Пристрій персонального комп'ютера

Реферат по теме.

«Пристрій персонального компьютера».

Виконав: Рожнятовский Олег Всеволодович, Маркетинг 1−2.

12 жовтня 1999 г.

I Історія розвитку персональнх комп’ютера 3_.

II Структура ПК 8 а) Основні устрою 8_ б) Процесорам 8 в) Контролери 10 в) Пам’ять ROM, RAM 11 р) Жорсткий диск 14 III Периферійні устрою ПК 15 а) Монітори 15 б) Устрою введення 16 в) ВЗУ 18 р) Прихід CD-ROM 20 IV Принтери, сканери 22.

V Мережі 25.

VI Маркетинг 25.

VII Укладання 26.

VIII Бібліографія 27.

I Історія розвитку персональних компьютеров.

Як було винайдено комп’ютер. Слово «комп'ютер» означає «обчислювач», тобто. пристрій для обчислень. Потреба автоматизації обробки даних, зокрема обчислень, виникла дуже довго. Багато тисячі років тому для рахунки використовувалися лічильні палички, камінчики тощо. Більше 1500 років тому (і може це бути й набагато раніше) для полегшення обчислень залучатися счеты.

У 1642 р. Блез Паскаль винайшов пристрій, механічно яке виконує складання чисел, а 1673 р. Готфрід Вільгельм Ляйбніц сконструював арифмометр, дозволяє механічно виконувати чотири арифметичних дії. Починаючи з ХІХ ст. арифмометри отримали дуже широке застосування. Там виконували чи навіть дуже складні розрахунки, наприклад розрахунки балістичних таблиць для артилерійських стрільб. Існувала й спеціальна професія — лічильник — людина, яка з арифмометром, швидко і соблюдающий певну послідовність інструкцій (таку послідовність інструкцій згодом ставали називати програмою). Але хто розрахунки проводилися надто повільно — навіть десятки лічильників мали працювати впродовж кількох тижнів і місяців. Причина проста-— при таких розрахунках вибір виконуваних діянь П. Лазаренка та запис результатів проводилися людиною, а його роботи дуже обмежене. У першій половині ХІХ ст. англійський математик Чарльз Бэббидж спробував побудувати універсальне обчислювальне пристрій — Аналітичну машину, яка б виконувати обчислення й без участі людини. І тому вони мали вміти виконувати програми, запроваджувані з допомогою перфокарт (карт з щільною папери з туристичною інформацією, наносимой з допомогою отворів, вони у той час широко вживалися в ткацьких верстатах), плюс «склад» для запам’ятовування даних, і проміжних результатів (у сучасній термінології — пам’ять). Бэббидж не зміг довести остаточно працювати над створенням Аналітичної машини — вона була дуже складним для техніки того часу. Але він розробив все основні ідеї, й у 1943 р. американець Говард Эйкен з допомогою робіт Бэббиджа з урахуванням техніки XX в. — електромеханічних реле — зміг побудувати одному з підприємств фірми IBM таку машину під назвою «Марк—1». Бще раніше ідеї Бэббиджа були переоткрыты німецьким інженером Конрадом Цузе, що у 1941 р. побудував аналогічну машину.

На той час потреба у автоматизації обчислень (зокрема для військових потреб — балістики, криптографії тощо.) стала настільки велике, що створення машин типу побудованих Эйке-ном і Цузе одночасно працювало кілька груп дослідників. Починаючи з 1943 р. група фахівців під керівництвом Джона Мочли і Преспера Экерта США початку конструювати таку машину вже в основі електронних ламп, а чи не реле. Їх машина, названа ENIAC, працював у тисячу разів швидше, ніж Марк—1, проте до завдання її програми доводилося протягом кількох годин і навіть днів під'єднувати за потрібне чином дроти. Щоб спростити процес завдання програм, Мочли і Экерт стали конструювати нову машину, яка б зберігати програму своєї, пам’яті. У 1945 р. на роботу був притягнутий знаменитий математик Джон фон Неймав, який підготував доповідь про цю машині. Доповідь було розіслано багатьом вченим та отримав широку популярність, оскільки там фон Нейман зрозуміло і просто сформулював загальні принципи функціонування універсальних обчислювальних пристроїв, тобто. компьютеров.

Перший комп’ютер, у якому втілені принципи фон Неймана, був побудований у 1949 р. англійським дослідником Морісом Уилксом. Відтоді комп’ютери почали набагато більш потужними, але переважна більшість їх зроблено на відповідність до тими принципами, які викладав у доповіді в 1945 р. Джон фон Нейман. Розповімо тому про ці принципи. Як з’явилися персональні комп’ютери. Комп’ютери 40-х і 1950;х років були дуже великими пристроями — величезні зали були заставлені шафами з електронним устаткуванням. Усе це варто було дуже дороге, тому комп’ютери були доступні лише великим компаніям і установам. Однак у боротьбі покупців фірми, які робили комп’ютери та електронний обладнання них, прагнули зробити своє продукцію швидше, компактніші і дешевше. Завдяки досягнення сучасної технології цьому шляху досягнуто воістину вражаючі результаты.

Перший крок до зменшення розмірів комп’ютерів стало можливим з винаходом в 1948 р. транзисторів — мініатюрних електронних приладів, що змогли замінити в комп’ютерах електронні лампи. У 1950;х років були знайдено дуже дешеві способи виробництва транзисторів, і в другій половині 1950;х років з’явилися комп’ютери, засновані на транзисторах. Вони був у в сотні разів менше лампових комп’ютерів той самий продуктивності. Єдина частина комп’ютера, де транзистори ми змогли замінити електронні лампи, — це блоки пам’яті, але там замість ламп стали використовувати винайдені на той час схеми пам’яті на магйит-ных осердях. На середину 1960;х років з’явилися б і значно більше компактні зовнішні устрою для комп’ютерів, що дозволило фірмі Digital Equipment випустити в 1965 р. перший міні-комп'ютер PDP—8 розміром із холодильник і вартістю 20 тис. дол. Але доти був підготовлений ще крок до мініатюризації комп’ютерів — винайшли інтегральні схеми. До появи інтегральних схем транзистори виготовлялися окремо, і при складанні схем їх доводилося з'єднувати і споювати вручну. У 1958 р. Джек Кілбі придумав, як у однієї пластині напівпровідника отримати кілька транзисторів. У 1959 р. Роберт Нойс (майбутній засновник фірми Intel) винайшов досконаліший метод, що дозволило створювати в одній пластині і транзистори, і всі необхідні сполуки з-поміж них. Отримані електронні схеми стали називатися інтегральними схемами, чи чипами. У (подальшому кількість транзисторів, яке вдавалося розмістити на одиницю виміру площі інтегральної схеми, збільшувалася приблизно вдвічі щороку. У 1968 р. фірма Burroughs випустила перший комп’ютер на інтегральних схемах, а 1970 р. фірма Intel почала продавати інтегральні схеми памяти.

