Телекомунікаційна галузь України: проблеми і перспективи конкурентоздатності

Реферат на тему:

«Телекомунікаційна галузь України: проблеми і перспективи конкурентоздатності».

Зміст Мета роботи Постановка проблеми.

Аналіз проблеми Пропозиції до розв’язання проблеми Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями Необхідні умови та ресурси.

Висновки Список використаної літератури.

1. Мета роботи Одна зі стратегічних для будь-якої країни галузей — галузь телекомунікацій — відіграє величезну роль у збалансованому розвитку глобальної та регіональної економіки. Вона є з'єднувальною ланкою як промислової сфери, сфери послуг і споживачів, так і різних географічно розрізнених частин країни та економічних центрів. Стимулюючи людське спілкування за допомогою зв’язку, сучасні засоби телекомунікацій стають необхідною умовою для соціальної згуртованості та культурного розвитку всіх країн.

Вже зараз неймовірно збільшені потоки інформації - телефонні розмови, факсимільна інформація, електонна пошта, масиви даних та телебачення — показують, якою мірою світ стає ще більш залежним від засобів телекомунікацій, які змінюють бізнес, стиль життя, суспільство вцілому. Так, діти в Сінгапурі застосовуть пейджинг або стільниковий телефон для підтримання зв’язків з батьками, а аборигени Австралії продають свій живопис, використовуючи можливості відеоконференції, бразильські банки пропонують свої послуги в мережі Інтернет, а французькі домогосподарки радяться з телефонними компаніями у справі вибору слюсаря. Як бачимо, комунікаційні послуги стирають кордони між культурами, мовами та часом.

У багатьох країнах світу сектор послуг у наш час вже дає близько половини їх валового національного продукту, і ця тенденція не обмежується лише економічно розвинутими державами. В таких різних країнах, як наприклад Сінгапур, Гонконг або Угорщина, сектор послуг забезпечує до 60% економічної активності країни. Навіть у найменш розвинутих країнах частка сектору послуг (43%) перевищує частку сільськогосподарського сектору (37%) або промислового (20%). При цьому вже на початку 90-х років світова частка сфери послуг в економіці становила в середньому близько 60%, а вже протягом наступних років від 70 до 80% економіки розвинутих країн знаходяться під значним впливом інформаційних технологій.

Отже, наприкінці ХХ ст. — початку ХХІ ст. світ перебуває в стані інформаційної революції, вплив якої можна порівняти з впливом індустріальної революції минулого століття. Є всі підстави вважати, що обробка інформації - одна з найвагоміших складових економічної активності. Тому можна стверджувати, що розвиток телекомунікацій як важлива складова інформатизації суспільства та забезпечення населення високоякісними послугами зв’язку є одним з найважливіших напрямів національного та економічного розвтку будь-якої держави, і, зокрема, України.

У даній роботі спробуємо дослідити реальний стан галузі телекомунікацій в Україні, позитивні та негативні фактори, що визначають розвиток українських телекомунікацій, проблеми такого розвитку, а також пропозиції та заходи, спрямовані на подолання проблем, для того, щоб оцінити конкурентоспроможність України у цій галузі.

2. Постановка проблеми.

Загальновідомим є той факт, що телекомунікації України значно відстають від телекомунікацій розвинутих країн як за обсягами, так і за рівнем технологій. Ринок телекомунікацій України — достатньо відкритий та лібералізований за останні 8 років. Наведемо деякі цифри. Телефонна щільність у розвинутих країнах складає біля 60 телефонних номерів на 100 чоловік, тоді як в Україні - 20, а, наприклад, у Польщі, яка так само, як і Україна, вважається країною, що розвивається, — 24,6. Інтернетом у розвинутих країнах користуються 15−20% населення, в Україні - 1%, а у Польщі - близько 5%. Щодо мобільного зв’язку, то у розвинутих країнах — близько 30 телефонів на 100 чоловік, в Україні - 0,3, а у Польщі близько 7. По міжнародних та міжміських розмовах спостерігається відставання України від Польщі десь у 5 разів. Послуги зв’язку в рік на одну особу у розвинутих країнах складають 254 дол., в Україні - 20,6, а у Польщі - 65,7. Загалом розвинуті країни вкладають у розвиток зв’язку до 20% від її доходу, країни, що розвиваються — близько 31%, слаборозвинені - 68,5%, тоді як в Україні - 18,1%, а у Польщі - 42,2%. Звідси й відповідні результати.

