ООН як суб " єкт міжнародного права

КИЇВСКИЙ ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ.

ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА РЕФЕРАТ.

«ООН — суб «єкт міжнародного права».

Гаврильченко Дмитро.

3 курс МП 5 група КИЇВ — 2000.

План:

Розвиток МП після Другої світової війни. Створення ООН.

Система Об «єднаних Націй Загальні питання, що стосуються ООН.

Миротворчі функції ООН Переоцінка ролі ООН Використана література Ще до закінчення Другої світової війни учасниками антигітлерівської коаліції та іншими прогресивними державами була визнана необхідність ліквідації Ліги Націй і створення нової світової організації на цілком нових засадах. Цими засадами були принципи права, спрямовані на забезпечення миру, безпеки, свободи і загального добробуту людства.

Такою організацією стала Організація Об «єднаних Націй, створена 26 червня 1945 р. зі штаб-квартирою у Нью-Йорку. Її Статут і плідна діяльність протягом уже понад 50 років свідчать про величезний внесок 00Н у розвиток сучасного міжнародного права.

У статті 1 Статуту 00Н закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

1 Підтримувати міжнародний мир і безпеку.

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.

3 Здійснювати міжнародне співробітництво в розв «язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

4 Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей 00Н керується такими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

1. Принцип суверенної рівності всіх членів 00Н.

2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов «язань.

3. Принцип розв «язання міжнародних суперечок мирними засобами.

4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об «єднаних Націй застосовує дії превентивного або примусового характеру.

6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, оскільки це може виявитися необхідним для підтримання міжнародного миру і безпеки.

7 Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

У Статуті 00Н чітко визначено членство в організації (статті 3—6). Головними органами 00Н визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних органів 00Н докладно окреслено у розділах IV і V Статуту Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв «язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI).

Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут 00Н докладно визначає обов «язки і дії Ради Безпеки стосовно загрози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII).

У Статуті 00Н закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з 00Н регіональних угод або органів, що пов «язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі угоди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами 00Н.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, заснованих на повазі принципу рівноправності і самовизначення народів, у розділі IX Статуту 00Н окреслено основні напрями міжнародного економічного і соціального співробітництва.

Як зазначалося, у ст. 7 Статуту перераховані головні органи 00Н, зокрема Економічна і соціальна рада. У розділі Х Статуту докладно викладено норми, що стосуються складу, функцій і повноважень, принципів голосування і процедурні аспекти Економічної і соціальної ради. Розділ XI Статуту містить Декларацію про території, що не самоврядовуються. Міжнародну систему опіки викладено у розділі XII Статуту. Норми ж, що стосуються Ради з опіки, як-от: склад, функції і повноваження, голосування, процедура — закріплені в розділі XIII.

Важливим за своїм значенням і правовими наслідками є розділ XIV Статуту, де містяться норми, відповідно до яких створюється і функціонує Міжнародний суд. Відзначається, що він є головним судовим органом 00Н (ст. 92). Всі члени Організації є ірзо їасіо (тобто внаслідок самого факту) учасниками Статуту Міжнародного суду (ст. 93). Кожний член Організації зобов «язується виконати рішення Міжнародного суду у тій справі, в якій він є стороною (ст. 94). Статут Міжнародного суду є додатком до Статуту 00Н. У його основу покладено Статут Постійної палати Міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного суду — невід «ємна частина Статуту 00Н.

У заключних розділах Статуту 00Н викладено норми про Секретаріат 00Н (розділ XV), постанови 00Н (розділ XVI), заходи щодо безпеки в перехідний після Другої світової війни період (розділ XVII), поправки до Статуту 00Н (розділ XVIII). Завершують Статут 00Н норми його ратифікації і підписання (розділ XIX).

Підписано Статут 00Н представниками урядів Об «єднаних Націй у місті Сан-Франціско (США).

Понад піввікове існування 00Н підтверджує, що ця організація є унікальним міжнародним центром на службі миру і безпеки, вона здатна акумулювати колективний розум і волю людства. Ці розум і воля були спрямовані незадовго до закінчення Другої світової війни передусім на створення через механізм 00Н концепції всеосяжної міжнародної безпеки, що домінує сьогодні.

Набрання чинності Статутом 00Н зумовило кардинальні зміни в міжнародному праві. Деякі з цих змін слід зазначити.

1. У Статуті 00Н уперше закріплено положення, що забороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо агресора. Ці норми практично поставили поза законом «право на війну », що безкарно практикувалося раніше.

2. Заборона агресії спричинила перегляд міжнародно-правових норм про відповідальність держав як суб «єктів міжнародного права, а також норм про основи покарання злочинців війни, про мирні засоби розв «язання міжнародних спорів і т. п.

3. Закріплення у Статуті 00Н норми про право народів (націй) на самовизначення зафіксувало рівність прав великих і малих націй, а це у свою чергу стало юридичною основою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність.

4. Зазнали значного впливу багато галузей міжнародного права такі як право міжнародних договорів, територія у міжнародному праві, інститути визнання правонаступництва і т. д.

5. Норми Статуту 00Н, що характеризують принцип співробітництва держав, стали відправною точкою у прийнятті численних міжнародних актів, зокрема з питань співробітництва у сфері прав людини. Насамперед до них слід віднести Загальну декларацію прав людини, прийняту резолюцією 217 А (ПІ) Генеральної Асамблеї 00Н 10 грудня 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (16 грудня 1966 р.). Як відомо, щорічно 10 грудня у всіх державах світу відзначається День прав людини, встановлений Генеральною Асамблеєю 00Н 5 грудня 1949 р. на ознаменування прийняття Загальної декларації прав людини.