У тому ж року був зроблений ще ще один важливий крок шляху до персонального комп’ютера — Маршиан Едвард Гофф з тієї ж фірми Intel сконструював інтегральну схему, аналогічну за своїми функцій центральному процесору великий ЕОМ. Так з’явився перший мікропроцесор Intel-4004, який був випущено на продаж наприкінці 1970 р. Звісно, можливості Intel—4004 були значно скромніше, ніж в центрального процесора великий ЕОМ, — вона працювала набагато повільніше і як міг обробляти одночасно лише 4 біта інформації (процесори великих ЕОМ обробляли 16 чи 32 біта одночасно). Однак у 1973 р. фірма Intel випустила 8-битовый мікропроцесор Intel—8008, а 1974 р. — його удосконалену версію Intel—8080, яка остаточно 1970;х років стала стандартом для микрокомпьютерной индустрии.

Спочатку ці мікропроцесори використовувала лише электронщикамилюбителями й у різноманітних спеціалізованих пристроях. Однак у 1974 р. кілька фірм оголосили про створення основі мікропроцесора Intel—8008 комп’ютера, тобто. устрою, виконує самі функції, що велика ЕОМ. На початку 1975 р. з’явився перший комерційно який розповсюджується комп’ютер Альтаир-8800, побудований з урахуванням мікропроцесора Intel-8080. Цей комп’ютер, розроблений фірмою МГГ8, продавався за ціною близько 500 дол. Хоча можливостей його були дуже обмежені (оперативна пам’ять становила всього 256 байт, клавіатура і екран були відсутні), її появу було зустрінуте з великим ентузіазмом. У перші місяці продали кілька тисяч комплектів машини. Покупці цього комп’ютера постачали його додатковими пристроями: монітором висновку інформації, клавіатурою, блоками розширення пам’яті тощо. Невдовзі ці устрою стали випускатися іншими фірмами. Наприкінці 1975 р. Пол Аллен і Білл Гейтс (майбутні засновники фірми Microsoft) створили для комп’ютера «Альтаир» інтерпретатор мови Basic, що дозволило користувачам не так важко спілкуватися із комп’ютером і легко писати йому програми. І це сприяло популярності компьютеров.

Успіх фірми MITS змусив багато фірм також зайнятися виробництвом персональних комп’ютерів. З’явилося і кілька журналів, присвячених персональним комп’ютерів. Комп’ютери стали продаватися вже у повної комплектації, з клавіатурою і монітором, попит ними становив десятки, а потім і більше сотні тисяч штук на рік. Зростанню обсягу продажу дуже сприяли численні корисні програми, розроблені для ділових застосувань. Виникли й комерційно поширювані програми, наприклад програма для редагування текстів WordStar і табличний процесор VisiCalc (відповідно 1978 і 1979 рр.). Ці (і ще) програми зробили для ділового світу купівлю комп’ютерів дуже вигідним вкладенням грошей: зі своїми допомогою з’явилася можливість значно ефективніший виконувати бухгалтерські розрахунки, складати документи тощо. З’ясувалося, що організацій що їм розрахунки з’явилася можливість виконувати не так на великих ЕОМ чи мини-ЭВМ, але в персональні комп’ютери, що від. Поява IBM PC.

Поширення персональних комп’ютерів до кінця 1970;х років призвело до деякого зниження попиту великі ЕОМ і мини-ЭВМ. Це було предметом серйозного занепокоєння фірми IBM (International Business Machines Corporation) — провідною компанії із виробництва великих ЕОМ, й у 1979 р. фірма IBM вирішила спробувати сили над ринком персональних компьютеров.

Проте керівництво фірми недооцінило майбутню важливість цього ринку нафтопродуктів та розглядало створення комп’ютера лише як дрібний експеримент — щото на кшталт одній з десятків що проводилися фірмі робіт зі створення нового устаткування. Щоб не на цей експеримент занадто багато грошей, керівництво фірми надав підрозділу, що відповідає за даний проект, небачену у фірмі свободу. Зокрема, і було дозволено не конструировать персонального комп’ютера «від початку», а використовувати блоки, виготовлені іншими фірмами. І це підрозділ сповна використало наданий шанс.

Насамперед у ролі основного мікропроцесора комп’ютера був обраний новітній тоді 16-разрядный мікропроцесор Intel—8088. Його використання дозволило приймати значно більшу потенційні можливості комп’ютера, так як мікропроцесор дозволяв працювати із першого Мбайтом пам’яті, проте які були тоді комп’ютери були обмежені 64 Кбайтами. У комп’ютері були використані й інші комплектуючі різних фірм, яке програмне забезпечення доручили розробити невеличкий фірмі Microsoft.

Торішнього серпня 1981 р. новий комп’ютер під назвою IBM PC (читається — Ай-БиЕм Пи-Си) був офіційно представлений публіці й невдовзі після цього він придбав більшої популярності у користувачів. Через рік-два комп’ютер IBM PC зайняв чільне місце над ринком, витіснивши моделі 8-битовых комп’ютерів. Фактично IBM PC став стандартом самого персонального комп’ютера. Зараз такі комп’ютери («сумісні з IBM PC») становлять близько 90 відсотків% всіх вироблених персональних компьютеров.

II Структура ПК.

а) Основні устройства.

З яких ж основних елементів полягає сучасний ПК? Найбільш «вагомої» частиною кожного комп’ютера є системний блок. Усередині нього розташовані блок харчування, плата з центральним процесором (ЦП), видеоадаптер, жорсткий диск, дисководи гнучких дисків та інші устрою ввода/вывода інформації. Найчастіше видеоадаптер і контролери введення/ виведення розміщені безпосередньо в платі ЦП. У системному блоці можуть розміщатися кошти мультимедіа: звукова плата і пристрій читання оптичних дисків — CD-ROM. З іншого боку, в поняття «комп'ютер» входить клавіатура, миша і монитор.

б) Мікропроцесори й системніші шины.

