Загальна характеристика імунітету похилого віку
Ушкодження в структурі імунних механізмів з віком, тобто старіння імунної системи, сприяє суттєвому зростанню захворюваності та смертності у людей похилого і старечого віку. Нині добре відомо, що зі зростанням віку прогресивно зменшується опірність до інфекцій, зростає частота автоімунних процесів і пухлин, що загалом вказує на зниження якості імунокомпетентності. Зв’язок широкого кола вікових… Читати ще >
Загальна характеристика імунітету похилого віку (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Ушкодження в структурі імунних механізмів з віком, тобто старіння імунної системи, сприяє суттєвому зростанню захворюваності та смертності у людей похилого і старечого віку. Нині добре відомо, що зі зростанням віку прогресивно зменшується опірність до інфекцій, зростає частота автоімунних процесів і пухлин, що загалом вказує на зниження якості імунокомпетентності [5].
Характерне для старіння підвищення рівня циркулюючих імунних комплексів виражено в набагато більшому ступені при поширеному атеросклерозі та деяких інших формах патологій, властивих при старості. Так, моноклональні гаммапатії, не пов’язані з лімфопроліферативними захворюваннями, у віці понад 85 років можуть зустрічатися приблизно в 20% випадків. Однак розвиток лімфопроліферативних захворювань в старечому віці також значно частішає [4].
Зв’язок широкого кола вікових патологічних процесів з дефектами імунної системи привів до припущення, що старіння її може обмежувати тривалість життя. Однак хоча існує безліч експериментальних і клінічних досліджень, що демонструють вікове виснаження імунної системи, цього ще недостатньо для пояснення всіх проявів старіння [3].
Крім того, збільшення показників смертності в осіб похилого віку відбувається синхронно з наростанням частоти інфекційних процесів і погіршанням якості роботи імунітету [7]. Зважаючи на важливу роль імунної системи у підтриманні здоров’я, видається логічною імунологічна теорія старіння, послідовники якої вважають, що ключовим механізмом старіння є залежні від віку зміни в роботі імунітету і порушення захисту організму від генетично чужої інформації - як екзогенної, так і ендогенної (виниклої внаслідок деградації власних протеїнів, мутованої під впливом вірусів, екологічних факторів тощо). Незважаючи на те, що кількість даних на користь даної теорії щороку лавиноподібно зростає, досі не є остаточно зрозумілими ані специфічна роль імунітету в процесі старіння організму, ані вікові зміни імунологічних механізмів, що суттєво різняться у різних індивідів. Це може бути пов’язано зі складністю процесів як старіння організму в цілому, так і самої імунної системи зокрема, а також взаємодії її при цьому з іншими функціональними системами [5].
Хоча в процесі старіння відбуваються зміни в активності імуноцитів, далеко не завжди ушкоджується їх структура чи блокуються їх функції. Насправді, окремі типи клітин демонструють навіть наростання функціональної активності з віком, тоді як робота інших пригнічується чи практично не змінюється. У першу чергу, при старінні страждає Т-ланка імунітету, тоді як В-ланка в основному зазнає змін за рахунок втрати адекватного регуляторного впливу (табл.).
Таблиця — Імунологічні зміни в імунній системі при старінні
Показники. | Вік, років. | |
20−40. | 70−90. | |
Т-система імунітету. | ||
Реакція на фітогемаглютинін Реакція на конканавалін, А Реакція на аллоантигени Супресорна дія лімфоцитів, стимульованих конканаваліном, А Вміст периферичних Т-лімфоцитів. | нормальна нормальна нормальна нормальна нормальний. | знижена знижена знижена знижена нормальний. |
В-система імунітету. | ||
Утворення антитіл до аллоантигенів Утворення антитіл до автоантигенів Вміст IgA та IgG. Вміст периферичних Т-лімфоцитів. | нормальне нормальне нормальний нормальний. | знижене підвищене підвищений нормальний. |
У віковому дисбалансі імунітету найбільше значення має інволюція тимуса і зниження рівня тимусних гормонів [8]. Це веде до зміни функції Т-клітин і порушенню їх імунорегуляторних властивостей. Знижена реактивність Т-лімфоцитів виявляється:
- — у зменшенні здатності проліферації і бласттрансформації під впливом ФГА;
- — підвищенні виживаності алогенних шкірних трансплантатів і приживленні індукованих пухлин [7].
У 50—65 років кількість Т-лімфоцитів зменшується, а В-лімфоцитів — збільшується, Т-кілери не формуються, різко знижується відповідь на Т-залежні антигени і зберігається на Т-незалежні [8].
Кількісна і функціональна дефектність Т-клітин веде до зниження реакції ГУТ на екзогенні антигени і підсилює їх у відношенні ендогенних. Смертність таких осіб висока й обумовлена бронхопневмонією, захворюваннями судин мозку і серця [7].
Більшість дослідників дотримується думки, що вікові зміни пов’язані не тільки з ушкодженням чи порушенням функції окремо взятих клітин, скільки з розбалансуванням взаємодії між цими клітинами і гуморальними факторами імунітету, розладами регуляції і контролю імунної відповіді [7].
Останніми роками проведено дослідження змін у фагоцитах (очеревинних макрофагах мишей і нейтрофілах периферичної крові людини), лімфоцитах (очеревини та імунокомпетентних органів лабораторних тварин і периферичної крові людини) і «натуральних кілерах» (NK-клітинах). Через суперечливі результати різних спостережень, поки що, на жаль, немає усталеного погляду щодо змін імунної відповіді, які відбуваються у процесі старіння [5].