Висмiювання пихи i марнославства у комедiї Жана Батiста Мольєра «Мiщанин-шляхтич»

Висмiювання пихи i марнославства у комедiї Жана Батiста Мольєра «Мiщанин-шляхтич «.

Прочитавши комедiю вiдомого французького драматурга, актора, театрального дiяча Мольєра «Мiщанин-шляхтич », ми подивилися ще й виставу у театрi й отримали неабияке задоволення вiд смiшного тексту автора i чудової гри акторiв. Певно, й зараз живуть на свiтi такi дурнуватi й пихатi люди, як головний герой п «єси Журден.

Буржуа Журден захотiв на старостi здобути i титул, i звання, захотiв вивчитися аристократичним манерам i завiв у себе вдома цiлий штат учителiв. Журден смiшний, бо не розумiє, що люди, в ряди яких вiн хотiв пробратися, не заслуговували подiбних мрiй: вони були гiршi за нього.

Бажаючи бути шляхтичем, вiн придбав собi «вiрного друга «графа Доранта i все намагається робити «як у знатних панiв ». Спочатку вiн замовляє собi дорогий одяг. Дуже смiшним вiн з «являється в I дiї вранцi перед слугами i вчителями танцiв, музики, фехтування. Його просте грубе обличчя увiнчане нiчним ковпаком. Вузькi панчохи мав натягнутi на товстi литки. Червонi оксамитовi штани, зелений камзол, черевики на пiдборах, банти, пряжки, шпага i поверх у сього халат з барвистої iндiйської тканини, — так одягнений новоявлений шляхтич.

Журден найняв собi вчителiв, якi безсоромно спустошують його кишеню i смiються з нього за його спиною. З їхньою допомогою Журден вивчає гарнi манери, навчається танцiв, фехтуванню, галантно кланятись. Дивиться балет, слухає серенади, «бере уроки фiлософiї «. Вiн «хоче вибитися з нiкчемностi «i це похвально, адже вiн усього навчається. Вiн жалкує, що батьки не дали йому освiти. Та автор смiється не над запiзнiлим потягом до наук, йому неприємнi люди, якi схиляються перед удаваними кумирами i гублять свою людську гiднiсть. Мольєр обурюється на Журдена, який, забувши свою станову гордiсть, щасливий, що граф Дорант дiйшов до «дружби «з ним i користується його кредитом.

У пародiйному зображеннi вчителiв автор висмiює безкориснiсть, схибленiсть, безглуздiсть тих вiдомостей, якi аристократи видають за справжню культуру. Наприклад, на уроцi фiлософiї пом «ятий у бiйцi наставник намагався привабити свого немолодого учня розумiнням законiв логiки, етики, фiзики, трьох процесiв мислення. I цей урок закiнчується розумiнням «науки «про вимовляння голосних i редагуван ням любовної записки. Але Журден задоволений набутими знаннями, адже вiн пiзнав рiзницю мiж вiршами i прозою. «Все, що не проза, то вiршi, що не вiршi — то проза » .

Журден перестає бути собою. Таж вiд природи Журден тямущий, знає рахунок копiйцi, знається на людях (бачить наскрiзь шахрая-крав ця). Сцена складання листа маркiзi Дорiменi, коли вiн рiшуче вiдкидає роздутi варiанти послання, говорить про яснiсть думки, оптимiзм i кмiтливiсть Журдена. Але зближення з графом заслiплює мiщанина, позбавляє його здорового глузду, роздмухує пиху. Журден висловлює презирство до людей свого кола, вiдвертається вiд рiднi, вiдмовляє нареченому дочки, не шляхтичу, придумує собi «даму серця », перед якою витончується в дорогих дарунках, дає на її честь обiд. Вiн перекона ний, що шлях до серця його дами лежить через гаманець. Так само вiн хоче купити й майбутнє дочки: «Добра для дочки у мене приховано доволi, немає тiльки пошани, ось я i хочу, щоб вона була маркiзою » .

Ця тяга до уявної пошани дозволяє Клеонту обдурити Журдена маскарадом i отримати руку Люсiль, в якiй йому було вiдмовлено, тому що вiн не шляхтич. Мольєр не показав нам, як учинить осмiяний по заслузi Журден, коли вiн вiдкриє обман i стане посмiховиськом. Та, мабуть, Мольєр ставив за мету, щоб буржуа, зараженi наслiдуванням шляхетностi, подивилися на Журдена i побачили в ньому себе.