Сучасна соціоекологічна ситуація у україні

СУЧАСНА СОЦІОЕКОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ У УКРАЇНІ

Особливо гостро соціоекологічна кризу проявилася у країнах колишнього Радянського Союзу та його сателітів, зокрема в Україні. У умовах тоталітарного комуністичного режиму сама можливість існування гострих суперечностей між соціалістичним суспільством та природою категорично відкидалася. Нежиттєва державно-монополістична економіка утримувалась на хижацькому визиску людських та природних ресурсів та нещадному забрудненні навколишнього середовища. Колоніальний статус України ще понад поглиблював цю ситуацію, внаслідок чого на сьогодні природа України тяжко пошкоджена, природні ресурси в значній мірі вичерпані, а мільйони її громадян серйозно хворі.

як відзначалося у Національній доповіді України на конференції ООН «Навколишнє середовище й розвиток» (Бразилія-92), в умовах панування в колишньому СРСР централізованої планової командно-адміністративної системи економіка України десятиліттями формувалась без урахування про «єктивних потреб та інтересів її народу, належної оцінки екологічних можливостей окремих регіонів. Внаслідок цого в Україні склалася одна із екологічно «найбрудніших» економік — перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами з застарілими технологіями. Висока матеріалоємність й енергоємність нашого виробництва призводить до надлишкового видобування корисних копалин, їхнього переробки й спалювання. Це породжує додаткові обсяги відвалів пустої породи, золі та шлаків, шкідливих викидів у воду й атмосферу.

За даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, обсяг накопичених у межах нашої країни від ходів добувної, енергетичної, металургійної та інших галузей промисловості перевищує 17 млрд. т й продовжує щорічно зростати на 1 млрд. т. На територї України, що займала лише 2,7% територї колишнього СРСР й мала лише 2% стоку поверхневих вод, на одиницю її площі було б розташовано промислових підприємств у 10 разів більше, ніж у Радянському Союзі в цілому. Четверта частина промислових викидів колишнього СРСР ще і досі лягає важким тягарем на населення України та її природу. У 1986 -1991 рр. усіма джерелами забруднення було б викинуто у повітря понад 100 млн. т шкідливих речовин. Майже 20% міського населення України проживає в зонах, де граничне допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищено у 15 разів.

Дуже гострою в нашій державі є проблема питної води. Україна водним із найменш водозабезпечених регіонів Європи. Потенційні місцеві ресурси поверхневих й підземних вод становлять 60 км³, знижуючись у маловодні рокта до 37 км³. Населення й народне господарство України щорічно використовують близько ЗО млрд. м3 води. На тому годину величезні про «єми забрудненої води скидаються поверхневі водоймища. Наприклад, 1990;го р. у річки та водойми України було б скинуто 3,2 млрд. м3 забруднених стічних вод. Річки, особливо малі, водосховища, акваторії Азовського моря, Сиваша та північно-західної частини Чорного моря характеризуються підвищеною забрудненістю, погіршенням гідрологічного стану, втратою значної частини водних, рибних, мінеральних й деградацією /рекреаційних ресурсів. Особливе занепокоєння викликає безперервне підняття рівня мертвої сірководневої зони в Чорному морі.

Кількість осередків стійкого забруднення підземних вод промисловими й комунальними стоками та засобами хімізації сільського господарства зросла за останні 20 років в Україні більше, ніж у 4 рази й становить понад 200. Це призвело до забруднення 6% розвіданих запасів підземних вод, а близько 24% виявились под загрозою якісного виснаження. Практично в усьому південному й частково у східному регіонах України спостерігається підвищення мінералізації підземних вод, зросли концентрації нітритів й пестицидів.

Каскад з шести штучних великих водосховищ на Дніпрі, побудованих у 50−70-ті рокта, призвів до величезних негативних наслідків. Затоплено й вилучено з сільськогосподарської сфери понад 500 тис. га родючих земель. Крім того, підтоплюються прилеглі до водосховищ землі (близько 100 тис. га). Мають місце застійні явища, акумулювання шкідливих речовин, «цвітіння» води, а також руйнування берегів (тепер потребують закріплення понад 1400 км берегів).