У IBM РС-совместимых комп’ютерах задіяні лише мікропроцесори Intel чи його клони, мають таку архітектуру. Шини. З основними пристроями комп’ютера мікропроцесор пов’язаний через так звану системну шину. З цієї шині здійснюється як передача інформації, а й адресація пристроїв, і навіть обмін спеціальними службовими сигналами. Зазвичай, підключення додаткових пристроїв до системної шині виробляється через рознімання розширення. Для підключення плат розширення системної шині комп’ютерів з урахуванням мікропроцесора i8088 (IBM РС і IBM РС/ХТ) використовуються 62-контактные рознімання. Зокрема, ця системна шина включає 8 ліній даних, і 20 адресних ліній, які обмежують адресне простір комп’ютера межею один Мбайт. У комп’ютерах PC/AT286 вперше почали застосовувати нова системна шина ISA (Industry Standart Architecture), якими можна було передавати паралельно вже 16 розрядів даних, а завдяки 24 адресним лініях безпосередньо звертатися до 16 Мбайтам системної пам’яті. Ця системна шина відрізняється від попередньої наявністю додаткового З6-контактного розняття для відповідних плат розширення. Комп’ютери з урахуванням мікропроцесорів i80386/486 почали застосовувати спеціальні шини для пам’яті, що дозволило максимально використовувати її швидкодія. Проте деякі устрою, які підключаються через рознімання розширення системної шини, що неспроможні досягти швидкості обміну, можна з мікропроцесором. У це стосується роботи з контролерами накопичувачів і видеоадаптерами. Аби вирішити цієї проблеми, використовують звані локальні (local) шини, які безпосередньо пов’язують мікропроцесор з контролерами цих периферійних пристроїв. У минулому використовувалися дві чіткі стандартні локальні шини: VL-bus (VESA Local-bus) і PCI (Peripheral Component Interconnect). Зараз майже всі нові випущені шини — AGP (Advanced Graphic Port) Для підключення пристроїв до таких шинам на системної платі комп’ютера є спеціальні разъемы.

Процесор. Є основним компонентом будь-якого ПК. Осуществляет виконання програм, працівників комп’ютері, і управляє роботою інших пристроїв комп’ютера. Швидкість його досягнення в що свідчить визначає швидкодія комп’ютера. У 1ВМ РС використовуються мікропроцесори, розроблені фірмою Intel, інколи ж — сумісні із нею мікропроцесори інших фирм.

Характеристики мікропроцесорів. Мікропроцесори відрізняються одна від друга двмя характеристиками: типом (моделлю) і тактовою частотою. Найбільш поширені моделі Intel—80 486, Pentium, Pentium MMX і Pentium II, вони наведені у порядку зростання продуктивності і. Однакові моделі мікропроцесорів може мати різну тактову частоту — що стоїть тактова частота, тим більша продуктивність і микропроцессора.

Тактова частота вказує, скільки елементарних операцій (тактів) мікропроцесор виконує на одну секунду. Тактова частота вимірюється в мегагерцах (МГц). Слід зазначити, що різні моделі мікропроцесорів виконують одні й самі операції (наприклад, складання чи множення) за різну кількість тактів. Що модель мікропроцесора, тим, зазвичай, менше тактів потрібно виконання одним і тієї ж операцій. Тому, наприклад, мікропроцесор Intel-80 386 працює приблизно вдвічі швидше Intel- 80 286 такою ж тактовою частотой.

Нині найпоширеніші процесори фірми Intel, хоча ЦП інших фірм (AMD, Cyrix) становлять їм гідну конкуренцію. У цей час випускаються процесори серії Pentium II, Pentium III і Pentium Celeron. У той самий час у Росії є величезна парк устапевших процесорів 486 і Pentium.

в) Контролеры.

Всі пристрої на системної шині мікропроцесор розглядає або як адресуемую пам’ять, або як порти виводу-введення-висновку. Власне кажучи, під портом розуміють якусь схему поєднання, що зазвичай включає у собі чи кілька регістрів виводу-введення-висновку (особливих осередків пам’яті). Про скоєнні якогось події мікропроцесор може дізнатися лише за сигналом, званому перериванням. У цьому виконання поточної послідовності команд припиняється (переривається), а натомість починає виконуватися інша послідовність, відповідна даному перериванню. Зазвичай переривання поділяються на апаратні, логічні й програмні. Апаратні переривання (IRQ) передаються спеціальними лініях системної шини і пов’язані з запитами від зовнішніх пристроїв (наприклад, натискання клавіші на клавіатурі). Логічні переривання виникають під час роботи самого мікропроцесора (наприклад, розподіл на нуль), а програмні ініціюються виконуваної програмою і звичайно йдуть на виклику спеціальних подпрограмм.

У перших комп’ютерах IBM PC використовувалася мікросхема контролера переривань i8259 (Interrupt Controller), має вісім входів для сигналів переривань (IRQ0-IRQ7). Як відомо, за одну і те час мікропроцесор може обслуговувати лише одна подія у виборі даного події їй сприяє контролер переривань, яким установлено для кожного зі своїх входів певний рівень важливості - пріоритет. Найвищий пріоритет має лінія запиту переривання IRQ0, а найменший — IRQ7, тобто пріоритет убуває гаразд зростання номери лінії. У IBM PC/AT восьми ліній переривання стало замало і кількість було збільшено до 15. У перших моделях при цьому використовувалося каскадне включення двох мікросхем i8259. Воно здійснювалося шляхом під'єднання виходу другого контролера до входу IRQ2 першого. Важливо розуміння тут таке. Лінії переривання IRQ8 — IRQ15 (то є входи другого контролера) мають пріоритет нижче ніж IRQ1, але вище IRQ3. У режимі прямого доступу (DMA, Direct Memory Access) периферійне пристрій пов’язані з оперативної пам’яттю безпосередньо, а чи не через внутрішні регістри мікропроцесора. Найефективнішою така передача даних буває ситуаціях, коли визначена висока швидкість обміну для великої кількості інформації. Для ініціалізації процесу прямого доступу на системної шині використовуються відповідні сигнали. У комп’ютерах, сумісних з IBM РС і PC/XT, в організацію прямого доступу на згадку про використовується одна 4-канальная мікросхема DMA i8237, канал 0 якої призначений для регенерації динамічної пам’яті. Канали 2 і трьох служать керувати високошвидкісної передачею даних між дисководами гнучких дисків, вінчестером і оперативної пам’яттю відповідно. IBM PC/AT-совместимые комп’ютери мають 7 каналів прямого доступу до пам’яті. У перших комп’ютерах до цього йшли каскадним включенням двох мікросхем i8237, як у разі контролерів прерываний.

