Фразеологізми в романі М. Стельмаха «Чотири броди»

Фразеологізми в романі М. Стельмаха «Чотири броди»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ.

Київський Державний Педагогічний Університет.

ім.М. П. Драгоманова.

Кафедра української мови.

Курсова робота на тему:

Фразеологізми в романі М. Стельмаха.

«Чотири броди».

студентки 5 курсу 2 групи.

філологічного факультету.

українського відділення.

Овсяннікової О.Ю.

м.Київ — 1999 р

ПЛАН.

Місце і роль М. Стельмаха в українській літературі.

Структурно-семантичні та стилістичні групи фразеологізмів.

Специфічні прийоми і принципи використання стійких словосполучень.

Структурно-граматичні групи фразеологізмів та їх характерні особливості.

Людина й земля — це вісь,.

навколо якої обертається.

… цикл романів Стельмаха.

М. Рильський.

Художній світ М. Стельмаха багатий і різноманітний. У ньому наявне потужне гравітаційне поле поетичного мислення автора, яке заряджає читача енергією діяння. У Стельмаховому світі палахкотить вогонь ствердження і заперечення. Його епіцентром є народна позиція митця.

Осягаєш той світ — і мимоволі захоплюєшся незвичайним талантом письменника бачити явища навколишньої дійсності в широких взаємозв‘язках, вслухатися в нескінченне багатоголосся життя, підносити все читачеві у філігранно оброблених кристалах образів. Неминуче відчуваєш добре і щире серце автора, його громадянськість, його безмежну любов до людини-трудівника і ненависть до тих, хто пригнічує людську радість.

Найкращі герої письменника безпосередньо повернуті в наше сьогодення. Звільнені від влади землі, від економічної й психічної роздвоєності дрібного власника, вони пізнали справжню радість творчої праці в колективі, відчули велике щастя й велику відповідальність бути господарями землі й своєї долі. Через їхні болі й страждання завжди відчуваємо вболівання, турботу самого автора, через їхні радощі й перемоги — його неприховану радість.

Творчість М. Стельмаха відбиває сучасний рівень художнього розвитку людства. В ній органічно поєднались усталеність традицій і бурхливість новаторських шукань.

Основа неповторного художнього світу М. Стельмаха — то надзвичайна особистість самого митця, світ його інтересів і захоплень, любові й ненависті, його світовідчуття й світорозуміння, то світ героїв письменника, їх життєва позиція, духовна висота, багатогранний зв‘язок з обставинами, то світ поетичного слова, яке викристалізовується в стилі.

Оригінальний художній світ М. Стельмаха тримається на міцній, віками перевіреній основі - хлібі і солі, у цьому світі добре знають ціну людської крові, тут різко розмежувавшись, ведуть одвічно боротьбу правда і кривда, тут безвідмовно діють закони великої рідні, і, долаючи хуртовини життя, люди ідуть під калиновим вітром долі назустріч своїм чотирьом бродам, тут священними є великі поняття — Любов, Мати, Земля, Батьківщина.

У його світі все реальне і водночас надзвичайне, небуденне, думка, почуття й слово творять тут високу гармонію. А над усім — поезія життя і творчості, дерзновенність людського духу в розкритті таїни буття.

Натхненна творчість М. Стельмаха несе читачеві нев‘янучу красу рідної землі, безмежну щедрість душі свого народу, серце якого завжди відкрите для добра, для любові.

З надзвичайною шанобливістю ставиться письменник до духовних скарбів українського народу. Народна поезія стала одним із факторів формування естетичних принципів письменника, надала оригінального забарвлення його стилю. Він збирає, досліджує народну творчість, розкриваючи її красу й втілену високу майстерність. Особливо припали йому до душі оті згустки народної мудрості, згустки самого життя, які дають багатющий матеріал для дослідників, — фразеологізми.

Фразеологізми мови, як і граматичні правила, закони — є продуктом тривалої обробки їх в свідомості носіїв мови і, переважно, в масовій мовній практиці. Значення фразеологізмів для мальовничості мови підкреслював ще М. В. Гоголь, говорячи про прислів‘я, в яких «видно надзвичайну повноту народного розуму, що умів зробити все своїм знаряддям: іронію глузування, наочність, влучність мальованого зображення, щоб скласти животрепетним словом, яке проймає наскрізь природу людини, зачіпаючи за все її живе».

Питання про фразеологію мови, зокрема мови художньої літератури, висвітлене в мовознавчих і літературознавчих працях ще недостатньо. Все ж працями В. В. Виноградова і Л. А. Булаховського наукова розробка цієї галузі мовознавства значно просунулась вперед.

В.В.Виноградов виділяє три типи, або три комплекси, сталих фразеологічних одиниць:

1. Фразеологічні зрощення (вони також можуть бути названі ідіомами) — тип словосполучень, абсолютно неподільних, нерозкладних, значення яких цілком незалежне від їх лексичного складу, від значень їх компонентів, їх значення дорівнює значенню слова: якщо їх складові елементи однозвучні з якими-небудь окремими самостійними словами мови, то співвідношення суто омонімічне.

Приклади: собаку з‘їсти в чомусь, в вус не дує, показати де раки зимують.

В.В.Виноградов підкреслює, що семантична єдність фразеологічного зрощення часто підтримується синтаксичною нерозчленованістю або невмотивованістю словосполучення, відсутністю живого синтаксичного зв‘язку між його морфологічними компонентами (так собі, куди не йшло, собі на умі та ін.).

2. Фразеологічні єдності тобто сталі, тісні фразеологічні групи, які теж семантично неподільні і теж є виразом єдиного, цілісного значення, але в яких це цілісне значення мотивоване, вони являють собою результат впливу значень лексичних компонентів. Приклади: тримати камінь за пазухою, виносити сміття з хати, переливати з пустого в порожнє, танцювати під чужу дудку.

