Развитие англійського абсолютизма

|Московская Державна Юридична Академія | |МДФ | |I курс, 13 група | | |Кафедра Історії | | | |держави й права | | | |розвинених країн | | |КУРСОВА РОБОТА | | |ДИСЦИПЛІНА: Історія держави й права | | |розвинених країн | | |ВИКЛАДАЧ: Губар Анатолію Івановичу | | |ТЕМА: Розвиток англійського парламентаризму з | | |XII остаточно XVII ст. | | |ВИКОНАВЕЦЬ: Карамыслов Дмитро Олександрович| | | | | | |Москва | |2000 р. |.

ПЛАН РАБОТЫ.

I. Запровадження. Буржуазні революції" у Європі XVI—XVII вв. в.

II. Англійські державно-правові акти ХVII в.в.:

. Петиція на право 1628 г.;

. Трирічний білль 1641 г.;

. Бредская декларація 1658 г.;

. Акт про кращому забезпечення свободи… 1679 г.;

. Білль про права 1689 г.

III Державно-правові акти ХVIII века:

. Акт про улаштуванні 1701 г.;

. Семирічний акт 1716 г.;

. формування «відповідального уряду «.

IV. Укладання. Парламентські традиції Англии.

Рішучий бій феодальним порядків і середньовіччя дали ще ХVI столітті у маленькій країні Нидерландах.

Англійська революція ХVII століття завдала нищівного удару феодальноабсолютистському строю в порівняно невеличкий острівної країні, разом із тим стала першої буржуазної революцією «європейського масштабу ». Проголошені нею політичні принципи висловлювали потреби капіталістичного розвитку лише Англії, а й інших країн. Революція було підготовлено розкладанням феодальних відносин, розвитком капіталістичного укладу виробництва, як і промисловості, так й у сільське господарство, формуванням нових громадських класів, інтереси яких прийшли о рішуче в протиріччя з феодально-абсолютистским строєм, що призвело загострення ідейно-політичною борьбы.

Хоча у Нідерландах У першій країні відбулася перемога буржуазних відносин над феодалізмом, але це країна опинилася занадто низька, щоб дати поштовх бурхливому капіталістичному розвитку, формуванню нових політичних інститутів. До того ж Нідерландам довелося вести довгу війну за незалежність проти католицької, феодальної Испании.

Економічною підвалиною політичного панування англійського дворянства була феодальна земельна власність. По способу господарського використання цієї власності англійське дворянство подразделялось на нове давню. Нове дворянство вело господарство по-капіталістичному; або господарюючи з допомогою наймитів (наймані робітники), або здаючи землю великим орендарям (фермерам) за ринкову ренту.

Зазвичай, нове дворянство брало участь у торгівлі та в підприємництво. Зацікавлена у розвитку капіталізму, воно виступало проти феодально-абсолютистских порядків. Старе дворянство обстоювала середньовічні аграрні порядки у селі і збільшення доходів використало свої родові привілеї і становище при королівському дворі. З початком революції нове давню дворянство виявилися з різних боків баррикады.

Вкрай неоднорідною за складом була і буржуазія. Верхній її шар становив кілька сотень грошових і видача торговельних ділків Сіті і провінції - власники торгових монополій й управління промислових патентів, відкупщики податків і придворні кредитори. Їх інтереси були пов’язані з короною і феодальної аристократією. Проте переважну частину англійської буржуазії становили власники мануфактури і майстерень, середні й дрібні торговці. Саме свої інтереси найбільше ущемлялися численними королівськими монополіями і соромилися абсолютизмом. Тим нещадніше вони експлуатували своїх найманих робітників. Значна частка власності купецтва використовувала корпоративний лад міст для експлуатації малозабезпечених міських ремесленников.

Неоднорідність правлячих класів та станів вели до того що, що, з одного боку, велася боротьби з королівським сваволею і з королівської владою, а з іншого — зберігалася тенденція зберегти королівську влада, але значно обмежити її парламентом, у якому були представлені й великі землевласники — лендлорди, буржуазію, бюргерство, нове дворянстві - в палаті общин.