6. У світі склалася система цілеспрямованих дій і співробітництва держав для розвитку заходів довіри між ними. Логічним завершенням цього процесу стало підписання 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

7. Набула прогресивної спрямованості тенденція демократизації норм міжнародного права, їх широка кодифікація і розвиток.

Значно зросла кількість універсальних норм міжнародного права.

8. Склалася група норм, що мають імперативне значення (норми jus cogens).

Система Об «єднаних Націй Спочатку 00Н та її спеціалізовані інституції не були створені спеціально для сприяння розвитку. Але починаючи з 60-х років вступ у ці організації нових держав, які утворилися в процесі деколонізації та у розвитку згодом, які отримали більшість у цих асамблеях, де кожна держава має один голос, спричинив глибокі зміни в їхній діяльності.

Великою мірою діяльність цих організацій присвячена підтримці розвитку. Правду кажучи, їх успіх був дуже невеликим, розвинені країни з ринковою економікою часто чинили опір прийняттю нових норм, фінансуючи фонди, вони зберегли контроль (хоча й мінімальний) за фінансовою та за технічною допомогою, яка надається цими організаціями.

Під впливом країн, що розвиваються, Організація Об «єднаних Націй зазнала певної інституційної еволюції. У 1965 році була створена Генеральна Асамблея Програми Об «єднаних Націй для розвитку, яка координує допомогу, яка надається країнам, що розвиваються, всіма спеціалізованими інституціями системи Об «єднаних Націй. У 1961 році при Асамблеї був утворений важливий додатковий орган, Конференція Об «єднаних Націй з торгівлі та розвитку (КОНТР), функції якої досить широкі, оскільки їй доручено «формулювати принципи та політику стосовно міжнародної торгівлі та проблем, пов «язаних з економічним розвитком». На думку її ініціаторів, КОНТР повинна протидіяти ролі ОАТТ, виступаючи проти лібералізму та організовуючи міжнародну торгівлю з більш дирижистським методом, вигідним для країн, що розвиваються. Згодом КОНТР змогла б замінити ОАТТ. Автономність цієї організації була надана їй для того, щоб надати їй характеру спеціалізованої самостійної організації (наприклад, її штаб-квартира знаходиться у Женеві, де розміщується САТТ, а не у Нью-Йорку, де міститься штаб-квартира Генеральної Асамблеї, додатковим органом якої є ця організація). Але опозиція з боку розвинених країн з ринковою економікою та слабкість засобів, якими володіє КОНТР, перешкодили такому розвитку подій, ця організація здійснила численні і вражаючі ініціативи, але результати, яких вона досягла, дуже незначні. КОНТР сприяла укладанню угод щодо деяких сировинних ресурсів. Вона стояла біля витоків Загальної системи переваг та Об «єднаної програми щодо сировинних ресурсів; її ініціативи, які ми раніше розглядали, не мали великого успіху. Сьогодні антагонізм між КОНТР та ОАТТ став меншим, встановлені відносини між цими двома організаціями.

Нарешті, у 1965 році Генеральна Асамблея створила ще один додатковий орган, Організацію Об «єднаних Націй з індустріального розвитку. Ця організація заповнила прогалину у системі Об «єднаних Націй, адже жодна інституція не мала повноважень стосовно індустріалізації, натомість вона дійсно є важливим чинником розвитку. Розвинені країни з ринковою економікою не чинили спротиву посиленню повноважень цього органу, і останній перетворився згодом на спеціалізовану автономну інституцію після підписання у Відні у 1977 році договору, яким була затверджена її установча хартія. Ця інституція відіграє досить серйозну роль у дослідженні та виробленні пропозицій, але через недостатні кошти її оперативна ефективність стосовно технічної допомоги країнам, що розвиваються, та, а fortiori у нормативній галузі залишається обмеженою.

Зрештою, якби система Об «єднаних Націй враховувала потреби країн, що розвиваються, вона б не зазнала таких потрясінь з боку цих держав. Існуючі проекти повної реструктуризації системи, щоб краще пристосувати її до виконання функцій розвитку, ще не реалізовані досі, до того ж отриманню допомоги Об «єднаних Націй, розмір якої залишається обмеженим, перешкоджають надмірні бюрократичні труднощі.

Загальні питання.

Організація Об «єднаних Націй перебуває у досить парадоксальній ситуації. З одного боку, ніхто не заперечує, що людство живе у дедалі зростаючій взаємозалежності і що всі країни потребують певних механізмів, щоб діяти відповідно до цієї взаємозалежності. А з іншого боку, найавторитетніша універсальна політична організація поки що неспроможна ефективно вирішувати світові політичні, економічні та соціальні проблеми. Це викликає почуття незадоволеності. Чим пояснюється таке становище? Щоб відповісти на дане запитання насамперед звернемося до деяких основних засад, на яких функціонує система Об «єднаних Націй.

По-перше, страхіття другої світової війни посилили настрої єдності та солідарності. Людство сподівалося, що перемога Об «єднаних Націй над темними силами фашизму й мілітаризму забезпечить збереження та зміцнення загального миру й безпеки народів, сприятиме формуванню світової співдружності. Взаємозалежність мала стати тим чинником, який подолав би протидіючі — відцентрові сили в особі національних держав. Але насправді сталося не так. Ні загальне прагнення до відвернення ядерної війни, ні заінтересованість в освоєнні таких багатств, як океанський та космічний простори тощо, не спонукали уряди піти далі — до масштабних і добровільних форм спільних дій. «Холодна війна «їх цілком унеможливила.