Взагалі, галузь телекомунікацій в Україні поділяється на два крупних сегменти: електрозв’язок та поштовий зв’язок. Електрозв’язок має два основні напрями: наземний (фіксований чи дротовий) та радіозв'язок. До першої групи, як правило, включають телефонний, телефонний міський, телефонний сільський, телефонний міжміський, телефонний міжнародний зв’язок. Сюди ж можна віднести Інтернет (хоча зараз Інтернет переміщується й у радіозв'язок). До другої групи належать супутниковий, стільниковий, пейджинговий, транкінговий зв’язок.

3. Аналіз проблеми Одним з найдинамічніших за останні роки сегментів українського телекомунікаційного ринку є мобільний зв’язок. Причому як з точки зору зовнішніх впливів на галузь, так і з точки зору взаємовідношень між суб'єктами ринку. Але довготривала економічна криза та нестабільність вітчизняного законодавства суттєво пригальмувала розвиток українського ринку мобільного зв’язку. Однак, як і інших галузей економіки. Більш того, мобільний зв’язок, як один з найприбутковіших напрямів діяльності, потрапив під пильну увагу контролюючих, інспектуючих та інших подібних «експроприюючих» органів. За останні роки спостерігалися спроби накласти як на суб'єктів ринку, так і на його споживачів різного роду додаткові збори, податки, акцизи і т.д. Це аж ніяк не сприяє розвитку галузі. Але все ж таки на сьогоднішній день можна сказати, що український ринок мобільного зв’язку поступово набуває цивілізованих рис, незважаючи на активну боротьбу (а, можливо, і завдяки їй) п’яти мобільних операторів зв’язку (UMC, KyivStar GSM, DCC, Wellcom, Golden Telecom GSM) за невелику частину платоспроможної клієнтури.

Також порівняно динамічною сферою українських телекомунікацій можна назвати Інтернет. Загальна кількість користувачів Інтернетом в Україні на початок 1999 року становила приблизно 100−120 тис. У відношенні до загальної кількості користувачів у світі вона складає менше 0,1% або, точніше, 0,065%. Але в середньому за кожні шість місяців кількість користувачів збільшується в 1,67 раза, що вище середніх темпів зростання у світі в цілому. Зараз мають місце такі прогнозні коефіцієнти росту кількості українських користувачів Інтернетом: 2002 р. — 1,5; 2003 р. — 1,5; 2004 р. — 1,4; 2005 р. — 1,4. Необхідно зазначити, що скільки існує та розвивається вітчизняний сегмент Інтернету, впадає в око один не дуже приємний факт — складається враження, що «існує та розвивається» він тільки у Києві. В інші регіони протягнено лише невеличкі джерела виділених каналів від крупних київських провайдерів. Але не слід забувати, що перші виділені канали, наприклад, з’явились не в Києві, а в Харкові, що помітна частина найкращих інформаційних ресурсів України знаходиться не тільки у Києві, але й в Одесі, Донецьку, Дніпропетровську.

Щодо сегмента електрозв’язку, то рівень телефонізації в Україні на сьогодні у два рази нижчий, ніж у країнах Центральної та Західної Європи. Із загальної кількості діючих у телефонній мережі АТС 21,1% належать електронним та квазіелектронним, решта — морально застарілим аналоговим. Щільність телефонного зв’язку, як вже зазначалося, становить близько 20,1 телефонів на 100 осіб. Кількість основних телефонних номерів складає в Україні близько 9 млн., з яких 86,6% встановлено у міських телефонних мережах, 13,4% - у сільських. Подальша телефонізація населених пунктів з низьким показником кількості телефонних номерів через низьку платоспроможність у таких регіонах триває повільно — в цілому по країні показники телефонізації зростають за рахунок, знову ж таки, Києва та інших великих міст.

Взагалі, характерною особливістю української телекомунікаційної галузі є значне відставання за часом по застосуванню нових технологій між Києвом та іншими регіонами країни. Наприклад, мобільний зв’язок у Харкові з’явився через 2−3 роки після його появи у Києві, а в деяких великих містах з населенням в 25 і більше тис. людей він відсутній і досі. Мобільним зв’язком покрито усього біля 25% території України.