Перший парламент історії Англії зібрався в 1265 року, та його влада була номінальною. Коли король потребував грошах, вона зверталася по них до парламенту, щоб разом визначити розміри податку підданих. У цьому парламент дозволяв собі шанобливо вказувати государеві на непорядки в управлінні країною, упущення королівських министров.

Зовсім інакше було в ХVII столітті, У 1625 року англійською престол вступив безвольний Карл I, який би пішов на повідку в своїх невмілих радників. Вони довели взаємовідносини короля із парламентом до повного розриву. Наполягаючи на «необмеженість «королівської влади, Карл I розпустив парламент — не отримавши наперед від нього субсидій. У 1628 року парламент прийняв «Петицію на право «- документ, у якому було сформульовано політична програма буржуазії і нового дворянства — классов-союзников. Основний зміст петиції зводилося до вимозі забезпечити недоторканність буржуазно-дворянской власності на грішну землю і торговопромислові доходи. Щоб самому отримати субсидію, королю довелося санкціонувати петицію на право. Отримавши субсидію, король перервав сесію, але на третю сесію парламенту восени цього року піддала різкій критиці релігійну політику Карла I. Карл I відповів заявою на кшталт абсолютистських домагань свого батька Якова I і розпустив парламент,.

У 1638 року Англія розв’язала англо-шотландскую війну, у якій терпіла одна поразка одним. У 1640 року Карл через багато років живе скликав, нарешті, парламент і від нього негайного надання субсидій війну із Шотландією. У відповідь палата громад зажадала відновити порушені королем «правничий та привілеї парламенту ». Розгніваний король розпустив парламент. Він ввійшов у історію під назвою «Короткої «. Проте нинішнє становище держави була настільки катастрофічним, що Карлу І довелося знову збирати парламент. Він проіснував майже 13 років й отримав назву «Довгого. «Вже у лютому 1641 року було прийнято так званий «Трирічний білль «щодо обов’язкової скликанні парламенту рідше разу на 3 роки незалежно від волі короля. 10 травня 1641 року король затвердив білль про нераспускаемости існуючого парламенту до того часу, поки останній сам того і не пожелает.

" Фактично стався революційний переворот чи державній ладі Англії, прикритої «схваленням «короля. Поступливість короля мала просте объяснение.

Королівська скарбниця була порожня, до того ж час право на захист парламенту виступали збройні натовпу ремісників і видача торговельних учнів, підмайстрів і портового люду Лондона. «1.

Багато графствах повстали селяни. І на того часу, поки шотландська армія перебувала біля Англії, а парламент був під захистом народу, король був, сутнісно, його бранцем. Одного з критичних моментів боротьби парламент прямо звернувся безпосередньо до народу. Це був суду палати лордів над лордом Стаффордом — ненависним тимчасовим правителем Карла I, заплямував себе багатьма зловживаннями і злочинами. Палата лордів і палата громад, під тиском натовпів народу, який зібрався навколо будинку парламенту, проголосувало страту. 12 Травнем він стратили; як цього й хотілося, але Карлу І довелося підписати уже смертний вирок своєму любимцу.

Саме тоді в Ірландії почалося повстання за національну незалежність. Ірландський повстання поставило на порядок денний питання організації війська. Складність це завдання була не так фінансової, скільки політичної - у яких виявиться контроль над армією: короля чи парламенту. Радикальне крило палати громад знову визнало за необхідне заручитися підтримкою народу. Для цього він і було складена «Велика ремонстрация «(декларація, відозву), містив 204 статті, у яких були, сутнісно, сформульованими обвинувальний вирок абсолютизму, і програма классов-союзников у революції. Докладно розбираючи зловживання Карла I під час беспарламентского правління. Ремонстрация повторювала вимоги «Петиції на право »: свобода торгово-промислової діяльності від всіх обмежень і «регулювань »; заборона збирати податки без дозволу парламенту; відповідальність уряду парламенту; завершення кальвіністської реформации.

