Особливості спілкування молодших школярів

Особливості спілкування молодших школярів.

І. Важливим елементом людського співжиття взаємин є психічні контакти і спілкування. Потреба у контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування — це величезний дар набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через масові засоби комунікації й безпосередні контакти на вулиці, у театрі й кіно.

Дефіцит спілкування, дружніх відносин викликає ускладнення і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а то й захворювання. У спілкуванні дуже важливим є необхідність зрозуміти, що кожна людина — найбільша цінність суспільства. А тому слід поважати кожного, з ким спілкуєшся.

2.1. Американський психолог Е. Т. Шостором вважає, що існує 2 основних рівні (типи) спілкування — маніпуляція і актуалізація.

Маніпуляція — це відношення і поводження з людьми, як з речами.

Актуалізація — це визнання незалежності іншого і його права бути іншим, природність, повнота емоційного життя у дану конкретну мить спілкування.

Російський дослідник В. М. Сагатовський визначає чотири таких рівні:

1) маніпуляція;

2) «рефлексивна гра» — взаємовідносини, коли людина прагне «обіграти» партнера, показати неспроможність його планів;

3) правове спілкування. Тут головним є узгодження «проектів поведінки», визнання норм і правил на основі справедливості;

4) моральне спілкування на основі єдності внутрішніх, духовних начал.

Американський психолог Е. Ю. Бьорн вважає, що є шість основних рівнів (або способів) спілкування.

Перший — це так би мовити «нуль спілкування» — «заглиблення в себе» (наприклад, мовчазна черга перед кабінетом лікаря або пасажири одного вагона метро). Тут слід зауважити: якщо це і «нуль», то не «абсолютний». За власним досвідом кожен знає, що навіть, коли не висловлено жодного слова, люди все одно придивляються один о одного, виникають гіпотези і оцінки про того чи іншого, складається «орієнтовна основа» спілкування, хоча ми про неї і забудемо, коли вийдемо з черги чи вагону.

Другий рівень — це ритуали — формалізовані варіанти спілкування, що визначаються прийнятими суспільством нормами (привітання, прощання, подяка за послуги).

Третій рівень — робота. Тут не треба особливих пояснень, бо кожен знає, що таке плідне, конструктивне робоче спілкування.

Четвертий — розваги. Є певні правила, тон, доречний для спілкування у різних за характером і складом компаніях, товариствах.

П’ятий рівень — «ігри» в концепції Е. Бьорна одне з центральних понять. Ця книга, що одержала всесвітнє визнання так і називається: «Ігри, в які грають люди». Що ж таке гра? Це — спілкування на двох рівнях, коли людина зображує одне, а насправді має на увазі зовсім інше. Будь-яка гра має свого роду пастку, яка спрацьовує при наявності у противника слабкого місця (сентиментальність, дратівливість), на якому можна зіграти. Результат «гри» завжди обопільний і полягає у почуттях, інформації. Багато чого загадкового у людських стосунках зумовлено саме іграми. Беручи на себе певну «роль», попадаючи в неї, людина зв’язується нею, у спілкуванні відбувається своєрідний психологічний біг на місці… Ось достатньо типова ситуація: дитина одержала двійку і від неї вимагають запевнень, що надалі вона «старатиметься», або «добре вчитиметься». Нарешті запевнення в цьому одержане, але як воно власне, виконуватиметься, що для цього для цього потрібно — лишається за рамками, «гра закінчена». Для мами її можна було назвати «я так для неї стараюся!», а для дитини — «Не засмучуй маму!». Наступного разу гра почнеться з дебюту «Тобі не можна вірити!», а відповідь буде «Я забув…» або «До мене чіпляються!». У фіналі такої гри обох учасників чекає розрив, відчуження, гіркота, взаємна образа, втілені у формулах: «Це безнадійна дитина…» і «Я ні на що не здатний…».

І останній і найвищий рівень спілкування близькість. Тут людина відверта, щира, безкорислива, коли вона звернена до іншої всіма силами душі. Однак близькість у спілкуванні може проявлятися тільки з одного боку від однієї людини.

Співставляючи ці й інші існуючі класифікації, можна все звести до трьох основних рівнів спілкування, або «ліній спілкування»:

1) маніпулювання;

2) конкуренція, змагання, суперництво;

3) співробітництво.

1 а). Соціально-комунікативна активність дитини як фактор розвитку її індивідуальності.