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Через відсутність резерву вільних земель для розміщення продуктивних сил продовжують залучатися землі сільськогосподарського призначення. З цієї заподій загальні втрати сільгоспугідь за останні ЗО років перевищили 2 млн. га, із них 150 тис. зайнято твердими промисловими відходами. Нераціональні екстенсивні методи ведення сільського господарства призвели доти, що третину всієї ріллі еродовано. Щороку порушується близько 200 тис. га земель, темпи їхні рекультивації недостатні. Крім того, грунти інтенсивно забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів, а також залишками мінеральних добрив й отрутохімікатів. Серед останніх 49 пестицидів особливо небезпечні як високотоксичні, надакумулятивні й стійкі. Надмірна й нераціональна хімізація сільського господарства призвела доти, що продукти харчування все частіше зустрічаються нітрати, пестициди та інші шкідливі для живих організмів речовини.

Внаслідок ненормованих вирубок значно скоротилася лісистість нашої країни й тепер становить лише 14,3% її територї (проти 37% у колишньому СРСР й 29% - у світі). Отже однієї громадянина України припадає лише 0,2 га лісів (у світі - 1,4 га) — це найнижчий показник у Європі. Площа природно-заповідних про «єктів України становить лише 2,1% її територї, у тому годину як у розвинутих країнах наближається до 10% (наприклад, США — 7,8%).

Трагедією для українського народу, про що відверто говоритися у вищезгаданій Національній доповіді України на бразильській конференції ООН, стала аварія на Чорнобильській АЕС. її глибинні заподій полягають в ірраціональних соціально-економічних відносинах, що панували в державних, промислових й наукових структурах колишнього СРСР, а й у безконтрольному нарощуванні потужностей «мирного атома» при недосконалості технологічних систем. Ще і нині в Україні діє 15 атомних енергоблоків (3 не добудовано). Загалом ми було б сконцентровано 40% всієї ядерної енергетики колишнього СРСР. На територіях, радіоактивне забруднених после Чорнобильської катастрофи, тепер проживає 2,4 млн. людей тому числі понад 500 тис. дітей віком до 14 років. Понад 150 тис. мешканців здобули дози опромінення щитоподібної залози, котрі перевищують граничне допустимі.

Можна констатувати, що Україна перенасичена промисловим виробництвом, окремі галузі якого дуже шкідливі для природи й людей. Таких промислових містах, як Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, зареєстровано ріст онкологічних захворювань у дітей у 5−8 разів. З 1991 р. в Україні уже припинилось природне відтворення населення — людей померло на ЗО % більше, ніж народилося. Дитяча смертність в Україні найвища в Європі, 80% вагітних жінок хворі (10 років тому ця цифра становила ЗО %), на тисячу новонароджених в Україні вмирає в містах 13, в українських селах — 14 дітей, 80% українських дітей хворі. Зростає кількість людей із порушеною спадковістю. Лише за останнє десятиріччя в стране у п «ять разів збільшилась кількість неповноцінних дітей. До закінчення середньої школи 46% випускників набувають різних хронічних захворювань, 50% - морфофункціональних порушень. З 1986 р. п’ять % щорічно зростає кількість народжених дітей-мутантів. Український народ опинився перед реальною загрозою вимирання.

Узагальнюючи сказане, можна констатувати, що перед людством тепер стоїть серйозна дилема. У разі нерозв «язання людьми протиріччя між собою та природою остання його розв «яже за рахунок людства. Отже, треба негайно зупинити процес прогресуючого руйнування біосфери, котра є складовою частиною глобальної соціоекосистеми, інакше остання деградуватиме до повного розпаду. Внаслідок цого людство якщо просто відторгнуте природою як шкідливий чинник й пошкоджена біосфера знову почне поступово відновлювати свою динамічну рівновагу, але й уже без людей, котрі просто перестануть існувати на землі. Альтернативою такого розвитку подій є невідкладна гармонізація взаємовідносин суспільства із природою, включення всіх продуктів господарської діяльності у природний кругообіг речовин, відновлення речовинно-енергетичного балансу в біосфері нашої планети, для чого потрібен якнайшвидший розвиток нової науки — соціоекології.