Полемічна література і полемізм як явище

РЕФЕРАТ.

на тему:

«Полемічна література і полемізм.

як явище".

На початку 17 століття в Україні значного поширення набула полемічна література, в якій відбувалося змагання проуніатських та антиуніатських публіцистів.

Водночас серед публіцистів, критиків Берестейської церковної унії вирізняється поміркований напрям. Його представники передчували майбутню катастрофу і закликали шукати шляхи його уникнення.

Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму.

Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М. Смотрицького, зокрема його трактат «Тренос ». У «Треносі «та інших творах М. Смотрицький виявив ґрунтовні знання й вільну орієнтацію у західноєвропейських літературах, мистецтві, культурних традиціях. На це звертали увагу вчені у дожовтневий період /П.Житецький, В. Завитневич, І.Франко та ін./ і радянські дослідники /С.Маслов, В. Перетц, П. Попов, В. Микитась, Д. Наливайко, В. Німчук, Є.Прокошина, П. Яременко та ін./. Письменник поєднував широку ерудицію з умінням професіонально застосувати свої знання. У «Треносі «тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е. Роттердамського, Б. Депер'є, С. Мюнстера, М. Баптісти та інших західноєвропейських гуманістів. Думки М. Смотрицького перегукуються з відомою книгою Зібрандта Любберта «Про папу римського ». Українським письменником створюється антигуманний образ римо-католицької церкви.

Це важливі, хоч і не основні ознаки внутрішнього зв’язку творчості Мелетія з європейською гуманістичною традицією. Повністю він розкривається при розгляді ідейно-естетичної структури його творів. Прикладом може бути Скорботна Мати в «Треносі «. Оригінальний образ виник на основі життєвого матеріалу і українського фольклорного глибоко драматичного образу покинутої дітьми матері, реалізованого в багатьох народних творах, зокрема в думі «Про удову і синів ». Своїми ідейно-естетичними якостями образ.

Скорботної Матері типологічно споріднений з найпоширенішим у. європейській ренесансній літературі та мистецтві образом Мадонни. Останній настільки пов’язаний з історією європейської культури і такий поліфункціональний у добу Ренесансу, що перетворився на одну з ідейно-естетичних тез художнього мислення епохи. Отже, творчий світ М. Смотрицького розвивається в загальноєвропейському річищі соціально-політичних і філософських ідей та ідейно-естетичних течій, представлених у творчості Данте, Шекспіра, Сервантеса, Рабле та ін. Глибину проникнення в європейське життя і мистецтво демонструє творче засвоєння досягнень Петрарки — високої громадянської лірики його «Листів без адреси «і збірки «Канцоньєре » .

Характерно, що в доробку М. Смотрицького гармонійно зливались автохтонні східнослов'янські ренесансні риси й принципи з ренесансними явищами європейських літератур. Це свідчить про те, що міжлітературні контакти тільки прискорювали й інтенсифікували ренесансні процеси в українській літературі XVI-XVII ст. Таким шляхом утворювався загальноєвропейський тип художнього мислення.

Участь української літератури кін. XVI — поч. XVII ст., зокрема полемічної, у загальноєвропейському літературному розвитку здійснювалась за законами функціонування зональних та регіональних художніх систем. Розкриття цих закономірностей залежить від ступеня вивчення та систематизації зв’язків і взаємодій національних літератур. Вони розвивались і раніше, але регулювались іншими суспільними законами і мали інший ідейно-естетичний характер, хоча теж не були звичайною сумою контактів, упливів і запозичень. В умовах Відродження відбувається складна взаємодія між національними літературами і цілими їх групами, а також між різнорівневими системами. Її складають не тільки і не стільки контакти, впливи та запозичення, скільки процеси зближення і відштовхування результатом яких є вироблення цілих типів художнього мислення.

Зіставлення української полемічної літератури з літературою європейського Ренесансу виразніше виявляє в українських полемічних творах діалектичне поєднання гуманістичних принципів з широкими і вузькими релігійними питаннями. В естетичному плані полемічність сприяє виявам ширшого, реалістичнішого підходу до дійсності, конкретизації й індивідуалізації художніх образів, перетворенню художньої правдивості на засіб виміру й вираження ідейного змісту. Ідейно-естетичні особливості української полемічної літератури, зокрема «Треноса », виступають особливостями даної літератури і твору, а також виявляють певну типологію на зональному /слов'янському/ і регіональному /європейському/ рівнях. До них треба віднести принципово значиме використання фольклору; усвідомлення причетності до вселюдської культури, національних особливостей, гармонійної цілісності культури власного народу; розрахованість як на читача, так і на слухача, в тому числі й масового; загальновиражена ритмічна побудова твору; енергійні короткі сюжети, які швидко розвиваються; драматургічна діалогічність; стисла символічна образність.

Полеміка в європейській літературі виникла між католицтвом і католицькою церквою та всіма західноі середньоєвропейськими протестантськими опозиційними рухами, по суті рухами національного утвердження європейських народів — кальвінізмом, лютеранством та ін. Полеміка ж між православ’ям та католицтвом була полемікою між двома офіційними церквами. Але православ’я теж було пов’язане з грандіозним національно-визвольним рухом. Тому полеміка між православ’ям та католицтвом і унією як однією з форм католицької експансії доповнювала органічно усю загальноєвропейську полемічну картину, будучи її невід'ємною складовою частиною, Вона замикала кільце опозиційного оточення католицизму у загальноєвропейських масштабах. Об'єктивно в ході цієї полеміки проти католицизму захищались принципи ренесансного гуманізму.

Гідне місце української полемічної літератури, творчості кращих її представників, як М. Смотрицького, у контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм забезпечувалось самим типом її художнього мислення.

