Документарний аккредитив. 
Документарний аккредитив

Частка акредитивної форми в міжнародних розрахунках значно менша порівняно з банківським переказом та інкасо, однак, саме акредитив найповніше забезпечує своєчасне отримання експортної виручки, тобто максимально відповідає інтересам експортера.

Застосування акредитива в міжнародних розрахунках регулюється спеціальними документами — Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, виданими Міжнародною торговою палатою у 1993 р. (публікація МТП № 500).

Уніфіковані правила визначають поняття та види акредитивів; способи та порядок їх виконання і передачі; зобов’язання та відповідальність банків; вимоги до документів, що надаються з акредитивами та порядок їх надання; інші питання, що виникають у практиці розрахунків по акредитивах; дають тлумачення різних термінів. Правила є обов’язковими для банків, що до них приєдналися, та їх клієнтів, що здійснюють розрахунки по акредитивах. У документарний акредитив включається застереження про те, що Правила є складовою кожного такого акредитива.

Документарний акредитив — грошове зобов’язання банку, що виставляється на підставі доручення його клієнта-імпортера на користь експортера.

Банк, що видає зобов’язання, повинен провести платіж експортеру (акцептувати його тратти) або забезпечити здійснення платежу (акцепт тратт) іншим банком. Це зобов’язання є умовним, тому що його реалізація пов’язана з виконанням експортером певних вимог (передусім з наданням у банк передбачених акредитивом документів, що підтверджують виконання всіх його умов).

Уніфіковані правила визначають документарний акредитив як угоду, в силу якої банк, що діє на прохання та на підставі інструкцій свого клієнта, повинен здійснити платіж третій особі або повинен оплатити, або акцептувати, або негоціювати (тобто купити або здійснити облік) тратти проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови акредитива.

Розрахунки в формі документарних акредитивів більш характерні для угод, що передбачають платіж проти надання експортером документів (готівковий платіж) або отримання покупцем короткострокового (до 1 року) комерційного кредиту. Використання документарного акредитива для оплати повної вартості товару при розрахунках у рахунок середньострокового (а тим більше довгострокового) комерційного кредиту вкрай незначне. При видачі покупцю кредиту на досить тривалий термін акредитив може використовуватись у поєднанні з іншими формами розрахунків та покривати ту частину вартості товару, яка оплачується проти надання банку комерційних документів, тобто готівкою. При розрахунках по комерційному кредиту можуть також відкриватись акредитиви на акцепт строкових тратт (переказних векселів) бенефіціара (експортера), виставлених банку, що виконує акредитив, або імпортеру. В цьому випадку виконуючий банк здійснює акцепт (або акцепт та сплату) тратт. За допомогою акцепту банк виконує свої зобов’язання по акредитиву. В подальшому сторони вступають у правовідносини, що регулюються нормами вексельного права.

Розрахунки в формі документарного акредитива проводяться в такому порядку:

• 1 — експортер та імпортер укладають контракт, в якому визначають, що платежі за поставлений товар будуть проводитись у формі документарного акредитива. Акредитиви виставляються банками на підставі доручення або заяви імпортера (наказодавця за акредитивом), які фактично повторюють всі умови розділу контракту, що стосується порядку платежу. У зв’язку з цим при укладанні контракту слід звернути увагу на те, щоб основні умови майбутнього акредитива були сформульовані найбільш чітко та повно. Зокрема, в контрактах обумовлюється таке:
  • а) назва банку, в якому буде відкритий акредитив (перевага надається банкам, що є кореспондентами уповноваженого банку);
  • б) вид акредитива;
  • в) назва авізуючого та виконуючого банку;
  • г) порядок утримання банківської комісії;

ґ) умови виконання платежу;

• д) перелік документів, проти яких повинен проводитись платіж;
• е) строки дії акредитива, строки відвантаження тощо.

У ряді випадків контрагенти можуть узгодити проформу акредитива, яка стає невід'ємною частиною контракту, тобто підготувати приблизний текст майбутнього акредитива, на який буде спиратись наказодавець-імпортер при поданні своєї заяви або доручення на відкриття акредитива в банку. Звичайно, бажано, щоб ця проформа була узгоджена, за можливості, з банками, які будуть брати участь в акредитивній операції.