Слід зазначити також, що ринок телекомунікацій в Україні характеризується високим рівнем монополізму. «Укртелеком», «Утел», UМС, «Укрпошта» — їх сумарна частка у структурі даних послуг становить 90%. Як вважає Інтернет Асоціація України, зараз практично всі недержавні учасники телекомунікаційного ринку у тій чи іншій мірі потерпають від монопольного становища ВАТ «Укртелком».

Для світового телекомунікаційного ринку характерні процеси інтеграції та глобалізації, тому що в цілому світовий ринок стає все більш інтегрованим. А Україна, нажаль, часто не може налагодити роумінг у масштабах країни. Україна повинна мати стратегічних партнерів. Ці партнери повинні бути у Європі, Америці, Азії. Бажаним для України є входження до одного з глобальних об'єднань.

Проблемою розвитку телекомунікацій в Україні також є наявність близько 70% аналогових АТС від їхньої загальної кількості. На модернізацію вітчизняних комунікацій потрібно близько 19 млрд. дол. В Україні капітальні інвестиції в розвиток телекомунікацій складають лише 0,3% ВВП. Для порівняння, у Німеччині - 4,8%, у Франції - 3,1%.

Отже, як бачимо, стан галузі телекомунікацій України особливо не вражає, але оскільки, як було зазначено раніше, розвиток телекомунікацій має величезну роль у загальному економічному розвитку країни, то як урядовим, так і неурядовим організаціям необхідно вживати усіх можливих заходів щодо сприяння такому розвитку, зокрема, аби підвищити конкурентоспроможність України в цій галузі.

4. Пропозиції до розв’язання проблеми Пропозицій до розв’язання проблеми, взагалі-то, може бути багато, але ми розглянемо саме такі, які є прийнятними для тих умов, що склалися на українському ринку телекомунікацій. Це такі пропозиції:

Підвищити технологічний рівень галузі.

Усунути монополію на ринку.

Створити належне законодавче підгрунтя функціонування галузі.

Підвищити рівень телефонізації по всій території країни.

Створити сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземних інвестицій у галузь.

Виділяти належні кошти на наукові дослідження всередині галузі.

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив.

^.

" .

¾.

x845Ex030Ex8460xFE9B.

X.

Z.

^.

" .

b.

d.

f.

h.

j.

l.

n.

p.

r.

t.

v.

x.

z.

|.

~.

x20AC.

‚.

x1508x0A00&x460Bx6412×0168×1800‚.

".

†.

x02C6.

x0160.

x0152.

x017D.

'.

".

-.

x02DC.

x0161.

x0153.

x017E.

¾.

A.

x1C00ож, від діяльності тих організацій, які мають безпосереднє відношення до галузі.

Щодо технологічного розвитку галузі, то, взагалі, можна запропонувати дві альтернативи розвитку. Перша: застосовувати більш дешеві, але й більш застарілі технології - виграш у кількості, програш в якості. Друга: брати більш дорогі, але й сучасніші технології. Значно виграємо у якості, але програємо у кількості. Необхідний розумний компроміс. Тут важливим є мистецтво регулюючого органу, його бачення і передбачення.

На жаль, до теперішнього часу в Україні не існує оптимальної нормативної бази, котра б регулювала відносини у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій, а, як відомо, без належного законодавчого підґрунтя жодна галузь економіки не може ефективно функціонувати та розвиватися. Отже, основним завданням уряду на сьогодні є створення такої законодавчої бази, яка б сприяла розвитку галузі.

Дуже важливою є роль науки. Зараз вона щодо телекомунікацій, на жаль, у катастрофічному стані. Зв’язок державі виділяє приблизно 50 млн.грн. щороку на науку, програма в цьому році складена на 8,9 млн.грн., видали грошей усього на три угоди. На Заході, наприклад, на науку виділяється близько 2−2,5%, а в Японії - 4%, бо телекомунікації - наукомістка галузь.

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями Розглянемо для початку заходи щодо розвитку телекомунікацій, здійснювані урядом країни та іншими урядовими організаціями.