Досвід попередніх років підтверджує, що політичні угруповання можуть виступати разом перед спільними загрозами, якщо будуть вироблені відповідні механізми, які б не передбачали відмови від свободи дій. Попередні домовленості мають враховувати постійні зміни, їх характер та напрям, які мають бути погоджені за допомогою відповідних «правил гри ». З метою досягнення такого консенсусу сторони можуть звернутися для врегулювання своїх розбіжностей до третьої сторони.

По-друге, засновники Об «єднаних Націй виходили з того, що великі держави виграли світову війну і зможуть приборкати агресора з допомогою системи колективної оезпеки. Але регіональні конфлікти виникали. Що ж намагалася зробити тут Рада Безпеки? Передусім вона уникала рішень, які кваліфікували б когось як агресора, зверталася до конфліктуючих сторін з вимогою припинити воєнні дії та почати переговори. У деяких випадках Рада Безпеки започаткувала операції з підтримання миру, посередництво третіх сторін тощо.

" Холодна війна ", суперництво великих держав, гонка озброєнь між СІЛА і СРСР, протиріччя між НАТО і Варшавським договором паралізували діяльність Ради Безпеки, як і всієї системи О ОН. Згодом Рада Безпеки почала позбавлятися питань, на яких позначилися «холодна війна », блокові суперечності. У багатьох регіональних конфліктах вона діяла позитивно й досить результативно. Накопичено чималий досвід такої діяльності. І все ж розробка й удосконалення механізму для операцій О ОН з підтримання миру, а також мирного врегулювання конфліктів — надзвичайно актуальне завдання.

По-третє, передумовою подальшого зміцнення 00Н є удосконалення вже існуючих інституцій.

По-четверте, висхідна теза засновників 00Н полягала в необхідності прийняття рішень з нагальних економічних та фінансових питань, включаючи Бреттон-Вудські угоди, відповідно до яких було засновано Всесвітній банк реконструкції та розвитку та Міжнародний валютний фонд.

По-п «яте, основними, реальними чинниками на міжнародній арені виступають суверенні держави.

Пояснюючи недоліки і слабкості в роботі системи 00Н, дослідники часто-густо концентрують увагу на самій Організації Об «єднаних Націй, підкреслюючи при цьому внутрішні хиби або відсутність політичної волі урядів, або кризу багатосторонності.

Не можна також ігнорувати характер взаємозв «язку між політичною роллю 00Н щодо підтримання миру й колективної безпеки та її економічними й соціальними функціями. Ці сфери нерідко безпідставно занадто розділяються, або взагалі економічна та соціальна діяльність 00Н зводиться до чогось другорядного, підпорядкованого. Якщо й вказується на взаємозв «язок цих сфер, то часто досить однобоко: зміцнення ролі й престижу 00Н в політичній сфері вважається абсолютною передумовою розвитку або успіху економічних функцій.

У зв «язку з цим треба зауважити, що в принципі правильною була теза Радянського Союзу та інших країн про те, що економічний прогрес можливий тільки в умовах миру, обмеження гонки озброєнь, насамперед ядерних. Але цей зв «язок уявлявся занадто прямим і безпосереднім. Крім того, практично не ставилося питання, що й економічна, й соціальна діяльність О ОН зі свого боку може позитивно впливати на її політичну активність. Більше того, на певних етапах за певних умов підвищення ефективності 00Н в економічній та соціальній сферах може бути більш реальним і перспективним, ніж поліпшення діяльності у сфері миру й безпеки.

МИРОТВОРЧІ ФУНКЦІЇ 00Н У СУЧАСНИХ УМОВАХ Як відомо, Рада Безпеки вживає заходи проти агресора з допомогою сил, що надаються в її розпорядження, згідно зі ст. 42 і 43 Статуту. Країни-члени надають ці сили командуванню 00Н. Стаття 43 передбачає укладення спеціальних угод між країною і Радою Безпеки, проте ці угоди насправді ніколи не укладалися. Всі попередні спроби розробити таку угоду (як таку) або її основні принципи не увінчалися позитивними результатами. А це означає, що кожного разу, коли виникає порушення миру, коли Рада Безпеки приймає відповідне рішення щодо здійснення операцій 00Н, треба терміново використовувати механізм Статуту 00Н. Однак даний механізм явно недосконалий, він потребує поліпшення. На нашу думку, передусім треба змінити сам Статут за рахунок нових статей, які б конкретизували основні принципи створення вказаних сил 00Н, їх управління й фінансування.

Останнім часом виявилася нова тенденція, яка полягає в тому, що Рада Безпеки санкціонує використання сил 00Н у тому чи іншому регіоні. Але при цьому член чи члени Ради можуть виявити бажання діяти відповідно до резолюції Ради, від її імені і за дорученням. Щось подібне відбулося у зв «язку з операціями СІЛА в Перській затоці. Тут мало місце застосування і ст. 39 і 42, і ст. 51, яка передбачає координацію воєнних операцій у порядку самооборони. Ця координація здійснюється Радою Безпеки. Операції в Перській затоці грунтувалися на досить складній правовій основі.