Вивчення взаємин дітей у молодшому шкільному віці. Знання їхніх особливостей вкрай необхідне, оскільки потрібні умови та спрямування для розвитку їх особистості в товаристві ровесників.

Розуміння суті соціально-комунікативної активності дитини, що є наслідком і водночас передумовою подальшого розвитку спілкування, неможливе без визначення змісту і структури, знання яких дає змогу визначити особистості функціонування даного феномена на різних етапах онтогеничного розвитку вихованця в конкретній навчально-виховній ситуації.

Як відомо система вибіркових ставлень особистості започатковується на етапі дошкільного дитинства. Вона розвивається від ситуативних до більш узагальнених і стійких. У процесі їх розвитку у дитини формуються стереотипи поведінки та способи взаємодії з людьми, що є підгрунтям її моральної вихованості. Моральні ставлення до ровесника передусім продукуються позитивною емоційною спрямованістю дітей одне на одного, яка виступає початковим етапом становлення і розвитку соціально-комунікативної активності, формування у них гуманістичної спрямованості на широкий загал людей. З цього приводу американський філософ Дж. Льюіс зазначає, що особистість, яка розвивається не та, що замикається, а яка постійно розширює коло спілкування. Особливо це стосується молодших школярів, в яких у цей час іде розвиток особистості.

Проте, спілкування не існує без відособлення — якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне відособлення — до індивідуалізму.

1 б). Таким чином, соціально-комунікативна активність, як цілісне утворення є складною категорією, що містить у собі певну систему якостей властивостей індивіда.

а) емоційне ставлення до ровесників навколишніх людей, уміння епатувати, співпереживати, співчувати, відчувати чужий біль і чужу радість, уміння ставити себе на місце іншого, бачити світ його очима, уміння володіти своїм емоційно-почуттєвим станом;

б) знання норм і правил спілкування з навколишніми і здатність осмислювати процес спілкування (спостерігати і розуміти), прогнозувати ситуації спілкування і вміння інтуїтивно визначати стан іншого, здатність до рефлексії, заглиблення у свій внутрішній світ, зіставлення індивідуальних особливостей за вимогами довкілля;

в) ціннісні орієнтації особистості в сфері спілкування, що виступають критеріальною основою емоційного ставлення до навколишніх (симпатія чи антипатія); здатність до об'єктивної оцінки поведінки і вчинків навколишніх та своїх власних, уміння оцінювати ситуації спілкування;

г) вияв турботи про навколишніх, самостійність та ініціатива у наданні допомоги творче ставлення до спілкування.

Таким чином у структурному плані соціально-комунікативної активності містить чотири компоненти: афективний, когнітивний, аксіологічний та праксеологічний. Така структура дає змогу зрозуміти суть його, але й динаміку протягом навчання.

У життєдіяльності молодших школярів є три проблеми пов’язані з адаптацією в навчальному колективі:

а) пр. адап. навч. — пізнавальної д-сті опанування прийомів, методів.

б) пр. соц. психологічної адап. входження в стосунки з іншими.

в) проби до формальної орг-ї, що пов’язані в систему безособових формалізованих зв’язків — норм, стосунків, які регул. його поведінку в таких «Правил для учнів"23.

4. У світі людських взаємин відносини, як правило, розвиваються не виключно за однією з цих ліній, а реалізуються у системі взаємодій. Так, у сім'ї є й управління дітьми, і спроби дорослих керувати маж братами і сестрами, між дорослими за домінування.

Отже, всюди переплітаються ці 3 начала спілкування, але моральна ціна їх, звичайно, нерівнозначна. Можливості і першого і другого шляху обмежені. Більше того в якийсь момент вони виявляються гальмом навіть у тих ситуаціях, до яких здавалося, були і передбачені. Найчіткіша програма і чіткі вказівки губляться у пасивному опорі тих, чиєю поведінкою намагаються маніпулювати. Зрозуміло, що тільки справжнє співробітництво і спілкування, в яких, за словами Е. Канта, до іншої людини ставляться як до мети і ніколи, як до засобу, може зробити людські взаємини і стабільними, і здатними до розвитку.

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність. Людина, як суспільна істота, немислима поза взаєминами з іншими людьми. Саме завдяки спілкуванню і певним взаєминам, що складаються в процесі цього спілкування, людський індивід поступово стає особистістю, яка здатна усвідомлювати не лише інших, але й себе саму, свідомо й активно регулювати власну діяльність та поведінку, впливати на оточуючих, враховувати їх прагнення, інтереси.

