Моє рідне село-Рибно

Реферат.

МОЄ.

РІДНЕ СЕЛО — РИБНО.

Писати історію села надто трудно, тому, що немає достатньо тих матеріалів, які б засвідчували його виникнення. Але користуючись деякими архівними даними, розповідями старожилів села, дещо можливо написати.

І так: перша згадка про село Рибно датована у громадських і земських актах ІФОДА, там 14, ст. 85 від 31 серпня 1444 року.

Заселення села починалось значно раніше. Як засвідчують акти, що якийсь шляхтич Міхал з Войникова своєю грамотою відступає - дарує село Рибно від імені воєводи Одровонзи своїм братам Андрію і Баниту з поселенням 15 дворів.

На підставі даної Грамоти, можна підтверджувати той факт, що згаданих 15 дворів були не єдині, так, як поселення села проходило понад річкою Черемош.

З розповідей старожилів відомо, що поселенці села, які входили до грамоти, жили і мали свої «двори» не над Черемошом, а на полі, яке вони вже обрядили. Понад Черемошом жили поселенці-втікачі, які оселились в малодоступних місцях — лугах і користувалися тільки рибою та звіриною.

Щоб приготувати їжу вони розпалювали ватри, а тому їх назвали Ватричами. Отже першими поселенцями Рибна були Ватричі, які з берега Черемша оселились неподалік ріки на кусник родючого поля. Пізніше, приблизно в 1560 році на своєму полі вони збудували каплицю — церкву. Виникає питання, для чого наші предки збудували так би сказати каплицю?

По розповідях старожилів — Максима Ватрича, Дмитра Олексика можна повірити, що каплицю побудували Ватричі для обряду померших, яких тут же коло каплиці хоронили і назвали місце похоронення цвинтар.

А тепер6 Чому поселення над Черемошом носить назву Рибне?

З даних архіву ІФОДА ст. 2 04.1/572 року аркуш 6 довідуємось: що якийсь Воєвода з Снятина з «поселення на Черемошом» від кожного двору збирав 4 мірки стригів — риби, 6 полін дров і 1 мірку меду. Це була найбільша данина.

З цього можна зробити висновок, що поселення дістало офіційну назву села Рибне від слова «риба», якої на той час дуже багато водилось в р. Черемоші та його багатьох притоках та «норах». Крім р. Черемош та його приток поселенці виявили ще 2 річки, які протікали через «степовий масив на заході поселення, або з заходу на схід. Пізніше одну з цих річок було названо «Вулиця». Друга, яка протікала посеред степу назви не дістала. З часом її русло було перегачено і поселенці стали називати «суходолом».

Характерно, що 15 ст. деякими селами володіла українська шляхта — переважно вихідці з колишньої дрібної боярської знаті, роди яких беруть свій початок з періоду Галицько-Волинського князівства (ХІІ-ХІV ст.).

За даними реєстру 1578 р. Рибном заправляють магнати Боровські. Гуцули займалися розвитком тваринництва, особливо вівчарством, свинарством, здавали різні податки натурою і грішми. За даними люстрацій, у Рибній було «вісім осілих дворищ», — селяни жили за «дворищною системою. У кожному дворищі було по 2 госопдарства. Загальна сума феодальних податків становила 42 злоитх 12 грош. У Рибній — категорія сільської старшини — отаманів, які були на службі в панському дворі. За даними люстрацій 1563−1565 рр. в Рибній переважали натуральні повинності. Селяни давали «бджільну десятину» від 10 вуликів, «двадцяти ну» від свиней, «поволовщину» від рогатої худоби — «1 штуку» спочатку кожного сьомого. А потім птого року, а «стаційну яловицю» — за утримання королівських чи старостинських урядовців. Щороку в Рибній кожний селянин платив 2 злотих і одну фаску масла.