р) Пам’ять Rom, Ram.

Усі персональні комп’ютери використовують три виду пам’яті: оперативну, постійну і зовнішню (різні нагромаджувачі). Оперативна пам’ять варта зберігання перемінної інформації, оскільки він допускає зміна свого вмісту під час виконання мікропроцесором відповідних операцій. Бо у будь-який час доступ може здійснюватися до довільно обраної осередку, цей вид пам’яті називають також пам’яттю із довільною вибіркою — RAM (Random Access Memory). Усі програми, зокрема і ігрові, виконуються саме у оперативної пам’яті. Постійна пам’ять зазвичай містить таку інформацію, яка має змінюватися протягом багато часу. Постійна пам’ять має власне назва — ROM (Read Only Memory), яке зазначає, що нею забезпечуються лише режими зчитування і хранения.

Логічний організація пам’яті. Як відомо, вживаний у IBM РС, PC/XT мікропроцесор i8088 через свої 20 адресних шин надає доступ всього до 1-Мбайтному простору пам’яті. Перші 640 Кбайт адресуемого простору в IBM РС-совместимых комп’ютерах називають зазвичай стандартної пам’яттю (conventional memory). Решта 384 Кбайта зарезервовані для системного використання коштів і звуться пам’яті у верхніх адреси (UMB, Upper Memory Blocks, High DOS Memory чи UM Area — UMA).Эта область пам’яті резервується під розміщення системної ROM BIOS (Read Only Memory Basic Input Output System), під видеопамять і ROM-память додаткових адаптеров.

Додаткова (expanded) пам’ять. На майже всіх персональні комп’ютери область пам’яті UMB рідко виявляється заповненою повністю. Порожнє, як правило, область розширення системного ROM BIOS чи частину відеопам'яті і області за додаткові модулі ROM. У цьому і специфікація додаткової пам’яті EMS (Ехpanded Memory Specification), вперше розроблена фірмами Lotus Development, Intel і Microsoft (тому звана іноді LIMcпeцификацией). Ця специфікація дозволяє вживати оперативну пам’ять понад стандартних 640 Кбайт для прикладних програм. Принцип використання додаткової пам’яті грунтується на переключенні блоків (сторінок) пам’яті. У області UMB, між видеобуфером і системним RGM BIOS, виділяється незайняте 64-Кбайтное «вікно », яке розбите шпальти. Програмні і апаратні кошти дозволяють відображати будь-який сегмент додаткової пам’яті на будь-яку з виділених сторінок «окна™. Хоча мікропроцесор завжди звертається до даним, збереженим в «вікні «(адресу нижче 1 Мбайта), адреси цих даних можуть бути зміщено у додатковій пам’яті щодо «вікна «сталася на кілька мегабайт У комп’ютерах на процесорі i8088 для реалізації додаткової пам’яті застосовувати спеціальні плати з апаратної підтримкою «підкачування «блоків (сторінок) пам’яті і відповідний програмний драйвер. Зрозуміло, плати додаткової пам’яті можуть встановлюватися й у комп’ютер з урахуванням процесорів i80286 і вище модулі ROM. У цьому і специфікація додаткової пам’яті EMS (Ехpanded Memory Specification), вперше розроблена фірмами Lotus Development, Intel і Microsoft (тому звана іноді LIMcпeцификацией). Ця специфікація дозволяє вживати оперативну пам’ять понад стандартних 640 Кбайт для прикладних програм. Принцип використання додаткової пам’яті грунтується на переключенні блоків (сторінок) пам’яті. У області UMB, між видеобуфером і системним RGM BIOS, виділяється незайняте 64-Кбайтное «вікно », яке розбите шпальти. Програмні і апаратні кошти дозволяють відображати будь-який сегмент додаткової пам’яті на будь-яку з виділених сторінок «вікна». Хоча мікропроцесор завжди звертається до даним, збереженим в «вікні «(адресу нижче 1 Мбайта), адреси цих даних можуть бути зміщено у додатковій пам’яті щодо «вікна «сталася на кілька У комп’ютерах на процесорі i8088 для реалізації додаткової пам’яті застосовувати спеціальні плати з апаратної підтримкою «підкачування «блоків (сторінок) пам’яті і відповідні програмний драйвер. Зрозуміло, плати додаткової пам’яті можуть встановлюватися й у комп’ютер з урахуванням процесорів i80286 і выше.

Розширена (extended) пам’ять. Комп’ютери, використовують процесор l80286 з 24-разрядными адресними шинами, фізично можуть адресувати 16 Мбайт, а разі процесорів i80386/486 — 4 Гбайта пам’яті. Таку можливість йому є лише захищеного режиму роботи процесора, який операційна система MS-DOS підтримувати не може. Розширена пам’ять (extended) розташовується вище області адрес 1 Мбайт (зайве плутати 1 Мбайт ОЗУ і одну Мбайт адресного простору). Робота із розширеною пам’яттю мікропроцесор повинен переходити з реального в захищений режим і навпаки. На відміну від l80286 мікропроцесори i80386/486 виконують цю операцію не так важко, саме для них же в складі MS-DOS є спеціальний драйвер — менеджер пам’яті ЕММ386. До речі, за наявності відповідного драйвера розширену пам’ять можна эмулировать як додаткову. Апаратну підтримку з цьому випадку повинен забезпечувати мікропроцесор не нижче i80386 чи допоміжний набір спеціальних мікросхем (наприклад, набори NEAT фірми Chips and Technologies). Слід зазначити, що чимало плати пам’яті, підтримують стандарт LIM/EMS, можна використовувати й у ролі розширеній памяти.

Кеш-пам'ять. Кеш-пам'ять варта узгодження швидкості роботи порівняно повільних пристроїв, таких, наприклад як динамічна пам’ять з швидким мікропроцесором. Використання кеш-пам'яті дозволяє уникнути циклів очікування у роботі, що знижують продуктивність всієї системы.

З допомогою кеш-пам'яті зазвичай робиться спроба узгодити також роботу зовнішніх пристроїв, наприклад, різних накопичувачів, і мікропроцесора. Відповідний контролер кеш-пам'яті повинен піклуватися про те, щоб команди і такі, які необхідні микропроцессору в момент часу, саме на цей момент опинялись у кэш-памяти.

