Теорія соціальної стратифікації

Теорія соціальної стратифікації

Інструментом у досягненні цього є теорія соціальної стратифікації, її було створено на початку 40-х років XX ст. американськими соціологами Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К. Девісом, У. Муром та іншими, які вважали, що соціальну стратифікацію спричинив розподіл функцій у суспільстві.

На їх думку, соціальна стратифікація забезпечує виокремлення впорядкованої сукупності соціальних верств, що відрізняються одна від одної певними важливими для даного суспільства ознаками (критеріями): характером власності, розміром прибутку, обсягом влади, престижем, національними чи іншими рисами. При цьому соціальне стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Цей підхід сповідує такі основні принципи:

а) обов «язковість вивчення всіх без винятку соціальних верств суспільства;

б) необхідність застосування при порівнянні їх одних і тих самих критеріїв;

в) достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

Очевидно, що за такого методологічного підходу згадувана вище сталінська модель «2+1» (два класи й прошарок) не має ніяких шансів на наукове обґрунтування.

Соціальна стратифікація означає процес, який безперервно триває у суспільстві, і результат цього процесу. Вона є не лише методом виявлення верств даного суспільства, але й «портретом» цього суспільства. Простратифікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація — риса будь-якого суспільства: рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна в усіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Соціальна стратифікація — процес соціального відтворення, внаслідок якого верстви (страти), групи, класи виявляються нерівними між собою і групуються в ієрархічно розміщені страти з різним престижем, власністю та владою.

Соціальна стратифікація означає не просто різне становище у суспільстві окремих індивідів, родин чи цілих країн, а саме нерівне їх становище. При цьому дуже важливим є вирішення теорією соціальної стратифікації проблеми соціальної мобільності, зокрема методів зміни особистістю, групою свого соціального становища. Виділяють два основні шляхи здобуття ними певного рангу: аскрипція і досягнення.

Аскрипція — просування соціальними «сходинками» завдяки зовнішнім, незалежним від індивіда, групи, властивостям {соціальному становищу, фізичним даним та ін.).

Досягнення—здобуття індивідом, групою певного статусу завдяки безпосередньо власним успіхам.

Класова й стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки — на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об «ємна», а не однолінійна модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначене місце, як і поняття «страти», й обидва вони використовуються як у національних, так і в міжнародних порівняльних дослідженнях.

У деяких трактуваннях соціальної стратифікації наявні й егалітаристські (зрівняльні) тенденції. Вони особливо помітні у концепціях «середнього» чи «нового середнього класу», який трактується як більшість населення, що має власність і достатні можливості для заможного життя; він працьовитий, наполегливий у досягненні мети, вміє розпорядитися доступними благами й цінує надані суспільством можливості для соціальної мобільності. Зростання чисельності «середнього класу» фактично означає ліквідацію протистояння багатства й бідності. Ідея «середнього класу» є альтернативою попередньому поділу, віддображає зрівняльні тенденції у соціологічних поглядах.

За деякими даними, у нашому суспільстві наприкінці XX ст. «середній клас» становив лише 15%, а в СІЛА — приблизно 80%. Зростання його ролі у співвідношенні соціальних і політичних сил визначає стабільність соціальної системи, забезпечує її динамізм.

Про те, наскільки складно стратифікувати суспільство радянського взірця, свідчать перші спроби соціологів, їх класифікація далеко не повна, оскільки до неї не потрапили деякі соціальні групи суспільства (представники приватного капіталу, студенти, учні тощо); очевидно, потребують уточнення й самі ознаки, за якими здійснюється соціальна стратифікація. Але навіть у такому вигляді ця класифікація значно реальніше відображає справжню соціальну структуру сучасного суспільства.

Дезінформація, викривлення реальної структури суспільства — це шлях не до його зміцнення, а, навпаки, до розмежування інтересів, до соціальної дезінтеграції. Замовчування реальної картини соціальної стратифікації суспільства відповідає інтересам лише того, хто концентрує у своїх руках політичну й економічну владу.

Наприкінці XX ст. загострилася потреба в ефективній методиці виявлення соціальних груп, що розрізняються за їх місцем у системі власності, влади, прибутку й престижу (статусу). Володіючи такою методикою, можна провести глибокі дослідження соціальної структури, виявити основні соціальні верстви сучасного суспільства.

Вітчизняна соціологічна наука опинилася перед необхідністю відповісти на такі запитання:

1. З яких класів, верств, груп складається наше суспільство?

2. Які основні критерії диференціації населення в ньому?

3. Які соціальні відстані (дистанції) відокремлюють у нашому суспільстві одні соціальні групи від інших?

4. Якими соціальними взаємовідносинами пов «язані соціальні групи (конфліктними чи дружніми, узгодженими)?

5. Яка соціальна мобільність у нашому суспільстві: хто, з яких і в які групи переміщується, наскільки інтенсивні ці переміщення?

6. Як і завдяки чому відтворюється ця соціальна структура?

Очевидно, що, не відповівши на ці та інші важливі питання, суспільство приречене жити «наосліп». Окремі спроби виділити групи, які рухають суспільство, відроджують його, і ті, що протистоять цьому, особливим успіхом не увінчалися.

Конкретні широкомасштабні дослідження з метою створення «соціального портрета» сучасного суспільства — одне з найактуальніших завдань вітчизняної соціології.