Інсценізація за мотивами української народної казки «Украдене щастя»

Інсценізація за мотивами української народної казки «Украдене щастя».

.

.

Дійові особи.

1. Газда-хуторянин — І дія (40-річний чоловік в розквіті сил з легкою сивиною на скронях, середнього зросту), ІІІ (літній чоловік років 53-ьох повністю сивий дуже постарілий, виглядає на 60, видно що багато пережив горя).

2. Дружина його — молода 35−36-річна жінка.

3. Їх син (щасливий хлопець) — підліток років 12−13.

4. Злодій — І дія (молодий чоловік, худорлявий, 35−37 років) ІІ-ІІІ дії (літній чоловік 49−50 років, повнуватий, рожевощокий).

5. Його дружина — (повна, вгодована, пезбідована 36−37 років).

6. Щастя — (високий на зріст, схильний до повноти чоловік, 45−50 років).

7. Нещастя — (високий на зріст, худий чоловік, на вигляд змучений, 50 років).

Родина яка прийняла на ніч хлопця (селянин — років 40−45; його дружина — 37−39 років; двоє дітей — 10-ти і 13−14 років) Війт, суддя, присяжні, громада.

І дія.

Звучить пісня «Тихий сон по горах ходить».

[Відбувається на хуторі, біля ґрунтової дороги, неподалік від хати Газди. На дорозі через весь шлях велика холобина, де завжди грузнуть коні і вози, просто навпроти хати Газди. Село невелике, бідне — типово українське, хати дерев’яні, криті соломою. На подвір «ї біля хати стоїть віз, неподалік сарай (чи комора) з різними с/г знаряддями, біля хати урин ця з журавлем. З хати виходять Газда і його дружина.].

Дружина співає: Хата моя, біла хата. Пісня переривається… жінка продовжує іншу пісню.

Газда. (прислухається) — Ну ось… Знову хтось застряг у болоті. Зараз прийдуть просити коней.

Газдиня — А таки-так, прийдуть. Ніяк не можуть через те болото побудувати міст.

Газда — Та кажуть грошей не вистачає. Громада щороку посилає гроші, а все-одно мало. Що не кажи, а село у нас небагате.

Газдиня — Еге-ж. А де взяти тих грошей?

Газда — Не знаю. Я жінко от що міркую… Візьму я, і збудую через болото міст. Скільки б це мені не коштувало. Я це зроблю. А люди будуть переїжджати його, може й мене добрим словом згадають, подякують, помоляться за здоров’я…

Газдиня — Ет, чоловіче, роби як знаєш. Співає «Через річку кладка».

Гасне світло. Кінець першого акту.

ІІ акт.

[На задньому плані стоїть міст, збоку хата Газди, по мості переходять люди, всі дякують Газді і хвалять його. Під мостом стоїть злодій, і слухає, що говорять люди чи не похвалиться хтось великими грішми. Потім злодій виходить з-під моста, і йде до хати Газди. Той щось майструє на подвір «ї, під деревом стоїть стіл…].

Злодій — Боже поможи, Газдо!

Газда — Дякую за добре слово, хай пан Бог і тобі допомагає.

Злодій — Оце, Газдо, проходив я біля моста, якого ти побудував…

Газда — І що ж там кажуть про мене люди?

Злодій — Та, всі звалять і дякують тому, хто це зробив. Просять Бога, щоб дав його щастя і здоров’я.

Газда — Що ж дякую братику, за добру звістку. Жінко, а нумо накрий стола та зготуй щось пообідати нам з гостем.

[Жінка накриває стіл, газда з злодієм сідають обідати].

Газда (пообідавши) — Ну, чоловіче добрий, заночуєш сьогодні в мене, а назавтра знову підеш послухаєш, що люди кажуть.

Гасне світло. Кінець ІІ акту. Пісня «Вечірня пісня».

ІІІ акт.

[Злодій знову сидить під мостом і слухає. По мості ідуть Щастя і Нещастя, у подобі людей.].

Нещастя — Слухай братику, що я тобі скажу. Я гадаю, що чоловік, який побудував цей міст, заслужив на те аби бути щасливим.

Щастя — Правду кажеш брате. Слухай от-що… Невдовзі його жінка народить сина і буде той син щасливий. Все, щоб хтось не побажав для хлопця — збудеться, і все те що скаже сам хлопець здійсниться.

[Після того як Щастя і Нещастя пішли, злодій швидко вискочив з-під моста і побіг до хати Газди.].

Газда — А що, чоловіче? Що кажуть люди?

Злодій — Все те ж саме. Хвалять тебе і просять добра та щастя.

[Про розмову Щастя і Нещастя злодій промовчав. Як газдиня народила сина, він вночі украв хлопця, змастив губи породилі кров’ю барана, а сам утік. Газди на ранок прокинулись, а сина нема. Газда побачив у жінки на губах кров…].

Газда — Господи-Боже, жінко, що ти зробила з сином?

Газдиня — Нічого.

Газда — Коли та така, то підеш під суд, і хай громада скаже, що з тобою робити…

[Зібралися війт, суддя, присяжні і порішили замурувати жінку у стіну старого замку живцем.] Пісня розбійників… коли замуровують жінку.

Гасне світло. Кінець першої дії. Завіса опускається.

Дія ІІ.

[Ліс. По лісу іде злодій з украденим дитинчам на руках. Доходить до берега моря…].