1 Нова історія під ред. Юровской Е.Е. М. Вищу школу 1983.

церкви; боротьби з небезпекою із боку папи римского.

Червоною ниткою крізь усе цей документ ще проходила ідея забезпечення недоторканності буржуазної власності. Разом про те були враховані інтереси простого народу. І, тим щонайменше, це був документ величезного мобілізуючого значення. Карл I вважав (і безсторонньо), що Ремонстрация несумісна з єдиновладдям і королівської властью.

10 січня 1642 року король відносини із своїми прибічниками залишив Лондон і направився північ. Буржуазна революція перетворилися на громадянську війну. Громадянську війну можна розділити на два этапа;

I этап (1642−1646), 2 етап (1648) і полон короля.

14 червня 1645 р. в битві у Несби армія короля Карла I зазнала нищівну поразку. Кард визнав свою поразка і біг до шотландцям. 24 лютого 1646 року парламент приймають рішення: все феодальні утримання на лицарському праві від короля скасовуються, перетворюються на приватну власність їхніх власників. Палата феодальних зборів скасовується. Тепер, коли король був у полоні парламенту, його особисту владу була сильно обмежена, значної частини торгово-денежной буржуазії хотіла закінчення громадянську війну. Але нічого від міста своєї боротьби недоотримав, тому громадянської війни приставала на всі більш гострі формы.

У 1648 року з вини короля почався другий етап громадянську війну, в якої була й цього разу Карл I зазнав поразки. Була поширена відозву: Карл Стюарт може бути покликаний до відповідальності за пролиту їм кров, і за найтяжчі злочини проти бога і «. Велику роль рішенні долі короля зіграв герой громадянську війну Олівера Кромвеля, який звернувся безпосередньо до суддям, судившим Карда Стюарта: «Будете мати короткий, але справедливе справа ». 30 січня 1649 року англійський король був казнен.

Актом парламенту від 17 березня 1649 року королівська влада, «як непотрібна, обтяжлива і небезпечна », знищили. Два дні потому її долю розділила палата лордів, що у свого часу запекло боролася за короля. 19 травня 1649 року Англія було проголошено республікою. «Відтепер, зазначалося, у Декларації - Англія керуватиметься… представниками народу парламенті, «Законодавчу влада республіки здійснював однопалатний парламент (від імені палати громад Довгого парламенту). З 100 членів її чи 50−60 були до зали. Насправді ж виконавча влада належала Державному раді у складі 41 члена (у тому числі 31 були це й членами парламенту). Дії нового парламенту внесли поліпшення ні з економічну, ні з соціальну життя Англії. Понад те, через яке голоду почалися хвилювання не лише з боку селян городян, але ж до армій. Дарма народ поводився з петиціями до парламенту з проханнями про допомогу. Парламент, як і Державна рада, залишався глухим до скарг народу. За вимогою парламенту, у якому засідали представники і магнати Сіті, Кровель з вірними йому частинами розгромив нестрункі натовпу окремих військових частин, підтримували народ. Кромвель залізної рукою придушив невдоволення. Також рішуче вона й у Ірландії, подавивши національно — визвольні змагання цього народу. Також рішуче вона і з Шотландией, розгромивши її армію і розправившись із незалежністю цього найближчого сусіда Англії, Це сталося 1651 року. 16 грудня 1653 року у Англії встановилася військова диктатура (протекторат) Олівера Кромвеля. 3 вересня 1658 року Кромвель помер. Відтоді посилилася потяг до реставрації королівської влади у Англії. Вирішили закликати на престол Карла II, сина Карла I.