буд) Жорсткий диск Накопители на жорсткого диску (вінчестери) призначені для постійного зберігання інформації, використовуваної під час роботи з комп’ютером: програм ОС, часто використовуваних пакетів програм, редакторів документів, трансляторів з мов програмування тощо. Ёмкость диска. Для користувача нагромаджувачі не жорсткого диску відрізняються одна від друга насамперед своєю ёмкостью, тобто. тим, скільки інформації поміщається на диску. Зараз комп’ютери переважно оснащуються вінчестерами від 520 Мбайт і більше. Комп’ютери працюючі як файл сервери можуть оснащуватися вінчестером 4 — 8 Мбайт і одним. Швидкість роботи диска. Швидкість роботи диска характеризується двома показниками: 1) Часом доступу до даних на диску. 2) Швидкістю читання і запис даних на диск.

Ці характеристики співвідносяться друг з одним приблизно як і, як час розгону та максимальна швидкість автомобіля. Під час читання чи записи коротких блоків даних, розміщених у різних дільницях диска, швидкість роботи визначається часом доступу до даних — аналогічно, як на своєму шляху автомобіля містом у години пік з постійними разгонами і торможениями непогані важлива максимальна швидкість, развиваемая автомобілем. Зате за читанні чи записи даних (кілька десятків і сотні кілобайтів) файлів набагато важливіше пропускну здатність тракту обміну з диском — так само, як із русі автомобіля швидкісним шосе важливіше швидкість автомобіля, ніж час розгону. Слід зазначити, що час доступу і швидкість читання — записи залежать не тільки від самого дисководу, але від параметрів всього тракту обміну з диском: від швидкодії контролера диска, системної шини і основного мікропроцесора компьютера.

III Периферійні устрою ПК.

а) Мониторы.

Монітор (дисплей) комп’ютера IBM PC призначений висновку на екран текстовій та графічної інформації. Монітори бувають кольоровими і монохромними. Вони можуть працювати у одному з цих двох режимів: текстовому чи графическом.

Текстовий режим. У текстовому режимі екран монітора умовно розбивається деякі ділянки — знакоместа, найчастіше на 25 рядків по 80 символов.

(знакомест). У кожне знакоместо то, можливо введений одне із 256 заздалегідь символів. До цих символів входять великі та малі латинські літери, цифри, певні символи, і навіть псевдографічні символи, використовувані висновку на екран таблиць і діаграм, побудови рамок навколо ділянок екрану й так далее.

До символів, зображуваних на екрані в текстовому режимі, можуть входити і символи кирилиці. На кольорових моніторах кожному знакоместу може відповідати свій колір символу і фону, що дозволяє виводити гарні кольорові написи на экран.

На монохромних моніторах виділення окремих частин тексту і ділянок екрана використовується підвищена яскравість символів, підкреслення і т. д.

Графічний режим. Графічний режим призначений висновку на екран графіків, рисунків і таке інше. Зрозуміло у тому режимі можна виводити і текстову інформацію у різноманітних написів, причому ці написи можуть мати довільний шрифт, величину і ін. У графічному режимі екран складається з точок, кожна з яких то, можливо темною чи світлої на монохромних моніторах і самого чи навіть кількох квітів — на кольоровому. Кількість точок на екрані називається роздільною здатністю монітора у цьому режимі. Слід зазначити що що дозволяє здатність залежить від розмірів екрана монитора.

Часто використовувані монітори. Найбільшого поширення на комп’ютерах IBM PC отримали монітори типу MDA, CGA, Herkules, EGA і VGA.

Нині монітори MDA і CGA мало використовуються, так як вони мають належної роздільну здатність, що зумовлює швидкому стомленню очей. З іншого боку, вони мають програмної завантаження шрифтів символів, для зображення кирилічних літер доводиться заміняти мікросхеми, бережуть шрифти символов.

Здебільшого за комп’ютерами використовують монітори SVGA, що дозволяє домогтися потрібного якості изображения.

б) Устрою ввода.

Клавіатура. Як відомо, клавіатура є ще основним пристроєм введення інформацією комп’ютер. У технічному аспекті цей прилад є сукупність механічних датчиків, сприймають тиск клавіші і замикаючих тим чи іншим способом певну електричну цепь.

Треба сказати, що еволюція клавіатур для IBM PC була недовгою. Спочатку використовувалися 83-х клавішні клавіатури потім із АТ з’явилася 84-х клавишная. Подовляющее більшість сучасних IBM PC сумісних використовують розширену клавіатуру. Основні поліпшення по порівнянню з АТ-клавиатурой стосується загальної кількості (101 і від) і розташування клавіш. Найбільш стандартним є розташування QWERTY: порядку 60 клавіш з літерами, цифрами, знаками пунктуації та інші символами і ще близько сорока функціональних клавиш.

Пристрій клавіатур. Нині найпоширеніші два виду клавіатур: з механічним і мембранным перемикачами. У першому разі датчик представляє з себе традиційний механізм з контактами з спеціального сплаву. Попри те що що ця технологія використовується вже кілька десятиріч, фірмивиробники постійно працюють над її модифікацією та різким поліпшенням. Слід зазначити, що у клавіатурах відомих фірм контакти перемикачів позолочені, значно покращує електричну проводимость.

Технологія, джерело якої в мембранних перемикачах, вважається більш прогресивної, хоча особливих переваг не даёт.

Миші і трекболы. Миші і трекболы є координаторными пристроями введення інформацією комп’ютер. Зрозуміло повністю замінити клавіатуру вони що неспроможні. Здебільшого ці устрою мають дві три кнопки управління. Не секрет що за популярністю миша зобов’язана поширенню графічного інтерфейсу і переважно компанії «Microsoft».

Пристрій миші. Як відомо, перша миша каталася двома коліщатах, пов’язаних з осями змінних резисторів. Переміщення такий миші було пропорційно зміни опору змінних різісторов. Надалі конструкція перетерпела значних змін. Ролики були перенесені всередину корпусу, і з поверхнею став стикатися твёрдый гумовий шарик.

Можна виділити 3 способу підключення миші. Найбільш распространёнными є підключення через послідовникный порт. Менш поширені миші із шинним інтерфейсом, для підключення яких спеціальний інтерфейс чи, «мишачий» порт.

Третьої різновидом вважатимуться миші у стилі PS/2, що були в комп’ютерах аналогічної серії, а час є стандартом де-факто для портативних комп’ютерів. Для їх підключення використовується разъём miniDIN 6.

Фізично кожна миша тримає в хвості разъём типу DB-9. У деяких випадках в комплекті є переходник на DB-25.

