Маржиналізм

Маржиналізм.

.

.

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії «граничної корисності», яка використовується в процесі аналізу поведінки споживача й математичного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи — Ж. Дюпю та О. Курно.

Йоган фон Тюнен (1783—1850) — один із перших сформулював закони граничного аналізу в «економічній системі з метою досягнення максимуму значень функції з багатьма змінними». Як дослідник і практик Й. Тюнен у своїй книжці «Ізольована держава», перший том якої вийшов у світ 1826 р., дав на підставі власних теоретичних опрацювань) ряд практичних рекомендацій щодо раціонального і прибуткового ведення сільського господарства. Основна ідея полягала в тім, що максимальний чистий дохід землевласник може отримати за умови, коли сукупність граничних витрат на фактори виробництва буде тотожною граничній корисності продукту. Обґрунтовуючи свою тезу, Тюнен виходив із аналізу взаємодії факторів виробництва, змінюючи почергово величину як окремих факторів, так і ціни кожного з них.

Заслугою Тюнена є також розкриття механізму формування рівня земельної ренти залежно від якості землі та її віддаленості від ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Антуан Огюстен Курно (1801—1877) є не тільки одним із попередників маржиналізму, а й засновником нового — математичного напрямку в економічній теорії. У книжці «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» він, спираючись на аналіз функціональних залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й нині широко використовуються. Крім того, його аналіз ринку й ринкових відносин уточнив такі категорії, як конкуренція, монополія, олі-гополія. А. Курно застосовує функції попиту і пропозиції для пояс-нення" формування ціни за ринкових умов, її еволюції, починаючи від чистої конкуренції до монополії. Основна ідея його концепції полягала в тім, що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей (виражених категоріями попиту і пропозиції), що перебувають у рівновазі. Ціна розглядається при цьому як грошове вираження стану рівноваги попиту і пропозиції.

У центрі дослідження Курно була поведінка окремої фірми, яка є виробником товарів і реалізує їх на ринку, тобто він аналізував економіку на мікрорівні, не цікавлячись економікою країни в цілому. У побудованій ним економічній моделі ціни диктують покупці, а продавці визначають обсяги виробництва продукції залежно від рівня ціни та попиту на товар.

Проте Курно вважав, що дослідження проблеми загальної економічної рівноваги неможливе за допомогою математичного аналізу, що згодом спростував Вальрас.

Жюль Дюпюї (1804—1866) 1844 p. написав статтю «Про виміри корисності громадських робіт», в якій також знайшла відображення ідея граничного аналізу. Сформулював він цю ідею на підставі поняття «ціновий надлишок», тобто грошовий вимір максимально можливого доходу, який виникає внаслідок можливості споживача купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Герман Госсен (1810—1858) хоча і не був за фахом економістом, але дуже цікавився суспільними проблемами й опублікував 1854 p. книжку під назвою «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають», в якій сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю.

Творчо підійшов Госсен і до трактування категорії обміну. Він розглядав цей процес як джерело приросту корисності для його учасників, аргументуючи це тим, що в процесі обміну кожний віддає те, що для нього менш корисне, замість ціннішого блага. Коли блага є рівнозначними, то втрачає сенс і сам обмін.

Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються. Кожний суб'єкт максимізує сумарну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення. Інакше кажучи, якщо запасів благ недостатньо для повного задоволення людини, то сукупне найбільше задоволення від них досягається тоді, коли приріст насолоди від кожного блага стає однаковим (тобто коли тотожні граничні корисності кожного блага).

Із закону обміну споживних вартостей випливає і закон єдності ціни на ринку. Для покупця існує ціна, вище за яку він товару не купить. Для продавця існує ціна, нижче за яку він товару не продасть. Десь на перетині інтересів обох сторін буде та ціна, яка задовольнить і покупця і продавця. Вона є наслідком порівнювання граничних корисностей різних товарів.

Стенлі Джевонс (1835—1882) — англійський економіст, який (незалежно від інших авторів) розробив теорію, згідно з якою співвідношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх (граничних) корисностей. Праця, на думку Дже-вонса, впливає на мінові пропорції благ опосередковано — збільшення затрат праці збільшує кількість даного блага і тим самим зменшує його граничну корисність. Коли затрати праці стають значними, тоді сама праця набуває негативної корисності. Тому тривалість процесу праці є доцільною доти, доки її негативна корисність менша (за абсолютною величиною), ніж корисність продукту, створеного цією працею. Після встановлення рівноваги процес виробництва даного блага припиняється.

У праці «Теорія політичної економії» Джевонс сформулював теорему, суть якої полягає в тім, що за раціонального споживання міри корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. С. Джевонс увів також в економічну науку поняття «економіко» (економічна теорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість поняття «політична економія».

.

.

_.

.