Інтенсивні технології вирощування плодових культур в Лісостепу

Реферат

на тему:

Інтенсивні технології вирощування плодових культур в Лісостепу

У садах зони Лісостепу України найбільшого поширення набули яблуня, груша, слива, вишня та черешня, а найменшого — абрикос і персик. Незважаючи на високу цінність плодів вищезгаданих порід, продуктивність їх насаджень залишається ще низькою. У зв’язку з цим необхідно розробити і обґрунтувати такі інноваційні технології виробництва конкурентоспроможних плодів, які забезпечили б швидку окупність затрат, високу продуктивність праці, низьку собівартість продукції та високоефективний розвиток галузі в умовах експансії зарубіжних конкурентів.

Визначальним у технологіях створення та продуктивного використання насаджень плодових культур є їх найбільш ефективна конструкція (тип, модель). Головними чинниками конструкції садів різних порід є підщепа, сорт і форма крони, які є визначальними при оптимізації схеми садіння. При виборі відповідного типу саду необхідно перш за все оцінити біологічні властивості культур, підщеп і сортів та їх придатність для вирощування в конкретному грунтово-кліматичному районі зони та для цільового призначення плодів (споживання свіжими чи промислової переробки).

Вибір конструкції насадження залежить від забезпечення районів вирощування робочою силою і можливістю механізації робіт, які включають до 70 технологічних операцій залежно від породи і технології вирощування. Найбільш ефективне використання механізмів в садах забезпечується при ширині робочих проходів від 1,5 до 2,5 м і висоті штамба дерева не менше 0,5−0,8 м.

Важливим заходом при створенні високопродуктивних насаджень плодових культур є передпосадкова підготовка ґрунту. Передусім, необхідно знищити бур’яни за допомогою агротехнічних заходів чи гербіцидів, які не чинять післядії і не справляють негативного впливу на дерева.

Істотним елементом передпосадкової підготовки ґрунту під сад є одно-дворічний сидеральний (редька олійна, люпин, гірчиця та ін.) або чорний пар з внесенням 40−50 т/га органічних добрив. На ділянках, відведених під плодові насадження, вносять органічні та мінеральні (фосфорні і калійні) добрива, які на сірих лісових ґрунтах приорюють на глибину 30−32, а на темно-сірих опідзолених, чорноземах опідзолених і вилугуваних на 40−45 см.

Дози фосфорних і калійних добрив визначають диференційовано, виходячи з рівня забезпеченості ґрунту їх рухомими формами. На кожний невистачаючий до оптимального рівня міліграм фосфору або калію вносять розрахункову кількість добрив (табл. 8.2.).

8.2. Оптимальні рівні забезпечення основних ґрунтів Лісостепу рухомими формами фосфору і калію та норми внесення відповідних мінеральних добрив на кожний невистачаючий до оптимуму мг Р2О5 і К2О у шарі ґрунту 0−40 см.

Кислі ґрунти (рН менше 5,0) вапнують. Вапнякові меліоранти розраховують за гідролітичної кислотністю. На кожний міліграм-еквівалент її при вапнуванні шару 0−20 см вносять врозкид у середньому на 1 га по 1,5 т вапна, а для глибини 40 см його дозу збільшують у два рази і заорюють пошарово з мінеральними добривами.

У Лісостепу основними типами садів зерняткових і кісточкових порід є насадження з округлою, площинною, сплощеною і веретеноподібною формами крони. Їх створюють залежно від району зони, родючості ґрунту, вологозабезпеченості, породи, сили росту та біологічних властивостей підщеп і сортів за різними схемами розміщення (табл. 8.3.).

Сади з округлими кронами — основний тип насаджень усіх зерняткових і кісточкових порід для господарств з різними формами власності та спеціалізації галузі.

Крони дерев яблуні, груші, абрикоса. сливи та аличі формують за розріджено-ярусною системою, черешні та сильнорослих сортів вишні - за ярусною або розріджено-ярусною, кущеподібних сортів вишні - за ярусною.

У сильнота середньорослих дерев зерняткових порід формують 6−7 основних (скелетних) гілок першого порядку, розміщуючи їх у два яруси, 6−9 гілок другого порядку та проміжні і обростаючі плодові гілки.

