Фінанси як суб «єкт і об» єкт управління

1. Фінанси як суб"єкт і об"єкт управління

Характеристика фінансових відносин пов"язана з виділенням їх об"єктів і суб"єктів. Об"єктами даних відносин є національне багатство і вироблений ВВП:

1. Національне багатство — вартість нагромаджених у країні матеріальних цінностей та залучених у виробництво природних ресурсів. Це — основні засоби; матеріальні ресурси; страхові запаси; золотий запас; валютний запас; природні ресурси.

2. Валовий внутрішній продукт — додана вартість, вироблена у країні виробниками товарів, робіт, послуг у поточному році; амортизація; заробітна плата; прибуток; позиковий процент; рента; непрямі податки.

Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. Фінанси виконують роль сполучної ланки між кількома виробничими циклами, без них неможливе відтворення виробництва — ні просте, ні розширене. Тому, з одного боку, розподіл ВВП, як об"єкт фінансових відносин, характеризує нормальну фінансову ситуацію: суспільство розподіляє і відповідно споживає чи нагромаджує те, що воно створює.

За умов, коли об"єктом фінансових відносин виступає національне багатство, для формування доходів використовується те, що створене попередніми поколіннями або дане природою. Закономірним таке явище є тільки в тому разі, коли є зайві основні засоби чи матеріальні ресурси, які не використовуються, а також при наявності значних запасів природних ресурсів, що перевищують потреби даної країни. В інших випадках розпродаж національного багатства є звичайним «проїданням» ресурсів. У свою чергу, це може бути викликане економічною чи фінансовою кризою, коли іншого виходу практично не існує, чи безвіповідальною фінансовою політикою. Нормальна фінансова ситуація — основним об"єктом фінансових відносин є ВВП; національне багатство — тільки в частині зайвих ресурсів. Кризова фінансова ситуація — ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.

Суб"єктами фінансових відносин виступають підприємці, робітники і службовці - за правом виробників ВВП, держава — за правом керуючої структури суспільства, чи як власник-підприємець.

Права підприємців та робітників і службовців відображають їх незаперечені права власності на вироблений ВВП. У рамках державного сектора економіки такі самі права власності належать державі, яка виступає в даному випадку звичайним підприємцем.

Права держави, як керуючої структури суспільства, визначаються об"єктивними потребами встановлення системи фінансового забезпечення виконання державою її функцій. Необхідні державі кошти вона може акумулювати таким чином:

— заробляти як власник засобів виробництва;

— отримувати від природних ресурсів, що знаходяться в її власності;

— мобілізувати шляхом перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб.

Права держави у розподільних відносинах регламентуються в законодавчій формі.

Оскільки об"єкт фінансових відносин один, а суб"єктів троє, то ці відносини носять яскраво виражений протиречивий характер. Кожний суб"єкт прагне отримати якомога більше, але це можна зробити тільки за рахунок інших суб"єктів, які мають такі ж самі інтереси. Звідси випливає необхідність збалансування інтересів усіх суб"єктів.

Способи збалансування фінансових протиріч:

1. Встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП.

2. Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного із суб"єктів.

Збалансування інтересів суб"єктів фінансових відносин досягається насамперед шляхом встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП, тобто таких, які відповідають вкладу кожного, зокрема і держави, у його виробництво.

Науково встановлених показників пропорцій розподілу і критеріїв ефективності на практиці не існує. Оцінка проводиться опосередковано за показниками економічної ефективності та соціальної стабільності. Якщо економіка функціонує нормально й ефективно, то значних протиріч у розподілі немає. Якщо соціальна напруга у суспільстві відсутня, то воно в цілому задоволене пропорціями розподілу ВВП. Зазначені критерії оцінки відображаються у доволі точних економічних показниках — рівні ВВП (ВНП) на душу населення і темпах зростання ВВП.

Розмір валового національного доходу на душу населення характеризує ступінь розвитку країни. Це один з основних критеріїв життєвого рівня окремих країн. Як відносний показник він характеризує, що підлягає розподілу в розрахунку на одного громадянина. Розмір ВНП на душу населення за рік в різних країнах має дуже значні коливання. У 1995 році найвищий показник — 40 630 дол. США був зафіксований у Швейцарії. У Німеччині, наприклад, він становив 27 510, у США — 26 980. Найнижчий рівень становив 80 дол. — у Мозамбіку. В Україні рівень ВНП на душу населення склав 1630 дол., у Росії - 2240. Україна входить до групи країн з рівнем доходів нижче середнього у світі, який дорівнював 4880дол. (World development report, 1997. Oxford University press.).

Забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб"єктів досягається на основі безперервного зростання ВВП. Темпи зростання ВВП характеризують динаміку фінансових відносин: чим вони вищі - тим більше задовольняються потреби в доходах. Психологічно перш за все сприймається не стільки рівень ВНП на душу населення і маса доходів кожного суб"єкта, скільки їх динаміка. Постійне зростання доходів створює сприятливий клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке зменшення доходів і зниження життєвого рівня сприймається негативно, незалежно від того, який абсолютний розмір доходів. Навіть у найбільш багатих країнах негативно сприймається всього-навсього сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи про їх падіння. І навпаки, у бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Врешті-решт, саме постійне зростання веде до його високого рівня в розрахунку на душу населення.