Хто є хто
Небо та земля тілесні, а тому можуть знаходитися в русі. Основа неба «ці» — необ" ємне, блакитне, яке не має ні початку, ні кінця. Встановив залежність розвитку біосфери від останніх факторів та причину циклів сонячної активності та розвитку явищ біосфери. Абсолютна ідея, закони єдності та боротьби протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення. Всесвітня історія… Читати ще >
Хто є хто (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Хто є хто
Тест «Хто є хто» (100 імен філософів).
№.
Ім" я.
Філософа.
Період історії, до якої належить філософ.
Державна-етнічна чи національна приналежність філософа.
Напрям, течія чи філософська школа.
Філософські поняття, введені в науковий обіг філософом.
1.
Фалес.
Античний.
Мілет (Мала Азія).
Мілетська школа. Наївний матеріалізм.
Першооснова всіх речей — вода. Вона символ життя, його філософська і метафора.
2.
Анаксимандр
Античний.
Мілет (Мала Азія).
Мілетська школа. Матеріалізм.
Первопочаток є безмежним — «алейрон» «- щось безконечне, всеохоплююче, що перебуває у вічній активності і русі.
3.
Анаксимен.
Античний.
Мілет (Мала Азія).
Мілетська.
школа. Матеріалізм.
Повітря — першооснова всього сущого. Воно безмежне, тобто «апейрос». Душа є повітряне явище.
4.
Зенон.
Античний.
Стародавня Греція.
Елейська школа. Стоїцизм. Винахідннк діалектики.
Буття — це те, що можна осягнути розумом. Апорія — це проблема, яку не можливо вирішити з-за її протиречності.
5.
Піфагор
Античний.
Стародавня Греція.
Піфагорійский Союз.
Кількісні відносини являють собою сущність речей. Найвища мудрість у числі.
6.
Геракліт.
Античний.
Мілет.
Послідовник Мілетської школи. Матеріалізм.
«Логос» — загальний закон буття, основа світу. Це закон всесвіту.
7.
Демокріт.
Античний.
Софісти.
Атомістичний матеріалізм.
Все складається з атомів та пустот. Теорія пізнання — істину можна пізнати за допомогою розуму.
8.
Сократ.
Античний.
Стародавня Греція.
Етичний антропологізм.
Пізнай самого себе. «Я знаю, що нічого не знаю» .
9.
Платон.
Античний.
Стародавня Греція.
Об" єктивний ідеалізм.
Тіло — смертне, а душа безсмертна. Універсалії - первинні ідеї, матерія — другий першопочаток.
10.
Арістотель.
Античний.
Стародавня Греція.
Метафізика.
«Платон мій друг, а істина дорожча». Суще не може існувати окремо від речей.
11.
Епікур
Античний.
Стародавня Греція.
Матеріалізм.
Неподільні атоми — рухаються у порожнечі, розрізняються за формою та величиною.
12.
Ксенофан.
Античний.
Стародавня.
Греція.
Надміфологіч-ний та надфізичний філософ.
Єдність світу — це бог, а Бог — це чистий розум. Філософія є ідеалізм.
13.
Сенека.
Античний.
Італія.
Римський стоїцізм.
Етику намагався зв" язати з задачами суспільства та держави, при правильному рішенню яких, по його словам, можливо досягти спокійності духу.
14.
Плотін.
Античний.
Єгипет.
Неоплатонізм.
Ціль людського життя сходження та першоєдність. Досягається вона завдяки стриманню та обузданню тілесних потягів.
15.
Ван Чун.
Античний.
Китай.
Матеріалізм.
Небо та земля тілесні, а тому можуть знаходитися в русі. Основа неба «ці» — необ" ємне, блакитне, яке не має ні початку, ні кінця.
16.
Августин.
Середньовічний.
Північна Африка.
Патристика.
Філософія поза богослов" ям — ніщо. Людська воля — сліпа зброя волі Бога.
17.
Боецій.
Середньовічний.
Італія.
Неоплатонізм.
Був наближений до точних наук, а мораль та погляди були визначені стоїцізмом. Робота «Утешение философии» .
18.
Меліс.
Стародавній.
Греція.
Елеати.
Уявлення про світобудову, трактування людини і людського суспільства.
19.
Еріугена.
Середньовічний.
Західна Європа.
Неоплатонівсь-кий рух.
Все буття поділяється на чотири природи. Бог — кінцева мета всього.
20.
Конфуцій.
Стародавній Китай.
Китай.
Гуманістнчний.
Етика — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль.
21.
Лао-цзи.
Стародавній Китай.
Китай.
Наївна діалектика.