У фразеологічних єдностях граматичні стосунки між компонентами легко розрізнити і, відзначає В. В. Виноградов, можна звести до живих сучасних синтаксичних зв‘язків. Однак фразеологічна єдність часто створюється не тільки образним значенням словесного ряду, скільки синтаксичною спеціалізацією фрази, вживанням її в суворо фіксованій граматичній формі.

Фразеологічні єдності охоплюють досить широкий комплекс сталих словосполучень: вони становлять потенціальне джерело каламбурів і метафор, зв‘язуються таким чином (що підкреслювалось ще Потебнею) з формами поетичного мислення, охоплюють розмовно-фамільярні вирази (чим чорт не жартує та інші), словесні групи, що є термінами, крилаті вирази, фразові штампи, кліше, літературні цитати, народні прислів‘я і приказки та ін.

3. Фразеологічні сполучення, які не є безумовними семантичними єдностями, значення слів-компонентів тут відокремлюються далеко більш чітко і різко, хоч і залишаються незв‘язаними (вільними). Природа фразеологічних сполучень лежить в зв‘язаних (невільних) значеннях слів і їх синтаксичних зв‘язках (на відміну від незв‘язних словосполучень). Зв‘язані значення слів, що реалізуються в зв‘язаних словосполученнях, обумовлені внутрішніми законами мови, семантичними стосунками самої мовної системи. Приклади: існують сполучення страх бере, роздуми беруть та ін.: але не можна сказати насолода бере, задоволення бере та ін.

Фразеологічні групи, утворювані реалізацією зв‘язаних значень слів є найбільш численним і семантично вагомим розрядом сталих словосполучень в українській мові. При наявності різних відтінків і груп в кожному з цих трьох типів комплексів існує також багато проміжних перехідних розрядів, установлення яких і заповнення мовним матеріалом становить завдання дальших розробок питання.

Л.А.Булаховський, визначивши в «Курсе русского литературного языка» (изд.4, 1949, стр.76), «що поряд з лексикою в точному значенні слова, типовий для кожної літературної мови словниковий фонд становлять фразеологічні речення, що являють собою за змістом ніби одне поняття, а за формою — в більшій чи меншій мірі тісне ціле», підкреслює, що російська літературна мова, формуючи свій фразеологічний склад, увібрала в себе численні елементи, які більш чи менш міцно осіли в ній.

З цих елементів Л. А. Булаховський виділяє як найголовніші:

1) прислів‘я і приказки, які майже цілком втратили діалектне забарвлення і звучать як звичайні фрази літературної мови,.

2) професіоналізми, які набули метафоричного вживання,.

3) вирази, що перейшли з анекдотів, жартів і под.,.

4) цитати і образи з Біблії,.

5) численні ремінісценції античної старовини, безіменної і особистої,.

6) переклади ходячих виразів французьких, значно рідше — німецьких, італійських і англійських,.

7) крилаті вирази письменників,.

8) влучні вирази визначних людей.

Підкресливши, що зазначені вище джерела фразеології не всі зберігають тепер однакову життєву силу, Л. Булаховський цілком вірно твердить, що дальші шляхи збагачення фразеології тісно зв‘язані з засвоєнням через книги, журнали, газети, фразеології визначних сучасних авторів і ораторів та ін.

Однак, незважаючи на те, що праці обох дослідників базуються в основному на матеріалі художньої мови письменників, в нашій науковій філологічній літературі ще нема достатньої кількості праць, які спеціально висвітлювали б фразеологію мови окремих письменників.

Історичні процеси, що відбувалися в нашій країні у XX столітті, знайшли своє відображення і у фразеології, фразеологічна лексика поповнилась новими фразеологічними єдностями усно народного характеру.

1. На означення соціально-виробничого і побутового досвіду народу, наприклад:

а) Ті, що відображають досвід сільськогосподарського виробництва ;

наприклад в романі «На нашій землі» М. Стельмаха: «Поле не говіркого — роботящого любить», «Бригадир — це батько і командир», «Від колективу прийде виручка», «Колективне господарство — життя наше», «Сила колгоспна вивела нашу долю на берег щастя».

До цієї ж сфери відносяться і речення негативної оцінки: «Бригадир — не бий лежачого», «Не ферма, а графа для звіту».

2. Ті, що склалися у сфері воєнних дій і військового побуту:

«Великі перелоги» М. Стельмаха — «Не з святими жити, а фашистів бити», «Розхитувати мізки фашистам», «І один в полі воїн», «Чотири броди» — «Захурчиш до фашистів в гості», «бо в животі контрреволюція прокидаеться», «Ходимо під владою люципера», «Скільки не старайся, а вчорашній день не повернеш. І вчорашньої води не наздоженеш, з усіма здирачами і навіть з Гітлером не наздоженеш» та ін.

В граматичному відношенні ці фразеологічні єдності, що зберігають значення своїх компонентів, являють собою утвори приказкового, афористичного типу різних синтаксичних конструкцій (так само, як і ідіоми):

Просте двоскладне речення без спеціальних засобів виділення складу присудка: «За чужою спиною новатор не ховається», «Наш солдат і через пекло пройде». «Любов рухає армії вперед».

Просте двоскладне речення з підкресленим виділенням складу присудка за допомогою тире і (або) вказівного займенника — це: «Найвища святиня — рідний край», «Керівник без душі - це вже не керівник».

Просте двоскладне речення з підкресленим виділенням складів і складне речення, що являють собою тип художнього паралелізму: «Людина без мрій — соловей без голосу», «Що сокіл безкрилий, то без щастя життя».

Просте двоскладне речення, що фіксує протиставлення (за допомогою тире, сполучників а, але): «Поле не говіркого — роботящого любить», «Сам загибай, а товариша виручай».

Інфінітивні речення: «Не з святими жити, а фашистів бити».

Складні речення, в яких частини (головні і підрядні речення) семантично поєднані за принципом виділення однієї частини, яка несе смисловий центр висловлення, тобто нагадує розміщення частин у двоскладному простому реченні, наприклад: «Де ми проїхали — колії світяться», «Куди громада, туди й наша дорога».