Ще складнішими з точки зору правової основи можуть буди дії Ради Безпеки в ситуаціях, пов «язаних із громадянською війною. Якщо така ситуація насправді матиме місце, то тоді буде неможливим використання ст. 51 Статуту. Ст. 39 вимагає, щоб Рада Безпеки встановила, що насправді існує загроза миру. У цьому разі Рада діє згідно зі ст. 42. Особливого значення тут набуває питання, чи може бути в таких випадках (громадянська війна) санкціонована участь тих чи інших держав в операціях 00Н. На нашу думку, вона має бути санкціонована. Для цього є певні основи правового характеру в Статуті 00Н.

Стаття 48 чітко вказує, що дії, необхідні для виконання рішень Ради Безпеки стосовно підтримання міжнародного миру та безпеки, мають бути обов «язковими для всіх членів Організації Об «єднаних Націй чи деяких з них, що має визначити Рада Безпеки. Ця стаття стосується також збройних акцій згідно зі ст. 42,43,44.

Не повністю поки що використовуються потенції ст. 53. Згідно з цією статтею Рада Безпеки використовує в інтересах міжнародного миру та безпеки регіональні структури або установи. Стаття досить чітко визначає, що ніяких примусових акцій не може бути вжито регіональними структурами без схвалення з боку Ради Безпеки.

Важливий напрям у діяльності 00Н — операції з підтримання миру. На жаль, це не визначено в самому Статуті 00Н. Тут ще потрібна велика конструктивна робота, спрямована на зміцнення і розвиток даного напряму в діяльності міжнародної організації.

Характерною визначальною рисою вказаних операцій «блакитних касок «є згода країн на їхнє перебування і функціонування. Цим підкреслюється непримусовий характер зазначених операцій.

Миротворчі сили О ОН можуть одержати санкцію Ради Безпеки на застосування сили, якщо положення ст. 39 вже реалізовані. Але Статут має визначати можливість зміни функцій миротворчих сил (у разі виникнення загрози миру або його порушення). Йдеться про те, що миротворчі сили можуть бути використані для примусових операцій.

Миротворчі сили 00Н можуть бути використані і регіональними установами. Зауважимо, що є випадки, коли миротворчі сипи створювалися на регіональному рівні без санкцій Ради Безпеки. Одним із прикладів такої ситуації було створення сил Організації африканської єдності, які були направлені до Чаду в 1981 р. Рада Безпеки взяла до відома цю операцію, хоча офіційно, формально її не затверджувала. Зазначимо, що відповідно до ст. 53 Статуту Рада Безпеки не повинна санкціонувати вказані операції, якщо вони не є операціями примусового характеру із застосуванням зброї. Тут виникає дуже актуальне питання. А який характер повинні мати збройні сили 00Н у випадках, коли вони використовуватимуться в громадянських війнах, які загрожують регіональному чи загальному миру? Ці операції не можуть розглядатись як примусові відповідно до глави VII Статуту. Тут потрібна згода країни, що приймає такі операції. Вона може бути зафіксована наперед відповідними угодами.

Друга важлива проблема в діяльності 00Н — превентивні акції. На жаль, Статут 00Н в цьому питанні не відзначається повнотою, ясністю. Так, ст. 2 передбачає, що всі члени 00Н будуть утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої Організація Об «єднаних Націй застосовує превентивні, або примусові, дії. У випадку порушення миру глава VII передбачає превентивні заходи, які повністю відповідають системі безпеки, започаткованій Статутом 00Н.

Але передусім необхідне ясне й чітке рішення Ради Безпеки щодо організації превентивної акції. Можливі й інші дії 00Н, їх не можна виключати.

У зв «язку з цим звернемось до розділу Статуту, який порівняно із главою VII перебуває начебто в тіні. Йдеться про мирне врегулювання спорів, які Статут ставить на перше місце, тобто про главу VI, зокрема ст. 33, в якій йдеться про переговори, з «ясування, посередництво, примирення, арбітраж, юридичне врегулювання, послуги регіональних агентств чи структур або інших мирних методів. Треба зазначити, що в 00Н відбувається плідна робота як щодо розвитку вказаних методів і механізмів мирного врегулювання, так і розробки нових підходів, які не були започатковані у свій час в Статуті 00Н чи у відповідних її рішеннях. Зокрема, це стосується Манільської Декларації, що була сформульована Спеціальним комітетом з питань Статуту 00Н і зміцнення ролі Організації. Цей важливий документ був, зокрема, спрямований на активізацію тенденцій, що містяться в главі VI.

Вкажемо також на Декларацію Генеральної Асамблеї 00Н щодо запобігання і недопущення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру й безпеці, і на роль Організації Об «єднаних Націй у цій сфері.

00Н може й повинна зробити значно більше саме у цій дуже складній, але важливій сфері превентивної дипломатії. Зроблено ще мало. Це стосується як принципів, так і практичних дій. Тут дуже плідне й перспективне поле діяльності. Йдеться про саму організацію, про розробку відповідної стратегії, створення системи превентивної миротворчої діяльності 00Н.

ПЕРЕОЦІНКА РОЛІ 00Н.

*.

.

.

.

:

<

>

B.

D.

x1A00D.

F.

H.

J.

L.

N.

P.

R.

T.

V.

X.

Z.

x1400з існує більше як 180 країн, що саме по собі означає, що світ докорінно змінився. Насамперед це стосується таких факторів, як баланс сил, життєвий стандарт, система уряду, релігія тощо. Деякі розбіжності, якщо говорити про комунізм і лібералізм, зменшилися, але збільшилася дистанція, що відділяє бідні нації від багатих, розвинутих — від тих, що розвиваються.

Відбулися глибокі зміни в самих міжнародних відносинах. У них діючими чинниками виступають не тільки держави, а й інші міжнародні утворення, і передусім транснаціональні корпорації. Зросла чисельність також міжнародних організацій.

