контрактів з українськими поставчальниками (один з контрактів — на $ 132 млн.)(38).

Загалом, протягом 1997;1999рр. Україна досить добре закріпилась на ринку країн Центральної Африки. Водночас, тут спостерігається чи не найвища конкуренція України з Росією та Білоруссю. При цьому Росія має більше можливостей політичного лоббіювання, більше представництв — це дає їй можливість здійснювати поставки до більшого числа країн регіону. Перспективи на цьому ринку українські фахівці пов’язують з прийняттям політичних рішень щодо продажу більш широкої номенклатури військової техніки.

Ринки країн Азії.

Азійський ринок є найбільш важливим для України, оскільки він охоплює значну кількість країн, що розвиваються найбільш динамічно, — це Китай, Індія, Пакистан та інші держави. Водночас, збільшення напруги у відносинах між Індією та Пакистаном стимулює закупівлю озброєнь іншими країнами регіону.

Пакистан протягом останніх трьох років залишається найбільшим партнером України в галузі військово-технічного співробітництва. Практично завдяки українсько-пакистанському контракту на продаж Ісламабаду 320 танків Т-80УД (понад $ 650 млн.) Україна вийшла у 1997р. на дев’яте місце у світі за результатами світової торгівлі зброєю, а також посіла сьоме місце за результатами 1998р. Протягом 1996;2000рр. Україна виконала для Пакистану замовлення на загальну суму близько $ 800 млн., а потенціал замовлень на наступні п’ять років становить щонайменше $ 1 млрд.(39).

Незважаючи на те, що Китай традиційно є найбільшим партнером Росії, збільшуються поставки на китайський ринок української продукції. У першу чергу, це стосується авіаційної техніки, комплектуючих до неї, а також ремонту радянської авіатехніки. В 1997р. Китаю реалізовано партію з 56 керованих ракет класу «повітря-повітря», партію засобів РЕБ, партію авіаційних двигунів для китайських тренувальних літаків К-8J (40). У 1999р. з Китаєм торгувала переважна більшість вітчизняних підприємств, що випускають високотехнологічну продукцію: ДАХК «Артем», ДК «Лорта», ВАТ «Мотор-Січ», ДП «ФЕД», Казенне підприємство «ЦКБ «Арсенал» та інші.

Досить динамічно розвиваються стосунки українських зброярів з Індією, де Україна нещодавно відкрила військовий аташат, а ДК «Укрспецекспорт» ближчим часом матиме власне представництво. «Україна прагне збільшити обсяги поставок озброєнь та військової техніки на індійський ринок, і з року в рік вона це робить», — зазначив у вересні 1999р. генеральний директор ДК «Укрспецекспорт» В. Малєв. Існує перелік номенклатури військової продукції, для придбання якої навіть зорієнтований на Росію замовник має звертатися до України, це — авіційні компоненти (від фірми «ФЕД» та «Артем»), радіолокаційні станції («Іскра»), авіадвигуни та комплектуючі до них («Мотор Січ») та інша продукція.

Україна співпрацює і з іншими країнами Азії: Бангладеш отримала літаки Ан-24 та компоненти авіатехніки від Харківського заводу «ФЕД»; Шрі-Ланка купувала в Україні вертольоти Мі-17 та Мі-24; Камбоджа закупила 10 млн. патронів калібру 7,62 мм. Переговори між Україною та низкою країн Азії тривають.

Порівняно з першими роками самостійного збройового бізнесу, Україна не лише зберегла присутність на ринку країн Азії, але й розширила співробітництво з країнами, традиційно зорієнтованими на Росію. Ринок країн Азії має великі перспективи для України внаслідок збереження тенденції до збільшення витрат на військові потреби.

.

Ринок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону Тут Україна є новачком, але виявляє прагнення стати повноцінним суб'єктом на ринках регіону. Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону потрапили в поле зору фахівців країн-лідерів світового ринку озброєнь після того, як було встановлено, що фінансово-валютна криза 1998р. виявилася менш масштабною, ніж це очікувалося, а її тривалість — більш короткою, ніж прогнозувалося.

Україна розраховує на перемогу в танковому проекті в Малайзії, який передбачає поставки цій країні 60−80 машин. Згідно з умовами замовника, український танк Т-84 був презентований на міжнародній виставці озброєнь «DSA-2000» в м. Куала-Лумпур.

Виявляє зацікавленість у розвитку військово-технічного співробітництва з Україною і В'єтнам. Під час візиту до Києва міністра національної оборони В'єтнаму в травні 2000р. намічено широкий спектр співробітництва між двома державами. Йдеться, зокрема, про реалізацію широкої програми модернізації військової техніки: засобів ППО, бронетехніки, радіолокації тощо для армії В'єтнаму. Крім того, вже з вересня 2000р. у військових навчальних закладах України навчатимуться 30 в'єтнамських військових.

.

.

_.

.