• 2 — після укладання контракту експортер готує товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера.
• 3 — отримавши таке повідомлення, покупець направляє своєму банку доручення (заяву) на відкриття акредитива, в якому зазначає всі необхідні умови. Імпортер, що дає доручення на відкриття акредитива, називається наказодавцем. Банк, що відкриває акредитив (банк-емітент), діє на підставі інструкції наказодавця.

Якщо між сторонами за контрактом існує спеціальна домовленість, імпортер може дати доручення на відкриття акредитива через певний час віддати укладання контракту.

• 4 — після відкриття акредитива, в якому банк-емітент, як правило, зазначає, яким чином буде проводитись зарахування коштів, цей документ направляється експортеру (бенефіціару), на користь якого він відкритий. При цьому банк-емітент відсилає акредитив бенефіціару, як правило, через банк, що обслуговує останнього, в завдання якого входить авізування (повідомлення) акредитива експортеру. Такий банк називається авізуючим банком.
• 5 — отримавши від емітента акредитив, авізуючий банк за зовнішніми ознаками перевіряє його достовірність та передає бенефіціару. Авізуючий банк також отримує примірник акредитивного листа або телекса, оскільки він уповноважений на прийом від бенефіціара документів по акредитиву, їх перевірку та відсилання банку-емітенту, а в ряді випадків назначається емітентом як виконуючий акредитив банку, тобто уповноважується на платіж, негоціацію (купівлю) або акцепт тратт експортера.

Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє його на відповідність умовам контракту. У разі будь-якої невідповідності бенефіціар може сповістити свій банк про умовне прийняття акредитива (або про його неприйняття) та вимагати у наказодавця внесення в нього необхідних змін.

• 6 — експортер (бенефіціар) відвантажує товар у встановлені строки у тому випадку, якщо погоджується з умовами відкритого на його користь акредитива.
• 7 — отримання експортером транспортних документів від перевізника, надання їх разом з іншими документами в свій банк.
• 8 — банк експортера перевіряє всі документи для того, щоб впевнитись, що за зовнішніми ознаками вони відповідають умовам акредитива.
• 9 — після перевірки банк експортера відсилає документи банку-емітенту для оплати, акцепту або негоціації, зазначаючи у своєму супровідному листі, як повинна бути зарахована виручка.
• 10 — отримавши документи, емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу банку експортера.
• 11 — дебетується рахунок імпортера.
• 12 — банк експортера зараховує виручку бенефіціару.
• 13 — імпортер, отримавши від банку-емітента документи, вступає у володіння товаром.

У практиці розрахунків застосовуються різні види акредитивів, які класифікуються за ступенем гарантованості платежу і за методами виконання акредитива. За ступенем гарантованості виконання зобов’язань контрагентами зовнішньоекономічної угоди виділяють такі види акредитивів:

• * непідтверджений — банк, що бере участь у цій операції (авізуючий), не бере на себе зобов’язання з виконання цього акредитива, однак повинен ретельно перевірити за зовнішніми ознаками дійсність такого акредитива;
• * підтверджений — відповідальність по такому акредитиву на прохання банку-емітента бере на себе інший банк, що бере участь в операції таким чином, за виконання умов даного акредитива відповідають і банк-емітент (банк імпортера), і підтверджуючий банк (банк експортера), за що останній отримує визначену винагороду;
• * безвідзивний — може бути анульований тільки за згодою експортера, на якого він відкритий, але не раніше вказаного строку його дії;
• * відзивний — може бути в будь-який момент анульований імпортером або банком;
• * непокритий — акредитив, який банк відкриває, але не переказує валюту, а дає тільки зобов’язання про сплату тратт;
• * покритий — акредитив, який банк відкриває і одночасно переказує валюту.