00Н уособлює взаємодію глобального масштабу, регіональні організації — взаємодію регіонального характеру.

Одним із актуальних і назрілих питань, які потребують подальшої розробки (включаючи певні зміни в самому Статуті 00Н), є питання про право міжнародної організації втручатися у внутрішні справи держави. Відповідно до ст. 2, 7 Статуту таке втручання дозволяється тільки тоді, коли існує загроза чи порушення миру, і Рада Безпеки діє відповідно до глави VII Статуту. Цього, напевне, не досить у нинішній історичній ситуації. Взаємозалежність є якісно провідною тенденцією, яка дуже змінила міжнародні відносини порівняно з тими, що існували під час розробки і прийняття Статуту 00Н. Міжнародне співтовариство має право й повинно подбати про те, щоб його інтереси забезпечувалися з участю всіх держав. Передусім йдеться про такі міжнародні кримінальні злочини, як торгівля наркотиками й тероризм. На нашу думку, необхідно посилити роль Міжнародного Суду за рахунок уведення спеціальної кримінальної палати, яка розглядала б справи зазначеного характеру.

Необхідне нове розуміння сувернітету в умовах значно зростаючої взаємозалежності. Водночас потрібне більш повне, точне й виважене визначення самого поняття «втручання ». Ця норма має бути удосконалена. Особливо там, де йдеться про порушення прав нації, прав людини. Сприяння здійсненню цих прав не означає втручання у внутрішні справи.

Треба відзначити дуже негативну роль радянської позиції у зазначених питаннях, яка просто паралізувала діяльність 00Н. Сьогодні в країнах колишнього СРСР сталися кардинальні зміни. Вони відбуваються у напрямі справжньої демократії, справжнього забезпечення всіх прав націй і людини. Ці зміни мають позитивно вплинути на розгляд цих кардинальних проблем в 00Н.

Звичайно, досить могутньою зброєю в руках міжнародного співтовариства є розділ VII Статуту 00Н. Але цей розділ VII мусить працювати. Йдеться, зокрема, про ефективніше використання статей 43, 45 і 47. Цікавою є пропозиція Генерального секретаря 00Н, зроблена в червні 1992 р. у зв «язку з операціями проти Іраку, визволенням Кувейту. Бутрос Галі, як відомо, запропонував створення Сил швидкого розгортання. Обов «язково треба поновити відповідні обговорення в 00Н щодо підготовки спеціальних угод про створення збройних сил Організації Об «єднаних Націй.

Як відомо, з 1945 по 1987 рр. мали місце 13 операцій 00Н з підтримання миру. Це означає, що накопичено чималий досвід, який треба уважно вивчати й використовувати у подальшій миротворчій діяльності 00Н. З 1988 р. 00Н організувала ще 11. таких місій. У лютому 1992 р. Рада Безпеки висловилася дуже рішуче за розвиток вказаної діяльності 00Н. Як видно зі ст. 39 Статуту, такі явища, як загроза миру, порушення миру або акти агресії є передумовою відповідних дій Ради Безпеки щодо застосування сили. Рада Безпеки без особливих труднощів установлює факт порушення миру. Але характерно, що коли говорять про порушення миру, то мають на увазі міжнародний мир, мир між незалежними країнами. А це означає, що громадянська або національно-визвольна війна не підпадають під вказану категорію. Події в Югославії, в ряді країн — колишніх республік СРСР свідчать, що такі ситуації дійсно мають місце. Отже, міжнародне право має визнати цю практичну ситуацію і відповідним чином реагувати на неї. У Статуті 00Н у преамбулі підкреслюється необхідність врятувати наступні покоління від жаху війни. А хіба можна це зробити без запобігання громадянських війн? Застосування сили, насильство не можуть залишатися поза увагою Об «єднаних Націй. 00Н вже визнала, що громадянські війни створюють загрозу миру, бо можуть призвести до збройного втручання третіх сторін.

Досвід останніх років дає можливість підбити деякі підсумки, спробувати спрогнозувати характер миротворчих функцій 00Н і насамперед Ради Безпеки.

По-перше, йдеться про невоєнні санкції. Стаття 41 дає Раді Безпеки можливість застосовувати невоєнні санкції, включаючи перерву в економічних відносинах і засобах комунікацій. Такі акції Рада Безпеки вживала до Іраку, Югославії, Сомалі та Лівії. Ці акції мали, безперечно, свій позитивний вплив на ситуацію. Проте їхня ефективність була не дуже значною. Бажання використовувати сучасну зброю досить часто переважає. Отже, ст. 41 у відповідних ситуаціях треба застосовувати. Але не можна ці санкції і переоцінювати. В окремих випадках велике значення мають саме воєнні санкції. До класичних типів застосування цих акцій зарубіжні політологи відносять події в Кореї, Родезії та Перській затоці. Що стосується Кореї, то була дуже специфічна ситуація, яку можна скоріше кваліфікувати як колективну самооборону. Початок був за односторонніми діями США, потім ці операції були трансформовані в «сили 00Н » .

У Перській затоці була організована воєнна акція, санкціонована Радою Безпеки.

Цілком природно, що надійним механізмом миру може бути така унікальна й універсальна міжнародна організація, якою, безперечно, є Організація Об «єднаних Націй. Йдеться відповідно про те, щоб на базі Статуту О ОН, в й «межах побудувати систему міжнародної безпеки.