Задля більшої своєї особистої безпеки та огорожі своїх придбань від переслідувань із боку корони представники буржуазії і нового дворянства домоглися від Карла II підписання «Бредской декларації «. У ній король обіцяв; а чи не переслідувати нікого, які у роки революції боровся проти короля та її сторонников;

6) зберігати свободу совісті всім підданих; в) передавати усі спори щодо землі на розсуд парламенту, котрі можуть найкраще забезпечити справедливе задоволення всім зацікавленою цьому особам. «1.

Останнє становище мало важливого значення оскільки ставило під захист парламенту ті зміни у землекористуванні, проведені під час революции.

У такий спосіб Англії встановлено конституційна монархія. Своє юридичне закріплення вона отримало постанові палати громад від 1 травня 1660 року. Постанова повідомляло, що до законам англійського королівства «уряд полягає це має складатися з короля, лордів і громад. «У кодексі парламенті, скликаному в 1661 року, вирішальне значення придбали представники реакційної частини дворянства. Вони всіма доступними засобами підтримували короля та її реакційні заходи. Обіцянки» дані королем в Бредской декларації було порушено. Учасники революції переслідувалися, король намагався відродити старі, дореволюційні порядки. Реакційна політика короля та уряду стала, зрештою, дратувати буржуазію. Парламент став знову ареною боротьби між реакціонерами (монархістами) і радикальної частиною (республіканцями). У результаті цих розбіжностей виникли дві політичні партії - віги (опозиціонери королю) і торуючи (землеробська монархічно налаштована аристократія). У 1679 року віги, використовуючи короткочасне більшість у палаті загальним, а ще більше вигідну позицію із ситуацією, домоглися цели.

1 Бєляєва Г. П., Ліванців К.Є. Історія держави й права зарубіжних країн Л. 1966.

Новий Закон називався «Акт про кращому забезпечення свободи підданого і попередженні заточений за морями. «.

Закон 1679 року встановлював, що кожен, хто вважає себе неправильно чи незаконно арештованим, мав права звернутися до суду з проханням видати йому наказ про «Акті про кращому забезпечення свободи… «По отриманні цього наказу посадова особа, у якого перебував заарештований, мусила протягом трьох днів доставити останнього до рядових суддів, выдавшим наказ. Закон звільняв посадових осіб від продовжувати виконувати обов’язки доставити заарештованого чи затриманого у суд лише у випадках, коли «арешт зроблено за державну зраду чи тяжке кримінальна злочин, зрозуміло і виражено в розпорядженні про арешт. «1.

Обличчя, звільнене за наказом про «Акті про кращому забезпечення свободи підданого і попередженні заточений за морями », не міг знову укладати у в’язницю або заарештовувати через те ж злочин. «Аналіз акта дає підстави говорити, що він містить низку юридичних гарантій недоторканності особистості. У той самий час слід пам’ятати» що, незалежно від своєї формального змісту, даний акт служить інтересам, переважно, панівних класів Англії. «2 Річ у тім, що саме невизначеність поняття державної зради, як і право судді на власний розсуд вирішувати питання правильності чи неправильності виробленого арешту, відкривала широкі можливості произвола.

На початку 80-х ХVII століття король Яків II, спираючись на партію торі, домігся зняття з посади світових суддів представників партії вігів і відібрав хартії про самоврядування в тих міст, які підтримували вигов.

Внутрішня і політика Якова II відрізнялася крайней.

1 Хрестоматія по загальної держави і право М. Юристъ.

2 Нова історія год. I під ред. Юровской Е.Е. М. Вища школа.

реакційністю. У своєму прагненні відновити у Англії абсолютизм Яків II здійснює одну реакційну міру одною. Зрештою торі і віги об'єдналися проти Якова II й у 1688 року домоглися його повалення. Так відбулася славна революція. На англійський престол парламент запросив голландського штатгальтера Вільгельма Оранського (чоловіка дочки Якова II — Марії). Відтоді в Англії остаточно стверджується конституційна монархия.