Менш поширені на Україні, але використовуються у світовій практиці акредитиви, що класифікуються за методом виконання:

• * звичайний — відкривається на конкретну особу;
• * переказний (трансферабельний) — акредитив може бути переказано тільки у тому випадку, якщо є однозначне підтвердження банку-емітента, що акредитив «переказний». Пов’язані з переказом витрати сплачуються першим бенефіціаром, якщо не узгоджено інше. Передбачає можливість його використання повністю або частково однією або декількома особами, окрім самого бенефіціара, — іншими бенефіціарами;
• * револьверний (відновлюваний) — акредитив, що поповнюється в міру його використання. В акредитивному дорученні вказується мінімальна сума (квота), нижче якої залишок за акредитивом не повинен скорочуватись, а належить до поповнення. В практиці вітчизняних банків та організацій револьверні акредитиви поділяються на кумулятивні, якщо в заяві вказується, чи є право у бенефіціара використовувати суми, що залишилися від попереднього строку (платіж здійснюється раз на місяць або квартал), і некумулятивні (без права використання залишку);
• * резервнии («стенд-бай») — іноді називають чистим акредитивом, є спеціальним видом акредитива та за сутністю більше схожий на банківську гарантію;
• * «з червоним застереженням» — передбачає оплату невідвантаженого товару. Може бути будь-який вид акредитива, що передбачає виплату виконуючим банком експортеру авансів до визначеної суми.

Акредитивна форма розрахунків може використовуватися при розрахунках за товари (послуги), що експортуються з України, та за товари (послуги), що імпортуються в Україну.

Порядок застосування цієї форми розрахунків у першому випадку такий: отримавши акредитив від іноземного банку, відповідний український банк перевіряє його дійсність і протягом трьох робочих днів направляє українському експортеру (бенефіціару) авізо (повідомлення) про відкриття йому акредитива з додатком необхідних документів, призначених для бенефіціара. Експортер перевіряє відповідність акредитива умовам, що зафіксовані в контракті (суму, вид акредитива — відзивний або безвідзивний, термін його дії тощо), та повідомляє банку свої зауваження, якщо вони є, протягом трьох днів з моменту отримання авізо. Одночасно експортер направляє наказодавцю акредитива вимогу про зміну його умов відповідно до зауважень. Якщо протягом вказаного строку зауваження до банку не надійшли, то вважається, що бенефіціар (експортер) погоджується з усіма умовами акредитива. Виконання акредитива здійснюється через банк експортера або імпортера.

При визначенні строку виконання акредитива необхідно враховувати час поштового обігу відповідних документів. Зібравши документи, експортер направляє їх до банку з листом-дорученням. Якщо виконуючим є банк експортера, то він здійснює платежі по наданні документів або ж у відповідності з умовами акредитива акцептує виставлені векселі (тратти) проти наданих експортером документів. Банк здійснює оплату експортерам з акредитива тільки після отримання відповідного відшкодування від іноземного банку.

За товари та послуги, що імпортуються українським підприємствам і організаціям, виконання акредитивної форми здійснюється таким чином: українські підприємства надають в уповноважений банк заяву на відкриття акредитива на бланку встановленої форми в трьох примірниках. Заява повинна бути підписана двома посадовими особами, уповноваженими від імені даної організації підписувати доручення банку, здійснювати платежі за кордон. Ця заява скріплюється печаткою підприємства.

У тих випадках, коли сума акредитива виражена в валюті контракту, а платіж передбачено в іншій валюті, в заяві в цьому випадку повинен бути вказаний курс перерахунку або спосіб визначення цього курсу (на яке число і на якому валютному ринку).

Виконуючим банком при акредитивній формі розрахунків по імпортних операціях може бути або український банк, що отримав таке доручення, або іноземний банк.

У разі, якщо розрахунки здійснюються вітчизняним банком, то він після перевірки отриманих від іноземного банку товаророзпорядчих та інших документів, оформлених іноземною фірмою-експортером, здійснює платежі в терміни, визначені в акредитиві.

Вказані документи видаються наказодавцю акредитива за генеральним дорученням для перевірки та отримання імпортних товарів.

Якщо акредитив виконується іноземним банком, то отримані українським банком товаророзпорядчі та інші документи перевіряються і передаються (під зобов’язання) протягом трьох робочих днів з дня їх отримання від іноземного банку підприємству-імпортеру.

