Товарно

Товарно.

.

.

План.

1. Економічний кругообіг в умовах ринку.

2. Сукупний попит.

3. Сукупна пропозиція.

1. У змішаній економіці головну координуючу роль виконує ринок. Ринок встановлює ціни та розподіляє обмежені економічні ресурси згідно з платоспроможними потребами економічних суб «єктів.

Центральне місце в ринковій системі займають два види ринку: ринок продуктів і ринок ресурсів. Ринок продуктів — це ринок, на якому домогосподарства купують вироблені підприємствами товари та послуги. Ринок ресурсів — це ринок, на якому підприємства купують у домогосподарств ресурси, необхідні їм для виробництва: робочу силу, капітал і природні ресурси.

Через ринок ресурсів і продуктів домашні господарства взаємодіють між собою. В процесі їхньої взаємодії відбувається економічний кругообіг, внаслідок якого в економіці визначається обсяг і структура виробництва, а між окремими ринками досягається рівновага. Модель економічного кругообігу в умовах чистого ринку ми розглядали раніше.

В світовій практиці не існує чистого ринку, а є змішана економіка, в якій поряд із субєктами приватного сектора економіки велику координуючу роль виконує держава (схема 1).

У моделі економічного кругообігу уряд виконує три функції:

По-перше, він здійснює на відповідних ринках державні закупки ресурсів та продуктів і внаслідок цього несе відповідні витрати, які впливають на сукупні витрати економіки.

По-друге, уряд надає домогосподарствам і підприємствам колективні (суспільні) блага, пов «язані із утриманням бюджетної сфери (освіти, науки, культури, медицини, національної армії, міліції тощо).

По-третє, для здійснення своїх витрат уряд формує державні доходи за рахунок збирання податків.

В даній моделі доходи уряду показані за допомогою потоків чистих податків, оскільки лише вони характеризують дійсну величину доходів, які уряд може використати для закупівлі ресурсів та продуктів на відповідних ринках.

Наведена модель показує, як уряд може впливати на параметри економічної рівноваги:

По-перше, змінюючи обсяг державних закупок товарів та послуг, уряд має можливість адекватно впливати на сукупний попит економіки і, як результат, на обсяги виробництва.

По-друге, уряд може впливати на попит приватного сектора економіки через величину чистих податків. Змінюючи рівень оподаткування або величину трансфертних платежів, уряд може зменшувати або збільшувати доходи суб «єктів цього сектора, від яких залежить їхній попит.

Дана модель є моделлю закритої економіки — такої, яка не має зв «язків із світовим господарством. В дійсності економіка будь-якої країни є відкритою.

2. Сукупний попит (СПо) — реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроможних потреб. У грошовій (номінальній) формі СПо визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупними витратами і сукупним попитом можна виразити формулою:

СПо * Ц = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де Ц — середня ціна на товари і послуги.

Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв «язку із цим на графіку крива сукупного попиту набуває вигляду негативно похилої лінії (рис. 1).

За своєю формулою крива сукупного попиту аналогічна кривій однотоварного попиту, тобто попиту на окремі види товарів (хліб, цукор, вугілля тощо).

Модель економічного кругообігу показує, що як продавець сукупна економіка отримує доходи від продажу ресурсів та продуктів, а як покупець — вона несе витрати на їх закупівлю.

Між сукупним попитом і ціною національного продукту існує опосередкована залежність, яка проявляється через три фактори:

ефект відсоткової ставки (при зростанні цін покупцям товарів та послуг потрібно більше грошей для оплати угод. Отже, зростає попит на гроші, що при незмінній грошовій масі викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Внаслідок цього, сукупний попит зменшується за рахунок попиту на ці товари, для купівлі яких потрібно брати гроші в кредит. Це стосується в першу чергу інвестиційних товарів, а також високовартісних товарів споживчого призначення, до яких відносяться переважно товари довгострокового використання (легкові автомобілі, квартири тощо);

ефект багатства (при зростанні цін реальна вартість, тобто купівельна спроможність, накопичених фінансових активів із фіксованим доходом (облігації, строкові депозити тощо), що знаходяться у населення, зменшуються. В такому випадку власники фінансових активів стають реально біднішими, що скорочує їхній попит. І навпаки, за умов зниження цін реальна вартість фінансових активів збільшується, що підвищує попит з боку їхніх власників);

ефект чистого експорту (проявляється, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни піднімаються стосовно цін за кордоном, то покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільшення імпорту. А іноземці почнуть менше купувати вітчизняних товарів, що викличе зменшення експорту. Внаслідок збільшення імпорту та зменшення експорту скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту).