8.3. Рекомендовані схеми розміщення, форми крони та строки вступу насаджень плодових культур у товарне плодоношення.

Дерева основних кісточкових та слаборослих зерняткових культур формують з трьома ярусами (нижній — 3−4, другий — 2−3 і третій — 2 гілки першого порядку). На відміну від розріджено-ярусних в округлої малогабаритної з пониженою зоною плодоношення збільшують кількість основних гілок першого порядку галуження. В цій кроні у сильно — та середньорослих дерев зерняткових порід закладають два яруси: в нижньому залишають 4−5, у другому — 2−3 основні гілки першого порядку. У дерев кісточкових культур та слаборослих зерняткових формують крону з трьома ярусами: нижній — з 4−5, другий — із трьох, а третій — з однієї-двох гілок. Основні гілки нижнього ярусу зберігають домінуюче положення протягом усього життя дерева.

Відстань між ярусами в розріджено-ярусній та округлій малогабаритній кронах залежно від сили росту породи і сорту складає: між першим і другим — 60−90 см і більше, між другим і третім — 60−70 см.

В обох типах крон гілки другого порядку галуження формують на гілках першого: у зерняткових порід — поодиноко, через 50−60 см одна від одної, по боках основної, у кісточкових — ярусами, по 2−3 гілки, через 60−80 см або поодиноко. З цією метою пагони подовження основних гілок укорочують: у яблуні та груші - на відстань 50−60, черешні - 70−80, сливи з сильним галуженням — 60−70, деревовидних сортів вишні та абрикоса — на 50−60 см від основи річного приросту. По всій довжині основних гілок першого і другого порядку в цих кронах через кожні 10−15 см формують обростаючі плодоносні гілки.

У міжярусному просторі крон формують в основному обростаючі гілки, а пагони з кутом відходження від стовбура менше 40° видаляють на кільце. Пагони, які знаходяться в горизонтальному положенні, не вкорочують.

У кущових сортів вишні формування крони в основному полягає у розріджені сильнорослих пагонів без укорочування. Насамперед, видаляють зайві сильнорослі пагони на стовбурі та основних гілках, які ростуть з верхнього боку в середину крони.

Для черешні характерні свої особливості, які необхідно враховувати, формуючи округлу крону. Оскільки переважна більшість її сортів утворює в рік садіння мало пагонів, то для закладання повноцінного компактного нижнього ярусу основні гілки першого порядку вкорочують до 15−30 см від основи, а центральний провідник — на 10−15 см вище. Лише після того, як будуть сформовані повноцінні основні нижнього ярусу закладають гілки другого і третього.

При формуванні округлих крон у молодих дерев і їх обрізуванні в період плодоношення проводять прорідження крони, укорочування пагонів та обмеження висоти.

Як тільки молоді дерева досягнуть установленої висоти, ріст їх починають обмежуватислаборослих — до 2,5 м, середньорослих — до 3, сильнорослих — до 3,5−4 м залежно від умов росту. Для цього на верхівці стовбура і основних гілках вирізають пагони подовження разом з усіма сильнорослими пагонами над слаборослими. Потім щороку видаляють у цих місцях сильнорослі пагони. Не можна допускати переростання крони у висоту і потім знижувати її, зрізуючи товсті гілки. Такі зрізи заростають гірше, у верхній частині утворюється більше сильнорослих пагонів, а нижня дуже оголюється через взаємозатінення високих дерев.

При затуханні росту пагонів та формуванні дрібних плодів застосовують прорідження найстаріших плодових утворень та омолоджувальне обрізування основних гілок, ступінь якого залежить від стану дерев.

У садах зі сплющеною та площинними формами висаджуються основні сорти зерняткових порід на середньорослих і напівкарликових підщепах та на сильнорослих з проміжною вставкою слаборослих. У насадженнях кісточкових порід, як правило, формують сплощені крони. Їх використовують для основних кущо — і деревоподібних сортів вишні та сливи з кулястою розлогою кроною.

У дерев яблуні та груші площинну крону формують з 5−6 основних гілок першого порядку, а також проміжних і обростаючих. У слаборослих дерев збільшують кількість основних гілок до 6−7. У першому ярусі формують по дві гілки, які супротивно спрямовують у бік ряду. У другому і третьому ярусах основні гілки розміщують розріджено або поодиноко.