Сучасні миші мають зазвичай оптимальне апаратне дозвіл 400 cpi. Коли фірми декларують дозволу рівні 1800 cpi, то мова, певне йдеться про програмному разрешении.

Пристрій трекболов. Трекбол, власне кажучи, представляє з себе «перевёрнутую» миша, у трекбола наводиться в рух не корпус, лише його кулю. Це дозволяє істотно підвищити точність управління курсором.

в) Зовнішні записуючі устроиства.

Дискети. Будь-який комп’ютер (готовий до роботи) оснащений так званими пристроями зовнішньої пам’яті. До цих пристроям належать до першу чергу нагромаджувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) і нагромаджувачі на жорстких магнітних дисках (НМД).

Устрою зовнішньої памятипредназначены для тривалого зберігання інформації. НГМД і НМД ставляться до дисковим магнітним пристроям пам’яті, оскільки інформація у тих пристроях записується на обертових дисках, покритих магнітним матеріалом, що нагадує покриття стрічок звичайних аудіоі відеокасет. І хоча щодо своєму складу магнітне покриття, використовуване у дискових нагромаджувачах, відрізняється від покриття звичайних побутових магнітних стрічок, у яких використовується аналогічний принцип записи информации.

У звичайних побутових магнітофонах на магнітну стрічку записується аналоговий сигнал безпосередньо з мікрофона, програвача платівок, компакт-дисків чи іншого джерела. Комп’ютер записує на магнітні диски біти інформації. якщо треба записати кілька байт даних, все біти цих байтів записуються послідовно однією дорожку.

Доріжки утворюють на магнітних дисках концентричні кола. Блок спеціальних магнітних головок переміщається по радіальної осі до центра чи від центру диска, прочерчивая поверхнею диска уявлювані кола. Комп’ютер може довільно встановлювати блок магнітних головок кожну доріжку диска, проте самі дані на доріжці проглядаються комп’ютером послідовно принаймні обертання диска. Конструктивно НГМД виконано таким чином, що ви можете змінювати встановлених у ньому магнітні диски. Такі змінні магнітні диски називаються гнучкими магнітними дисками чи флоппидисками (їхнє співчуття також називають дискетами) і як розташовані у спеціальній картонному конверті, що захищає їхню відмінність від повреждения.

Флоппи-диски не можна піддавати нагріванню, розташовувати поблизу сильних електромагнітних полів (зрозуміло чому — інформація буде стерто). Для кращої цілості даних намагайтеся тримати дискети подалі від сильних магнітів і відеомонітора. Не можна стосуватися пальцями поверхні диска, оскільки ви можете забруднення її жиром, що завжди є шкірі. Нині використовуються флоппи-диски двох типів — діаметром 5,25 «(рис. 1.14) і 3,5 «(рис. 1.15). Залежно від конструкції диска і матеріалу магнітного покриття ви можете записати на флоппи-диск від 360 Кбайт до 2,88 Мбайт даних. Найбільше поширені флоппи-диски діаметром 3,5 «і ємністю 1,44 Мбайт, діаметром 5,25 «і ємністю 1,2 Мбайт, і навіть діаметром 5,25 «і ємністю 360 Кбайт.

Ємність флоппи-дисков можна висунути зі позначення на коробці. Наведемо позначення для можна зустріти найчастіше дискет:

|Обозначение|Диаметр |Ємність флоппи-диска, | | |флоппи-диска,|Кбайт | | |дюйми | | |5.25 «2S/2D|5,25 |360 | |5.25 «2S/HD|5,25 |1200 | |3.5 «2S/2D |3,5 |720 | |3.5 «2S/HD |3,5 |1440 |.

Дискети діаметром 5,25 «і різною щільністю зовні практично нічим не відрізняються одна від друга, крім те, що у дискет ємністю 360 Кбайт отвір для обертового валу має окантовку з обох боків. У дискет ємністю 1200 Кбайт (чи як, ємністю 1,2 Мбайт) такий окантовки нет.

Ємність дискет діаметром 3,5 «легко визначити по зовнішнім виглядом, оскільки у дискет ємністю 1,44 Мбайт (1440 Кбайт) є спеціальне отвір для позначення ємності. Дискети ємністю 720 Кбайт такого отвори немає. Дані, записані на дискеті, можна захистити від випадкового стирання чи перезапису. У дискеті діаметром 5,25 «цього потрібно заклеїти отвір захисту від записи з допомогою спеціальної смужки. Набір таких смужок продається разом із дискетами. У дискеті діаметром 3,5 «захисту від записи є спеціальна кришечка. з її допомогою закрити можна отвір, захистивши в такий спосіб записані на дискеті данные.

Стримеры. Не можна залишити без уваги і такий тип зовнішніх пристроїв пам’яті, як нагромаджувачі на магнітної стрічці чи стримеры. З власного принципу дії ці устрою нагадують побутові касетні магнітофони. Найчастіше стримеры використовують із резервного копіювання вмісту НМД, що дозволяє уникнути втрати даних коли НМД з експлуатації. Найбільш хороші стримеры дозволяють записати однією касету з магнітною стрічкою до 2 Гбайт інформації, однак через високу вартість таких стримеров більше поширені стримеры з касетами, розрахованими на запис 150 чи 250 Мбайт данных.

в) CD-ROM.

CD-ROM. Принцип роботи дисководу нагадує принцип роботи звичайних дисководів для гнучких дисків. Поверхня оптичного диска (CD-ROM) переміщається щодо лазерної голівки постійної лінійної швидкістю, а кутова швидкість змінюється залежно від радіального становища голівки. Промінь лазера іде дорогу, фокусуючись цьому з допомогою котушки. Промінь проникає крізь захисний шар пластику і потрапляє на який відбиває шар алюмінію лежить на поверхні диска. Влучаючи його за виступ, він відбивається на детектор і відбувається через призму, отклоняющую його за світлочутливий діод. Якщо промінь потрапляє у ямку він розсіюється і тільки мала дещиця випромінювання відбивається і сягає світлочутливого діода. На диоде світлові імпульси перетворюються на електричні, яскраве випромінювання перетворюється на нулі слабке — в одиниці. Отже ямки сприймаються дисководом як логічні нулі, а гладка поверхню як логічні единицы.