Плинність, змінність речей. Проблема єдності сутності, якості та їх відмінностей.
22.
Ібн-Сіна.
Середньовічний.
Таджикістан.
Схоластика.
Світ виникає шляхом еманації.
23.
Уільям Оккам.
Середньовічний.
Англія.
Номіналізм.
Верховний принцип людини — загальне благо.
24.
Фарабі.
Середньовічний.
Сирія.
Схоластика.
Заперечення безсмертя душі та існування потойбічного життя.
25.
Аль-Кінді.
Середньо-вічний.
Йемен.
Мутазілізм.
Не варто соромитися схвалення і оволодіння істиною.
26.
Фома Аквінський.
Середньо-вічний.
Італія.
Схоластика.
«Вірю тому, що абсурдно». Світовий рух передбачає першорушія, причинний зв" язок — першопричину, а цілеспрямованість у світі - мету.
27.
Маймонід.
Середньовічний.
Єврей.
Раціональна школа іудаізму.
Синтез теології шляхом одухотворенності тлумачення Біблії, та окремих догматів іудаїзму.
28.
Дунс Скот.
Середньо-вічний.
Англія.
Ортодоксальна схоластика.
Теологія — не умоглядна наука, а практична дисципліна, яка має своєю метою спасіння людини.
29.
Парацельс.
Відродження.
Німеччина.
Натурфілософія.
Природа — єдине ціле, що пронизане магічними силами.
30.
Ла Боесі.
Відродження.
Європа.
Проти абсолютизму.
Ідеал — держава, яка поєднує в собі традиції відстоювання міських вопьностей з ідеями народного суверенітету.
31.
П'єтро Помпонацці.
Відродження.
Італія.
Сенсуалізм.
Елемент сенсуалізма — душа, складає форму тіла,.є смертною.
32.
Мартін Лютер
Відродження.
Німеччина.
Протестантізм.
Заперечує роль церкви та духовності як посередників між людиною та Богом. Врятування людини залежить не від добрих вчинків, а від віри.
33.
Жан Кальвін.
Відродження.
Франція.
Реформізм.
Систематичний протестантізмвчення про божественне призначення одних людей до спасіння, а інших — до осудження.
34.
Томас Мюнцер
Відродження.
Німеччина.
Ідеологізм.
Реформа — не тільки в обмані церкви та її вченнях, а і у здійсненні соціально-економічних переворотів силами селян.
35.
Микола Кузанський.
Відродження.
Росія.
Діалектичні принципи.
Принцип збіжності протилежностей.
36.
Джордано Бруно.
Відродження.
Італія.
Геліоцентризм.
Світ є безкінечний, нерухомий, він не породжується і не знищується, а природа та Бог є в речах.
37.
Томас Мор
Відродження.
Англія.
Утопічний соціалізм.
Створення утопічної держави, якій властива переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу.
38.
Макіавеллі.
Відродження.
Європа.
Обґрунтовував абсолютизм.
Ідеальний устрій — республіка, як виразник народного суверенітету. «Мета виправдовує засоби» .
39.
Френсіс Бекон.
Новий час.
Англія.
Емпіризм.
Існування примар роду, театру, печери, плоші.
40.
Декарт.
Новий час.
Франція.
Раціоналістичний напрямок.
Пізнання — вчення принципів або начал.
41.
Джордж Берклі.
Відродження.
Англія.
Суб" єктивний ідеалізм.
Існування речей складається з сприйнятливості.
42.
Гердер
Новий час.
Німеччина.
Історицизм.
Незбіжність між суб" єктивними цілями єдиних людських дій та іх об" єктивними результатами.
43.
Гоббс.
Новий час.
Англія.
Емпіризм.
Основний метод наукового пізнання має бути аналітико — індуктивна методологія.
44.
Джонн Локк.
Новий час.
Анпгія.
Емпіризм.
Дослідження пізнавальних здібностей та здатностей людини.
45.
Девід Юм.
Новий час.
Англія.
Емпірико-сенсуалістична гносеологія.
Специфічна риса вбачати в одиничному загальне, в послідовності причинність, в частині - ціле.
46.
Спіноза.
Новий час.
Нідерланди.
Раціоналістична методологія.
Можливість пізнання — єдність душі та тіла.
47.
Лейбніц.
Новий час.
Нідерланди.
Плюралізм.
Монади — неподільні субстанціїмонадологія, вони є носіями сили та активності.
48.
Монтеск" є.
Просвітництво.
Франція.
Деїстетизм.
Людина є частиною природи і підкоряється її законам.
49.
Вольтер
Просвітництво.
Франція.
Атеїзм.
Християнство — сітка, якою шахраї обплутують дурнів.