Коронація Вільгельма відбулася у 1689 року. І тоді ж ним було підписано акт, який став юридичної основою англійської конституційної монархії. Акт цей було здійснено водночас про те договором між королем і англійськими правлячими класами. Відому під назвою Білля про права. Його основні тези полягають у наступному: а) всякий і всякий податок виходить тільки від парламенту; б) ніхто, крім парламенту, неспроможна звільняти з-під дії закону, скасовувати його або припиняти його; в) узаконюється свобода дебатів у парламенті (що це не сподобалося під час відвідання англійського парламенту Петру I), свобода петицій, гарантується частий і регулярний скликання палат; р) парламент визначає склад парламенту й чисельність армії за кожен даний рік і при цьому средства.

Безсумнівно, що англійська конституційна монархія стала компромісом між буржуазією та знайоме всім дворянством. Сутність цього політичного компромісу характеризується тим, що переможні «трофеї революції «- посади» синекури та великі оклади дісталися частку знатних пологів земельної аристократії, але з вимогою: ті винні були дотримуватися економічних інтересів буржуазії. Успішне розвиток допомоги ззовні й внутрішньої торгівлі, банківської справи. Виникнення наприкінці ХVII — в поч. ХVIII століття нових галузей промисловості зумовили перетворення буржуазії в визнану частина панівних класів Англії. Наживалы з землевласників і капіталістів освятили нову еру, і вони становили колосальних розмірів розкрадання державних земель, володінь церкви, общинних земель селян. Буржуазія надавала заступництво цьому розкрадання і розкрадання. Саме тому союз між земельної аристократією і буржуазією був такий міцним. Юридичною підставою розграбування общинних земель з’явилися парламентські закони про обгородженні. Пограбування общинних і оранки англійського селянства вигской аристократією, банкірами і купцями призвела до того, що до 1750 року у Англії зникають селяни — йомени. Крестьянин-землевладелец змінюється капіталістичним фермером, що беруть у найм значні ділянки панському землі, що він обробляє, використовуючи найманих сільськогосподарських рабочих.

Але повернімося до Білля про права. Після «славної революції «в Англії зміцнюється конституційна монархія. Її основні засади, про які говорилося, як і притаманні їй прийоми управління, склалися не відразу. Те, може бути названо англійської конституцією є сукупність певних законів і усних (неписаних) угод, подучивших значення прецеденту. Першим із англійських конституційних законів аналізованого періоду є Білль про права 1689 р. (Дуже часто до англійських конституційних законів зараховують також ухвалений раніше «Акт про кращому забезпечення свободи підданого і попередженні заточений за морями. »).

Білль проголошував верховенство парламенту, у області законодавства. Білль заборонив королю припиняти дію законів чи його виконання без згоди парламенту (ст. 1) Зізнавалися суперечать закону всякі збори на користь корони, стягнуті без згоди парламенту (ст. 4) Тільки з згоди парламенту дозволялося виробляти набір до армії й містити постійне військо (ст. 6). Білль про права забороняв королю звільняти кого би там не було з-під дії законів, засновувати суди по церковних справ і всі інші установи (ст. 2 і ст. 3). Встановлювалося право підданих поводження з клопотанням до короля. Переслідування чи затримання за такі клопотання оголошували незаконними ст.5) Як зазначалося, оголошувалася свобода дебатів право висловлювати свою думку у парламенті; переслідування за виступи запрещались.

" Трирічний акт «1694 року передбачив скликання парламенту «по крайнього заходу, разів у 3 роки «(ст. I) Їм встановлювався також трирічний термін повноважень парламенту і членів палати общин.

Щоправда, в 1716 року за пропозиції вігів було прийнято «Семирічний акт », за яким термін повноважень парламенту збільшувався сьомої лет.

Наступним важливим конституційним законом з’явився «Акт про улаштуванні «1701 року. У результаті те, що Вільгельм Оранський та його дружина або не мали дітей, питання заміщення престолу зайняв важливе місце у названий документі. Він встановлював, що вступили англійською трон зобов’язані приєднатися до англіканській церкві (протестантська церква під керівництвом англійського короля); бо за вступі на трон іноземця можна було побоюватися напливу його співвітчизників, ухвалювалося, що ніяке обличчя, народжене поза Англії. Шотландії чи Ірландії, не може бути членом Таємного ради, йди членом якійсь із палат парламенту, або посідати військову чи громадянську посаду, сполучений з наданням доверия.