На наш погляд, виконання цієї мети потребує як неухильного виконання вимог Статуту 00Н, так і внесення певних змін до нього. В принципово новому світі, в якому зараз живемо, не можна розглядати Статут 00Н як щось святе, недоторкане. Документ історичний, унікальний, але він може і має бути удосконалений, приведений у відповідність з реаліями нашої епохи.

Діяльність щодо Статуту 00Н має доповнюватися односторонніми зобов «язаннями держав, заходами щодо зміцнення довір «я і міжнародного співробітництва у всіх сферах — військово-політичній, економічній, гуманітарній. Але головним, вирішальним тут є знищення всіх засобів масового знищення. Ситуація в цьому плані явно змінюється: зроблено вже немало для скорочення ядерних арсеналів США і колишнього СРСР. Цей процес буде продовжуватися. Але йдеться про більше — до цього процесу повинні підключитися інші ядерні держави. 00Н має відіграти і в цій важливій справі свою конструктивну роль.

00Н може зробити свій цінний внесок у створення спеціального механізму запобігання розв «язування ядерного конфлікту. Ідея всеохоплюючої безпеки значною мірою залежатиме від знаходження ефективної відповіді на зазначену проблему. Міжнародне співтовариство повинно в межах 00Н розробити погоджені заходи на випадок порушення угод про незастосування ядерної зброї. У зв «язку з цим потрібно підготувати колективні заходи (зробити це найдоцільніше саме в 00Н) щодо боротьби з ядерним тероризмом, ядерним піратством.

Півстоліття минуло після закінчення другої світової війни і створення 00Н. Людству вдалося запобігти новій — цього разу ядерній — всесвітній катастрофі. Але ліквідувати численні регіональні конфлікти, малі війни не вдалося. Це завдання продовжує бути актуальним і невідкладним.

Роль 00Н тут незаперечна. Є вже певні позитивні результати. Насамперед слід згадати про ідею колишнього Генерального секретаря 00Н Переса де Куельяра стосовно створення при цій міжнародній організації багатостороннього центру щодо зменшення воєнної небезпеки.

На жаль, ця ідея не одержала необхідної підтримки з боку багатьох країн-членів. Очевидно, до неї необхідно повернутися з урахуванням специфіки сучасної світової ситуації. Це міг би бути механізм широкого міжнародного контролю за виконанням угод щодо зменшення міжнародної напруженості, обмеження озброєнь і за воєнною обстановкою в конфліктуючих районах. Насамперед цей механізм мав би включати різні методи й форми контролю щодо збору інформації та оперативного її опрацювання для подальшої передачі до Ради Безпеки 00Н, інших органів. Це дало б можливість мати об «єктивну картину подій, що відбуваються у світі.

На основі такої інформації можна було б заздалегідь готувати пропозиції щодо можливостей превентивної дипломатії, вжиття упереджуючих політичних рішень, які б, по-перше, утруднювали раптовий напад, а по-друге, запобігали воєнному конфлікту, його загостренню, обмежували його масштаби.

На всіх стадіях конфлікту необхідно широко використовувати всі засоби мирного врегулювання розбіжностей, спорів. Серед них — пропозиції добрих послуг, посередництва в досягненні перемир «я. 00Н може стимулювати організацію та використання неурядових комісій та груп, які б піддавали глибокому аналізу причини, обставини й методи урегулювання конфліктних ситуацій.

Необхідність вказаних заходів та механізмів особливо нагальна у світлі ситуації, яка має місце в Югославії, країнах — колишніх республіках колишнього СРСР. Немає сумніву, що ця ситуація в її різноманітних проявах вже гучно стукає в двері 00Н, вимагає адекватних рішень. Чимала відповідальність тут покладається на постійних членів Ради Безпеки. Дуже важливими були б їх зобов «язання про незастосування сили, а також про відмову від демонстративної військової присутності.

Особливо важливу й конструктивну роль може відіграти Організація Об «єднаних Націй і в такій актуальній і нагальній справі, як боротьба з міжнародним тероризмом. Варто було б створити в межах Міжнародного Суду спеціальну палату для розслідування і переслідування міжнародного тероризму.

00Н має стимулювати процес становлення взаємозв «язаного й цілісного світу, сприяти пошуку загальнолюдського консенсусу. Людство має зберегти цивілізацію, зробити її безпечною для всіх. Але хіба приклади останніх подій у Югославії, країнах —колишніх республіках СРСР не є свідками паралельних процесів — війн, ворожнечі, розбрату, невпорядкованої стихійності? Хіба ці явища не підводять нас до такої межі, за якою починається лихо для всіх?

Отже, сьогодні стає абсолютно неможливим і вкрай небезпечним розвиток «за рахунок іншого », за рахунок обмеження прав і свобод людини і народів.

Корінні зміни у світі відбуваються і відбуватимуться. Але внутрішні революційні національно-визвольні процеси не можуть досягти своєї мети, якщо ігноруються загальнолюдські інтереси, не використовуються досягнення людства, можливості рівноправного співробітництва. Завдання полягає в тому, щоб, з одного боку, не допустити втручання у ці внутрішні процеси, а з іншого — світовому співтовариству навчитися формувати і скеровувати процеси таким чином, щоб зберегти і зміцнити мир і міжнародну безпеку, зберегти цивілізацію. Внутрішні процеси мають стати чинником взаємозбагачення, взаємопритяг-нення. 00Н повинна навчитися знаходити баланс інтересів між цінностями внутрішнього розвитку і інтересами всього людства, вона має започаткувати й зміцнити інтернаціоналізацію діалогу і переговорного процесу. Цей діалог, який забезпечував би нормальний і конструктивний хід міжнародного процесу, потребує постійної і активної участі всіх країн і народів. І ніхто краще, ніж 00Н для цього не пристосований.

