Малий бізнес та фондовий ринок

Реферат на тему:

Малий бізнес та фондовий ринок.

Малі підприємства також приймають участь на фондових ринках. Це може відбуватися як за участю цінних паперів, які вони формують та пропонують на ринку цінних паперів, так і посередницька діяльність окремих фірм (підприємств) на фондовому ринку.

У відповідності з Законом «Про цінні папери та фондову біржу» розрізняють такі типи цінних паперів:

· іменні цінні папери, що передаються шляхом повного індосаменту;

· цінні папери на пред’явника, що обертаються вільно.

Українським законодавством також визначені такі види цінних паперів:

1) акції;

2) облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик;

3) облігації підприємств;

4) казначейські зобов’язання підприємств;

5) ощадні сертифікати;

6) векселі;

7) приватизаційні цінні папери;

8) інвестиційні сертифікати.

Взагалі всі цінні папери, що обертаються на фондовому ринку поділяються на:

· пайові (інвестиційні);

· позичкові (боргові);

· похідні.

Але українське законодавство не передбачає появи похідних цінних паперів від основних їх видів.

Борговий цінний папір втілює в собі зобов’язання емітента сплатити відсотки і погасити основну суму заборгованості у відповідності до встановленого графіка. До боргових цінних паперів належать всі види облігацій, комерційні векселі, закладні, незалежно від того, хто є їх емітентом і який термін дії цих паперів.

Інвестиційний цінний папір дає її власнику право на частину активів емітента, вона є посвідченням про частку власності в капіталі фірми. До інвестиційних цінних паперів належать всі види акцій без виключення типів емітентів.

Боргові та інвестиційні цінні папери відображаються у різних статтях балансу фірми. Для емітента боргових цінних паперів — це короткострокові та довгострокові позики; вони відображаються в розділ «ПАСИВИ». Для емітентів інвестиційних цінних паперів вони заносяться в статтю «ВЛАСНИЙ КАПІТАЛ».

Акція — цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

1) під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою формування акціонерного капіталу;

2) коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне товариство;

3) при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного статутного капіталу.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника; простими та привілейованими.

Корпорація може здійснювати випуск лише тих видів акцій, які затверджені її статутом.

Іменні - це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених акцій.

Акції на пред’явника корпорацією не реєструються. Для керівництва корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на пред’явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному ринку.

Прості - це акції. власник яких має право голосу на загальних зборах акціонерів і право на отримання дивідендів. Кожна акція наділяє її власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської діяльності корпорацій.

Прості акції можуть випускатися серіями, А і Б. Як правило, серія, А передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її статут, а серія Б — для інших інвесторів.

Власники акцій серії А мають більше прав, а також можливість отримання більшої частки дивідендів (плата за ризик).

Привілейовані акції є іменними і дають власнику переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись з фіксованими (у % до їх номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку.

Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій. При цьому різні серії мають різну кількість привілеїв. Опис привілеїв за кожною серією акцій розміщується на її сертифікаті. Привілейовані акції випускаються на суму 10% оплаченого статутного фонду і можуть бути таких видів:

· кумулятивні, за якими сплачуються не лише поточні, але і несплачені раніше відсотки;

· з корегованою ставкою, відсотки за якими можуть збільшуватись або зменшуватись;

· некумулятивні, що не дають права на відсотки за будь-який період, якщо рада директорів не оголосила їх виплату;

· конвертовані, які можуть бути обміняними на прості;

· з пайовою участю, за якими сплачуються додаткові дивіденди, якщо за простими акціями вони є більшими.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних зборах акціонерів, розрізняють, так звані, одноголосні, багатоголосні та безголосні акції.

Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує більшість голосів, має назву контрольного пакету акцій.

Власник акції формально не вважається власником підприємства. Він не має права вилучати свою частку з виробництва, оскільки ця частка не має самостійного значення.

Якщо акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому акцій, він може повернути їх самому товариству, або продати їх на ринку цінних паперів.

Дохід від простих акцій цілком залежить від чистого доходу підприємства.

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власнику номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін і з виплатою фіксованого відсотку (якщо інше не передбачено умовами випуску). Можуть випускатися державою (державна позика), місцевими органами самоврядування (муніципальні позики), підприємствами чи їх об'єднаннями. Облігації випускають з метою залучення коштів. Вони є формою кредитування емітентів особами, що придбали облігації. До загальних витрат емітентів облігацій належать:

1) сумарні річні доходи на обслуговування облігацій;

2) технічні витрати на випуск облігацій;

3) витрати на розміщення облігацій.

Гарантією погашення облігації як строкового боргового зобов’язання є загальна гарантія з боку емітента. Цією гарантією є право власника облігації на частину майна у випадку не виконання емітентом своїх зобов’язань, але без права на арешт цього майна.

Акції та облігації підприємств можуть бути випущеними в обіг лише після їх реєстрації відповідними фінансовими органами. А у випадку, коли акції та облігації призначені для відкритого продажу, в тому самому фінансовому органі має бути зареєстрованим і проспект емісії.

Українським законодавством встановлено два суттєвих обмеження діяльності акціонерних товариств у якості емітентів. Так вони мають право випускати облігації на суму 25% оплаченого статутного фонду, а кількість привілейованих акцій — 10% від статутного фонду.

Вексель — це документ, складений за встановленою формою, який підтверджує безумовний обов’язок векселедавця сплатити у зазначений термін вказану у векселі суму.