Злодій — Щастя, зроби для цього хлопця, щоб тут з «явився замок [Світло пригасає, лунає грім, з’являється замок]. Ти ба, дійсно з «явився. Добре, а тепер Щастя зроби так аби у цього хлопця було дуже багато грошей. [Світло знову пригасає, лунає грім, з «являється скриня з грішми. Злодій виходить з дитиною, а через хвилю з’являється з двома жінками, одна з них несе на руках дитину. Це годувальниця, 2-га жінка — дружина].

Гасне світло. Кінець І акту.

ІІ акт.

[Пройшли роки. Хлопець вже став підлітком. Кімната взимку. Вечір. Біля дверей проходить хлопець. Зупиняється і починає слухати. В кімнаті сидять, біля столу, злодій і його дружина…].

Дружина — От ти скажи мені чоловіче. Ми нічого не робимо, але маємо все. Звідки це в нас?

Злодій. — Я тобі розкажу, але ти нікому-нікому.

Дружина — Та що ти, чи я дурна, щоб комусь шосе казати?

Злодій — Слухай… Десь років з 13−14 тому і був злодієм і промишляв в одному селі. Там жив один Газда. І той Газда дав гроші побудувати міст через велике болото де всі люди, грузнули возами. Люди переходили через міст, дякували тому Газдові. Я слухав це, розповідав йому, а він мене за це годував і дозволяв ночувати в нього. І от одного разу я почув, під мостом сидячи, розмову Щастя і Нещастя. Щастя тоді сказало, що у цього Газди народиться син і що все, що він скаже, чи хтось попросить для нього здійсниться. Про цю розмову я Газді не сказав, а як його дружина народила сина, вночі вкрав хлопця, а жінці змастив губи кров’ю. на другий день всі вирішили що вона з «їла вночі свого сина і наказали замурувати її в стіну живцем. А я з хлопцем прийшов сюди, попросив у Щастя замок для нього і багато грошей, а далі ти знаєш. [При цих словах до кімнати забігає хлопчик].

Хлопець — Так от ви які?! А я називав вас батьком. Так будьте ж ви — собакою. Зроби це — Щастя.

[Світло пригасає, лунає грім. Злодій перетворюється на пса]; - А ви жінко ні в чому не винні. Ідіть з Богом, тільки щоб я вас більше не бачив. [Жінка тікає]. Щастя зроби так щоб цей замок пропав і від нього не залишилося і сліду. [Гасне світло, лунає грім, замок зникає]. Падає завіса. Кінець ІІ дії.

Дія ІІІ.

Пісня «Приснилось, що я вернувся додому…».

[Хлопець з псом іде літом, доходить до хати де живе селянин з сім'єю, проситься переночувати].

Селянин — Сідай хлопче, повечеряй з нами.

Хлопець — Ні дякую. Я не хочу їсти, тільки переночую і завтра піду далі.

Селянка — І куди ж ти ідеш?

Хлопець — Мандрую по світу.

Селянин — Коли ти не хочеш їсти, то може погодувати твого собаку?

Хлопець — Ні цьому собаці я сам дам їсти. [Підходить до печі, витягує лопатою грані і кидає псові. Той їсть].

Селянин — Ніколи не бачив щоб пес їв грань.

Хлопець — А бачили щоб жінка з «їла свою новонароджену дитину?

Селянка — Ні не бачили, але чули, що у такому-то селі, вже давненько, був такий випадок?

Хлопець — І ви в це вірите.

Селянин — Не дуже. Але люди таке розказували.

Хлопець — Добре. На добраніч вам. І дякую за ночівлю. Я завтра дуже рано піду, може ви ще будете спати, тому дякую наперед.

Всі - На добраніч.

[Гасне світло. Кінець третього акту].

ІІ акт.

Пісня — співає хлопець, що шукає матір. Швидко, швидко ми побачимось, рідна матінко моя…

[Хлопець підходить до замку, біля якого стоять Газда, війт, суддя, присяжні, громада].

Хлопець — Дозвольте мені підійти до стіни (його пропускають) Щастячко будь-таке добре. Поверни мені мамку живою і здоровою. (гасне світло, лунає грім, стіна розступається і з неї виходить жінка-мати). Дякую тобі, Щастя.

Газда — Дружино?! (ану?! (починає плакати від щастя і обнімати дружину і сина). Як же це? Я не вірю своїм очам.

Газдиня — А колись ти не повірив мені.

Газда — Вибач, ясочко, і ти, синку, вибач і ви громадо.

Суддя і війт (разом) — А що ж тоді сталося?

Хлопець — Тут є дехто, хто може це пояснити. Щастя зроби з цього пса, того, ким він був (лунає грім, пригасає світло, пес перетворюється на злодія).

Газда — Ти? Розказуй що було (злодій розказує).

Суддя — То що, шановна громадо, який присуд зробимо? (Всі кричать «смерть», «скарати», «замурувати його».

Хлопець — Я зроблю це сам. Щастя — зроби так щоб, цей чоловік був замурований у стіні, як моя мама, навічно. (Світло пригасає, хлопець повертається до тата і мами, вони знову обнімають його).

Війт — Що ж, шановна громадо. Залишимо їх га самоті. (всі виходять, стиха перемовляючись, на сцені залишається тільки хлопець з родиною. Вони повертаються і ідуть у протилежну сторону. Світло гасне. Завіса опускається. На передній план перед завісою виходить казкар…) Пісня про Правду і Кривду.

Казкар — Завжди на цьому світі так буває, що кривду, правдонька перемага. Коли ти людям зробиш зло, сторицею до тебе вернеться воно. Мораль така в тій казці, добрі люди, що від чужого горя щастя не прибуде. А я вам радощі бажаю, іду, але я з вами не прощаюсь!

.

.

_.

.