Яскравим твором цього напрямку також є «Синопсис» — по-своєму унікальна, бо є першим за останнє століття перевиданням колись одного з найвідоміших, а нині знайомого переважно лише спеціалістам Києво-Печерського видання, що має довгу, але промовисту назву: «Синопсис Київський, або коротке зібрання з різних літописців про початок славено-рoссійського народу і першопочаткових князів богоспасаємого града Києва, про житіє святого благовірного великого князя Київського і всія Русі першого самодержця Володимира, і про спадкоємців благочестивої держави його Рoссійської, аж до пресвітлого і благочесного государя нашого царя і великого князя Олексія Михайловича, всія Великої і Малої, і Білої Русі самодержця ». Жодне з українських історичних писань XVII ст. не мало такої довгої, славної і складної історії, й не зазнало по тому такої нищівної критики, як «Синопсис ». Протягом XVII — XIX ст. він витримав, чи й більше, окремих видань (не рахуючи публікацій у виданнях творів свят. Димитрія Ростовського (Туптала), до писань якого «Синопсис «було віднесено через разючу некомпетентність синодальних видавців, які знайшли його список серед особистих паперів святителя). Відома також величезна кількість рукописних копій книги. «Яка книга була видана стільки разів? Не можна поряд назвати ні однієї іншої друкованої книги XVII — XVIII ст. «— пише Г. Мойсеєва.

Доля судила так, що саме «Синопсис «став у Російській імперії XVIII ст. найпоширенішою та найпопулярнішою книгою з вітчизняної історії, і був нею протягом цілого сторіччя, «…і не буде дивним, якщо ми відзначимо, що дух «Синопсиса «панує й у нашій історіографії XVIII століття, визначає смаки й інтереси читачів, служить вихідною точкою для більшості дослідників, викликає протести з боку найбільш серйозних з них, — одним словом, служить ніби основним тлом, на якому відбувається розвиток історичної науки минулого сторіччя » , — писав у кінці XIX ст. П. Мілюков про російську історіографію нового часу. Навіть на сьогодні «Синопсис «загалом продовжує лишатися однією із найбільш цитованих пам’яток української історіографії.

До складу полемістичної літератури входили крім Синопсиса входили «Кроніка о початку и назвиску Литвы », «Кроника о земли Полской, отколь Поляки Лехами и Поляками названы суть… «1682 р., «Літописецъ Густынскаго монастыря » .

Особливо притаманні роздуми стосовно впливу навчальної книги на людину, психолого-педагогічних можливостей книги українській полемічній літературі XVI-XVII ст. Від самого початку полемічні твори були призначені для якомога ширшого розповсюдження, бо лише так можна було реалізувати завдання оборони православної віри. Крім того, полемічна література обов’язково має спонукальні, силові функції, які реалізуються через текст та матеріально-художню форму книги.

Вже в найпершій пам’ятці полемічної української літератури — «Ключі царства небесного» Герасима Смотрицького, виданій в Острозькій друкарні в 1587 р., містяться заклики до читачів пильно прочитати, покористуватись, знайти поживу для душі, зрозуміти, а не поспішати відкинути незрозуміле, і т.д. Передмова являє собою методичний посібник, в якому враховано особливості читацького сприйняття та багато уваги приділяється виховному впливу книги на людину. Книга порівнюється з зброєю, завдяки якій лише й можна встояти проти наступу латинян. Отже, книга повинна бути зрозумілою, чіткою, простою в користуванні, а людина повинна мати певні навички не лише в читанні, а й в розумінні книги. Саме на формування таких навичок й спрямовано передмову Герасима Смотрицького.

Один з найвидатніших полемістів України, Іван Вишенський, бажаючи, аби його твори мали якнайбільший вплив на православний люд, приділяв увагу складанню настанов читачам стосовно розуміння своїх творів. Збірка послань І.Вишенського з Афону 1601 р. призначалася якнайбільшій кількості людей. Автор розраховував, що її читатимуть на зібраннях Львівського братства, тому у передмові, яка так і зветься: «Про те, як потрібно читати це писання», подано докладні вказівки, які свідчать про певні уявлення з читацької психології, знайомство з особливостями сприйняття твору, які рекомендується враховувати при читанні: «…соборно скликавши братію православних до школи вранці, після нічного сну, доки ще поголос мирський не внесе у бадьору і здорову думку сум’яття й турботності і не пригнітить земним промислом і доки ще черево не начинене їстівним погноєм — тоді хай читається», і далі: «…не утяжувати слуху кволих довгим читанням, але всмак тридцять чи більше листків прочитати та й кінчати». Давав він настанови й стосовно того, як саме читати, тобто про паузи, інтонації, декламаційну майстерність читця тощо.

«Пересторога», полемічний твір XVI ст., також підкреслює, що потрібна передусім освіта, вміння людини користуватись знаннями й книгою: «і так були великі ревнителі, що багато з великим коштом церков і монастирів намурували й маєтками забезпечили, золотом, сріблом, перлами й дорогими каміннями церкви приукрасили, книг велику силу мовою слов’янською нанесли: одначе того, що було найпотрібніше, шкіл посполитих не фундували».

Література:

1. Швецова-Водка Н. Типологія книги. — К., 2000.

2. Памятники литературы Древней Руси. Начало русской литературы. ХІ - начало ХІІ века. — М., 1988. — 413 с.

3. Грушевський М. Історія української літератури: В 7 т. — К., 1993. — Т.2. — С.13.

4. Огієнко І. Історія українського друкарства. — Львів., 1994. — 448 с.

5. Українська та зарубіжна культура. Підручник. — К., 1998.