Потреба в позитивних взаєминах з’являється дуже рано. Вони необхідні вже немовляті. Перші переживання емоційного задоволення виникають у дитини, передусім при контактах з батьками. Спеціальні дослідження свідчать про те, що дефіцит належних емоційних контактів у перші роки життя може спричинитися до виникнення деяких вад у наступному психічному розвитку дитини. Нерідко це бувають підвищена нервозність, скованість, боязкість, замкненість.

З віком значення взаємин з оточуючими для дитини стає дедалі вагомішим. Стосунки з близькими не лише забезпечують їй позитивні емоційні переживання і хороше самопочуття, а й стають головним джерелом її зростання, як особистості. Неможливо, наприклад, уявити собі формування у дитини таких рис, як доброзичливість, співчутливість, самовідданість та багатьох інших, у відриві від відповідних взаємин, що складаються у неї у сім'ї, в дитячому садку чи в період її шкільного навчання.

В роки юності, в період зрілості і взагалі протягом усього наступного життя людини значення взаємин не зменшується. Потреба в них завжди залишається невід'ємною сутністю особистості.

В процесі взаємин люди постійно виявляють те чи інше ставлення один до одного і повагу, доброзичливість, готовність допомогти. В них також проявляється взаємне оцінне ставлення до людей, що конче необхідне для самоствердження особистості, для розвитку її самосвідомості і діяльності з метою самовдосконалення.

Наскільки важливим для людини є взаємини з оточуючими, свідчать сильні емоційні переживання у випадках погіршення її стосунків з товаришем, другом. А втрата рідних і близьких, внаслідок якої зникає звичне і органічно необхідне спілкування, переживається людиною як глибока життєва драма.

Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одним стосунки бувають тривалими, постійними, з іншим — короткочасними, або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають зміни в його сприйманні себе самого, в його характері.

Проте вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування, спочатку в родинному колі, потім з ровесниками у дитячому садку, а згодом — з членами учнівського колективу класу, школи. Якраз організовані дитячі колективи мають вирішальне значення у розвитку та формуванні підростаючої особистості.

2 а). Є властивості людини, важливі для її позицій у спілкуванні - насамперед темперамент, який втілюється під час спілкування у таких характеристиках людини, як інтровертність і екстравертність.

Ці поняття вперше ввів швейцарський психолог К. Юнг. Що вони означають? Це — відцентрова або доцентрова спрямованість особистості. Таке значення полягає, власне у структурі цих слів (intro — в себе, extra — зовні, versio — повертаю).

Інтереси, увага, екстраверта спрямовані назовні, там він шукає себе, там самоутверджується. Для інтроверта істотніше, як світ відбивається у ньому самому, йому потрібно насамперед знати, що він є - від цього і залежатиме характер його «стосунків із дійсністю». Коротко і спрощено можна було б сказати так: екстраверти дивляться, інтроверти — думають.

Зрозуміло, що чистих екстравертів або інтровертів немає, мова йде про визначальну тенденцію у спілкуванні, чого більше: споглядання чи роздумів? Покладатися виключно на щось одне — небезпечно, важливо поєднувати зовнішні враження із здатністю відчути глибинний підтекст вчинків дитини2.

Психотерапевт А. Б. Добрович у книзі «Вихователеві про психологію і психогігієну спілкування» зауважує, що недоліком екстравертів є те, що вони нерідко поверхневі в оцінці співбесідника3.

Народившись, дитина входить у світ встановлених століттями звичаїв, способів поведінки, поглядів закріплених у рідній мові. Виховання полягає в тому, що людина, підростаючи, освоює, присвоює складний світ дорослих в якому опинилася вона.

Дитина оволодіває досвідом дорослих буквально з перших місяців свого життя: спочатку підсвідомого пристосування, а потім — систематичного навчання.

У процесі живого спілкування з дитиною, дорослі навіть незалежно від своєї волі передають їй погляди на навколишній світ, свої моральні поняття і уявлення. Тому вплив дорослих дуже великий на особливості спілкування молодших школярів у майбутньому.

Отже, вже з перших днів свого життя дитина засвоює прийняті в її середовищі стереотипи поведінки; іншими словами, дорослі свідомо і несвідомо навчають дітей і «зовнішніх» і «внутрішніх» алгоритмів спілкування, формують зразки поведінки і відносин своїх синів і доньок.