Дуже важливе місце мало включення до Акт правила контрассигнатуры: відповідно до цього правилу, лунаючи королем акти були недійсні, якщо не були скріплені підписом відповідного министра.

Доповнення до цього правилу було винесено у самій 1811 року; згідно з яким король ані за яких обставин неспроможна нести за дії своїх міністрів. Останні відповідають самі, зокрема і тоді, коли скріплюють підписом королівський акт.

Важливе конституційне значення мало проголошення принципу незмінності суддів. Судді, призначені короною, могли відправляти свої обов’язки до того часу, поки «вони поводяться добре ». (Ця дата недостатньо піддається юридичної розшифровці). Відсторонення з посади суддів могло відбутися лише за поданням обох палат парламенту (ст. 2).

Отже, у актах підучили відоме оформлення найважливіші інститути буржуазного державного права: а) верховенство парламенту, у області законодавства; б) визнання належить парламенту виняткового права у вирішенні бюджетних запитань і у визначенні військового контингенту; в) принцип незмінності судей.

З іншого боку, було проголошено деякі буржуазно-демократичні свободи: свобода слова, свобода виборів і навіть пр.

Отже, в англійської політичного життя найважливішу роль ще з ХVII століття став грати парламент. Верхня палата англійського парламенту (палата лордів, буквально палата панів), як в попередні часи, створювалася їх осіб, котрі обіймали у ній місця у спадок, за призначенням короля і з должности.

По спадщині місця у палаті лордів займали нащадки баронів — безпосередніх васалів короля. Щоб засідати у парламенті, вони мають були мати документи, що підтверджують, що тільки одне із їх предків був названий на королівському запрошенні засідати в палаті громад. Після смерті глави сім'ї відповідне право переходило до старшого синові (як майорат). За королем збереглося право поважати місця у палаті лордів зі свого розсуду. У дипломах, видавали новим лордам, було записано їхніх прав і утримувалося вказівку у тому. що вони «призиваються на шляху подання ради й у захисту короля. «.

По посади місця у палаті лордів займали духовні особи. До них ставилися два архієпископа і 26 єпископів англіканської церкви.

З 1701 року аристократія Шотландії обирала до палати лордів на парламентський термін 16 своїх представителей.

Нижню палату англійського парламенту — палата громад — мало ніж відрізнялася зі свого класовому складу від палати лордів, хоча формувалася шляхом виборів, а чи не призначень. Високий майновий ценз в розмірі певного річного прибутку від нерухомої власності, встановлений 1710 року, забезпечував представництво в палаті громад за дворянством. Відповідно до акта 1710 року правом обраним до парламенту наділялися особи, які мали прибуток від нерухомої власності у вигляді 500 фунтів стерлінгів у сільській місцевості і 300 фунтів у містах. З тих часів що це величезні деньги.

Засиллю в палаті громад представників землевладельческой і втратити фінансове аристократії над меншою мірою, ніж високий майновий ценз, сприяла успадкована від епохи феодалізму виборча система, яка без зміни, аж до 1832 року. Суть цією системою полягала у цьому, що міста Київ і графства посилали до палати громад стільки депутатів, що було визначено кожного з міст чи графств королівськими грамотами, і аж ніяк з кількістю що мешкало населення чи із кількістю виборців. Понад те, протягом 150 років (з 1673 по 1830 рр.) жодному місту був дозволили обирати своїх представників до парламенту, хоча цей час внаслідок бурхливого економічного зростання одні міста Київ і райони країни зросли, інші прийшли о занепад. Деякі населених пунктів зникли зовсім, а інших кількість жителів різко виросло, чи навпаки скоротилося. Проте зколишньому, як і середньовіччі, населених пунктів з крихітним населенням посилали своїх представників до парламенту. Ці «кишенькові містечка », як його почали називати, належали, зазвичай, багатим дворянам, і вони там призначали депутатів. Містечко Олд Сарум, наприклад, що налічувало всього 12 жителів, посилало двох депутатів. Ці жителі, відомі на пальцях полічити, обирали тих, кого наказував обирати власник містечка: голосування було відкритим. Крім містечок, які перебували у «кишені «великого землевласника, були що й звані «гнилі містечка ». Згідно з зі своїми старовинними привілеями франшиза у тих містечках належало лише корпораціям чи власникам недвижимости.