Продуктивність дисководів CD-ROM. Продуктивність CD-ROM зазвичай визначається її швидкісними характеристиками при безупинної передачі даних протягом певного проміжку часу й середнім часом доступу до даним, измеряемыми відповідно Кбайт/с і мс. Існують одне-, двох-, трьох-, чотирьох-, п’яти, шостої і восьмискоростные дисководи, щоб забезпечити зчитування даних із швидкістю 150, 300, 450, 600, 750, 900, 1200 Кбайт/с відповідно. Нині поширені двохі четырехскоростные дисководи. У випадку дисководи з чотириразової швидкістю мають вищої продуктивністю, проте оцінити чисте перевагу дисководу з чотириразової швидкістю проти дисководом які з подвійною швидкістю буває непросто. Передусім це залежить від цього з яким операційній системою та з якою типом докладання ведеться робота. При високої інтенсивності повторюваного доступу до CD-ROM і зчитуванні невеликої кількості даних (наприклад під час роботи з базами даних) «імпульсна» швидкість зчитування інформації набуває важливого значення. Наприклад, за даними журналу InfoWorld, продуктивність дисководів з чотириразової швидкістю, проти дисководами які з подвійною швидкістю, у разі операції доступу до бази даних загалом підвищується вдвічі. У разі простого копіювання даних виграш становить від 10 до 30%. Проте найбільше перевагу вийде під час роботи з полноформатным видео.

На підвищення продуктивності дисководів їх постачають буферної пам’яттю (стандартні обсяги КЭШа: 64, 128, 256, 512, 1024 Кбайт). Буфер дисководу є пам’ять для короткочасного зберігання даних, після зчитування його з CD-ROM, але до пересилки в плату контролера, потім у ЦП. Така буферизация дає можливість дисковому влаштуванню передавати дані в процесор невеликими порціями, а чи не займати його час повільної пересилкою постійного потоку даних. Наприклад, відповідно до вимог стандарту MPC рівня 2 нагромаджувач CD-ROM подвоєною швидкістю повинен займати трохи більше 60% ресурсів ЦП.

Важливою характеристикою дисководу є ступінь заповнення буфера, які впливають якість відтворення анімаційних зображень і відеофільмів. Ця величина окреслюється ставлення числа блоків даних, переданих буфер з нагромаджувача і які у ньому досі почала їх видачі на системну шину, до загальної кількості блоків, які може вміщати буфер. Занадто велика ступінь заповнення можуть призвести до затримкам при видачі з буфера на шину; з дугою боку, буфер із надто малої ступенем заповнення вимагатиме більше уваги з боку процесора. Обидві ці ситуації призводять до стрибків і зривів зображення під час воспроизведения.

IV Принтери і сканеры.

Принтери. Принтери використовують із виведення результатів роботи (друку). У час використовується чотири принципових схеми нанесення зображення на папір: матричний, струйный, лазерний, термопереноса. При матричної друку друкуюча голівка вдаряє голками по папері через красящую стрічку, зображення формується як точок. При струйной друку друкуюча голівка викидає через тонкі сопла фарбу на папір. При лазерної друку лазер поляризує поверхню що друкує барабана, до котрої я прилипають дрібні частки барвного порошку. Фарба наноситься на папір і при нагріванні впаивается у її поверхню. При термопереносе нагрівається поверхню спеціального документа, й у точках нагріву змінюється колір з білого про чорний. Для точного начерки схем, креслень використовується плотер. Відрізняються планшетні і барабанні графопостроители. Комп’ютер управляє спеціальним олівцем, який креслить лінії по поверхні папери. У планшетном олівець пересувається поверхнею в двох напрямах; в рулонном лише впоперек рулону папери, а папір переміщається вперед-назад.

Класифікація існуючих типів друкованих устройств:

Матричні друкують устрою. Коли говорять про матричних принтерах, зазвичай мають на увазі устрою ударного дії, наприклад всім відомі моделі Epson, Star і Microlin.

У послідовних матричних друкувальних пристроїв вертикальний ряд голок (чи 2 низки), чи молоточков, вколачивает барвник з стрічки просто у папір, формуючи послідовно символ за символом. Голчасті мають прийнятне якість друку, невисоку ціну витратних матеріалів й паперу, та й самих пристроїв. Для цих принтерів зазвичай можливо використання як форматній, і рулонної папери. Голівка принтера то, можливо оснащена 9, 18 чи 24 иголками.

Існують моделі принтерів і з широкої (А3), і із вузькою (А4) кареткой. Високе якість друку буває у режимах NLQ для 9- голчастих (майже машинописне) і LQ — для 24-игольчатых принтерів. Швидкість друку для высокопроизводитільних моделей їх може становити до 380 знаків в секунду. Більше високу продуктивність забезпечують построчные (постраничные) матричні принтери. Замість маленьких точечно-матричных головок вони використовують довгі масиви з велику кількість голок у своїй досягається швидкість порядку 1500 рядків хвилину. Матричні ударні друкують устрою створюють багато шуму, але це, погодьтеся, вагомий чинник під час виборів принтера.

Струменеві принтеры.

Ставляться до безударным які друкують пристроям. Дані устрою працюють безшумно. Струменеві чорнильні принтери ставляться до класу послідовних матричних ненаголошених друкувальних пристроїв. І саме в своє чергу поділяються на устрою безперервного і дискретного дії. Вони може використати або пузырьковую технологію, або п'єзоефект. Майже всі сучасні устрою цього використовують дві останніх технології. При друку високої якості швидкість виведення не перевершує зазвичай 2−3 (близько 200 знаків в секунду), хоча максимальні значення можуть досягати навіть 7 сторінок на хвилину. Зазвичай струменеві принтери дозволяють эмулировать роботу найпопулярніших моделей ударних пристроїв і підтримувати відповідне програмне обеспечение.

Лазерні і LED — принтеры.

У лазерних принтерах використовується электрографический засіб створення зображення — приблизно такою самою, як й у ксероксах.

Крім лазерних існують LED — принтери, які отримали своє назва тому, що напівпровідниковий лазер у яких був замінили «гребёнкой» дрібних светодиодов.

Плоттеры.

Пристрій, що дозволяє представляти виведені з комп’ютера дані в вигляді малюнка чи графіка на папері, називають зазвичай графопостроителем, чи плоттером.

Сканери. Сканером називається пристрій, що дозволяє вводити комупьютер образи зображень, які у вигляді тексту, малюнків, слайдів, фотографій і той графічної інформації. Попри велику кількість різних моделей сканерів у першому наближенні їх класифікацію можна навести всього з кількох ознаками. Наприклад, по кинематическому механізму сканера і на кшталт який вводимо изображения.

Нині всі відомі моделі може бути розбитий на два типу: ручний та настільний. Є й комбіновані устрою, які поєднують у собі можливості і тих країн і других.