Треба відзначити, що в географії регіональних конфліктів останнім часом відбулися істотні зміни. Якщо раніш конфлікти відбувалися здебільшого в «третьому світі «, де і без того є немало бід, проблем великого масштабу, то останнім часом «пальма першості «тут перейшла до країн колишнього «світу соціалізму «— Югославії, інших країн Східної і Центральної Європи, країн — колишніх республік колишнього СРСР.

Безперечно, що нині загроза не тільки регіональному, а й глобальному миру йде саме від зазначеного регіону, який вимагає особливої уваги з боку такої міжнародної організації, якою є 00Н. її діяльність тут має бути ефективнішою. Треба значно розширити співробітництво 00Н з регіональними організаціями. Насамперед це стосується європейських регіональних організацій, зокрема НБСЄ.

В історичному плані проблема постає так: 00Н має виходити з розуміння відповідальності частини перед цілим, націй перед людством. Адже внутрішня боротьба в деяких випадках (і не рідких) поширюється за національні кордони, на значні території. Часто нація в пошуках кращої долі (що цілком закономірно) відривається від людства, протиставляє себе йому, не бачачи загрози власному виживанню. Все це означає, що перед 00Н, як ніколи раніше, гостро постає завдання гармонізації загальнолюдських і національних інтересів. Національна ідея не може протиставлятися загальноєвропейським глобальним процесам.

Безперечно, що кожний народ має право самостійно обирати шляхи і методи свого розвитку, і в цьому плані 00Н зробила багато. Неперевершеним здобутком діяльності 00Н за всю її історію є Декларація про надання незалежності всім країнам і народам. Цей важливий документ не тільки означав підтримку з боку 00Н рухів за національне визволення, створення нових незалежних держав. 00Н виявилася досить передбачливою, помітивши певну суперечність між правом націй на самовизначення і правом народів на національну єдність, територіальну інтегральність, цілісність. Саме тому Генеральна Асамблея заявила у вказаній Декларації: «Будь-яка спроба, спрямована на часткове або повне порушення національної єдності і територіальної цілісності країни є несумісною з цілями і принципами Статуту Організації Об «єднаних Націй » .

На жаль, ці мудрі слова залишилися в тіні, про них майже не згадують. Однак даний принцип має виключне значення. Останні події в країнах Східної і Центральної Європи, в країнах — колишніх республіках колишнього СРСР переконливо свідчать про нагальність і життєвість вказаного принципу.

В нинішніх умовах 00Н має зробити щось адекватне цьому історичному звершенню. А саме: заявити, що вибір народу має бути відповідальним. Не можна, щоб переважало почуття національного егоїзму. Не можна ігнорувати інтереси інших народів, всього світового співтовариства. І ще одне: не всі засоби можуть бути прийнятними для досягнення нехай і найблагородніших цілей. Свобода вибору не є свободою діяти будь-якими засобами, проливати кгов. Свободи не можна домагатися за рахунок несвободи інших.

00Н має ще багато зробити для сприяння відповідальній, виваженій поведінці націй.

За весь час існування 00Н принцип невтручання нерідко використовувався для того, щоб фактично прикрити ним порушення (часто грубі, масові) прав людини, прав національних та інших меншин. Ті, хто порушують ці права, часто-густо при цьому заявляють, що це їхня внутрішня справа, це не предмет для обговорення, для міжнародного форуму тощо. До речі, такий тип «аргументації «нерідко застосовувався представниками колишнього СРСР, а також України, Білорусії в 00Н. Як відомо, такою мовою намагався говорити президент Іраку Хусейн, захищаючи свої ідеї в Кувейті, щодо іракських курдів та ін. Але світова громадськість не дала себе ввести в оману.

Всі зазначені події переконливо свідчать про необхідність по-новому, з урахуванням історичного досвіду підходити до оцінки ролі й місця принципу невтручання у внутрішні справи держав. Йдеться не про скасування, а про його певне обмеження, коли постає питання про захист прав людини, прав меншин. На нашу думку, саме так і треба записати в Статуті 00Н.

У зв «язку з цим у Статуті необхідно ясніше вказати на можливість використання сили щодо тих, хто чинить насильство, підкріпляючи ним масові й систематичні порушення прав людини, прав меншин. При цьому протидія авторів таких злочинних акцій, їх голосування в 00Н не може сприйматися міжнародною громадськістю як аргумент проти використання сили з боку 00Н. Тут має діяти не консенсус (він просто не буде можливим), а формула «консенсус мінус один ». Про це, до речі, йшлося на деяких останніх міжнародних форумах. Але зараз, на нашу думку, необхідно сформулювати принципові положення, пов «язані з використанням 00Н сили, і включити їх до Статуту 00Н.

По-друге, необхідні досить істотні поправки до Статуту 00Н, які б визначали, хто є суб «єктом права на самовизначення. Це право належить, як відомо, до фундаментальних принципів міжнародного права. Воно є основним, базовим положенням Статуту О ОН. Характерно, що ст. 1 § 2 трактує цей принцип у поєднанні з принципом рівних прав, що мають народи. Право на самовизначення розвивається в Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, а також у деяких інших документах 00Н.