У шпалерно-карликових насадженнях яблуні крону формують малооб'ємну, площинну за типом вільноростучої пальмети з 6−7 основними гілками першого порядку, спрямованими по лінії ряду, а також проміжними та обростаючими гілками. Висота дерев до 2,5 м, товщина плодової стіни біля основи — 1,5−1,7 м.

У сплощеній кроні зерняткових порід в нижньому ярусі, кількість основних гілок першого порядку галуження збільшуються до 4 і спрямовують їх в напрямку ряду. Наступні гілки розміщують ярусами (в другому 2, в третьому 1−2) або поодиноко. У кісточкових порід сплощені крони створюють у перші роки після садіння за типом округлих малогабаритних з подальшим сплощенням. Сплощення та обмеження розмірів дерев проводять вручну. У кісточкових порід застосовують також механізоване контурне обрізування по площині першого обмеження.

У сучасних інтенсивних насадженнях яблуні та груші широко впроваджується формування дерев за типом веретеноподібної крони з деякими модифікаціями, внесеними нами в Інституті садівництва УААН. Сформоване дерево має форму конуса висотою до 3 м з постійними 4−5 гілками в нижній частині крони. Вище три-чотири річні гілки рівномірно розміщують на центральному провіднику. Таких гілок у кроні залишають не менше 10−12. При формуванні бічні гілки спрямовують обрізуванням на розміщену нижче під кутом 70−80 градусів від стовбура. Крони сусідніх дерев не змикаються в ряду, а бічні гілки виступають в напрямку міжряддя не більше, ніж на 1−1,2 м. Конусоподібна крона в основі має форму овалу.

Високу ефективність вирощування насаджень яблуні і груші на напівкарликових і карликових підщепах забезпечує формування дерев за типом веретеноподібного куща. Це — крона із без’ярусним розміщенням на центральному провіднику 10−12 напівскелетних гілок, нахилених горизонтально або під кутом відходження від стовбура 70−80 градусів. Загальна висота дерев становить 2,5−3 м при висоті штамба 40−50 см і товщині плодової стіни в нижній частині крони близько 2 м.

При формуванні та обрізуванні крони проріджують гілки на центральному провіднику, залишаючи їх через 15−30 см одна від одної, проводять обмежувальне та омолоджуюче обрізування гілок старшого віку без укорочування однорічного приросту. Постійно видаляють чотири — п’яти річні обростаючі гілки залишаючи пеньки довжиною 3−5 см, косинкою до штамба, з зовнішньої бруньки якого виростає пагін. Нові гілочки, що утворилися, не вкорочують, а лише проріджують. Цей захід забезпечує щорічне утворення плодів високої якості.

Останнім часом в Україні закладають насадження яблуні на слаборослих підщепах (М.9, 62−396, 57−476), які забезпечують плодоношення в рік садіння або не пізніше другого року після нього. В таких садах дерева формують за системою веретено (стандартне, стрімке або суперверетено).

Формування дерев за типом стрімке веретено створює ідеальну підпорядкованість гілок — усі розгалуження першого порядку відходять від стовбура під прямим кутом. У саджанців з передчасним галуженням вирізують на кільце гілки з дуже гострим кутом відходження, а також розміщені на штамбі. Залишені пагони не вкорочують. Це сприяє створенню на стовбурі помірно ростучої деревини і закладанню генеративних бруньок. При формуванні в кроні видаляють пагони, що ростуть вертикально на бічних гілках, а центральний провідник при активному рості переводять на бічний конкурент.

В насадженнях яблуні на слаборослих підщепах із щільним садінням дерев (4−3,5×0,75−1,5 м) крону формують за типом суперверетена з короткими бічними пагонами. Якщо в кроні утворюється велика кількість коротких бічних пагонів, центральний провідник не вкорочують. У таких садах застосовують переважно літнє обрізування, щоб не викликати загущення крони.

В насадженнях на слаборослих підщепах, які сформовані за типом веретено, обов’язково встановлюють індивідуальну опору (жердину) біля кожного дерева або шпалеру з 2 рядів дроту, а де можливо, проводять капельне зрошення з одночасним підживленням рослин.