Щоб зрозуміли, наскільки мало було виборців у англійський парламент ХVIII столітті, відзначимо ті, що з 240 міст, посылавших вибори до палату громад, лише у 22 була більш тисячу избирателей.

Особливого значення для англійської державності ХVIII століття відігравало виникнення і розвиток такої політичної структури як кабінет міністрів. Дивно, що Англія і по нині що є конституційної монархією, немає в чистому вигляді конституції, якою вона, приміром, є у ФРН, Сполучених Штатів або Росії. А кабінет міністрів з’явився лише ХVIII столітті та король грав дуже високий роль.

На початку ХVIII століття з’явився хтось і оформився новий для Англії орган — кабінет міністрів, діяльність якого полягає бажали контролювати як король, і парламент.

Прерогатива англійського короля, попри її обмеження актами парламенту, виданими після «славної революції «, залишалася дуже великої. Король брав участь у виданні законів. Без його згодою ніякої акт парламенту ставав законом, призначення все адміністративні в судові посади на державі проводилися чи особисто королем чи його імені. Він представляв Великобританію по закордонах, посилав послів до інших країн. Король мав права укладати договори з іншими державами в. Командування збройних сил країни належало ж. Він був верховним суддею і мав правом припинення процесу правом помилування. Але, зрозуміло, король не безпосередньо здійснював все повноваження, а ще через міністрів. Тому цілком природно, що з появою кабінету міністрів боротьба парламенту за ослаблення ролі королівської влади знаходить своє вираження із метою підпорядкувати своєму впливу новий орган.

Кабінету міністрів виник з урахуванням будь-якого закона.

Спочатку з Таємного ради (найближчого дорадчого органу при королі) виділилася Колегію з п’яти-семи його членів. Вона з найвпливовіших людей, яким король доручав фактичне управління. Згодом ця колегія стала складатися з тих, котрі очолювали основні міністерства, і перетворилася на «уряд його величності. «.

З формальної погляду англійський король продовжував зберігати за собою право обирати міністрів з своєму розсуду. Проте вже початку ХVIII століття склад кабінету міністрів став усе більш залежати від співвідношення сил партій на парламенті. Зрештою стадо звичаєм, що кабінет складається із лідерів перемігшої під час виборів партії. Інакше висловлюючись, визначається склад відповідального кабінету. Відповідно до цим король вимушений був доручати формування уряду лідеру партії, подучившей більшість місць у парламенте.