Прості двоскладні речення з бездієслівною предикативністю: «Порядок у танкових частинах!», «І один в полі воїн».

Спонукальні речення: «Вперед на захід!».

Таким чином, структурно-фразеологічна типовість цих нових речень спирається на принципи побудови, вироблені тривалим вживанням у мові народу: тематична завершеність і повчальність висловлення, афористичність, стислість та інтонаційна закінченість, cамостійність синтаксичні конструкції при різноманітних спеціалізованих її формах.

Як відомо, значення синтаксису приказок для загального синтаксису мови підкреслював, хоч і в перебільшеному вигляді, ще В.І.Даль. Він говорив, що «граматика не тільки могла б і повинна б багато чому навчитися у приказок, але повинна б бути по них, в багатьох частинах своїх, заново переверстана».

Порівняємо кілька прикладів із збірників народних фразеологізмів: «Запас біди не чинить», «Пісня до правди доходить», «Громада — великий чоловік», «Гроші - не полова», «Мандрівочка — рідна тіточка», «Світить місяць, а не гріє», «Вік прожить, не цигарку спалить», «Жить — не вола кормить», «Хто хоче багато знати, тому ніколи спати», «Кому легко на серці, тому й світ сміється», «Дружба дружбою, а служба службою», «Бецман!».

* * *.

Питання про те, як використовує той чи інший письменник лексику і фразеологію загальнонародної мови, що нового вносить в її розвиток і збагачення мови художньої літератури є одним з актуальних в мовознавстві. Ось чому багато з мовознавців приділяють велику увагу дослідженню мови та стилю того чи іншого класика літератури, вивченню лексичного і фразеологічного складу його художніх творів.

Однак ще мало вивчається мова сучасних майстрів художнього слова наших сучасників, які вже зробили значний внесок в розвиток літератури.

Без романів Михайла Стельмаха важко уявити зараз українську прозу. Читаючи твори Стельмаха мимоволі звертаєш увагу не лише на глибокий зміст, актуальність, правдивість зображення дійсності, але і на велику художню майстерність, вміння автора відібрати з невичерпної скарбниці загальнонародної мови ті необхідні слова і вирази, які дають можливість розкрити і втілити в них всю повноту творчого задуму письменника. Особливо значний вклад М. Стельмаха в розвиток української літературної мови нашої епохи.

Вивчення фразеологічних скарбів в мові письменника, аналіз семантико-стилістичних і граматичних особливостей фразеологізмів, вивчення взаємодії їх з іншими компонентами національної мови повинен «…вірніше за все довести до рішення великих проблем стиля письменника і мови художньої літератури».

Проза М. Стельмаха, як відомо, є загальновизнаним досягненням української літератури, вона ввібрала в себе невичерпні багатства лексики народної мови, насичена дуже багатим фразеологічним матеріалом.

Сучасне мовознавство ще не має чіткої загальної теорії фразеології, яка б відображала рішення всіх її основних проблем, не випрацювані ще єдині загальні принципи, які повинні бути покладені в основу подібних досліджень фразеологічного матеріалу. Фразеологізмами, як відомо, називаємо стійки словосполучення, які складаються з двох або більше слів з цілісним значенням і характеризуються постійністю лексичного і граматичного складу. Вони не створюються кожен раз по-новому в процесі мовлення, а використовуються в мові, як готові змістові одиниці. До фразеології відносять не лише всі мовні одиниці, які називаються фразеологічними зрощеннями, фразеологічними єдностями, фразеологічними сполуками, але й також прислів‘я, приказки, крилаті слова, літературні цитати (які отримали широке розповсюдження в загальнолітературній мові), авторські фразеологічні новоутворення, тобто розглядаємо фразеологію в широкому розумінні.

Перша група фразеологізмів, в яку ми включаємо так звані фразеологічні зрощення і фразеологічні єдності, об‘єднуються під загальною назвою ідеоматичні вирази. Сюди відносяться фразеологізми типу «суєта суєт» (ст.28), «у вус не дуємо» (ст.66), «точити ляси» (ст.128), «печерування раків» (ст.132), «до третіх півнів» (ст.158), «робити рознос» (ст.181), «ставати цапки» (ст.185), «давати попуст» (ст.185), «вухом не вів» (ст.187), «рубати з плеча» (ст.195), «вскочив в халепу» (ст.213), «сушити мізки» (ст.289), «утопити голову» (ст.295), «дурити голову» (ст.325), «ковтнути ківш лиха» (ст.335), «байдики бити», «піднести гарбуза», «ряст топтати», «перемивати кісточки», «схопити облизня», «гатити гаті», «забивати баки», «пекти раків», «показує всі зуби» і т.д.

До другої групи фразеологічних одиниць відносяться фразеологізми з меншим ступенем ідеоматичності: «набивав собі вченістю ціну» (ст.12), «перейти на мовчанки» (ст.12), «орудувати язиком» (ст.12), «продавати зуби» (ст.88), «здіймати стружку» (ст.147), «накивати п‘ятами» (ст.260), «пустив погляд вбік» (ст.293), «навіть бровою не повів»,"не баламуть голови","зайцем утікати", «розсипати дрижаки», «ковтнути ківш лиха», «витер з чола холодний піт», «знову за рибу гроші», «припухати зголоду», «ухилятися від відповідальності», «приходити до тями», «мати майстрову жилу», «багато на себе брати», «в печінках сидять», «печінки переїдає», «вухом не вів», «біда навчить», «вскочив у халепу».