Змалку дитині кажуть: «Не плач, адже ти — мужчина!», «Будь охайною, акуратною, адже ти — дівчинка!» Дитина одержує еталони «доброго», «злого», «красивого», «потворного» і т. д. Згодом, зустрівшись із новим явищем, людина дивиться на нього через вироблені у дитинстві оцінки і стосунки.

Такі оціночні еталони відіграють подвійну роль у стосунках, спілкуванні людей. З одного боку, вони допомагають швидко зорієнтуватись і правильно відреагувати на ті чи інші типові особливості людей, навіть малознайомих, але з другого боку, вони можуть викликати упередженість до людини, затулити її реальні якості і риси. Під впливом такого еталону, нерідко застосованого правильно, ми діємо за принципом: «Я його не знаю, але вже… не люблю».

3. Вміння слухати має першорядне значення у людському спілкуванні. Підраховано: із часу, що використовується для контактів з тими, що нас оточують, ми 9% пишемо, 16% - читаємо, 30% - говоримо, 45% - слухаємо. Відсотки молодших школярів дещо інші, відносно від осіб, які спілкуються. Найбільший відсоток на уроках, у розмові з дорослими. Але коли іде мова про спілкування з друзями? З друзями діти намагаються якомога більше говорити і якнайменше слухати. Це зв’язано із їхнім психічним станом. Діти при спілкуванні почуваються вільно, комфортно. Над вибором фраз і слів не задумуються, а словесно зразу відображають свої думки. Велику роль грає настрій, який вони і не намагаються приховати при спілкуванні. Кожен учасник розмови намагається розповісти якомога більше. Тема їхніх спілкувань — це цікаві пригоди, з якими так кортить поділитися з товаришами4.

3 а). Психологи розробили чимало тестів на визначення цієї здатності. При цьому вона оцінювалась за стобальною системою.

Тест на вміння слухати.

На 10 питань слід дати відповіді, які оцінюються:

«майже завжди» — 2 бали;

«у більшості випадків» — 4 бали;

«іноді» — 6 балів;

«рідко» — 8 балів;

«майже ніколи» — 10 балів.

1.Чи прагнете ви завершити бесіду, коли тема, а то і співбесідник нецікаві вам?

2.Чи дратують вас манери вашого партнера по спілкуванню?

3.Чи може невдалий вираз вашого співбесідника викликати у вас грубість?

4.Чи уникаєте ви вступати з невідомою вам людиною у розмову?

5.Чи маєте ви звичку перебивати співрозмовника?

6.Чи робите ви вигляд, що уважно слухаєте, а самі думаєте зовсім про інше?

7.Чи змінюєте ви тон, голос, вираз обличчя у залежності від того, хто ваш співбесідник?

8.Чи змінюєте ви тему розмови, якщо вона зачіпає неприємну вам тему?

9.Чи виправляєте ви людину, якщо вона неправильно вимовила слово?

10.Чи буває у вас зверхній тон до того, з ким говорите?

Результат визначається дуже просто: чим більше балів, тим у більшій мірі розвинуте у вас вміння слухати. Якщо ж ви набрали більше 62 балів, то ви слухач «вище середнього рівня"5.

Які ж висновки. За дослідженнями більшість дітей вважають, що кращий співбесідник — близький друг (подруга). Це, певно, пояснюється тим, що саме дружба народилася на основі здатності слухати одне одного, ставитися з інтересом. Більшість вважають, що до числа кращих слухачів належать учні, які вчаться гірше або на думку колективу є гіршими. Тоді велику роль у спілкуванні надається кращому учневі, відміннику. Тому при спілкуванні молодших школярів ведучу роль відіграє навчання. Але це не завжди так. Велике значення відіграє мода, яка опанувала всі сфери людського життя. Тому на сучасному етапі вона зачепила і наймолодших. Діти молодшого шкільного віку звертають увагу на зовнішній вигляд свого співрозмовника і відносно таких критеріїв іде розподіл кому слухати, а кому говорити.

3 б). Треба звернути увагу на різницю між хлопчиками і дівчатками у спілкуванні.

Хлопчики слухають в першу чергу, що говорять (звертають увагу на зміст), у той час, коли дівчата слухають, як говорять (звертають увагу на форму передачі)6.

Щоб зрозуміти, про що говорить співбесідник, треба зрозуміти мету його розмови. Основною метою, якою керуються молодші школярі при спілкуванні є повідомлення чогось. Діти це не здатні переключатися на різні тематики.