Для створення високопродуктивних садів і одержання в них ранніх урожаїв використовують у першу чергу кроновані однорічні саджанці з 4−6 бічними пагонами та діаметром штамба в основні не менше 15−17 мм або дворічні переважно для зерняткових порід.

Садіння дерев. У зоні Лісостепу плодові дерева висаджують навесні, в першу декаду польових робіт, у садивні ями розміром 60×60 см, а при високій щільності в ряду (0,6−1,0 м) — в борозни глибиною близько 40 см. Дерева, щеплені на насіннєвих підщепах висаджують так, щоб після ущільнення ґрунту в ямі місце щеплення знаходилося на рівні ґрунту або на 2−3 см вище. На вегетативних підщепах місце щеплення залишається на висоті не менше 6−8, а при високій окуліровці - 20−25 см і більше над ґрунтом. Відразу після садіння проводять полив (30−40 л води на дерево). Лунки або пристовбурні смуги мульчують перегноєм, торфокомпостами або сухою землею. В перший місяць після садіння рослини поливають не менше 2−3 разів.

Система утримання ґрунту в саду. Визначальним фактором вибору системи утримання ґрунту є кількість опадів протягом року та за вегетаційний період, глибина залягання ґрунтових вод, особливості рельєфу і наявність зрошення. В регіонах, де кількість опадів на рік становить 500−600 мм, ґрунт у міжряддях та пристовбурних смугах молодих і плодоносних дерев утримують в розпушеному і чистому від бур’янів стані (чорний пар).

У північному та західному Лісостепу, а при наявності 600−700 мм опадів і у південних регіонах, у молодих та плодоносних садах у першій половині вегетації застосовують чорний пар. У другій, починаючи з липня, висівають ярові (люпин, гірчиця, фацелія), або озимі сидеральні культури (озиме жито, вика, горох-пелюшки та ін.), причому останні висівають у вересні. Ця система, яку інакше називають «сидеральний пар», дозволяє щорічно заорювати 15−30 т/га зеленої маси і, таким чином, поповнювати запаси органічних добрив.

За умов зрошення та в районах, де кількість опадів перевищує 600−700 мм, кращою системою утримання ґрунту в садах є дерево-перегнійна, за якою міжряддя утримують під задернінням злаковими травами, котрі скошують, в міру відростання, 5−6 разів за сезон. З багаторічних трав кращими є злакові: райграс пасовищний (норми висіву 13−15 кг/га), грястиця (15−20), вівсяниця червона (12−16), вівсяниця лучна (15) та польовиця біла (9 кг/га). Вони менше висушують ґрунт, досить морозостійкі і не приваблюють бджіл, присутність яких може обмежувати використання пестицидів.

Така система поліпшує структуру ґрунту, зменшує витрати на обробіток, захищає його від вітрової та водної ерозії, сприяє підвищенню якості плодів. З часом, в міру створення захисного мульчуючого шару, режим вологості поліпшується і зрівнюється з відповідним показником на чорному пару. Треба враховувати, що для підтримання належного стану травостою, кількістю добрив, які вносять у саду, необхідно збільшувати. Пристовбурні смуги в усіх випадках утримують під чорним паром з використанням механізмів або гербіцидів.

Удобрення саду проводить, починаючи з другого року після садіння. Вносять мінеральні азотні, а на третій-четвертий рік — органічні добрива (табл. 8.4.).

8.4. Дози органічних і азотних добрив для удобрення молодих і плодоносних садів.

Дози мінеральних добрив у кожному конкретному випадку уточнюють раз на 4−5 років за результатами ґрунтової та рослинної діагностики. Оптимальний рівень валового азоту в листках молодих дерев становить: яблуні і груші - 2,2−2,6%- сливи — 2,5−3,2- вишні - 2,5−3,0- абрикоса — 3,2−3,6% із розрахунку на суху масу. Щодо плодоносних дерев, то згідно з діючими рекомендаціями в їх листі враховується вміст азоту і калію (табл. 8.5.).

8.5. Оптимальна кількість азоту і калію в листках плодоносних дерев, % від сухої маси.