Поступово утверджується й інший важливий принцип — солідарна відповідальність кабінету перед палатою громад. Практично це полягала у тим, що у своїх публічних виступах члени кабінету нічого не винні були висловлювати думки, які суперечать з політикою кабінету загалом, а свою конкретну діяльність здійснювати відповідно до цієї політикою. Відповідальність кабінету міністрів парламенту, підкріплена правом палати громад зраджувати будь-якого міністра суду, забезпечувала встановлення повного контролю парламенту з уряду. Король втрачає та інші свої повноваження. Право «вето «(право відкидати законопроекти, прийняті парламентом) англійський король перестав використовувати з 1707 року. Право оголошувати війну, і укладати світ перейшло від короля до парламенту. Право помилування з політичним злочинів також перейшло фактично до парламентові та урядові. Послаблення впливу короля на кабінет міністрів сприяло й ті, що вони виявилися англійською престолі з «Акта про улаштуванні «королі Георг I і Георг II, будучи дуже посередніми людьми, більше цікавилися німецькими (будучи німцями), ніж англійськими справами. До до того ж погано знали англійською і брали участь у засіданнях кабінету міністрів. Тому склалася традиція — кабінет засідає без короля. З часом колишні коронні посади були перетворені на міністерства, ведавшими окремими галузями управління. За міністрами, щоправда, збереглися старі (з часів феодалізму) назви посад: лорд-скарбник, лорд-канцлер, лорд адміралтейства тощо., фактично ж лордскарбник був першим міністром і здійснював керівництво кабінетом в справою і міністерством фінансів особливо, лорд-канцлер очолював судовою системою держави й головував в палаті лордів тощо. У кінці ХVIII століття Великобританії виникли три нових самостійних міністерства: міністерство внутрішніх дід, міністерства іноземних справ і військове министерство.

Місцеве управління протягом ХVIII століття не піддавалося суттєвого зміни. Неоплачувані посади на місцях були зайнято лише представниками землевладельческой аристократії. До того ж закон встановлював високий майновий ценз для особи, бажав відправляти ту або ту должность.

Отже, підіб'ємо підсумки. Протягом усього ХVIII століття отримує своє розвиток принцип «відповідального уряду ». Англійський кабінет міністрів виділився з Таємного ради, склад якого підбирався королем. Раз у раз тому чи іншому члену ради доручалося керівництво певним відомством. Сукупність що така міністрів становила кабінет, не визнаний, проте, ні законом, ні теорією. Юридично кабінету міністрів немає, але в справі не лише діяв, а й укреплялся.

З допомогою парламенту кабінету міністрів пощастило досить швидко відтіснити короля. Але знадобилися майже відразу ж виявилися протистояння між кабінетом і парламентом. З’ясувалося, що жодне уряд неспроможна стоятиме біля влади (ні провести закон, ні затвердити бюджет, ні набрати солдатів, ні оголосити війну, ні укласти світ), якщо вона має у себе підтримки більшості депутатів палаті громад. Парламент не обмежується законодавством. Він перебирає контролю над виконавчої влади, вторгаючись в прерогативи корони. Отже, виникає відповідальне урядуряд, відповідальне парламенту (перед його нижньої палатою — палатою общин).

У своїй боротьби з палатою громад уряд було зовсім беззахисне. Вимогам відставки він міг протиставити указ (короля) про розпуск парламенту та призначення нових виборів. Перемігши під час виборів, уряд залишалося при владі; інакше воно поступалося місце соперникам,.

У 1782 року, вперше у історії, пішов у відставку не окремий міністр, а весь кабінет (на чолі про прем'єр-міністром Нортом): палата вважала його винним у поразку у війні потім з американськими колоніями. Перший розпуск палати, зроблений у інтересах кабінету (якому погрожували відставкою), мала місце 1784 року при відомому Питте Молодшому. Пітт правильно оцінив ситуацію і виграв выборы.

Англійці бережно ставляться зі своєю відчуття історії і до своїх традиціям, і багато, що раніше, дійшла перед нашим времени.

Список використаних источников:

1. Бєляєва Г. П., Ліванців К.Є. Історія держави й права зарубіжних країн. Ленінград ЛДУ 1966.

2. Історія держави й права розвинених країн під ред. Галанзы П. Н., Жидкова О.А. Л. Вищу школу 1969.

3. Історія буржуазного держави й права М. Вищу школу 1964.

4. Нова історія год. I під ред. Юровской Е.Е. М. Вищу школу 1983.

5. Федоров К. Г. Історія держави й права зарубіжних стран.

Ленінград ЛДУ 1977 6. Хрестоматія по загальної держави і права під ред. Черниловского З.М. М. Юристъ 1996.

7. Черниловский З. М. Загальна історія держави й права М. Юристъ 1995.