До третьої групи фразеологічних одиниць відносимо прислів‘я, приказки, крилаті вислови відомих людей, афоризми, народні та літературні вирази і т.п. Цих словосполучень особливо багато в творах М. Стельмаха: «Як підрубаєш душу, то зрубаєш все» (ст.28), «Старого вовка за хвіст не впіймаєш» (ст.39), «Землю не підманеш, а людину можна» (ст.39), «У чужі криниці легше заглядати, аніж свою викопати» (ст.66), «Хто не дорожить копійкою, сам гроша не варт» (ст.68), «Увійшов в літа, увіходь і в розум» (ст.81), «Не ти коріння носиш, а коріння тебе» (ст.82), «В ногах нема правди» (ст.92), «Не святі горшки ліплять» (ст.100), «Козак не без долі, а дівка не без щастя» (ст.115), «Риба не без кості, а чоловік не без злості» (ст.120), «Поки в баби спечуться книші - в діда не стане душі» (ст.153), «Хто дияволу служить, той з чортом дружить» (ст.185), «Коли ув‘яжеш слово, ув‘яжеш серце» (ст.186), «Світ не без добрих людей» (ст.209), «Гарне личко — серцю неспокій» (ст.219), «Дитя спить, а доля росте» (ст.263), «Мудрість на шаленстві не проросте» (ст.284), ««Де піп з хрестом, там і дідько з хвостом» (ст.288), «Года, як вода, пройшли — й нема» (ст.289), «Старого лиса не виведеш з ліса» (ст.315), «Біди не шукають — вона сама тебе знаходить» (ст.315), «Час і каміння ломить» (ст.316), «Високого ти роду, та песького ходу» (ст.321), «Біда ніколи не ходить сама» (ст.329), «Будеш жити, як не помреш» (ст.357), «Часом з квасом, порою з водою» (ст.362), «Ох, земелько, свята земелько…», «Видно, хоч голки збирай», «І хліба треба, і неба треба», «Ой думай, думай, чи перепливеш Дунай» і багато інших.

Читаючи роман «Чотири броди», приходиш до висновку, що в залежності від вимог контексту, деякі фразеологізми набувають нового звучання, нових відтінків звучання. Поява нового значення, розширення семантичних меж фразеологізму завжди пов‘язане з конкретними художніми задачами автора, ці зміни свідчать про велику роботу письменника над мовою своїх творів, дозволяють нам проникнути в творчу лабораторію майстра слова. Наприклад, фразеологічний вислів «поставити на ноги» М. Стельмах вживає в таких значеннях: а) вилікувати :"Коли б він міг, — з усього світу скликав би лікарів, щоб вони по капельці, мов бджоли, знесли здоров‘я дружині, поставили її на проворні, веселі ноги, б) виховати, довести до самостійності, допомогти стати незалежним: «А це ж усе люди, яких власть на ноги землею поставила, то що за інтерес тепер їм на шию накидати петлю», «Сійте на здоров‘я, та нехай вас хліб на ноги поставить», в) змушувати діяти, приймати участь в чомусь: «Завтра я наші бригади до останнього чоловіка поставлю на ноги», «Кого побачимо, тому й скажемо, — спокійно відповів Дмитро, не знаючи, що Варивон уже всю свою бригаду поставив на ноги», г) зміцнити матеріальну базу господарства :"Тільки поставимо союз на ноги… Так, щоб прямо можна було людям глянути в очі…".

Подібні фразеологізми є виключно важливим матеріалом для майстрів художнього слова взагалі, і для М. Стельмаха окремо, допомагають впевнено, стисло, яскраво і образно розкривати явища об‘єктивної дійсності. Безумовно, в цьому відношенні велику роль відіграє контекст, словесне оточення, в якому фразеологізм використовується. Тому без контекстуальної підтримки, по суті, неможлива реалізація значення жодного фразеологізму.

Наведений приклад дає підставу не погодитися з думкою тих вчених, які заперечують полісемію фразеологізмів.

Крім того, проведений аналіз підтвердив положення, що фразеологізми мови письменника часто вступають в синонімічні відношення з іншими фразеологізмами та окремими словами. Фразеологічна синонімія — складова частина загальної мовної синонімії. Дослідження майстерності М. Стельмаха в використанні фразеологічних синонімів — тема дуже важлива, яка має як теоретичне, так і велике практичне значення. Вона допомагає розкрити одну з суттєвих рис, сторін художнього таланту письменника, глибше зрозуміти «секрет» його творчості, його стилю.

Хоча визначення суті фразеологічної синонімії, її основних особливостей для сучасного мовознавства в значній мірі залишається ще невирішеною проблемою, все-таки вважається, що синонімічними слід називати такі фразеологічні одиниці, які об‘єднуються певною загальністю значення, оскільки «загальне існує в окремому». Кожен фразеологізм-синонім вносить певні стилістичні і змістові нюанси в зображуване поняття, явище і т.п., наприклад, в розумінні «бути близьким до смерті», «померти»: «три чисниці до смерті», «однією ногою в могилі стояти», «недовго ряст топтати», «на ладан дихати», «відійти на той світ», «витягти ноги», «відкидати копита», «дуба дати», «богові душу віддати», «відходити у небуття» та інші.

В українському мовознавстві в цьому плані особливий інтерес представляє стаття А. Матвієнко «Фразеологічні синоніми і варіанти», в якій зазначається, що «фразеологічна синонімія — явище більш складне і різноманітне порівняно з синонімією лексичною». Це твердження заслуговує особливої уваги.

Фразеологічна синонімія перед усім відрізняється від синонімії лексичної тим, що остання базується на конкретному значенні слова, тоді як фразеологічна синонімія виходить з внутрішньої будови фразеологізму, значення якого є передусім «витвором, що виникає з злиття значень лексичних компонентів», але це злиття не є чисто сумарним.

Фразеологізми, які об‘єднуються загальністю значення, складають синонімічний ряд, виразником змістової основи якого є опорне слово, тобто такий його член, який найбільш узагальнено передає зміст поняття.