Якщо вміст елементів або одного з них менше від оптимального рівня, то дозу відповідного добрива збільшуються на 20−30%. Визначену норму азотних добрив найефективніше вносити дворазово: перше підживлення (40%) через тиждень після цвітіння, друге (60%) — після природного скидання надмірної зав’язі (орієнтовно в кінці червня). Дози фосфорних і калійних добрив диференціюють з урахуванням забезпечення ґрунтів рухомими формами Р2О5 і К2О. Розрахункові дози такі ж, як і при передпосадковому їх внесенні. Крім того, кількість калійних добрив, яку планується вносити, можна корегувати за результатами рослинної діагностики.

При утриманні ґрунту у плодоносних садах під чорним паром оптимальною є органо-мінеральна системою удобрення. Застосування дерново-перегнійної системи передбачає використання лише мінеральних добрив.

Вапнування кислих ґрунтів проводять при зниженні ступеню насиченості ґрунтового поглинальною комплексну основами менше 60%, а гіпсування солонцюватих — при перевищенні насиченості натрієм загальної ємності поглинання більше як на 10%.

Зрошення. Для отримання високих і сталих урожаїв сади в зоні Лісостепу треба зрошувати. Оптимальним режимом зволоження ґрунту є 70−75% найменшої вологоємності (НВ) на супіщаних і легкосуглинкових ґрунтах і близько 80% - на важкосуглинкових і глинистих. Як правило у плодоносних насадженнях за вегетацію при суцільному зрошенні здійснюються 2−3 поливи з витратою води 1,5−2,0 тис м3/га.

Кращим способом є дощування за допомогою спеціальних машин і установок. Його широко застосовують у садівництві, незважаючи на ряд недоліків — руйнування структури ґрунту, поширення грибкових захворювань тощо.

Найбільш прогресивними для зрошення садів є стаціонарні системи локального зрошення — краплинного і підкронового. Вони дозволяють зменшити витрати води порівняно із суцільним зрошенням на 30−60%, сприяють збереженню структури ґрунту, дають можливість поливати ділянки із значними ухилами.

Захист насаджень від шкідників та хвороб. Для одержання конкурентоспроможних плодів застосовують інтегровану систему захисту рослин і врожаю від шкідників та хвороб, розроблену з урахуванням особливостей їх розвитку та поширення і застосуванням нових, високоефективних інсектицидів, акарицидів, фунгіцидів, біологічно активних сполук та мікробіологічних препаратів.

Основними шкідниками яблуні та груші є сірий бруньковий довгоносик, букарка, казарка, цикадка, яблуневий квіткоїд, листокрутки, п’ядуни, попелиці, мінуючі молі, яблуневий пильщик медяниці, яблунева, східна і грушева плодожерка, кліщі-червоний плодовий, звичайний, павутинний та ін.- кісточкових порід: листокрутка, вишневий довгоносик, чорний сливовий пильщик, сливова товстоніжка, слива плодожерка, теплиця, вишнева муха, кліщі.

8.6. Нормативні строки створення, структура площ садозміни і частка молодих плодових насаджень у загальній їх площі.

Основні хвороби зерняткових порід: парша, брошниста роса, філостіктоз, плодова гниль, чорний рак плодових тощо, кісточкових: кучерявість листя персика, клястероспоріоз, моніліальний опік плодових, кокомікоз, плодова гниль, полістігмоз, іржа сливи та ін. Для обробки препаратами малогабаритних садів (висота дерев до 3 м і товщина плодової стіни не ширше 1,75 м) використовують тунельний обприскувач, в усіх інших випадках — ОПВ — 2000. ОП — 2000 А, ОВ — 630.

Вибір препаратів здійснюють, керуючись рекомендаціями «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні», який щорічно видається Державною комісією з випробування пестицидів.

Відтворення плодових насаджень — це постійний процес їх оновлення. Внаслідок фізичного чи морального зношення певна частина плодоносних садів щорічно випадає з виробничого обліку і їх необхідно замінювати на нові. Планомірне відтворення насаджень (у межах частки їх амортизації) є неодмінною умовою стабільного виробництва плодів у будь-якому садивному підприємстві. Нижче наведено нормативні строки створення, структуру площ садообороту і частку молодих насаджень у загальній площі (табл.8.6.).