50.
Руссо.
Просвітництво.
Франція.
Деїстетизм.
Проблема нерівності між людьми та шляхи іх подолання.
51.
Ламетрі.
Просвітництво.
Франція.
Матеріалізм.
Пізнання починається з чуттєвого сприймання, завершується раціональним узагальненням дослідних даних.
52.
Гольбах.
Просвітництво.
Німеччина.
Матеріалізм.
Субстанцією може бути лише матерія, вічна, безкінечна і першопричинна.
53.
Гельвецій.
Просвітництво.
Франція.
Матеріалізм.
Пошук можливого суспільного стану, який би забезпечив умови для втілення моральності і досягнення щастя.
54.
Кант.
Німецька класична філософія.
Німеччина.
Натурфілософія, гносеологія.
«Річ у собі», апріорне та досвідне знання, закони та категорії філософії.
55.
Фіхге.
Німецька класична філософія.
Німеччина.
Натурфілософія, гносеологія.
«Я» — протиставлює «речі у собі», «Я» — кожна людина, первинна реальність та ін.
56.
Шеллінг.
Німецька класична філософія.
Німеччина.
Гносеологія.
«Мистецтво — зброя філософії» ,.
" Естетичне спогляданняінтелектуальне споглядання" .
57.
Гегель.
Німецька класична філософія.
Німеччина.
Діалектика, онтологія, гносеологія.
Абсолютна ідея, закони єдності та боротьби протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення.
58.
Фейєрбах.
Німецька класична філософія.
Німеччина.
Матеріалізм.
Критика релігії. Релігія та філософія взаємовиключають одне одного.
59.
Ніцше.
Сучасний.
Німеччина.
Філософія життя.
Основа життя — це воля, а життя — це доля, душа культури, яка обґрунтовує ідею катастроф.
60.
Шопенгауер
Сучасний .
Німеччина.
Некласична філософія.
Сутність особи становить незалежна від розуму воля — сліпе хотіння, основа та істинний зміст усього сущого.
61.
Огюст Конт.
Сучасний.
Німеччина.
Некласичнафілософія, позитивізм.
Позитивізм заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук.
62.
К" єркегор
Сучасний.
Англія.
Християнський.
екзистенціалізм.
Християнство дає основу правил поведінки, лише воно здатне навчити людину бачити істинну реальність.
63.
Е. Мах.
Сучасний.
Австрія.
Емпіріокритицизм.
«Комплекси надчуттів» — принцип економічного мислення опису світу повинен включати тільки нейтральні елементи досвіду.
64.
М. Хайдеггер
Сучасний.
Німеччина.
Некласична філософія.
Прояснення сенсу буття ведеться шляхом прояснення сенсу самого питаючого, тобто істоти людини, котрого він визначає, як «здесь бытие» .
65.
Паскаль.
Новий час.
Франція.
Раціоналістична методологія.
Всезагальні та необхідні наукові істини досягаються за допомогою дедуктивного методу.
66.
Дідро.
Просвітництво.
Франція.
Матеріалізм.
Природа — неосяжна книга, в якій вчені поступово прочитують нові сторінки.
67.
М. Вебер
Сучасний.
Німеччина.
Позитивізм.
Сутність всякого соціально-економічного явища визначається не тільки його об" єктивними сторонами, але й дослідженням культурного значення даного процесу.
68.
К. Маркс.
Сучасний.
Німеччина.
Марксизм.
«Людина — світ», нове у розвитку суспільства, розвиток суспільстваматеріальне виробництво.
69.
Ф. Енгельс.
Сучасний.
Німеччина.
Марксизм.
Людина — частина природи, вищий рівень практики — революційна зміна суспільних відносин.
70.
В. Ленін.
Сучасний.
Росія.
Марксизм.
Зміст діалектики — розвиток, який виявляє себе через взаємозв" язки, взаємодію явищ і процесів дійсності.
71.
В. Соловйов.
Сучасний.
Росія.
Ідеаліст.
Ідея всього сущого — сфера абсолютного божества, а реальний світ виступає в назві світова душа.
72.
Фрейд.
Сучасний.
Австрія.
Психоаналіз.
Несвідоме — частіша психіки, де концентрується несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї уявлення про лібідо.
73.
Д. Чижевський.
Сучасний.
Росія.
Космізм.
Встановив залежність розвитку біосфери від останніх факторів та причину циклів сонячної активності та розвитку явищ біосфери.
74.
С. Булгаков.
Сучасний.
Росія.
Ідеалізм.
Синтезувати науку, філософію та релігію, щоб підкорити їх вірі. «Софія» — третє буття — з" єднання Бога та природи.