В залежності від характеру синонімічних відношень, синоніми поділяються на стилістичні і ідеографічні. М. Стельмах широко використовує стилістичні синоніми. Наприклад, фразеологізми зі значенням:

«говорити»: щось торохтів без угаву (ст.12), пасталакав (ст.12), галагонив (ст.12), орудувати язиком (ст.12), губа, як на коловороті літає (ст.12), вгатила слово, як ножа (ст.15), розпустив варги (ст.28), зсіче язиком на капусту (ст.69), не поліз в кишеню за словом (ст.82), точити ляси (ст.128), патякати (ст.135), заторохкотіла (ст.154), і що ти мелеш (cт.289), сокотіти (ст.307), пробубнів (ст.315), вдарив канчуками слів (ст.321), сюди — гав, туди — дзяв (ст.324), невдоволено відрізав (ст.325), теревенити (ст.360), пащекувати (ст.373), промимрив (ст.377), неохоче цідить (ст.380), говори-балакай (ст.383), не торохти, як січкарня (ст.438).

«мовчати»: не зв‘язавши й кількох слів (ст.12), на мовчанки перейшли, а слово на прив‘язь припнули (ст.12), тримаэте на прив‘язы язика (ст.87), загубив язика в роті (ст.104), язик присох до зубів (ст.158), прикусити варги (ст.175), тримати на прив‘язі слово (ст.187), впаковую язика на два замки: за зуби і губи (ст.266),.

«помирати»: стою на божій дорозі (ст.24), вона (смерть) з косою підходила до мене (ст.25).

«сміятися»: продає зуби (ст.88), гигикають (ст.113), знову вдарив в затули сміху, хихоньки хахоньки та ін.

«дивитися»: спідлоба зиркнув (ст.24),.

«красива (ий)»: наче з образа зійшла (ст.26), одна брова варта вола, а другій ціни нема.

«тонути»: поплавком пішов у воду (ст.45), йти на дно.

«обманювати»: дурити голову, баламутити голову, забивати баки, підкладити свиню,.

«гніватись»: зметнулись блискавки під віями, замість слів нахапатися шершнів.

«голодний»: зараз би коня з копитами з‘їв, як вовк в голодну зиму,.

Використання фразеологічних синонімів, вміння автора відбирати необхідні словосполучення безумовно активно допомагають читачеві запам‘ятати, глибше зрозуміти авторську мету, його оцінку відображеної дійсності. Це, звичайно, вимагає від письменника великого знання народної мови. Не випадково, професор А.І.Єфімов стверджував, що «муки слова», які переживає кожен письменник, — це передусім робота над синонімічними засобами мови".

Фразеологізми можуть виступати в різних варіантах, а разом з тим мати різноманітні семантико-стилістичні відтінки. Варіанти фразеологічної одиниці - це її лексичні і граматичні різновиди.

М.Стельмах в своїй мовній практиці дуже широко користується фразеологічними варіантами, наприклад: «полічити ребра», «полоскотати ребра», «поламати ребра», «тримати язик за зубами», «тримай язик за зубами», «пече очі», «очі пік», «теревені точити», «теревені розводити», «в печінках сидять», «печінки переїдає».

Багато фразеологізмів, які містять в собі слова голова, розум: «не дури голови», «дурити голову», «не баламуть голови», «до голови неприв‘язав бог розуму», «тримайся розуму й плуга», «замакітрив голову», «піти п розум до голови», «утопила голову», «чи це насмішка на язиці, чи недозрів в голові», «він у мене у всьому голова», «на розум недорід», «капустяна голова», «в голові ще не орано, а пишається як свячене порося», «в голові зівяла розсада», «ти ж маєш розум у голові», «не сунь голову в чужий казан», «щоб у голові загуділи джмелі», «не хочу сунути голову в чужий глек», «не баламуть голови».

Грім — «йди тепер до грому», «ніхто не знає, де його грім почує», «котив на мене і громи і блискавки», «почув, що гримить, — і в нору», «пішли під три чорти чи до грому», «затуркочеш до грому», «не знаєш під який грім попадеш».

Чорт — «де піп з хрестом, там і дідько з хвостом», «будуть з тебе нечестивцю, чорти в пеклі витоплювати лій», «і бога бійся, і чорта опасайся», «і в старій грубі чорти топлять», «хто дияволу служить, той з чортом дружить», «ще ж чорти навкулачки не бились».

* * *.

Аналіз творів дозволяє зробити висновок, що стилеутворюючим ядром в системі фразеологічних засобів мови Стельмаха є «жива народно-розмовна стихія з відображенням в ній українського села… і те мовне оточення, на грунті якого М. Стельмах виріс».

Закономірно, що в творах М. Стельмаха широко представлена фразеологія побутового походження, в першу чергу — пов‘язана з селянським побутом: «кожен має свій покіс — один у руках, а другий у душі» (ст.209), тримайся розуму й плуга (ст.234), попав з-під ринви на дощ (ст.258), «шкварчиш, як сало на пательні» (ст.288), свого огузка жаль (ст.289), заверетенився, наче в окріп попав" (ст.289), потрусимо душу, як грушу (ст.293), наїв на казенних харчах баняка з колесо завбільшки, а лою й росинки не випало на твої баранячі мізки (ст.300), «з цепу зірвався», «свиню підкласти», «у рот води набрати», «глек між собою розбити», «волам хвости крутити», «повернути оглоблі», «гарбузами годувати», «втерти часнику», «чи це насмішка на язиці, чи недорід в голові», «от за ким березова каша сумує».

Значну групу складають різного роду професіоналізми: «сучи свій мотузок», «клин клином вибивають», «побив козирі», «розкрити карти і масть», «намилити шию», «підстригати під одну гребінку», «взяти на приціл», «шаблі схрестити», «потрусити калиткою», «оптом спустити», «стружать з нього стружку ступачі»,.

То як, сину, знімали з тебе стружку?

Стружку столяр здіймає, а мене по-плотгтцьки «обтесували».

«Наше Вам», «не святі горшки ліплять», «начадили, хоч шаблю (сокиру) вішай».

