Виникнення та роль податків

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЛЬ ПОДАТКІВ

країні сформувалась в результаті тривалого періоду становлення і розвитку держави. В культурних державах стародавнього світу існували досить складні системи податків. Так, в древній Індії справлялися поземельний, промисловий, торговий податок; їх розміри визначалися в певних долях доходів або вартості продуктів виробництва, предметів торгівлі (від 1/5 до 1/6). Цікаво, що сплата податків рахувалася не світським обов «язком, як тепер, а обумовлювалася релігійними віруваннями. Дуже часто податки мали форму жертвоприношення.

В древніх класичних державах податки стають вже суто світською повинністю в зв «язку із розвитком самої ідеї державності. В римській імперії існували надзвичайно різноманітні податки, крім того, проводилися досить складні розрахунки чисельності населення — для стягнення подушних податків, вартості майна — для справляння майнових і подо-ходних податків.

В епоху феодалізму спостерігалося послаблення урядової влади, що зменшило роль податків. Більшість населення було закріпачено або знаходилося в залежності від своїх поміщиків і не сплачувало податків центральному уряду, та і самі податки здебільшого мали добровільний характер або справлялися у формі внесків при особливих обставинах (викуп короля з полону, посвята синів короля у рицарство, видача дочок заміж та ін.). Серед міського населення основними платниками податків були представники промислових та торгових верств, незалежні від поміщиків і лицарів. Найважливішими державними доходами в даний період були домени (доходи від державного майна) та регалії (казенні державні промисли, в яких держава має перевагу перед підданими).

В кінці XV на початку XVI ст. відбулося значне зміцнення урядової влади, формувалася постійна армія, розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля, натуральне господарство поступово витіснювалося грошовим. Все це стало поштовхом для розвитку і вдосконалення податків. Найбільшого розповсюдження набули податки у вигляді мита т.б. плати за послуги, які держава надавала окремим громадянам (судове мито, мито за.

переміщення людей і товарів, мито як винагорода за безпеку на дорогах, за устрій доріг, мостів, портів тощо).

Цікаво, що суцільне оподаткування власних підданих вважалося образливим, тому що воно нагадувало данину, якою обкладалися підкорені народи. Але поступово, під тиском все зростаючих потреб держави оподаткування запроваджується і всередині країни, спочатку у вигляді непрямих податків, тому що вони були не такі помітні та відчутні. Але збільшення розмірів непрямих податків має певні межі і дуже часто наштовхувалося на опір у вигляді відкритих повстань. І тому уряди були змушені шукати інші джерела поповнення державної скарбниці, перш за все, з допомогою прямих податків.

Першими видами прямих податків стали подушні (поголовні) та поземельні. Широке застосування цих податків пояснюється відносною простотою механізму справляння, сталою базою оподаткування, неможливістю ухиляння від сплати. З розвитком промисловості з «являються прямі податки з доходів (прибутку) капіталістичних підприємств.

В історії оподаткування (в глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи. Перший етап — від древнього світу і до початку середньовіччя — це зародження інституту податків, які мали випадковий і тимчасовий характер, справлялися у примітивних формах, дуже часто у натуральному вигляді.

Другий етап охоплює XVI — XVIII ст., характеризується становленням феодальних держав, грошових господарств країн, бурхливим розвитком податків, які практично стягувалися за все, що можна: вікна, двері, майно, бороди, спадщину, землю, будинки, товари, прибутки, з холостяків, євреїв, проституток, покійників і т.п.

Лише в кінці XVIII ст. настає більш цивілізований третій етап розвитку податків. Саме в цей час набувають поширення ідеї про законність і природність обкладання для задоволення державних потреб, обгрунтовуються найважливіші засади оподаткування такі як рівномірність, визначеність, зручність, дешевизна справляння податків (А.Сміт). Кількість податків зменшується, вони стають більш одноманітними, держава.

відмовляється від дріб «язкових зборів, а віддає перевагу тим, які можуть суттєво поповнити скарбницю. Відпрацьовуються технічні прийоми збирання податків. Свого найвищого розквіту і вдосконалення податки набувають в умовах ринкового господарства.

Податкам, як специфічним платежам на користь держави, притаманні особливі риси:

по-перше, обов «язковість сплати. Податки — це примусові платежі постійного характеру, які центральний уряд або органи місцевого самоврядування стягують на свою користь з населення, підприємств, організацій. Обов «язковість сплати податків обумовлена наявністю держави, якій для виконання покладених на неї функцій необхідні грошові засоби. В демократичних державах з розвитком свідомості населення сплата податків стає почесним обов «язком кожного громадянина, а ухилення від сплати податків рахується одним із самих важких злочинів проти суспільства;

по-друге, податки відображають односторонній рух коштів від населення, підприємств до держави, який не супроводжується одночасно наданням певних благ, матеріальних цінностей, як це характерно для товарного обміну. Вносячи податки, громадяни і суб «єкти підприємництва тим самим «оплачують» послуги, які їм надає держава: охорону, безпеку, суд, освіту, медичну допомогу тощо. Виняток складають деякі збори (обов «язкові платежі), що безпосередньо асоціюються з платою за певні види державних послуг, вони мають цільове спрямування, яке в момент надання або у віддаленій перспективі повертається до платника визначеними благами. Це збори на пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, ринковий збір, за парковку автотранспорту та ін.;

по-третє, податки стягуються на основі діючих законодавчих актів, т.б. законно, легальним шляхом. Закони про податки приймає верховна влада. Наприклад, перелік податків в нашій державі визначає Закон України «Про систему оподаткування»; з прийняттям Податкового кодексу основні моменти оподаткування будуть регламентуватися цим законодавчим актом.

Податки мають двояку мету:

1) фіскальну;

2) соціальну-економічну.

Головна заслуга в обгрунтуванні цілей оподаткування належить видатному німецькому фінансисту Адольфу Вагнеру, який після Адама Сміта зробив значний вклад у теорію оподаткування, розвинувши основні правила обкладання. Фінансова мета податків — це забезпечення державної скарбниці коштами. Заради досягнення цієї мети і виникли податки, як особлива форма фінансових відносин. Соціально-економічна мета податків полягає в тому, що держава з їх допомогою має змогу вирішувати інші, нефінансові цілі; податки також є важливим важелем економічної політики.

У відповідності з двоякою метою оподаткування можна назвати дві основні функції податків (як прояв їхньої внутрішньої сутності) — це фіскальна і економічна. Фіскальна функція є основною, в зв «язку з тим, що основне призначення податків — мобілізація коштів на користь держави. В розвинутих ринкових країнах надходження від податків домінують в доходах бюджетів всіх рівнів.

Економічна функція (або її ще називають — регулююча) є похідною від попередньої; полягає в тому, що за допомогою податків держава може впливати на хід, обсяги, пріоритети процесу суспільного відтворення, крім того, вирішувати соціальні проблеми по підтримці певних верств населення.

Якщо фіскальна функція «працює» безумовно і завжди, то цього не можна стверджувати про економічну функцію. Намагання стягувати податки у все більших розмірах, скасування пільг в оподаткуванні негативно впливають на суспільний розвиток, приводять до занепаду окремих галузей діяльності, засиллю іноземних конкурентоздатних товарів, зубожінню населення.

У законодавців не завжди вистачає здорового глузду для прийняття таких законів, які б зменшували податковий тягар, а, отже, позитивно впливали на розвиток підприємництва, приватної ініціативи, зростання доходів населення. Залежність між рівнем оподаткування і доходами скарбниці обгрунтував.