75.
М. Бердяєв.
Сучасний.
Росія.
Екзистенціаліст.
Єдина реальність — існування суб" єкту, основа творіння якого — абсолютна свобода.
76.
М.
Чернишевський.
Сучасний.
Росія.
Соціал-утопізм.
Джерело пізнання — в об" єктивному світі, яке діє на органи почуттів людини.
77.
П. Сорокін.
Сучасний.
Росія.
Неопозитивізм.
«Родиноведение» — синтезує знання різних природознавчих та гуманітарних наук.
78.
М. Драгоманов.
Сучасний.
Україна.
Антицентризм.
Історичний процес — результат багатьох факторів і різних комбінацій суспільних сил.
79.
Г. Сковорода.
Новий час.
Україна.
Філософія Сковороди.
«Скрізь любов та віру людина пізнає себе». Поділ світу на два началавічне і тлінне.
80.
Леся.
Українка.
Сучасний.
Україна.
Філософія та ліризм.
Український народ витворює філософію, у центрі якої людина з її внутрішнім світом.
81.
П. Юркевич.
Сучасний.
Україна.
Платонізм.
Істина відкривається не тільки мисленням, а і сердцем, оскільки пошук істини пов" язаний з релігійними і моральними прагненнями людини.
82.
І. Франко.
Сучасний.
Україна.
Філософія Франка.
Головний закон людяності - неробство — зло, а праця — добро — єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, вселяти в неї почуття гідності та правди.
83.
Т. Шевченко.
Сучасний.
Україна.
Філософія Шевченка.
Відображення щирої душі мислителя, розвитку відтворюваного розуму, інтелекту.
84.
Козельський.
Сучасний.
Україна.
Філософія Сковороди.
Філософія — наука, яка охоплює тільки генеральні пізнання про речі і справи людства.
85.
Смотрнцький.
Відродження.
Україна.
Братський рух.
Проблема людини, її душа, критика морально-соціальних вад тогочасного суспільства набувають підпорядкованого значення.
86.
Прокопович.
Сучасний.
Україна.
Раціоналізм.
Необхідною умовою щастя є здобуття певного рівня матеріального добробуту, позаяк бідність та щастя несумісні.
87.
Г. Маркузе.
Сучасний.
Німеччина.
Історик.
Відмова від поглядів на культуру та мистецтво з утратою впливу нових суб" єктів.
88.
Дильттей.
Сучасний.
Німеччина.
Історик.
«Філософія життя» — поняття про живий дух, який розвивається в історичних формах.
89.
П. Флоренськнй.
Сучасний.
Росія.
Історик.
Ввести культуру з релігіозного.культу.
91.
К. Г. Юнг.
Сучасний.
Швейцарія.
Аналітична психологія.
Вихідним пунктом духовного життя людини є досвід інтуїтивного бачення архетипів колективного несвідомого.
92.
Адлер
Сучасний.
Німеччина.
Неофрейдизм.
Психічна хвороба є результатом неусвідомленого потягу до переваги, розпалюваного почуттям неповновар-тості, що пов" язано з якимсь тілесним недоліком.
93.
Салліван.
Сучасний.
Німеччина.
Неофрейдизм.
У психіці людини нема нічого, крім відносин до інших осіб.
94.
Фромм.
Сучасний.
Німеччина.
Неофрейднзм.
Критерієм соціального розвитку має бути самопочуття людинипсихологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією.
95.
Карл Поппер
Сучасний.
Німеччина.
Постпозитивізм.
Наукова теорія повинна мати надлишок емпіричного матеріалу, по-друге — нова наукова теорія має пояснювати усі наслідки старої теорії.
96.
Хейзинга.
Сучасний.
Нідерланди.
Історик та теоретик.
Культура — гра, а гра — це більше, ніж культура.
97.
В. Вернадський.
Сучасний.
Росія.
Матеріалізм з ідеями діалектики.
Ноосфера. Необхідний розвиток логіки та методології природознавства.
98.
Л. Гумільов.
Сучасний.
Росія.
Філософська історія.
Переборює розуміння історичного як надприродного шляхом розглядання історії в контексті географічних процесів, підкреслити принцип «мозаїчності» людства і акцентує увагу на неоднорідності історичного часу.
99.
А. Тойнбі.
Сучасний.
Англія.
Історик.
Всесвітня історія розглядається ним, як сума цивілізацій, які проходять одиничні фази народження, росту, краху, та загибелі.
100.
Струве.
Сучасний.
Росія.
Історик.
Сприймав істоту людини як рішення по суті, відстоюючи тезис про безлику природу всякої влади.