В цілому, як показує фактичний матеріал, народно-розмовна фразеологія вливається в розповідь без тих обмежень, які встановлені письменником для літературно-книжних словосполучень. Особливо рясно подані в прозі М. Стельмаха прислів‘я та приказки: «Де є такі граблі, щоб од себе гребли», «Їж, поки рот свіж, а як зів‘яне, той сова не загляне», «Життя прожити — не поле перейти», «Як не їла душа часнику, той тхнути не буде», «Хитрував зі мною, як циган на ярмарку», Орлиний клекіт з-під хмари чути", «як мед так і ложкою», «в Сірка очей не позичають», «Розлилися води на чотири броди», «задихаючись, мов риба на березі», «ніхто не знає чиє буде завтра», «аби здоров‘я, а гріхи будуть», «слово не горобець», «Не ти коріння носиш — коріння носить тебе», «як зрубаєш корінь, то підрубаєш все», «який батько, такий син: повісь на гілляці - один одного не переважать», «Не хоче півень на чуже весілля, та несуть», «Високого ти роду та песького ходу», «Красу навіть сила не здолає», «Біда ніколи не хотить сама», «Билась, як риба об лід», «Не вмер Данило, болячка задивила», «Біди не шукають, — вона сама тебе знаходить», «Старе веретено вміє прясти пряжу», «Час і каміння ломить»,"Будеш жити як не помреш", «Часом з квасом, порою з водою, а найбільше з бідою» та багато ін.

Письменник «завжди щедро черпає поетичність і свіжість» з скарбниці живої народної мови. І це не випадково. Бо ж саме ці згустки народної мудрості, за словами М. Горького, «виражають мислення народної маси в повноті особливо повчальній…чудово навчають економити слова, мовній стислості і образності». Цю рису прислів‘їв та приказок добре знає і розуміє Стельмах. Прислів‘я і приказки знаходяться в тісній взаємодії з мовою автора і змістом твору, їх використання викликане художньої потребою. Художник слова ніби намагається підкреслити, що він насправді спирається на багатовіковий досвід народу, вміло користується мудрими народними висновками для підтвердження і підкріплення своїх думок. І це дійсно так. Головна роль цих фразеологізмів в контексті в тому, що вони характеризують світогляд, настрій і весь духовний вигляд діючих осіб, які уособлюють народні маси, їх внутрішній світ.

В мову простих селян письменник вводить прислів‘я і приказки, які глибоко відображають їх відношення до існуючої влади: «Ходимо під владою люципера», «Скільки не старайся, а вчорашній день не повернеш. І вчорашньої води не наздоженеш, з усіма здирачами і навіть з Гітлером не наздоженеш» та ін.

Особливо майстерно письменник використовує подібні стійкі формули для експресивного вираження як позитивних так і негативних рис свої героїв: «на виду води напийся», «Гарна молодиця — сам чорт ложку меду вложив», «Бісів Юхим з води вийде сухим», «Ринувся як ведмідь на пасіку». «Витріщився, як теля на нові ворота», «Хто бреше, тому легше», «Ти йому слово, а він тобі десять». Семен Магазаник — «загелготів би гусаком», «губа, як на коловороті літає», «теревенить», «галагонив», «Чорт зі свічечкою».

Стьопочка — «ледачий, мов церковна брама», «серце забилося, як заячий хвіст»,.

Для негативних характеристик з погляду нового побуту і нових соціальних принципів М. Стельмах користується, як бачимо, широко відомою формою прислів‘я — так би мовити, скам‘янілого порівняння, в якому пізнаваний елемент позначається одним словом, а семантичний центр висловлення розкривається в більш чи менш розгорнутому порівнянні.

Фразеологізми цієї категорії в семантичній основі містять загальні поняття — характеристику якостей людини (сміливість, уміння, спритність, передбачливість та ін.), а також негативних рис її поведінки (боягузтво, брехня та ін.), характеристику негативного ставлення до певних груп людей (за соціальною або побутовою ознакою) і т.п.

Узагальнюючий характер прислів‘їв дає письменнику можливість підкреслити типовість вказаних явищ, і з іншого боку, показати саме народну думку про ці явища. Прислів‘я та приказки, фразеологізми, що побутують в народі, в контексті твору набувають нового глибшого значення, індивідуалізують мову діючих осіб. М. Стельмах для передачі нового змісту вдається до семантико-стилістичного і структурного оновлення прислів‘їв, вводячи їх в живу мову персонажів: «Краще срібний карбованець у кишені чи півлітра на столі» — говорить Семен Магазаник, і старий вираз «Краще синиця в руках, ніж журавель в небі» набуває нового значення, дає точну і влучну характеристику героя.

«Розкіш приходить зі смаком, а минається з болем», «Життя — це довга нива, і що тільки не родить на ній», «Розумівся на соціалізмі, мов кріт на зорях», «Що буде, те й буде, а живий має думати про живе і оглядатись на всі боки», «Я навіть раю не хочу без вітряка», «Треба пожаліти розумного лоба, щоб не відповідало дурне нижчеспиння».

Фразеологія літературно-книжкова в своєму звичайному значенні знаходить використання не в плані створення стилістичного малюнку розповіді, а частіше всього в плані конкретизації мови окремих персонажів.

Виходячи з конкретних прикладів, можна відмітити, що фразеологізми цього розряду наближаються до виразів розмовної мови, оскільки стають надбанням мови всіх представників трудящих мас.

Літературно-книжна фразеологія представлена також цитатами з художніх творів класиків української літератури, наприклад: «Подивилась ясно — заспівали скрипки», «Налетіли гуси з далекого краю, замутили воду в тихому Дунаю», «Ой, земелько, свята земелько…», «по-хліборобськи люблю Батьківщину», «І хліба треба, і неба треба» Дуже доречно застосовує Стельмах слова і уривки з українських народних пісень:

— «Та нема гірш нікому,.

Як тій сиротині,.

Ніхто не пригорне,.

При лихій годині".

«Ой чи цвіт, чи не цвіт,.

Калиноньку ломить,.

Ой, чи сон, чи не сон.

Головоньку клонить".

«Ой полем, полем килиїмським,.

То шляхом битим гординським,.

Ой там гуляв козак Голота,.

Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота…".

«Розлилися води.

На чотири броди,.

Що в першому броді.

Соловей співає,.

Соловей співає -.

Весну розливає…".

