Минуле, сьогодення та перспективи виробництва молока в Україні

Реферат на тему:

Минуле, сьогодення.

та перспективи виробництва молока в Україні.

Молоко і молочні продукти є надзвичайно цінними та незамінними продуктами харчування, особливо для дітей і людей похилого віку. Тому проблема виробництва молока і виготовлення молочних продуктів завжди є надзвичайно актуальною.

На превеликий жаль, в Україні ця проблема вирішується надзвичайно погано. Так, на початку 90-х років в Україні в усіх категоріях господарств вироблялось 24,5 млн. тонн молока, 75−80% з якого перероблялось на українських, вітчизняних молочних підприємствах. Майже вся ця продукція споживалась населенням України, і споживання молока і молочних продуктів на душу населення тоді складало 373 кг. Це, по суті, є науково обґрунтованою нормою споживання. І ось, в минулому році в Україні всіма категоріями господарств вироблено лише 13,4 млн. тонн молока, або 55% від того, що вироблялось 12 років тому. Виробництво молока зменшилось на 12,1 мон. тонн, а споживання на душу населення склало близько 200 кг. По суті, в Україні споживається молока і молочних продуктів тільки 55% від науково обґрунтованої норми.

Причиною такого становища можна назвати «реформи», які негативно відбились на всьому сільському господарстві, а особливо на галузі тваринництва, і, як наслідок, — на галузі переробки і виготовлення молочних продуктів.

В зв’язку з цим сьогодні головним питанням і проблемою всіх виробників і переробників молока є нарощення темпів виробництва молока і молочних продуктів, тобто збільшення об'єму виробництва з метою досягти хоча б наближення до науково обґрунтованої норми споживання. По суті це є головним завданням створеної у вересні 2001 року Спілки молочних підприємств.

Головною причиною спаду виробництва став той факт, що молочне скотарство виявилось збитковим в Україні. За даними матеріалів господарств усіх форм власності, воно і зараз є збитковим, і в ринкових умовах товаровиробник не вважає за необхідне ним займатися. У зв’язку з цим різко зменшилось поголів'я корів, яких було більше 9 млн., а залишилось тільки 4,9 млн. Якщо тоді, у 90-х роках, надій від корови складав біля 3 тис., то за минулий рік він склав біля 2 тис. кг. До такого зменшення довела насамперед збитковість, і як наслідок незацікавленість товаровиробника.

Крім того, виробники молока і підприємства-переробники сьогодні не зв’язані між собою ніякими, особливо економічними важелями. Кожний працює на себе: виробник старається виробити більше молока і якнайдорожче реалізувати його з тим, щоб мати якийсь зиск. Переробник навпаки — старається закупити молоко для переробки по найдешевшій ціні, щоб теж мати відповідний зиск. Як наслідок — непорозуміння між виробником молока і переробником, у зв’язку з чим, по суті, виникла загрозлива ситуація відносно забезпечення населення цими цінними продуктами харчування.

Чи є вихід з такого становища? Насправді їх багато, і вони вже були визначені в минулому. Але у зв’язку з тим, що в Україні ринок не є регульованим, а скоріше відпущеним на самоплив, то навіть ті хороші ростки, які були в 90-х роках, тобто зв’язки між переробником і виробником — їх по суті не стало.

Потрібно, напевне зробити так, щоб у виробництві молока був зацікавлений виробник, а у його переробці був зацікавлений переробник. Для того, щоб був зацікавлений виробник, йому при реалізації молока повинна повернутись вартість самого молока, хоча б невелика кількість грошей на реконструкцію, розширення, поновлення галузі, та ще й повинен залишитись прибуток. Переробні підприємства теж повинні мати від кінцевої ціни готової продукції повернення затрат на переробку та упаковку, певну кількість грошей для переоснащення галузі, і прибуток. Сьогодні ні виробник, ні переробник цього не мають.

В зв’язку с цим, десь 30% молочно-переробних підприємств, яких в Україні налічувалось більш ніж 500, взагалі не працюють, а ті, які працюють, надзвичайно мало використовують виробничі потужності. З одного боку в половину зменшилась кількість сировини, а з іншого — ні в товаровиробника, ні в переробника не має економічної зацікавленості.

Вихід, виходячи із досвіду інших країн, і того, що вже було зроблено в Україні, — в інтеграції товаровиробника і переробника. Обидві сторони повинні працювати на кінцевий результат, але повинна бути й економічна зацікавленість обох сторін. Тобто потрібні правила економічної гри, і доки цих правил не буде, доти галузь буде гинути.

зупиняє молокопереробні підприємства.

