Визначення жанру і стандартів журналістського розслідування

«Під журналістським розслідуванням ми розуміємо процес і результат розпочатого журналістом — самостійно чи за завданням редакції — дослідження замовчуваних від суспільства фактів, для подальшого їх обнародування в засобах масової інформації» [5]. Таке визначення цьому специфічному жанру дає хартія співдружності «Чистиє пер’я — ЧП», до якої увійшли журналісти Агентства журналістських розслідувань (Санкт-Петербург) та Гільдії судових репортерів (Москва). При цьому спеціалісти жанру підкреслюють, що однією із провідних ознак розслідувальної роботи є те, що журналіст бере на себе значну частину відповідальності (часто — ризику) і сам стає важливою ланкою в ланцюгу доказів, зокрема потенційним свідком в можливій цивільній або кримінальній справі.

Журналістське розслідування пряма протилежність щоденній рутинній роботі редакції. Головною метою є отримання первинної суспільно значимої інформації, тому в його основі мусить бути безперечна фактологічна інформація, добровільно надана тими, хто має право її надавати.

Автор багатьох наукових та навчально-методичних посібників О. Тертичний визначає сутність поняття журналістського розслідування через мету появи матеріалів цього жанру: «робити явною ту інформацію, котра необхідна, життєво важлива для народу, але від нього приховується; боротися зі зловживаннями сильних світу цього, протистояти беззаконню з тим, щоб змінювалося до кращого все суспільство» [2].

Дуже лаконічно визначає журналістське розслідування як жанр керівник пітерського Агентства журналістських розслідувань Андрій Константинов: «Всебічне дослідження будь-якого питання» [6].

Те, що сьогодні справжніх журналістських розслідувань дуже мало, на думку дослідника, пояснюється політизацією преси, війною компроматів, нерозумінням теми взагалі тощо. Розслідування може бути ініційоване самим журналістом або ЗМІ, яких зацікавила та чи інша тема. Може бути й замовне розслідування — і це абсолютно нормальна практика в сучасних економічних умовах, коли існує і мусить розвиватись ринок засобів масової інформації. Інша справа, що тут повинні діяти певні правила: не треба спекулювати цим жанром. «Нам можна замовити розслідування, а не його результат, — каже Константинов, — Ось, приходить до вас людина і говорить, що знає, як ви вмієте працювати, і хоче запропонувати деяку тему. Нічого страшного в цьому не має, якщо робота буде проведеною так, як вона мусить бути проведена. Головне не фальсифікувати звіт. Тоді це буде в нормах всієї етики» [6].

Заступник редактора-розпорядника газети «Ньюсдей» Роберт Грин вважав, що журналістське розслідування мусить робитися здебільшого за власної ініціативи журналіста. Він досить лаконічно й, водночас, на мій погляд, цілком узагальнююче з погляду на характеристики дав визначення жанру журналістського розслідування: «Це журналістський матеріал, заснований, як правило, на власній роботі та ініціативі, на важливу тему, котру окремі особи або організації хотіли б залишити в тайні» [7].

Тож, завжди в якості предмета журналістського розслідування виступають перш за все різного роду злочини, події, конфлікти, існування яких хтось намагається сховати від суспільства, історичні або інші (крім державної і військової) таємниці [2]. Саме в цьому полягає своєрідність предмету розслідування на відміну від, наприклад, предмету виступу журналіста-фейлетоніста, журналіста-нарисовця чи аналітика. Звичайно, і аналітик, і нарисовець і фейлетоніст можуть писати про злочини, події й таємниці, але вже відкритих кимось, відомих. Якщо ж вони беруться за дещо приховане, в цьому випадку будуть ставити та вирішувати завдання журналістського розслідування.

Серед важливих предметів розслідування в сучасній вітчизняній журналістиці О. Тертичний визначає такі феномени, як випадки корупції, політичні, економічні, екологічні та соціально-побутові злочини, історичні таємниці [2].

Розслідування має бути прив’язаним до конкретних об'єктів та осіб, додане посиланнями на факти, перевірене журналістом (ми) власно в межах його (їх) можливостей. Разом із тим, журналістське розслідування не може підміняти собою слідство й суд. Журналіст може, спираючись на відомі йому факти, ставити перед органами влади питання про залучення до відповідальності тих чи інших посадових осіб; але він не у праві робити висновки стосовно їхньої винності. До якого б типу не відносився предмет майбутнього розслідування, в будь-якому випадку він не буде розслідуваний без ініціативи, зусиль з боку самого журналіста. Лише праця із багатьма джерелами інформації — людьми, документами, власне спостереження, сприяють тому, щоб на поверхню випливали необхідні факти.

В Пакті Хартії співдружності «Чистиє пер’я — ЧП» «Про жанри та журналістські стандарти» журналісти цього профілю дуже жорстко озвучили вимоги (стандарти діяльності) до своїх колег та звели їх до шести пунктів:

• 1. Інформаційне повідомлення про конкретну подію може засновуватися на власній участі або інформації окремого журналіста.
• 2. Повідомлення про окремий факт, якщо журналіст не був його свідком, не може засновуватися на джерелі, що побажав залишитися невідомим. Така інформація дозволяється в більш широкому контексті статті, якщо вона в цілому засновується на впевнених доказах.
• 3. Будь-яке інтерв'ю, зокрема як фрагмент більш широкого тексту, має бути погоджене з особою, що його надало.
• 4. Публікація в жанрі (або під рубрикою) журналістського розслідування не може бути заснована на одному джерелі інформації.
• 5. Під час роботи в гострих критичних жанрах точка зору «іншої сторони» має бути представленою обов’язково.
• 6. Політики, бізнесмени та інші публічні особи, котрі стають об'єктом критики, мусять ставитися до відомості про підготовку публікації, як правило, заздалегідь, у випадку, якщо це не ставить під безпосередню загрозу вихід публікації у світ [5].

Пошук предмету розслідування завжди мусить бути доцільним, тобто визначеним метою виступу, котра, в свою чергу, переслідує необхідність задоволення якої-небудь соціальної проблеми.