Якщо іноземний банк, що виконує акредитив, знаходить розбіжності в наданих йому експортером документах, то він інформує про наявні зауваження український банк, а останній без затримок повідомляє про це підприємство-наказодавець акредитива, який зобов’язаний протягом п’яти робочих днів повідомити банк про своє рішення щодо можливості прийняття по акредитиву документів із вказаними розбіжностями. Після направлення запиту організації-наказодавцю український банк (після отримання згоди на приймання документів з розбіжностями або неотримання заперечень) повідомляє протягом п’яти робочих днів за телеграфом іноземному банку про згоду на здійснення платежу (або на акцепт виставленої експортером тратти при наданні комерційного кредиту).

Якщо ж організація-наказодавець своєчасно відмовиться від прийняття по акредитиву документів із розбіжностями, то вітчизняний банк інформує телеграфом про це іноземний банк і виконавця, а якщо іноземний банк уже здійснив сплату бенефіціару (експортеру), то вітчизняний банк вимагає повернення цих сум із відсотками.

Переваги та недоліки даної форми розрахунків є такими.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна експортеру, тому що являє собою тверде і надійне забезпечення платежу, отримане, як правило, до початку відвантаження. Здійснення платежу по акредитиву не пов’язано зі згодою покупця на сплату товару. Крім цього, експортер має можливість отримати платіж по акредитиву максимально швидким способом, а в ряді випадків — до прибуття товару в пункт призначення. Нарешті, бенефіціар може отримати під забезпечення акредитива кредит банку, що особливо важливо, якщо він є посередником.

Водночас акредитив вважається найбільш складною формою розрахунків для експортера, так як отримання платежу пов’язане з правильним оформленням документів і своєчасним поданням їх у банк. Встановлюючи жорсткі умови до оформлення документів з точки зору відповідності їх умовам акредитива, банки захищають інтереси імпортерів, так як діють на підставі їх інструкцій.

Основним недоліком акредитивної форми розрахунків для контрагентів є, по-перше, певні затримки обігу документів через банки і, по-друге, висока вартість акредитива. За проведення операції (відкриття, авізування, підтвердження, прийом і перевірку документів по акредитиву тощо) банки утримують комісію, що залежить від суми акредитива.

Банківські витрати на відкриття, авізування, підтвердження акредитива і за виконання платежів по ньому утримуються банками відповідно до умов акредитивів на підставі діючих банківських тарифів.

Відкриття акредитива, його підтвердження (непідтверджені акредитиви майже не використовуються, оскільки не дають жодних гарантій), здійснення платежу по ньому будуть коштувати клієнту від 0,75% до 1,5%. До того ж мінімальні комісійні по акредитивах значно більші: 100—150 дол. США — за відкриття, 100—200 дол. США — за підтвердження та 100—300 дол. США — за здійснення платежу. документарний акредитив розрахунок платіж, А якщо виникають питання з документами по акредитиву, то кожен запит з цього питання буде коштувати клієнту ще 0,15—0,3% (мінімум — 50—70 дол. США). Стільки ж коштує анулювання акредитива або зміни його умов, до того ж комісійні, зібрані за відкриття та підтвердження, резиденту можуть не повернути, якщо їх не поверне нашому банку іноземний банк, що підтверджує цей акредитив.

Що стосується експортних операцій, то зарахування валютної виручки на рахунок у більшості банків клієнтам не коштує ні копійки, тоді як авізування експортного акредитива обійдеться в 40—60 дол. США, або 0,15—0,3%.

При відкритті акредитива його наказодавець повинен чітко і конкретно вказати, за чий рахунок повинні бути сплачені ті або інші витрати по акредитиву (поштово-телеграфні витрати, комісія за відкриття, авізування, підтвердження акредитива, платіжна комісія та ін.) — за рахунок наказодавця акредитива чи за рахунок бенефіціара. Це необхідно для того, щоб співробітник банку при нарахуванні комісії мав можливість віднести її за рахунок тієї сторони, яка повинна її сплачувати відповідно до умов контракту і акредитива.

У міжнародній торгівлі склалась практика розподілу банківських витрат між контрагентами, кожен з яких сплачує банківські комісії на території своєї країни. Українським організаціям, що проводять розрахунки по акредитиву, слід домагатися сплати всіх банківських витрат за рахунок іноземних контрагентів.

Тому акредитив використовується, якщо контракти укладаються на великі суми та ризик ненадходження товару або грошей дуже великий.