Протягом 1999 — 2001 років Верховною Радою України було розглянуто та ухвалено такі важливі закони, як «Про особливості приватизації ВАТ „Укртелеком“», «Про поштовий зв’язок», «Про радіочастотний ресурс». Ціла низка подібних законів роками перебувала в парламенті на розгляді, але Держкомзв’язку України спромігся забезпечити успішне їх затвердження. Також Держкомітет розробив законопроекти «Про телекомунікації», «Про електронний цифровий підпис», «Про електронний документ».

Найважливішим, звісно, є проект закону «Про телекомунікації», який повинен стати своєрідною «конституцією» у сфері телекомунікацій та інформаційних технологій. Готуючи такий важливий закон, спеціалісти Держкомзв’язку провели цілу низку «круглих столів» та обговорень, врахували думки зарубіжних та вітчизняних експертів, потенціальних та діючих інвесторів, спеціалістів міжнародних фінансових організацій і т.п. Нещодавно проект закону було подано на розгляд до Верховної Ради. Він пропонує законодавчим шляхом врегулювати питання ведення діяльності у сфері телекомунікацій в країні, ліцензування телекомунікаційної діяльності та визначити права та обов’язки операторів зв’язку.

Щодо ліцензування, то тут слід зазначити, що, за думкою експертів Деркомзв’язку, одним з найбільш дієвих важелів регулювання є саме ліцензування підприємницької діяльності операторів з врахуванням особливостей сфери діяльності. Закон України «Про ліцензування деяких видів господарської діяльності», який вступив у силу з вересня минулого року, не враховує особливостей діяльності у галузі зв’язку і навіть прямо забороняє враховувати їх в інших законах. Вивчення міжнародного досвіду з законодавчого регулювання діяльності у сфері зв’язку (законів про телекомунікації Німеччини, Франції, Польщі, Росії та ін.) засвідчує, що політика ліцензування у сфері зв’язку законодавчо визначається окремими законами про регулювання саме в цій досить специфічній галузі. Тому лише підтримка та ухвалення законопроекту «Про телекомунікації», який передбачає особливості ліцензування діяльності у сфері зв’язку, можуть розв’язати проблему.

Щодо дій неурядових організацій у напрямку розвитку галузі телекомунікацій, слід відмітити особливий внесок у цей розвиток найбільшого в Україні оператора з надання послуг зв’язку ВАТ «Укртелекому». Для успішного розвитку будь-яких систем зв’язку необхідно забезпечити створення потужної транспортної системи на основі оптико-волоконних ліній, які повинні доповнюватися радіорелейними та супутниковими лініями. Без її формування, в тому числі на рівні зони (області) та на рівні найбільших міст, неможливо ефективно розвивати інші мережі зв’язку. Над створенням саме такої системи і працює зараз «Укртелеком».

В останні роки «Укртелеком» вже здійснив перші кроки щодо побудови транспортної мережі, заснованої на технологіях АТМ, Frame Relay та IP. На базі цієї мережі багатофункціонального використання вже будується корпоративна мережа, мережа Інтернет та мережа Frame Relay «Укртелекому». Ця мережа допоможе «Укртелекому» перевести надання послуг зв’язку на принципово новий технологічний рівень без погіршення якості та розширити можливості впровадження широкого переліку послуг у перспективі.

Для подальшого успішного просування у напрямку підвищення технологічного рівня у галузі телекомунікацій необхідно також вирішити низку складних питань, що стосуються шляхів забезпечення взаємодії існуючих мереж у вітчизяних телекомунікаціях. Тут явно виділяються декілька основних проблем. Щодо технічного аспекту їх розв’язання, то Укртелеком, поряд з іншими організаціями та установами, спрямовує зусилля на здійснення таких заходів:

• розробка і стандартизація нових універсальних протоколів, сумісних зі світовими стандартами, із врахуванням питання взаємодії з існуючою аналого-цифровою мережею електрозв’язку;

• вирішення ряду принципових мережевих питань, таких як нумерація на мультисерівсних мережах, сигналізація в них для різноманітних служб, забезпечення динамічного керування всіма ресурсами мережі;

• розробка та реалізація інтерфейсів мереж нового типу з традиційними мережами та службами електрозв’язку;

• розробка і масове впровадження сучасних недорогих методів доведення сигналів різнорідних служб електрозв’язку до багатофункціональних кінцевих терміналів користувачів з урахуванням географічних та демографічних особливостей країни.