За одруження складалось «поємщина», або «поклонне»: якщо дівчина видавалось заміж у своєму селі, сплачували «до замку» 6 гривень, урядникові - рушник; якщо йшла в село «іншого пана» — 2 злотих, якщо видавалась за хлопця з Молдавії, то він оплачував 1,5 гривні, а вдовець — ще більше, оскільки вони вивозили накопичене майно. За розлучення. Які в люстрації називали «розпустою», платити 3 злотих. Податки з сиріт називались «по головизною».

В люстрації Снятниського староства відзначено, що в Рибній зобов’язаний кожний селянин доставити на будову Снятинського двора по два дерева.

Як свідчать архівні дані, приблизно на 1600 рік в поселенні Рибне налічувалось уже 42 двори і займали вони на той час велику територію, земельних угідь на яких випасали коней та нішу худобу.

Поселенці інтенсивно займались риболовством, скотарством, землеробством та полюванням. Скотарство займало основу роль в поселенців.

Незважаючи на те, що поселенці займали велику територію землі, лісу, лугу, жили, як засвідчують археологічні розкопки 1948 р. біля церкви, бідно, одягались скупо, хоча мали достатньо землі, пасовищ і їди. Це все свідчить про те, що в поселенні на той час ще не було ремісників.

І тому згідно архівних даних ІФОДА т. 14 ст. 85, книга — Акти громадські і земські, поселенці жили в колибах-халупах, збудованих з круглого дерева, покритих очеретом, соломою. А окремі були покриті коленими пластинами — драницями. Майже в кожному житлі поселенці підтримували вогонь-ватру, яка горіла серед житла-колиби на каменях.

У кого з поселенців ватра пригасала, загасала, їх призирали як не розумних — пустих неробів.

В житлах поселенці спали на постелях застелених хвоєю з солоною. Одягали одяг виготовлений з овечих шкір, взуття носили з волових шкір, яке називали постолами від слова пусте-ненадійне, холодне на зиму.

В 1620 році татарська навала майже не позначилася на кількості населення «в селах за Прутом» (тобто на Гуцульщині). В Рибній на той час проживало 39 селян.

На млин у Рибній сплачували «орендне» — 25 злотих. Засвідчено і розвиток свинарства — свиней для відгодівлі виганяли в букові ліси понад Черемош на «жир» (жолуді). За даними актів тоді в Рибній налічувалось 100 свиней.

Здавна на Гуцульщині існував промисел на куниць. У феодальну повинність входило здавати куниці, або здавати за них чинш. Так у Рибній в 1563 році давали «по 1 куниці (20 гр.)».

В поселенні де в 1700 році начислювалось більше 60 дворів розвивалось і землеробство в наслідок чого почала виникати і майнова нерівність, де більшість родючих земель опинилась в поселенців Вартричів, які вже не допускали на «своїх» землях випасати худобу. В поселенні виникла так названа громада з 7 чоловік. Ця громада розподіляла землю, ліс, луг і займалася відповідно «урядованням2 над поселенцями. Громада обиралася на великих сходинах мужів, які були в поселенні дуже розумними, були великими газдами. А вже в громаді вибирали одного мужа який був найрозумніший між ними. Хто був перший обраний таким мужом в поселенні Рибне поки що відомостей немає. Але як засвідчують дані ІФОДА у 1771 році таким мужом був обраний Бадзьо Марчук. Він поділив землі, луги, ліси порівну мі поселенцями і для громади виділив землю, ліс і луг в якій кількості з архівних даних невідомо, але знаємо про те, що з 1730 по 1739 роки у селі Рибному були землі, луги, (лісів уже не було), господарські і громадські. Громада громадськими землями, лугами, користувалася вільно віддаючи населенню в користування на рік, або більше за невелику оплату. Громадські землі, луги в продаж не підлягали.

З розділом громадою землі почались нерівномірності у сімей поселенців. Землі стала основним знаряддям виробництва і маєтком.

У 1740 році уже начислювалось більше як 90 господарств. Ело Рибно розкинулось на віддалі 7 км. На той час землі. Майно не продавались і не купувались, а передавались як маєток в нас — лідерство.

З розвитком селянського господарства розвивалась селянська культура, побут і влада громади.