Якби обидві сторони працювали в якійсь мірі на кінцевий результат, то надій по Україні ніколи не зменшився б до 2 тисяч кг, бо товаровиробник дбав би про те, щоб мати таку корову, яка б давала хоча би 7−8 тисяч кг молока, тобто конкурентноздатну, корову світового рівня. Тоді переробник думав би про модернізацію, покращення своїх ліній, і виробляв би конкурентноздатну продукцію. Приклади таких, правда ще не до кінця інтегрованих відносин, вже з’являються в Україні. Це «Галактон», київське молокопереробне підприємство, яке сьогодні повністю забезпечено сировиною, виробляє конкурентноздатну продукцію, сплачує господарствам за молоко таку ціну, яка вже вигідна товаровиробнику. В зв’язку з цим товаровиробник переспеціалізовується на виробництво молока, створює корів світового рівня, підпорядковує для цього більшу частину землі для виробництва кормів. Таким чином, елементи економічної гри між товаровиробником і переробником вже є.

Одним із головних завдань створеної Спілки переробників є узагальнити це хороше начало, і почати його рекламувати, пропагувати, впроваджувати в інших регіонах України, і тільки це може дати позитивні результати у вирішенні цієї актуальної проблеми. Звичайно, створення Спілки молочних підприємств без товаровиробників не може вирішити ці питання у повній мірі. Можливо, в Спілку повинні увійти виробники, або навпаки — з досвіду інших країн, створити свою Спілку виробників, а потім із Спілки виробників і переробників сформувати спільну раду, яка б координувала роботу обох сторін, і рекомендувала правила економічної гри, які б були взаємовигідними.

Тут не обійтись без державного втручання, бо ми бачимо, до чого привів нерегульований ринок. Відкинувши наміри управляти виробником чи переробником, треба усвідомити, що в усьому світі і виробник, і переробник координуються державою. Держава або повністю встановлює базову ціну сировини, яка закуповується, і продукції, яка випускається молокопереробними підприємствами, або держава повинна встановити базову ціну на якусь кількість сировини, яка закуповується, і продукції, яка продається з урахуванням затрат виробника і переробника для малозабезпечених верств населення (в тому числі пенсіонерів з малими пенсіями) — а таких більшість. Решту сировини товаровиробник із переробником повинні переробляти в таку продукцію, щоб на ній вони мали ще більший прибуток. Саме це могли б розробити і рекомендувати державним органам дві Спілки — товаровиробників та переробників, або вже існуюча Спілка молочних підприємств, в яку б на рівних правах влилися виробники молока.

На початку 90-х років вироблялось 24,5 млн. тонн, з них 18 млн. тонн складала квота, яку держава гарантовано викупляла і оплачувала. Можливо, сьогодні не треба квоти на 75−80% сировини, а тільки на таку кількість, яка потрібна для закритих підприємств (армії, тюрем, міліції, лікарень, домів пристарілих, дитячих закладів) і Держрезерв на випадок стихійного лиха. Крім того, повинна бути визначена кількість сировини для міжурядових угод. Наприклад, через урядову угоду можна постачати молочну продукцію в Росію, або кавказьким республікам, а звідти брати ті ж самі цитрусові. Але все це потрібно робити на основі міжурядових угод і прямим постачанням туди і звідти, а не через посередників, які надзвичайно здорожують продукцію. При сьогоднішньому спаді виробництва молока і продукції із нього вона не продається повністю не тому, що її багато, а тому, що купівельна спроможність людей, особливо пенсіонерів, є такою, що не дозволяє кожен день їсти молочну продукцію, а дехто не може її споживати навіть раз у тиждень.

А тому введення базових цін і квоти, або державного замовлення, яке до речі є в інших країнах світу, дасть можливість швидше вирішити проблеми молочної галузі. Потрібна також реструктуризація переробної галузі. Невеликі молокопереробні підприємства із застарілим обладнанням або перестануть існувати, або стануть перевалочними пунктами великих молочних кампаній.

Якщо Україна вже дійшла до небезпеки в молочній галузі, то Спілка молочних підприємств, спільно з виробниками, повинна вивести галузь із занепаду. Треба усвідомити, що різати корову не можна, бо наступна генерація може бути тільки через 4−5 років, що дуже небезпечно. Сьогодні товаровиробник хоче покращити поголів'я, але за відсутності фінансів, він не може це зробити, бо треба осіменити корову спермою, доза якої коштує мінімум 15 грн., від якої можна отримати корівку з надоєм хоча б 4,5−6 тисяч кг, після чого ще раз осіменити, і отримати вже корову з надоєм 7−8 тисяч кг. А якщо виробник не має на це грошей, то переробник, який закупляє в нього сировину, може закупити цю сперму і віддати «в кредит», за рахунок зданої сировини.