Розглянуті вище фактори є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни.

Крім ціни на сукупний попит впливає безліч інших, нецінових, факторів. До основних можна віднести:

— очікування; - зміни в економічній політиці держави; - зміни в світовій економіці.

3. Сукупна пропозиція (СПр) — це такий реальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку. Потенційна величина сукупної пропозиції залежить від запасу капіталу та технологічного рівня виробництва. В межах потенційної величини сукупна пропозиція є функцією товарних цін та середніх витрат (СеВ), тобто витрат на виробництво одиниці товару:

СПр = f (Ц; СеВ) Наведена функція свідчить про те, що на сукупну пропозицію впливають два види факторів: ціна і нецінові фактори, вплив яких опосередковується через середні витрати.

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв «язку між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою була класична модель, фундаментальним положенням якої є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка, згідно з класичною моделлю, може дещо перевищувати межу виробничих можливостей; в період падіння вона, навпаки, досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом, який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати.

Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту.

Як видно з рис. 2 особливістю графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто точці Оп. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво, а викликає лише зміну цін. У нашому прикладі падіння сукупного попиту викликає зниження цін.

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку, на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗПн). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної.

пропозиції, яка залишається на рівні потенційного ВВП.

Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. Отже, в дійсності ринковий механізм нездатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібний певний час. Отже, класична модель СПр — модель для ДП.

Кейнсіанська модель СПр виникла на грунті конструктивної критики класичної моделі. Кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в КП ціни і зарплату від миттєвого реагування на СПо. Це означає що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива СПр приймає вигляд горизонтальної лінії.

Згідно з кейнсіанською моделлю зарплата змінюється не так легко і швидко, як це уявляють прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів (тобто, це колективні угоди між профспілками і підприємцями, якими передбачається незмінність зарплати протягом терміну дії цих угод; також цьому сприяє закон про мінімальну зарплату).

Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції. Так, в умовах падіння сукупного попиту конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання сукупного попиту конкуренція між покупцями викличе зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупної пропозиції.

Графічно кейнсіанську модель СПр можна представити на прикладі падіння сукупного попиту.
Наведений алгоритм свідчить, що між ціною і сукупною пропозицією спостерігається пряма залежність: зниження ціни зменшує сукупну пропозицію. Тому крива СПр приймає вигляд позитивно похилої лінії (рис.3).

Негнучкість зарплати яка лежить в основі кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, породжує певні висновки. Перший — в умовах падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і реальний ВВП опускаються нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Другий — до тих пір, поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно падінню сукупного попиту і зниженню товарних цін сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Третій — вивести економіку із стану депресії може лише держава. Застосовуючи фіскальні та монетарні заходи, вона може стимулювати сукупний попит і завдяки цьому прискорити відновлення виробництва на потенційному рівні.

В умовах повної зайнятості або близьких до неї економіка функціонує на межі своїх виробничих можливостей. Тому в КП виробництво збільшитися не може або збільшиться несуттєво. Основним наслідком збільшення сукупного попиту може бути лише зростання цін.

Негнучкість зарплати — явище КП. З часом термін дії суспільних факторів, які стримують зарплату від реакції на товарні ціни, закінчується. Зарплата пристосовується до нових цін, і тоді події в економіці розгортаються згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції. Отже, кейнсіанська модель адекватно відображає реальну економіку в КП. Це означає, що короткострокова крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії (рис. 3).

Відзначимо, що крім ціни сукупна пропозиція залежить також і від нецінових факторів. Як видно з рис. 2 і 3 зміна сукупної пропозиції під впливом цін відображається на графіку за допомогою переміщення точки реального виробництва вздовж нерухомої кривої сукупної пропозиції.

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:

зміни цін на ресурси;

зміни в продуктивності ресурсів;

зміни податків з підприємств та субсидій.

Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво.

Література:

Будаговська С., Кілієвич О. та ін. «Мікроекономіка і макроекономіка». К.: «Основи». 1998 с. 261−281.

Комісарук М.П. «Макроекономіка: курс лекцій». Коломия — 1999 с. 84−92.

Макконел, Брю. «Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд. — М.: Республика, 1992.

Павловський М. «Макроекономіка перехідного періоду». К.: «Техніка». 1999.

Савченко А. та ін. «Макроекономіка». К.: «Либідь». 1999 с. 98−114.

.

.

_.

.