«Був собі журавель та журавка, накосили сінця повні ясельця»,.

«Ой там за горою та за кам‘яною» та ін., виразами античного і біблійного походження: «тридцять срібляників» (ст.9), «вольному воля, а спасенному — рай», «слово — є Бог», «пан чи пропав», «Суєта суєт».

Введені в мову художнього твору, найчастіше в мову персонажів, ці фразеологізми надають їй емоціональної жвавості і натуральності розмовних інтонацій, смислової конденсованості і категоричності виразу. Наприклад:

Ті, що характеризують позитивні якості людини: «молода, що наче з образа зійшла, дружина», «лебідкою проходила», «чоловік, назубок знає науку», «мудра, наче літо», «гарна молодиця — сам чорт ложку меду вложив».

Ті, що характеризують негативні риси: «господарювати, як Охрім біля свити», «Насміявся сак із верші.», «Хвалилася вівця, що в неї хвіст, як ц жеребця», «Куди кінь з копитом, туди і рак з клешнею».

Гумристична «розсудливість»: «І кума шкода, і меду жалко», «Не в тім діло, що кобила сива, а в тім, що не везе», «Закуримо, щоб тещина рідня помічала», «Риба не без кості, а чоловік не без злості».

Життєва розсудливість: «Красу на тарілку не положиш»,"Любов спочатку любить, а роздивляєтьс япізніш", «Не заходить у чужий час, — тоді у свій не потрапиш», «Вітряк має чотири крила, алюдина тільки два, і то не кожна», «В кого життя пішло на продаж, той уже довічний грішник».

Привітання-побажання «На добридень тому, хто у цьому дому».

Високий ступінь чого-небудь: «ледачий, мов церковна брама», «в голові ще не орано, а пишається мов свячене порося», «страшно, коли така людина жде чиєїсь помилки, як ворон крові, і, зрештою, сама стає вороном», «не вилежуйся на гнилицю», «живеш, як нирка на салі», «наїв на казенних харчах баняка з колесо завбільшки, а лою й росинки не випало на твої баранячі мізки», «підвела руки, як підбиті крила».

* * *.

Варто відмітити, що одним з характерних для автора принципів використання народних фразеологічних одиниць є вживання їх в звичайному вигляді і з звичайним значенням. В цьому нас легко запевняє зіставлення таких одиниць:

У Стельмаха:

«Вольному воля, а спасен;

ному рай".

«Ученому світ, а невченому тьма».

«Брехнею світ обійдеш, назад не вернеш».

В словнику:

«Вольному воля, а спасенному рай».

«Ученому світ, а невченому тьма».

«Брехнею світ пройдеш, назад не вернеш».

Однак матеріал, що досліджується, дає підстави стверджувати, що письменник нерідко вдається до трансформації стійких словосполучень, тим самим розширюючи їх семантику і стилістичні можливості. Принципи зміни фразеологізмів самі по собі не нові, але своєрідність стилю Стельмаха проявляється тут дуже яскраво. Дослідження фразеології творів М. Стельмаха дозволяє виділити декілька типових прийомів трансформації фразеологічних одиниць:

Заміна окремих компонентів фразеологізму:

У Стельмаха: Народні прототипи:

«Фашиста сокирою в ребро — «Пана в ребро — людям.

людям добро" добро".

Зрізання фразеологізму, що веде до перенесення всієї його семантики на компоненти, що залишились: «…Усе в справності. Не прогнівайтесь, що так сказав наздогад буряків: хотілося знати, що то за людина…», порівняти з народним: «Наздогад буряків щоб дали капусти».

Включення до фразеологізму окремих компонентів, які конкретизують зміст словосполучення: «не я тобі казав, що ці вікна боком будуть нам вилазити», «Ет, не забивай ти мені баки ні півнями, ні клямками».

Творчий підхід до фразеологічного багатства особливо яскраво проявляється в створенні письменником власних фразеологізмів: «Краще срібний карбованець у кишені чи півлітра на столі», «За чужою роботою ні один новатор не ховається», «Земля не може жити без сонця, а людина без щастя».

Показово, що М. Стельмах створює свої фразеологізми по моделях народних. Про творчий підхід письменника до вибору фразеологічних виразів свідчить його подальша робота над своїми творами після виходу їх в світ. Наприклад, порівнюючи великий фразеологічний матеріал першого видання роману «Велика рідня» з текстом, що розміщений в п‘ятитомнику вдалось встановити, що письменник веде роботу над фразеологією своїх творів в основному в такому напрямку:

Вводить нові фразеологізми:

«Так і поїхав цей заготовач без власної заготівлі».

«Так і поїхав цей заготовач схопивши облизня».

Замінює одні фразеологізми іншими:

«Той також розуміє, що перехопив через край, і швидко, діловито переводить розмову на інше».

«Той також розуміє, що передав куті меду, і швидко, діловито переводить мову на інше».

Замінивши «перехопив через край» на більш вживаний в народі фразеологізм «передав куті меду», М. Стельмах досягає простоти, виразності і національної самобутності мови. Частіше всього подібним замінам піддаються окремі компоненти фразеологічних одиниць:

«Ви, діду, партизан і мені хочеться, щоб вас не збивала з толку однобічність».

«Ви, діду, партизан і мені хочеться, щоб вас не збивала з пантелику однобічність».

Іноді замінює вільні словосполучення на фразеологічні:

" Ще кілька день залишилося їй до смерті…".

«Три чисниці їй до смерті…».

Варто підкреслити, що з усіх розглянутих питань особливо потрібно звертати увагу на вивчення тих фразеологізмів, в яких розвились нові значення.

Вивчення структури фразеологічних одиниць в певній мірі сприяє дослідженню категорій словесних значень, які лежать в основі різних процесів фразотворення.

Весь фразеологічний матеріал, який ми маємо, ми поділяємо на дві групи:

1.Фразеологічні одиниці, які відносні по своєму значенню з певною частиною мови,.

Фразеологізми, які виступають у формі речення.