Щоб вводити на комп’ютер будь-якої документ з допомогою ручного сканера, треба без різких рухів провести що сканує голівкою по зображенню. Рівномірність переміщення handheld істотно б'є по ролі який вводимо зображення. Ширина який вводимо зображення звичайно перевищує 4дюйма (10см).

Настільні ж сканери дозволяють вводити зображення розміром 8,5 на 11 дюймів чи 8,5 на 14 дюймів. Існує три різновиду настільних сканерів: планшетні, рулонні і проекционные.

Принцип роботи ч/б сканера ось у чому. Сканируемое зображення висвітлюється білим світлом. Отражённый світло через зменшує лінзу потрапляє не фоточутливий напівпровідниковий елемент, званий Приладом з Зарядовим Зв’язком (ПЗЗ). Кожний рядок сканування відповідає певним значенням напруги на ПЗЗ. Ці значення напруги перетворюються на цифрову форму або через аналогово-цифровой перетворювач АЦП (для напівтонових сканерів), або через компаратор (для двухуровневых сканерів). Розрядність АЦП для напівтонових сканерів залежить кількості підтримуваних рівнів сірого кольору. Блок-схема чёрно-белого сканера приведено ниже:

Джерело білого Зображення Що Вчетверо-вп'ятеро Зменшує кольору линза.

АЦП чи ПЗЗ компаратор

Нині є кілька технології отримання сірих і кольорових сканируемых зображень. Одне з засад роботи кольорового сканера ось у чому. Сканируемое зображення висвітлюється через обертався RGB-светофильтр чи трьома лампами різного цвета.

Для в зв’язку зі комп’ютером сканери може використати 8-и чи 16-и розрядну интерфейсную плату. Крім того час досить широко використовуються стандартні інтерфейси (послідовний і паралельний порти, і навіть інтерфейс SCSI).

V Сети.

Під мережею мається на увазі дві, і більш комп’ютерів об'єднаних до мережі з метою обміни інформації та спільного керівництва ресурсами. Розрізняють локальні й глобальні мережі. Локальні мережі - чи LAN (Local Area Network) — як міститься в назві, об'єднують комп’ютери в определленом місці (наприклад, офісі в окремо взятому офісі). Глобальні мережі об'єднують комп’ютери у світі. Самій великої та быстроразвивающейся мережею у світі є интернет.

Сьогодні у світі понад 130 видів мільйонів комп’ютерів, і більш 80% їх об'єднують у різні інформаційно-обчислювальні мережі від малих локальних мереж в офісах до глобальних мереж типу Internet. Всесвітня тенденція до об'єднання комп’ютерів у мережі обумовлена поруч важливих причин, як-от прискорення передачі з повідомлень, можливість швидкого обміну інформацією між користувачами, здобуття влади та передача повідомлень (факсів, E — Mail листів тощо) не відходячи від робочого місця, можливість миттєвого отримання будь-який інформації з точки земної кулі, а як і обміну інформацією між комп’ютерами різних фірм виробників працюючих під різним програмним обеспечением.

VI Маркетинг,.

чи як правильно вибрати комп’ютер. Один із функцій маркетингу, як відомо, це аналіз стану і вивчення ринку, у разі ринку пк з метою придбання комп’ютера. Принциповою відмінністю пк одної оргтехніки є можливість модернізації (upgrade'a). Відповідно, пк треба купувати в розрахунку у майбутнє. Насамперед, слід звернути увагу до корпус: найкраще преобрести ATX Midi Tower чи Big Tower. Дані системні блоки досить великі у тому, щоб вмістити всі необхідні і тепер у майбутньому компоненти, і мають найбільше разъёмов (як-от LPT, COM 1,2 тощо. буд., і навіть як-от USB, які отсутсвуют у багатьох системних блоках.) Наступне, потім слід звернути увагу — материнська карта. Обираючи мат. карту, слід враховувати діапазон тактових частот і тип підтримуваних їй процесорів. Процесор кращого всього вибирати з останнього серії, але з найвищої тактовою частотою (через великі розкиду цін). Зараз, коли з’явилися торік у продажу процесори Intel Pentium III 600 Mhz, рекомендується купувати Pentium III з частотою не нижче 400 Mhz. При сьогоднішньому зростання цін можна сподіваються, що компьетер не «зажадає» модернізації через 2−2,5 года.

Ще один важлива деталь: необхідно визначити собі, які основні завдання будуть поставленны перед вашим компьютором (наприклад, оффисные докладання, 2D граффик, 3D граффика, гри). Від цього залежить вибір вінчестера, обсягу оперативної пам’яті відеота звуковий карт.

Мабуть, будуть корисні й такі советы:

— стандартна монітора для пк — 17″. Зерно — 0,25.

— Якщо до вас справді потрібна швидкість, выбтрайте устрою з інтерфейсом SCSI.

— Купуючи brand name ви переплачивете за компаненты, купуючи пк зроблений невідомої фірми з тими самими компанентами — недоплачиваете за загальну злагодженість роботи, протестированность. Можна превести ще багато чудових рад, але ГОЛОВНЕ пам’ятаєте, що вам однаково предется замінить ваш пк через 2−3 года.

VI Заключение.

Отже, у цьому рефераті розглянуто пристрій ПК, устаткування, що дозволяє розширити його функціональні возможноси; і навіть некторые його функции.

Кількість персональних комп’ютерів як і світі, і, зокрема, у Росії різко зростає; ринок ПК — найперспективніший і дохідний серед інших ринків обчислювальної техніки. У північної Америці й Західної Європі відсоток сімей, мають ПК, наближається до 30. Безперечно, в наші дні кожен має вивчити і зрозуміти комп’ютер як теоретично, но, что найважливіше, і практически.

VIII Библиография.

1) Фигурнов У. Еге. «IBM PC для користувача», 4-те видання, перероблене і дополненое, M., 1993 г.

2) Уинн Л. Рош. Біблія на модернізацію самого персонального комп’ютера. — Мн.:

ІПП «Тивали-Стиль », 1995 г.

3) А. Борзенко «IBM PC: пристрій, ремонт, модернизация».

4) Журнали «HARD «n «SOFT «1996;97гг.

5) Документація із електромережі Интернет.

———————————- Рис. 1 Системний Блок.

Рис. 2 Робота процесора з RAM (ОЗУ) Рис. 3 Магнітний диск.

Табл. 1.

Рис. 4 Флоппи-диск діаметром 5,25 " .

Рис. 5 Флоппи-диск діаметром 3,5 " .