Приблизно в місяці серпні - 17.08.1772 року Рибно попадає під державну владу імперії Австрії. З цього часу всі поселення відмежовувались одне від одного границями, межею. Виникла панщина.

Селянин, який мав пів лану поля змушений був відробити понові 4 днів в тиждень. Інші - малозабезпечені і безземельні відробляли 1−2 дні в тиждень. Маєтками села володів австрієць Кандель. В 1848 році 16. V було скасовано кріпосне право. За неповними даними в 1890 р. в селі налічувалось 95 господарств з 80 жителями.

З усіх більш заможних селян виділився якийсь Гордій, пізніше його прозвали Гордійчук. Він прийшов до села не відомо звідки і поселився в долішному куті села на невеличкому наділі землі, яку йому громада віддала в користування. З часом цей Гордійчук своєю хитрістю привласнив великі наділи землі і його син Прокіп уже володів третиною земельних угідь, що належали громаді-селу. Малоземельні сім'ї віддавали в найми своїх дітей, починаючи з 7 років.

Внаслідок збільшення поселень і жителів села громада за згодою селян вирішила побудувати за громадські і селянські кошти нову більшу церкву і в 1870 р. така церква була побудована біля старої каплиці на Ватричівському земельному наділі.

На той час населення Рибного було суцільно неграмотним в той час, як в інших поселеннях — селах уже діяли однокласні школи. І тому громада на своєму вічі ухвалила побудувати невелику школу. Така школа була побудована в 1881 році. Неподалік від церкви. Це була однокласна школа, а пізніше перейшла в двох-трьох-чотирьох класну. Хто був першим вчителем даної школи не відомо. Відмо тільки те, що уже в 4-х класній школі учителем був Крутерин, а після нього Сінітович.

В школі навчали дітей арифметики, української мови і релігії.

В 1900 році в селін налічувалось286 господарств сімей, з 630 жителями, де утримували 80 пар волів, 60 пар коней.

Уже 1990 року в селі діяв млин на 2 камені, тартак з одним гатром, шинк, кооперативна крамниця, хата-читальня, гміна. До хати-читальні, яка була в приміщенні гміни, вечорами, переважно зимою сходились селяни. Тут були твори Шевченка, Франка, Руданського, Хоткевича та інших письменників, а також газети. Більш грамотніші читали, а інші слухали.

В 1910 році в селі нараховувалось 310 господарств з яких найбагатшими були Городійчуки, Гарасим’юки та Попенюки, які займали майже половину земельних угідь, решта приблизно 20 відсотків називались середняки, а 60 відсотків бідняки в яких в господарстві було по пів і менше морга землі, 10 відсотків селян булозезземельними і наймитували в багачів.

Такий стан в селі змушував селян покидати рідні домівки і їхати в світ за очі шукати кращого життя. І тому до1914 року з села виїхало в Канаду, Америку, Аргентину і інші країни більше як 100 чоловік.

В серпні 1914 року вибухнула війна. Причиною цієї війни було вбивство австрійського принца Фернанта в Боснії. Австрія розпочала війну проти Росії, Італії та інших країн, що були в союзі з цими державами. На австрійську війну було силоміць забрано 80 чоловік. З них повернулось тільки 20. Один з них інвалідом без ноги Кисилиця Михайло. Австрія з своїм примітивним економічний станом не змогла воювати проти інших держав. В 1917 році в Росії вибухнула велика Російська революція де було повалено царський уряд Миколи ІІ. В листопаді 1918 року в Галичині було проголошено Захід6ну Українську Народну Республіку, яка проіснувала лише до травня 1919 року.

В 1919 році до села зайшли війська Румунії, а серпні цього року село як і всю Галичину окупувала Польща. В селі стали поселятися поляки. Основне заселення поляків проводилось в горішньому куті села — 20 сімей. Виникли нові податки.

Незважаючи на тяжких гніт — село по можливості розвивалось. Уже в 1920 році в селі працювало більше 10 ремісників — шевці, кушнірі, ковалі, римарі, столяри, теслярі і інші.