При аналізі матеріалу розглядається структура фразеологізмів, з‘ясовується, які частини мови частіше виступають словами компонентами, основою фразотворення. Група дієслівних фразеологізмів найчисленніша — біля 45% від загальної кількості фразеологізмів співвідносних з окремою частиною мови, група прислівних включає біля 30% і група іменних — біля 25%.

Фразеологізми, що співвідносяться з категорією дієслова виражають поняття дії, процесу. Структура подібних словосполучень:

а) дієслово + іменник в різних відмінках з прийменниками та без них (вдарити по руках, сидіти в печінках, зарубати на носі, точити зуби, глек розбити, зуби сушити,.

б) дієслово + декілька іменників, як правило з прийменниками: «бога за бороду піймати», «підливати масла в вогонь», «кидати слова на вітер»,.

в) дієслово з запереченням + іменник в різних відмінках (за вухом не свербить, вусом не веде, в підметки не годиться,.

г) дієслово + два іменники одного кореня: жили душа в душу, йти плечем в плече, переступив з ноги на ногу,.

д) дієслово + прислівник: назирці ходити, далеко заїхати, виходить через пень-колоду,.

е) дієслово + порівняння: обдерли, мов липку, їв, що аж за вухами лящало, сказав, мов на духу.

Прислівникові фразеологізми в структурному відношенні характеризуються наступними рисами:

а) конструкції іменника і прислівника: до лампочки, не з руки, під носом,.

б) двох іменників з прийменником: кров з носа, море по коліна, до пори до часу,.

в) іменника з прикметником: не близький світ, про людське око.

Структуру більшості іменних фразеологізмів складають іменник + прикметник чи займенник: велике цабе, кругова порука, свіжа копійка, казанські сироти, наш брат.

Синтаксичні функції фразеологічних одиниць повністю відповідають функціям, які властиві відповідним їм частинам мови.

Серед фразеологічних одиниць, які виступають у формі речення, помітне місце займають:

а) фразеологізми, які за своєю структурою рівнозначні простому реченню: «Суха ложка рот дере», «Боротьба за хліб — боротьба за соціалізм»,.

б) фразеологізми, які за своєю структурою відповідають складному реченню: «Добре сміється той, хто сміється останній», «Не скачи, пане, цапа, бо слимаком поповзеш», «Не дуже високо літай, бо низько сядеш»,.

в) фразеологізми, які виступають складовою частиною складного речення: «Сафрон уже каявся і лаяв себе за гарячковість, що одразу, не попитавши броду, поліз у воду», «То сій і сади, сину, бо наше ремесло — леміш і чересло».

Усі типи таких словосполучень розглядаються не як механічні сполучення окремих слів, а як синтаксичне ціле, частини якого взаємопов‘язані і взаємообумовлені.

Визначним явищем в мові післявоєнної української прози є вживання фразеологізмів у творах Стельмах крім «Чотирьох бродів», слід відмити роман «На нашій землі». Проза Стельмаха насичена фразеологізмами набагато більше ніж у інших письменників. Фразеологізми різного типу спостерігаються майже на кожній сторінці зазначених романів. Серед усіх компонентів мови, з усіх виразних засобів його фразеологізми займають одне з чільних місць. В структурно-семантичному плані вони представляють собою різні групи стійких сполук, які в основному класифікуються по встановленому в нашій науковій літературі принципу, що висунув академік В. В. Виноградов. Більшість цих фразеологізмів являють собою продукти уснонародного просторіччя. Проте, як уже зазначалось Стельмах не схильний до обмеженості в доборі фразеологізмів.

Варто відзначити деякі стилістичні особливості використання фразеологізмів у М.Сельмаха. Це, по-перше, вживання фразеологізмів майже виключно у мові персонажів. М. Стельмах знавець живої розмовної української мови, особливо категорій, зв‘язаних з обстанвкою старого і нового українського села. Насиченість фразеологізмами мови романа пояснюється, як говорить сам письменник, — не тим, що він знайомий з фразеологічними збірниками, значення яких для творчості писменника безперечно велике. Жива уснорозмовна стихія української мови, з відображенням в ній життя українського села, — це те мовне середовище, на грунті якого М. Стельмах виріс. Вживання фразеологізмів, афористичність мови для нього так само природні, як для кожного з його позитивних героїв. Саме поєднання старого фразеологічного фонду, дібраного і відшліфованого творчими зусиллями письменника, з новим становить елемент нової якості стилю у Стельмаха.

Використовуючи фразеологізми різноманітних стилістичних рівнів, М. Стельмах все ж віддає перевагу розмовно-побутовим фразеологізмам, народним прислів‘ям та приказкам, які відрізняються особливою виразністю та образністю.

Відбір фразеологічних одиниць письменник проводить в чіткій відповідності з ідейно-тематичним напрямком твору, часто видозмінюючи зовнішню їх форму, а разом з нею змінюючи ї їх семантику. Творчий підхід Стельмаха до використання фразеологічного багатства української мови, вміле використання фразеологічної синонімії, творче оновлення семантико-стилістичного змісту стійких словосполучень, створення нових виразів, які по образності і виразності не поступаються традиційним, — все це збагатило фразеологічний склад української мови, відкрило нові функціональні можливості багатьох народних фразеологічних виразів. І як свідчить аналіз і в структурно-граматичному плані письменник широко використовує стійкі народні словосполучення різноманітних конструкцій.

Михайло Стельмах, використовуючи загальний фразеологічний матеріал, який був введений в користування його попередниками, вніс в свої твори також немало зібраних ним самим фразеологізмів на території України, і майстерно використовував їх. Численні фразеологізми, які протягом багатьох віків народ зберігав в своїй пам‘яті, передаючи їх з покоління в покоління, стали тепер надбанням мільйонів читачів. Ці фразеологізми, які є органічною складовою частиною художніх засобів письменника, доповнюють, оживляють і підсилюють опис, надають емоційність, експресивність і образність мові його творів.

ЛІТЕРАТУРА.

1.