7. Необхідні ресурси та умови.

Якщо проаналізувати необхідні умови для подальшого успішного розвитку телекомунікацій, то можна прийти до висновку, що такі умови взагалі-то наявні на теренах нашої держави. Це:

1. Досить висока ємність ринку — 49 млн. чоловік.

2. Низький рівень телекомунікацій — отже, досить низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг.

3. Транзитне положення країни на основних комунікаціях з Європи в Азію, висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, людських потоків.

4. Високий рівень освіченості населення: за кількістю осіб з вищою освітою на 1000 мешканців України — серед перших 20 країн світу.

5. Високий рівень урбанізації - більше 70% населення України мешкає у містах, та значне розкидання великих міських центрів та агломератів по території країни.

6. Культурна та споживча орієнтація значної частини населення на європейські стандарти та умови життя внаслідок високої інтенсивності культурного, міграційного та господарського обміну з країнами Західної Європи, де рівень телекомунікацій значно вищий, ніж в Україні.

7. Досить високий рівень розвитку організацій та установ сфер громадського життя та тих галузей, які є найбільш інтенсивними споживачами телекомунікаційних послуг, в першу чергу, фінансової сфери та сфери державного правління. Однак їх гіпертрофоване розширення, особливо останньої, в Україні різко контрастує із занепадом в інших сферах громадської діяльності, особливо в науці та виробництві.

Однак розвиток телекомунікацій в Україні суттєво гальмується, що у свою чергу гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Основним негативним фактором є дуже низький рівень життя населення. Рівень грошових доходів приблизно 50% населення України достатній лише для задоволення елементарних потреб. Існує і подальша тенденція зниження рівня та якості життя, що є основною причиною відмови населення від цілого спектра телекомунікаційних послуг з причини їх відносної дороговизни для бідної категорії громадян. Собівартість введення одного телефонного номера у сільській місцевості складає понад 1000 дол., тобто телефонізація сільської місцевості є збитковою, оскільки трафік сільських абонентів через їхнє, зазвичай, дуже низьке матеріальне становище невисокий.

Висновки У даній роботі було здійснено спробу дослідити реальний стан галузі телекомунікацій в Україні, позитивні та негативні фактори, що визначають розвиток українських телекомунікацій, проблеми такого розвитку, а також пропозиції та заходи, спрямовані на подолання проблем.

Як бачимо, з одного боку, в України у галузі телекомунікацій наявні усі передумови подальшого розвитку, а, з іншого боку, маємо низку проблем, які значно гальмують цей розвиток і не дозволяють Україні вийти на належний рівень конкурентноздатності у даній галузі. Тому, як вже зазначалося, дійсно необхідно по можливості вживати належних заходів щодо поступового розв’язання цих проблем.

Отже, на основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що, незважаючи на динамічність розвитку галузі телекомунікацій, Україна у цій галузі на даний момент не може конкурувати не тільки з економічно розвиненими країнами, а й з країнами, що розвиваються. Звісно, найбільшою мірою це пояснюється станом економіки нашої держави в цілому, бо, звісно, окрема галузь не може ефективно функціонувати, якщо загальна економічна ситуація в країні характеризується як незадовільна.

Але загалом слід відмітити, що, незважаючи на всі перешкоди та проблеми, Україна, хоч і повільно, але все ж таки просувається на шляху розвитку телекомунікацій, і залишається сподіватися, що ті заходи, які зараз проводять урядові та неурядові організації щодо розвитку галузі, дійсно сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності нашої держави у сфері комунікацій.

Список використаної літератури В.Цхведиани. Телекоммуникации Украины — перспективы развития и основные проблемы // Фондовый рынок. — № 16. — 2000.

Н. Васильєва. Основні тенденції розвитку ринку інформаційних технологій та комунікацій // Економіст. — № 10. — 2000.

С.О.Довгий. Стан та проблеми розвитку телекомунікаційної мережі України // Наука та наукознавство. — № 3. — 2000.

KM-inform IT magazine (про українські телекомунікації) //internet.

О состоянии телекоммуникационного рынка Украины //internet.

О. Шевчук. О телекоммуникацих Украины //internet.

Ю.Соловйов, консультант «Телесистеми України «о рынке телекоммуникаций Украины //internet.

PAGE.

PAGE 7.

PAGE 2.