3 в). Соціальне спілкування вимагає, щоб співбесідники говорили або слухали по черзі, не перебиваючи одне одного. Молодші школярі навпаки, при такому виді спілкування намагаються всі взяти участь у спілкуванні одночасно. І часто такі бесіди починаються із виразів: «А я чув…», «А я знаю…» Правильно слухати, коли метою бесіди є обмін інформацією діти здатні у тому випадку, коли це їх зацікавило. Тільки тоді вони чітко запам’ятовують сказане.

При експресивному спілкуванні доречні прийоми нерефлексивного слухання або вміння уважно мовчати, не втручатись у промову співбесідника. Адже він і без того емоційний, збуджений і відчуває ускладнення при формулюванні своїх думок. У дітей молодшого шкільного віку при експресивному спілкуванні не спостерігається даних навичок, ці навички вони набувають пізніше з власним розвитком. Хоча в них уже відчувається розуміння того про що говорить співбесідник, при умовах — виявлення жалю, здивованості.

Яка б не була мета спілкування, завжди корисно знати технічні прийоми активного слухання та вміти користуватися. Уже у молодшому шкільному віці психолог може ознайомити дітей з ними:

1.Пригадайте і обдумайте свої звички слухання.

2.Умійте показати другові, що ви його слухаєте.

3.Будьте уважні.

4.Треба вміти зосередити свою увагу.

5.Розумійте не тільки слова, але і почуття.

6.Стежте за мімікою, рухами.

Найпоширенішими помилками є:

1.Перебивання співрозмовника.

2.Не задавайте безліч запитань.

3.Не вживайте зайвих слів, які завадили б розумінню основної думки7.

3 г). Спілкування молодших школярів характеризується великою кількістю рухів та жестів. Діти ще не можуть лаконічно, точно побудувати свою розповідь. Часто переходять з однієї теми на іншу. Емоційність у їхньому спілкуванні не відіграє важливої ролі. Діти це не мають навичок самоконтролю. Часто у їх голосі відчувається впевненість у собі, але вона одразу зникає, коли у розмову вступає доросла людина.

У сучасній зарубіжній соціальній психології Е. Бьорна, який стверджує, що в кожному, незалежно від віку і статі, живе 3 особистісті (або «я»): «я» — батько, «я» — дорослий, «я» — дитя. У нас ця теорія дістала свій розвиток у розробках Ю. М. Ємельянова. Скорочено схема теорії позначається трьома першими літерами Б.Д.Д. «Батько» (Б) — джерело наступності суспільного досвіду, в якому на будь-який випадок життя є свої «правила»: думок, почуттів і поведінки. Основна схема міркування і поведінки «батька»: це можна, а це не можна. Обмеження схемами, рамками, нормами робить його завжди правим. З батьком на всякий випадок погоджується, довіряють його досвідові.

«Дорослий» (Д) — джерело реалістичних думок почуттів і поведінки. Він нічого не приймає на віру, в усьому прагне розібратися сам. Самостійність думок, почуттів і поведінки дає йому можливість вести діалог з іншими людьми.

«Дитя» (Д) — джерело емоційних бажань, незрілості думок, почуттів і поведінки, живе «тепер» і «тут», для нього важливе тільки одне: «я хочу» і «я не хочу». Слова «треба», «необхідно» не існують — вони атрибут поведінки «батьків». «Я — дитя» включає імпульси, притаманні дитині: емоційну прив’язливість і довірливість, вередливість. Від «батька» і «дорослого» відрізняється істотною егоїстичністю своїх думок, почуттів, поведінки, що може призводити до впертості у задоволенні потреб та інтересів.

Більш ідеальними є стосунки між дітьми, які будуються з позицій «Дитя — Дитя». В цьому напрямку вони і повинні розвиватися. Такі стосунки відбувають на повному позитивному для дітей рівні.

Якщо уважно придивитися до стилю спілкування окремих дітей у конфліктних ситуаціях, можна помітити, що їхні стосунки, що будуються на позиції «Дитя — Дорослий"8. Такі стосунки відбуваються на певному негативному рівні. при розмові спостерігається зверхність одного із співрозмовників.

4 а). Діагностичне обстеження виявило прямий зв’язок між низьким загальним рівнем між особистісних взаємин, здібніший інтелектуальний рівень. Взаємини, як правило складаються інтуїтивно. Що таке інтуїція? Уміння здогадатися про що-небудь, минаючи логічні роздуми і одразу зрозуміти у чому суть.