І все ж остаточне вирішення цього кардинального питання —хто є суб «єктом цього права — не досягнуто. Досі, принаймні в XX столітті, це право реалізовувалось здебільшого шляхом звільнення народів від колоніальної залежності. Даний процес ще не завершено. Яскравим прикладом цього є події останнього часу в країнах колишнього СРСР, Східної та Центральної Європи. Тут, звичайно, з «являються нові моменти. Але водночас не можна не бачити, що суб «єкт права на самовизначення і тут ще не визначений. Ця теоретична складність, невизначеність виявляється і під час практичних спроб вирішення вказаних проблем. Саме про це свідчать гострі національні процеси, що відбуваються у Югославії, Південній Осетії, Нагорному Карабасі, Придністров «ї, інших гарячих точках.

Безперечно, тут позначається слабкість механізмів, насамперед миротворчих сил 00Н та інших процедур. Але в цих проблемах, у цій пасивності 00Н виявляються і більш загальні принципові моменти, які потребують нагального вирішення. До них насамперед слід віднести такі:

Як поєднати право націй на самовизначення і з правом іншої нації (чи інших націй) на територіальну цілісність? Як реалізувати право однієї нації на самовизначення таким чином, щоб не припинила існування певна історична територіальна етнічна та інша єдність?

Як поєднати право на самовизначення з правом на стабільні кордони, як уникнути хаосу перекроювання кордонів і несправедливостей з цим пов «язаних?

Як діяти Організації Об «єднаних Націй у питаннях штучного поділу етнічних територій — поділу, який, по-перше, реалізувався колоніальними державами, а по-друге, сталінським колоніальним режимом у СРСР?

Для відповіді на ці та аналогічні питання аж ніяк не обійтися без деяких певних критеріїв для визначення суб «єкта самовизначення. Плідну роботу в цьому відношенні провела Г. Старовойтова («Известия ». 1992. № 180). Перший її принцип — це історична приналежність даної території тому чи іншому етносу. Старовойтова справедливо зауважує, що цей критерій, хоча і переоцінюється звичайним етнічним усвідомленням, проте ігнорувати його не можна. Другий критерій — це сьогоднішня етнічна більшість на даній території чи в даних адміністративних кордонах, що далеко не завжди збігається з історичною етнографією. Третій — волевиявлення всього населення даної території, визначене шляхом голосування. Мається на увазі й етнічна більшість, й етнічна меншість.

На нашу думку, вказані принципи заслуговують на увагу і врахування при виробленні лінії поведінки України щодо перегляду Статуту О ОН.

Забезпечувати реалізацію подібних принципів повинна насамперед О ОН — механізм, що має організувати міжнародну силу, щоб зупинити насильство. Але при тому міжнародний механізм має шукати несилове вирішення проблеми — шляхом політичних переговорів, на основі міжнародне визнаних принципів.

Цей механізм має передбачати заміну функцій О ОН щодо припинення насильства функціями підтримання миру.

00Н дає унікальну можливість всім країнам, всім націям збагачувати, зміцнювати почуття взаємозалежності. Це єдино можливий і розумний шлях, яким можна просуватися до реалізації спільних взаємних інтересів всіх членів міжнародного співробітництва у майбутньому. Це передбачає пошук консенсусу сім «єю народів, які об «єдналися в унікальну неповторну міжнародну організацію — О ОН, щоб відповісти колективно і конструктивно на потреби своєї відповідальності. Взаємозалежність такого характеру базується на прагненні до більш демократичного світу.

Історичні події, що відбулися недавно і ще відбуваються в колишньому СРСР, у країнах Східної та Центральної Європи, ведуть до необхідності справжньої взаємодії. Міжнародне співтовариство сьогодні є більш плюралістичним, ніж у дні, коли створювалася О ОН. Але цей плюралізм настійно вимагає співробітництва більш масштабного, більш міжнародного і більш конструктивного. Водночас тут діє й інша, досить небезпечна тенденція. Про неї слушно сказав Генеральний секретар Британської співдружності націй Ш. СЛамфал: «Відхід від діалогу в системі 00Н відбувається на фоні відродження націоналізму, який нас веде назад в період до 1939 р. — антиінтер націоналізму, що ламає структури міжнародного співробітництва, яке будувалося не без жертв, терпеливо, у післявоєнну еру, — мілітаризму, який означає владу авторитаризму в нашому глобальному товаристві, — насильству й індиферентності, що підривають основи світового порядку, — і догматизму, що породжує екстремізм. Саме ця остання тенденція є такою, що викликає найсерйознішу стурбованість, бо може стати поворотним пунктом від концепцій світового порядку, який надихав виникнення Об «єднаних Націй, до більш авторитарного світу, який керується не порядком, але порядок диктується в ньому силою » .

Ці слушні застереження потребують пильної уваги людства, якщо воно справді хоче будувати нову систему міжнародного миру та безпеки, хоче бачити 00Н міцною, ефективною і справді авторитетною світовою організацією.

Використана література:

Навчальний посібник «Міжнародне публічне право» А.І Дмитрієв, В.І Муравйов К. Юрінком Інтер2000.

Международное право: Учебник. Изд. 2-е, доп. и перераб. Отв. Ред. Ю. М. Колосов, В. И. Кузнецов. — М.: Междунар. отношения, 1998. — 624с.

Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. Учебник. — М.: Издательство БЕК, 1997. — 371с.

Тускоз Жан Міжнародне право: Підручник. Пер. з франц. К.: «АртЕк», 1998. 416с.

Действующее международное право т.1.

ООН у системі міжнародних відносин: історичний досвід і перспективи: Ювіл. наук. зб. — К.: Либідь, 1995. — 128с.

PAGE.

PAGE 1.