Говорячи про інтуїцію, варто завжди пам’ятати, що це — інформативно найцільніший канал. Інтуїтивне прозріння у спресованому вигляді містить величезну кількість логічної, етичної чи сенсорної інформації. Цей канал єдиний спосіб здобуття принципово нових знань.

З яким фізіологічним рецептором пов’язана інтуїція? Інтуїтивний здогад грунтується на якомусь здоровому образі. Інтуїція — продукт спостереження. Взаємини дітей також складаються інтуїтивно. Діти не в змозі пояснити й обгрунтувати своє негативне ставлення до ровесників. Не стурбовані таким станом і у більшості випадків уже звикли до грубості, несправедливості, а подекуди до жорстокості.

Вивчення змісту та складанні характеристики гуманних взаємин за тривалістю, сталістю є 3 рівні.

Високий рівень: максимально гуманістичні стосунки: як стиль, як спосіб життя.

Середній рівень: помірно гуманні - на рівні побажань. Це життєво-ситуативний рівень. Носить поодинокий характер і поширений у молодшому шкільному віці.

Низький рівень: пасивно-гуманні взаємини.

Психолого-педагогічні умови:

•не говорити повчально, виявляти інтерес до захоплення інших;

•глибоке володіння ідеєю і задумом діалогу;

•урахування віку;

•щоб всі брали участь у спілкуванні;

•створення ситуації успіху;

•елементи загальності.

У вихованні гуманних стосунків у дітей слід акцентувати увагу на безперервність, динамічність руху внутрішнього життя особистості10.

4 б) Соціонічні функції.

Дитина спілкується з навколишнім середовищем з різною інтенсивністю і різними каналами прийому-передачі інформації. Які канали інформаційного обміну існують? Найперше, система органів чуття.

Органи чуття дитини спеціалізовані по дистанції прийому-передачі, тобто вони найефективніше переробляють ту інформацію, джерело якої знаходиться на певній відстані від них.

На найкоротшій дистанції, що називається «обличчям до обличчя», і за тривалих тісних контактів між людьми інформація транслюється через відчуття — сенсорику. Сенсорна інформація завжди наочна і відчувається фізично. Вона зашифровується в основному, в таких формах — дотиках, смаках, запахах, тепловідчутті.

Сенсорний канал втрачає свого пропускну спроможність, якщо збільшується дистанція контакту. Коли доводиться спілкуватися з кількома дітьми в рамках групи найбільша кількість інформації транслюється через емоційно-етичний канал.

Кожна дитина перебуває в якомусь емоційному стані. Коливання емоційного фону дуже інформативні. Діти не вміють користуватися цим видом інформації. Вони не здатні відчути настрій, ставлення, схвильованість, переживання свого друга. Для цього потрібні ще слова. Хоча мова супроводжується відповідними жестами, блиском очей, виразом обличчя, інтонацією голосу. Головними каналами трансляції повідомлень стає мова. Мовне спілкування відбувається за допомогою голосу й слуху.

Індивідуальні особливості мови звичайно відтворюють особливості людини. Перед усім особистість характеризується змістом і образом думок. А думки не існують поза мовним оформленням. І хоча деколи людина може приховувати свої думки, але зміст її мови, теми розмови відображають особливості людини. Наприклад, любима тематика розмови відображає основні інтереси, життєві установки. Російське прислів'я говорить: «У кого что болит, тот про то и говорит».

Особистість проявляється і в зовнішніх особливостях спілкування: балакучий чи мовчазний чоловік, які використовуються вислови, який стиль спілкування. Однак не потрібно поверхнево співвідносити мову і особливості його особистості. Балакучість може бути проявом жвавості характеру, уважності до інших може бути і виявом самолюбства, бажання показатися. Мовчазність може пояснити високим почуттям відповідальності11.

Спілкування дитини складається під вирішальним впливом спілкування із дорослими, слухання їх мови. Мова розвивається поступово, процес розвитку складається із декількох етапів. На першому році життя дитини створюються анатомо-фізіологічні і психологічні передумови опанування мовою. Цей етап розвитку мови підготовчий. Дитина другого року життя практично опановує людську мову. Але ця мова носить аграматичний характер: в ній немає відмінювання, прислівників, прийменників, хоча дитина уже будує речення. Граматична правильна усна мова починає формуватися на третьому році життя. Але і тут дитина робить багато помилок. У старшому дошкільному віці в дитини розвинуте усне мовлення.